ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2012 р. Справа № 2а/0470/9104/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючий суддяЛяшко О.Б. при секретаріСтавицькому О.В., за участю: представників позивача представників відповідача Каукалової І.А., Лубенець С.В., Луценко А.М., Шевченко Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Єкатеринославський Комерційний Банк" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,-
ВСТАНОВИВ:
07 серпня 2012 року Публічне акціонерне товариство «Єкатеринославський Комерційний Банк» (надалі - Позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби (надалі - СДПІ у м.Дніпропетровську, Відповідач) з позовними вимогами про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000988824 від 02.04.2012.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем неправомірно винесено оскаржуване податкове повідомлення - рішення, яким донараховані суми податкових зобов'язань, оскільки висновки викладені в Акті перевірки «Про результати планової виїзної перевірки Публічного акціонерного товариства «Єкатеринославський Комерційний Банк», код за ЄДРПОУ 33972230, МФО 305987 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.09.2011» №205/08-04-20305925 від 13.03.2012 не відповідають дійсним обставинам та діючому податковому законодавству з наступних підстав.
Висновки СДПІ у м.Дніпропетровську щодо завищення позивачем в окремому податковому обліку цінних паперів від'ємного фінансового результату від операцій з векселями за III квартал 2008 року на суму 8700000,00 грн.; заниження прибутку від операцій з векселями за перевірений період на загальну суму 7021177,00 грн., є хибними, оскільки відповідачем неправильно застосовано норми чинного законодавства щодо переривності індосаментного ряду. Позивач отримав векселі як цінні папери, а не в рахунок боргових зобов'язань перед іншими особами. Це звичайна операція придбання векселів, як боргових цінних паперів згідно з чинним законодавством України.
Виходячи з норм ст. 203 та ст. 215 ЦК України щодо визнання правочинів стосовно купівлі векселів як цінних паперів без наявності індосаменту не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та не може бути визнаним нікчемним, як це було зроблено відповідачем.
Крім того, податкова інспекція безпідставно зробила висновок, що ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» занижено валові доходи у І кварталі 2011 року у зв'язку з невключенням доходу у вигляді безповоротної фінансової допомоги, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності, по внеску до статутного фонду банку в розмірі 338180,00 грн., оскільки грошові внески, передані засновником до статутного фонду товариства, що стали власністю товариства, не є безповоротною фінансовою допомогою, у позивача відсутнє зобов'язання щодо повернення суми внеску засновника в рамках господарських відносин, у позивача не існує заборгованості перед жодним акціонером товариства, позивач не здійснював викуп власних акцій, не зменшував статутний капітал та не мав будь-яких пред'явлених вимог акціонерів.
Висновки перевірки про те, що банк протягом перевіреного періоду при розрахунку страхового резерву під враховані векселі збільшував розмір страхового резерву для повного покриття ризиків неповернення основного боргу на суму нарахованого дисконту, на думку позивача, також є необґрунтованим. Так резерви формуються з метою коригування вартості активів, зокрема, цінних паперів, шляхом формування резервів для покриття очікуваних (можливих) збитків. Закон не передбачає будь-яких умов щодо обмеження віднесення сум сформованих страхових резервів за придбаними цінними паперами лише у разі існування збитків (втрат) від цінних паперів на час їх формування. Банки зобов'язані створювати та формувати резерви за всіма видами кредитних операцій до яких, у тому числі, належать кредити, що надані за врахованими векселями. При цьому банки створюють та формують резерви на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування за всіма кредитними операціями. В Акті не досліджено норм та положень методики Національного банку України, викладеної у Постанові №279 щодо формування резервів під кредитні операції за врахованими векселями та зроблено хибні висновки щодо неправомірності їх врахування.
Крім того, в ході перевірки встановлено, що банківською установою у перевіреному періоді не відбувалось зменшення витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування на частину сплачених страхових платежів за період з моменту визнання страховиків банкрутом по дату закінчення дії договорів страхування. Позивач не погоджується з зазначеним висновком, оскільки витрати на страхування кредитних ризиків були понесені до 01.04.2011 і порядок їх включення до складу валових витрат був визначений Законом № 334 та обмежений відповідним розміром 5% суми валових витрат звітного податкового періоду, в якому такі витрати здійснювались. Обмеження щодо віднесення витрат на страхування до 01.04.2011 було встановлено пп. 5.4.6 Закону № 334 і жодним іншим законом чи нормативно-правовим актом України не було передбачено будь-яких коригувань таких витрат у наступних податкових періодах, як і не передбачено жодних умов коригування витрат на страхування ПК України. Навіть якщо враховувати норми ПК України, на які посилається Відповідач в Акті, то ані підпунктами 14.1.27, 14.1.36, ані пп. 140.1.6 ПК України не визначено порядку коригування витрат зі страхування у разі дострокового виконання боржником зобов'язань за кредитним договором чи визнання банкрутом страховика.
ПАТ „ Єкатеринославський Комерційний Банк" також не погоджується з висновками СДПІ щодо безпідставного відшкодування за рахунок страхового резерву заборгованості за кредитним договором, забезпеченим іпотекою, Банком занижено валовий дохід на суму коштів страхового резерву, використаних не за призначенням, в загальному розмірі 834872,73 гривень, оскільки створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України. Таким чином, Банком правомірно відшкодовано за рахунок страхового резерву заборгованість за кредитним договором.
Позивач вважає необґрунтованими висновки СДПІ щодо порушення п.п. 4.1.2. п.4.1 ст.4, п.п. 11.3.6 п.11.3 ст.11 Закону України №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» були нараховані комісійні доходи за 2009 рік та відображені в фінансовому обліку, але Банком не отримані, оскільки клієнтами банку не сплачені. Тому комісійні доходи у сумі 160000,00 гривень не включені до складу валового доходу.
Представники позивача у судовому засіданні позов підтримали, просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Надали суду письмові додаткові пояснення від 30.08.2012 та від 28.09.2012, пояснення на заперечення від 18.09.2012 та від 28.09.2012, які містяться в матеріалах адміністративної справи.
Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали, просили в задоволенні позову відмовити, надали суду письмові заперечення від 30.08.2012 та письмові пояснення від 18.09.2012, 28.09.2012, які містяться в матеріалах справи.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши чинне законодавство, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що Публічне акціонерне товариство «Єкатеринославський Комерційний Банк» зареєстроване Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 23.06.1994 та перебуває на податковому обліку в Спеціалізованій державній податковій інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську Державної податкової служби.
Спеціалізованою Державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську було проведено планову виїзну перевірку ПАТ „Єкатеринославський Комерційний Банк», за результатами якої відповідачем було складено Акт „Про результати планової виїзної перевірки Публічного акціонерного товариства «Єкатеринославський Комерційний Банк», код за ЄДРПОУ 33972230, МФО 305987 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.09.11» №205/08-04-20305925 від 13.03.2012 (далі - «Акт»).
На підставі зазначеного акту винесено податкове повідомлення-рішення від 02.04.12 №0000098824, яким ПАТ „Єкатеринославський Комерційний Банк» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 9691822,84 грн., з яких 7830912,39 грн. за основним платежем, та 1860910,45 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Не погоджуючись із висновками відповідача, викладеними в Акті та податковому повідомленні-рішенні, позивач в межах апеляційного узгодження, відповідно до Податкового кодексу України від 02.12.2011 № 2755-VI та «Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби», затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України №1001 від 23.12.2010, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 06.01.2011 № 10/18748, оскаржив податкове повідомлення-рішення до Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області листом вих.№ 01/415 від 12 квітня 2012 року.
Рішенням Державної податкової служби у Дніпропетровській області про результати розгляду скарги від 11.05.2012 №9961/10/10-014 скарга ПАТ «ЄКБ» залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 24.02.2012 №0000038824 та від 20.03.2012 №0000078824 - без змін.
Листом Вих.№01/684 від 14.06.2012 позивач звернувся зі скаргою про перегляд податкового повідомлення-рішення від 02 квітня 2012 року № 0000098824 до Державної податкової служби України.
Рішенням Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 06.07.2012 №12155/6/10-2115, позивачу повідомлено, що рішення ДПС України, прийняте за розглядом скарги, та податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м.Дніпропетровську від 02.04.2012 №0000098824 не підлягають адміністративному оскарженню, але з урахуванням строків давності можуть бути оскаржені до суду у порядку, визначеному чинним законодавством України.
Рішення про результати розгляду скарги Державної податкової служби України від 06.07.2012 №12155/6/10-2115 Позивач отримав 11.07.2012.
Що стосується порушень, зазначених в акті, судом встановлено наступне.
Щодо правильності відображення в окремому обліку прибутку від операцій з цінними паперами, фондовими та товарними деривативами.
В ході проведення перевірки було встановлено порушення ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» пп.7.6.1, пп.7.6.4 п.7.6 ст.7, пп.4.1.2 п.4.1 ст.4 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334), ч.5 пп. 153.8 ст.153 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме: завищено в окремому податковому обліку цінних паперів від'ємне значення фінансового результату від операцій з векселями за III квартал 2008 року на суму 870000,00 грн., занижено прибуток від операцій з векселями за перевірений період на загальну суму 7021177,00 грн.
Перевіркою встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів від 16.04.2008 №Д-12/08; Б804161-1, укладених ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» (покупець) з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанс-Брок» (далі - ТОВ «Фінанс-Брок»), (продавець), Позивачем придбано по іменному індосаменту векселі емітента Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІОКС» (далі -ТОВ «ЛІОКС») у кількості 5 шт. серії АА №№0234554, 0234555, 0234556, 0234557, 0234558, дата складання 31.01.2008, номінальна вартість 1 векселя 2000000,00 грн., вартість придбання 1 векселя 1740000,0 грн., дата погашення 31.01.2010, загальна номінальна вартість 10000000,00 грн., загальна вартість придбання 8700000,0 грн., що підтверджується актом прийому - передачі векселів від 16.04.2008.
В свою чергу, візуальним оглядом вищенаведених векселів відповідачем встановлено переривність індосаментного ряду, а саме, на зворотній стороні векселів відсутній індосамент (передаточний напис) від ТОВ «Фінанс-Брок» до ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк».
В ході проведення перевірки встановлено, що ТОВ «ЛІОКС» видано векселі у кількості 5шт. серії АА №0234554-0234558 на користь ТОВ «Вектор-Трейд» (перший держатель), яким вчинено на користь Позивача індосамент наступного змісту: «Платити наказу ЗАТ «Фінансовий союз банк», скріплено печаткою «Вектор-Трейд» та завірено директором в особі Бухінна Л.В. (дата вчинення індосаменту не зазначена).
При цьому індосамент ТОВ «Фінанс-Брок», який продавав векселі від 31.01.2008 серії АА №№0234554, 0234555, 0234556, 0234557, 0234558 ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» за договором купівлі-продажу від 16.04.2008 відсутній.
Відповідач вважає, що фактично індосамент на користь ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» по векселям від 31.01.2008 серії АА №№0234554, 0234555, 0234556, 0234557, 0234558 було здійснено ТОВ «Вектор-Трейд» без зобов'язання щодо сплати та без оформлення відповідного договору, та без передачі права власності на зазначені векселі ТОВ «Фінанс-Брок», оскільки, як вважає відповідач, наявність бланкового індосаменту шляхом передачі векселю тертій особі, не заповнюючи бланк і не вчиняючи індосаменту, неможлива.
Таким чином, посадовими особами податкового органу зроблено висновок, що позивачем в порушення пп.7.6.1 п.7.6 ст.7, пп..4.1.2 п.4.1 ст.4 Закону №334 завищено збиток в окремому податковому обліку операцій з векселями у III кварталі 2008 року у сумі 8700000,00грн. та занижено валові доходи за II півріччя 2008 року на загальну суму 2384941,00грн.
Крім того, відповідно до договору від 26.03.2009 №Д-03/09;Б03261-1 купівлі-продажу цінних паперів, укладеного ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» (до проведення реорганізації - ЗАТ «Фінансовий союз Банк»), (покупець) з Товариством з обмеженою відповідальністю «Свіфт-Д» (далі - ТОВ „Свіфт-Д») (продавець), Позивач придбав по іменному індосаменту простий вексель емітента Приватного підприємства «Сталь-Маш» (далі - ПП «Сталь-Маш») від 18.12.08 серії АА №1760291, строк платежу «за пред'явленням, але не раніше 18.12.10», номінальна вартість 7500000,0 грн., вартість придбання 5650000,00 грн., на підставі актом прийому - передачі векселя від 26.03.2009.
Візуальним оглядом векселя посадовими особами відповідача встановлено переривність індосаментного ряду, а саме: відсутній індосамент (передаточний напис) від ТОВ «Свіфт-Д» до ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» (до проведення реорганізації - ЗАТ «Фінансовий союз Банк»).
Відповідно до наданої копії цього векселя ПП «Сталь-Маш» видано вексель серії АА №1760291 на користь Закритого акціонерного товариства страхова компанія «Союз» (далі - ЗАТ СК «Союз»), (перший держатель), яким вчинено на користь ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» (до проведення реорганізації - ЗАТ «Фінансовий союз Банк») індосамент наступного змісту: «Платити наказу ЗАТ «Фінансовий союз банк (після реорганізації - ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк»)», скріплено печаткою ЗАТ СК «Союз» та завірено підписом директора в особі Істоміної О.В. (дата вчинення індосаменту не зазначена).
За даними АІС «Податки» ЗАТ СК «Союз» 28.07.2011 скасовано держреєстрацію, та 08.09.2011 знято з податкового обліку у зв'язку з визнанням підприємства банкрутом.
За результатами виїзної планової перевірки ЗАТ СК «Союз» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства проведеного за період з 01.07.2008 по 30.09.2009 (акт від 25.12.2009 №3995/22-0/32701914), було встановлено, що вексель емітента ПП «Сталь-Маш» від 18.12.2008 серії АА №1760291, строк платежу «за пред'явленням, але не раніше 18.12.2010», номінальна вартість 7500000,00 грн. був отриманий ЗАТ СК «Союз» від підприємства ПП «Сталь-Маш» згідно договору від 18.12.2008 №ДУ№1 до дог.№Б810226-1 за 18.12.2008.
Згідно матеріалів вказаної перевірки, в подальшому за договором від 26.03.2009 №Д-03/О9;Бв3261-1 цей вексель від 18.12.2008 серії АА №1760291 був проданий ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» за ціною 5650000,00 грн.
Враховуючи викладене вище, відповідач зробив висновок в акті, що банком в порушення пп.7.6.1 п.7.6 ст.7, пп..4.1.2 п.4.1 ст.4 Закону №334 занижено валові доходи за 2009 рік на загальну суму 4636036,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про обіг векселів в України» від 5 квітня 2001 року №2374-ІІІ, цей Закон визначає особливості обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних зобов'язань у господарській діяльності, відповідно до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та відповідно до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією 1930 року.
Тобто, щодо обігу векселів цей закон є спеціальним.
Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно в документарній формі.
Відповідно до ст. 5 Закону № 2374-III векселі (переказні та прості) складаються на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Нацбанком України з урахуванням норм Уніфікованого закону, і не можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені).
Вексель - це борговий цінний папір, який посвідчує відносини позики і безумовне грошове зобов'язання сплатити власнику векселя грошові кошти після настання строку платежу.
Вексель визначає основну суму боргу, яку векселедавець повинен сплатити векселедержателю.
Ст. 4 Закону № 2374 визначено, що на момент видачі векселя (виписування) векселедателя, який зазначається на лицевій стороні векселя, може лише при наявності грошового боргу за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги. Вексель виписується на особу, перед якою у векселедателя виникають боргові зобов'язання.
Згідно з пунктом 1.2 Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями у національній валюті на території України, затвердженого постановою Правління НБУ від 16.12.2002 року №508, придбання векселя це одержання векселя у власність через купівлю, врахування, заставу (заклад), видачу або дарування, спадщину або іншу угоду, результат якої майнове право на вексель.
Пунктом 12.1 цього ж Положення визначено, що купівля та продаж векселів здійснюються банком відповідно до законодавства України та на підставі укладеного з продавцем (покупцем) договору.
Отже, висновок відповідача, що ТОВ «Вектор-Трейд», ЗАТ СК «Союз» було видано векселі ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» без наявності грошового боргу, без зобов'язання щодо сплати, та без оформлення відповідного договору є таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, та нормам діючого законодавства.
Посилання відповідача на відсутність між Банком та ТОВ «Вектор-Трейд», ЗАТ СК «Союз» грошового боргу базується на товарно-виробничих взаємовідносинах між постачальником/виробником та отримувачем. Банк придбав майнове право на вексель без здійснення товарних операцій.
ТОВ „ЛІОКС» - векселедатель мав боргові зобов'язання перед ТОВ „Вектор-Трейд», на якого і було видано вексель та який і був векселедержателем. Позивач придбав вексель через ТОВ „Фінанс-Брок» - торгівця цінними паперами, як цінний папір.
ПП «Сталь-Маш» - векселедатель мав боргові зобов'язання перед ЗАТ СК „Союз», на якого і було видано вексель та який і був векселедержателем. Позивач придбав вексель через ТОВ „Свіфт-Д» - торгівця цінними паперами, як цінний папір.
Чинне законодавство України не визначає, що подальше придбання векселя, як цінного паперу, повинно здійснюватись лише за наявності боргових зобов'язань векселедателя чи векселедержателя перед покупцем таких векселів.
ТОВ „Вектор-Трейд» та ТОВ „Свіфт-Д» продали векселі Позивачу як цінний папір, а не видавали їх в рахунок боргових зобов'язань перед Позивачем.
Це звичайна операція придбання векселів, як боргових цінних паперів згідно з чинним законодавством України.
Крім того, відповідно до статті 77 Уніфікованого закону «Про переказні та прості векселі», запровадженим Конвенцією, яка підписана в Женеві 07.06.1930 року, на який посилається відповідач в акті, до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59 - 63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).
Відповідно ст. 14 Уніфікованого закону „Індосамент переносить всі права, що випливають з переказного векселя.
Якщо індосамент є бланковим, то держатель векселя може:
1) Заповнити бланк або на своє ім'я, або на ім'я будь-якої іншої особи;
2) Реіндосувати вексель шляхом бланкового індосаменту або індосувати будь-якій іншій особі;
3) Передати вексель третій особі, не заповнюючи бланк і не вчиняючи індосаменту».
Судом встановлено, що ТОВ «Фінанс-Брок», ТОВ „Свіфт-Д» (торговці цінними паперами) придбали векселі по бланковому індосаменту, який входить в послідовний ряд індосаментів, і є складовим безперервного ряду індосаменту.
До моменту передачі Банку векселів індосамент був бланковим. Було укладено договори купівлі-продажу.
Індосамент був Бланковий і держатель векселя, а не особа, на яку безпосередньо виписано простий вексель, при здійсненні операцій купівлі-продажу векселів як цінних паперів мав право, згідно ст. 14 Уніфікованого закону, передати векселі Позивачу, не заповнюючи вексель на ім'я будь-якої іншої особи.
Таким чином, за здійснення операції по купівлі-продажу цінних паперів між ЗАТ «Фінансовий Союз Банк» та ТОВ «Фінанс-Брок», ТОВ «Свіфт-Д», останні застосували своє право щодо заповнення індосаменту на ім'я будь-якої іншої особи відповідно до ст. 14 Уніфікованого закону.
ТОВ „Фінанс-Брок» та ТОВ «Свіфт-Д» продали векселі Позивачу як цінний папір, а не видали їх в рахунок боргових зобов'язань перед Позивачем.
Це звичайна операція придбання векселів, як боргових цінних паперів згідно з чинним законодавством України.
Таким чином, оскільки векселі було придбано позивачем за зазначеними вище договорами купівлі - продажу цінних паперів позивач є законним векселедержателем векселів, що підтверджено індосаментним написом та актами прийому-передачі.
Крім того, будь-яких доказів визнання індосаментного напису недійсним відповідачем до суду надано не було.
Суд зазначає, що Вексель не могло бути виписано на Позивача, оскільки Позивачем вексель придбавався вже як цінний папір. Тому норми ст. 4 Закону України „Про обіг векселів в Україні» №2374 не застосовуються до операцій купівлі-продажу векселів як цінних паперів, які вже були виписані за наявності у векселедателя боргових зобов'язань на особу, яка визначена векселедержателем на момент виписки векселя та перед якою існували боргові зобов 'язання векселедателя.
Відповідно до вимог вексельного законодавства та п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 8 червня 2007 року № 5 «Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів» законний векселедержатель не зобов'язаний доводити наявність і дійсність своїх прав за векселем, вони вважаються наявними та дійсними.
Нормативно операції банків з векселями в національній валюті на території України, закріплене Постановою Національного банку від 16.12.2002 № 508 «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України».
Відповідно до Положення, Національного банку України, від 16.12.2002 № 508 «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України».
Безперервність ряду індосаментів - послідовний ряд індосаментів, через який кожний індосат отримує вексель за індосаментом на власне ім'я, бланковим індосаментом або індосаментом на пред'явника.
Враховуючи вищезазначене, суд встановив, що твердження відповідача щодо переривності індосаментного ряду є такими, що не відповідають нормам чинного законодавства України, зокрема, нормам Уніфікованого закону.
У зв'язку з чим, висновки податкового органу про завищення позивачем в окремому податковому обліку цінних паперів від'ємного значення фінансового результату від операцій з векселями за III квартал 2008 року на суму 870000,00 грн. та заниження позивачем прибутку від операцій з векселями за перевірений період на загальну суму 7021177,00 грн., не відповідають дійсним обставинам, є необґрунтованими та незаконними.
В акті перевірки відповідачем зроблено висновок, що в порушення пп.5.2.4 п.5.2 ст.5 пп.12.2.1, пп.12.2.2 п.12.2 ст.12 Закону №334/94- ВР, пп.159.2.1 п.159.2 ст.159 ПКУ Банком за перевірений період з 01.07.2008 по 30.09.2011 завищено витрати за рахунок формування резерву по нікчемним правочинам за векселями ТОВ «ЛІОКС» та ПП «Сталь-Маш» на загальну суму 13857764,05 грн.
Відповідач посилається на норми ч. 1 ст. 215 ЦК України щодо недійсності правочину, якою визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочнном є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.
Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
В Акті не визначено, який із перелічених вище пунктів ст. 203 ЦК України було порушено Банком.
Судом встановлено, що правочин щодо придбання векселів як цінних паперів за договорами купівлі-продажу цінних паперів не суперечить ЦК України, жодному іншому акту цивільного законодавства України. Особи, які вчиняли дані правочини (укладали договори), мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, тобто торгівці цінними паперами мали ліцензії, векселедержателі мали законні підстави на володіння та передання векселів, передача здійснена згідно бланкового індосаменту.
Відповідачем не надано доказів, що учасників правочину примушували до підписання договорів та передання векселів як цінних паперів або того, що дані правочини вчинені з порушенням прав осіб, що їх вчинили.
Договір купівлі-продажу цінних паперів (векселів) було укладено у письмовій формі, що відповідає вимогам ЦК України. В Акті не існує доказів того, що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, виходячи з наведених вище норм ЦК України щодо визнання правочинів стосовно купівлі векселів як цінних паперів без наявності іменного індосаменту не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та не може бути визнаним нікчемним.
Судом критично оцінюються й твердження відповідача щодо порушення 05.11.2010 кримінальної справи СВ ПМ ДПА у Дніпропетровській області за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.205 КК України, по факту фіктивного підприємництва ряду підприємств, в тому числі ТОВ «ЛІОКС».
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) у разі, якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
Отже, постанова про порушення кримінальної справи від 05.11.2010 не може бути доказом незаконності дій позивача та фіктивності спірної операції, оскільки відповідно до цієї постанови кримінальну справу порушено по факту скоєння невстановленими особами фіктивного підприємництва, а не у відношенні Банку щодо прийняття ним участі в операціях, які були предметом дослідження.
З огляду на викладені вище обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 0000988824 від 02.04.2012 в частині порушення ПАТ „Єкатеринославський Комерційний Банк» пп.7.6.1, пп.7.6.4 п.7.6 ст.7, пп.4.1.2 п.4.1 ст.4 Закону України від 28.12.94 №334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334), ч.5 пп. 153.8 ст.153 Податкового кодексу України (далі - ПК України) стосовно правильності відображення в окремому обліку прибутку від операцій з цінними паперами, фондовими та товарними деривативами, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо формування страхових резервів за цінними паперами (векселями) в кредитному портфелі за врахованими векселями.
За договором від 29.04.2008 №ВР01/08 про врахування векселів ПП «Емпоріум», укладеного між ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» та Приватним підприємством «Елегант» (далі - ПП «Елегант»), врахована вартість векселів складає 41462447,00 грн. при номінальній вартості цих векселів 60105800,00грн.
Розмір основного боргу за таким видом кредиту, як врахування векселів дорівнює сумі, фактично перерахованій Банком підприємству сумі 4462447,0 грн. по вказаному договору.
Доход ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» у вигляді дисконту (процентів) становить 18643353,00 грн. (60105800,00 грн. - 41462447,00 грн.).
Враховуючи вищенаведене, розмір страхового резерву, створеного банком для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за врахованими векселями не може перевищувати суму основного боргу за такими векселями, тобто суму врахування векселів.
За результатами перевірки встановлено, що банк протягом перевіреного періоду при розрахунку страхового резерву під враховані векселі збільшував розмір страхового резерву для повного покриття ризиків неповернення основного боргу на суму нарахованого дисконту.
Обґрунтовуючи зазначені вище висновки, представник відповідача пояснив наступне.
До складу валових витрат, згідно з пп.5.2.4 п.5.2 ст.5 Закону №334 (в редакції Закону України від 22.05.97 №283/97-ВР), включаються суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Згідно з положеннями пп.12.2.1 п.12.2 ст.12 Закону №334 визначено особливості покриття безнадійної заборгованості банками, а саме: будь-який банк зобов'язаний створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством.
Виходячи з вищевикладеного, обов'язковою умовою включення витрат на формування банком страхового резерву до складу валових витрат є наявність заборгованості (основного боргу без процентів та комісій) перед банком.
Відповідно до п.6.1 ст.6 Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями у національній валюті на території України, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 16.12.02 №508 урахування векселів є формою кредитування банком юридичної або фізичної особи шляхом придбання векселя до настання строку платежу за ним зі знижкою (дисконтом) за грошові кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя у повній сумі. Урахування векселів є кредитною операцією. Ураховуючи вексель, банк надає векселедержателю-пред'явнику строковий кредит.
Отже, враховуючи викладене вище, відповідач стверджує, що операція із врахування векселів за своєю сутністю є кредитною операцією.
Пунктом 1.10. ст.1 Закону №334 визначено, що проценти - доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна.
До процентів включаються: платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; платіж за використання коштів, залучених у депозит; платіж за придбання товарів у розстрочку.
Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованих сум. У разі коли залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов'язань або ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, сума процентів визначається шляхом нарахування відсотків на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення та ціною погашення такого цінного паперу (сума дисконту).
Саме тому, як вважає відповідач, дохід за врахованими векселями у вигляді дисконтів (процентів) включається до складу валового доходу на підставі пп.4.1.2 п.4.1 ст.4 Закону.
На думку відповідача, розмір страхового резерву, створеного банком для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за врахованими векселями не може перевищувати суму основного боргу за такими векселями, тобто суму врахування векселів.
Таким чином, в порушення пп.5.2.4 п.5.2 ст.5 та пп.12.2.1, пп.12.2.2 п.12.2 ст.12 Закону №334 внаслідок створення страхового резерву під номінальну вартість врахованих векселів, банком завищено валові витрати на загальну суму 4483869,59 грн.
Вирішуючи спір в даній частині позову суд вважає за необхідне зазначити наступне.
З урахуванням положень підпункту 12.2.3 ст.12 Закону України № 334/94-ВР створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.
Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку.
Згідно п. 1.1 Положення про порядок формування резерву під операції банків України з цінними паперами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.02.2007 № 31, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.03.2007 за № 189/13456 із змінами і доповненнями (далі - Постанова № 31), це Положення визначає порядок розрахунку та формування банками України резерву за операціями з цінними паперами.
Відповідно до п. 1.3 Постанови № 31 для розрахунку та формування резерву банк зобов'язаний здійснювати перегляд цінних паперів, які класифіковані ним до портфеля на продаж і портфеля до погашення, не рідше одного разу на місяць з дати визнання їх на балансі. За результатами аналізу фінансового стану емітентів, поточної вартості цінних паперів, грошових потоків і доходів за цінними паперами, а також усієї наявної в розпорядженні банку інформації про обіг відповідних цінних паперів на фондовому ринку банк визначає нестандартні цінні папери, під які мають створюватися резерви.
При цьому відповідно до п. 3.1 Постанови № 31 розрахунок резерву за цінними паперами здійснюється з урахуванням виду цінного папера (боргові цінні папери, акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком) і методу визначення його балансової вартості (собівартості або справедливої вартості).
Пунктом 2 Постанови № 31 визначено, що нестандартні цінні папери - це активи у вигляді цінних паперів, за якими визнано втрату економічної вигоди та під які мають створюватися резерви.
При цьому, згідно п. 5.4 Постанови № 31 під час аналізу операцій з векселями для зизначення показника ризику цінного папера банк може оцінювати або векселедавця, або будь-яку зобов'язану за векселем особу. Для операцій з векселями встановлюються значення показника ризику цінного папера, що наведені в табл. З.
Тобто, Національний банк України, який визначає методику формування страхових резервів за операціями з цінними паперами, не обмежує формування страхових резервів за операціями з векселями і не передбачає у Постанові № 31 жодних обмежень щодо формування страхових резервів за операціями з такими цінними паперами як векселі.
Положенням про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженим Постановою правління Національного Банку України від 16.12.2002 № 508, встановлено, що врахування векселя - це придбання банком векселя до настання строку платежу за ним у векселедержателя за грошові кошти з дисконтом.
В свою чергу дисконт - це винагорода, що беруть банки під час врахування векселів та купівлі векселів у векселедержателів до закінчення терміну їх сплати (пункт 1.2).
Відповідно до п.6.1 Положенням про операції банків з векселями, затверджений постановою Правління Національного Банку України від 28.05.1999 N 258, врахування векселя є формою кредитування банком суб'єкта господарської діяльності шляхом придбання векселя до настання строку платежу за ним у векселедержателя за грошові кошти з дисконтом з метою одержання прибутку від погашення векселя в повній сумі.
Пунктом 2 глави 2 «Загальні визначення і принципи тлумачення» розділу І «Загальні положення», визначено, що дисконт - це різниця між повною (номінальною) сумою векселя та сумою, що сплачена при придбанні векселя, за умови, що остання сума менше повної (номінальної).
Згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платежі за іншими цивільно-правовими договорами, незалежно від того, чи встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках до суми договору або до іншої вартісної бази, не є процентами.
Також слід відзначити, що відповідно до Уніфікованого закону про переказний та простий векселі у переказному векселі, який підлягає оплаті відразу після пред'явлення або у визначений строк після пред'явлення, трасант може обумовити, що на суму, яка підлягає оплаті, будуть нараховуватися відсотки. У будь-якому іншому переказному векселі така умова вважається ненаписаною.
Отже, відсоткова ставка повинна бути вказана у векселі; при відсутності такої вказівки умова вважається ненаписаною.
Таким чином, оскільки відсоткова ставка у 22-х векселях, які передані за договором від 29.04.2008 №ВР01/08 про врахування векселів укладеного між ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» та ПП «Елегант», не написана, відповідно до Уніфікованого закону про переказний та простий векселі, вважається відсутньою.
Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» надає тлумачення поняттю процентні цінні папери та дисконтні цінні папери.
Відповідно до підпункту 7.9.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» за процентними цінними паперами, емітованими платником податку, суми процентів включаються до складу його валових витрат у податковий період, протягом якого була здійснена або мала бути здійснена виплата таких процентів.
За дисконтними цінними паперами, емітованими платником податку, балансові збитки від їх розміщення відносяться до складу його валових витрат у податковий період, протягом якого відбулося погашення (викуп) таких цінних паперів.
Дисконт (за операціями з борговими цінними паперами) - це різниця між номінальною вартістю цінного паперу та його ринковою вартістю (вартістю придбання), якщо ринкова вартість нижча номінальної без урахування нарахованих на час придбання процентів (п. 1.5 Правил бухгалтерського обліку процентних та комісійних доходів і витрат банків, затверджених постановою Правління Національного банку України від 25.09.1997 N 316).
Розділом 2 Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами установ комерційних банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 30.12.1997 N 466, встановлено, що під дисконтним цінним папером слід розуміти цінний папір без фіксованої річної процентної ставки (папери з нульовим купоном) та ті, що реалізуються за ціною, нижчою від їх номінальної вартості.
Оскільки, Позивачем придбано 22 векселя за ціною 41462447,00 грн., тобто нижчою від їх номінальної вартості 60105800,00 грн. вказані векселі є дисконтними цінними паперами.
За борговими цінними паперами банк визнає доходи у вигляді амортизації дисконту.
Різниця між собівартістю (вартістю придбання) та вартістю погашення (номінальною вартістю) - дисконт - амортизується банком протягом періоду з дати придбання до дати погашення за методом ефективної ставки відсотка.
Банк застосовує метод ефективної ставки відсотка з урахування вимог, які визначені нормативно-правовими актами НБУ з бухгалтерського обліку доходів і витрат.
Ефективна ставка відсотка - ставка відсотка, що визначається діленням суми річного відсотка ( за процентними векселями) та неамортизованого дисконту на середню величину вартості придбання інвестиції (векселя) та вартості її погашення (номіналу векселя), з урахуванням кількості днів до погашення цінного паперу.
Метод ефективної ставки відсотка - метод нарахування амортизації дисконту, за яким сума амортизації визначається як різниця між доходом за фінансовою ставкою відсотка і добутком ефективної ставки та амортизованої вартості на початок періоду, за який нараховується відсоток
Відображення амортизації дисконту відбувається в бухгалтерському обліку один раз на місяць в останній робочий день місяця в податковому обліку :
1) при врахуванні векселів - в момент погашення векселя, а у випадках визнання емітента банкрутом за рахунок сформованого резерву, як у випадку з векселями ПП «Емпоріум»;
2) при обліку в портфелі банку «на продаж» за окремим обліком - в момент продажу векселів, як у випадку з векселями «Сталь-Маш» та «ЛІОКС».
Позивач пояснив порядок розрахунку суми віднесення на затрати по векселям «ЛІОКС» та «Сталь-Маш». Так, в період обліку векселів «ЛІОКС» и «Сталь-Маш» у портфелі Банка на витрати відносилася сума сформованого за цими векселями резерву, а в момент продажу цих векселів вся сума номінальної вартості векселів (з урахуванням амортизованого дисконту) була віднесена на доходи, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Положення № 279 містить визначення кредитної операції (кредит) - це вид активних операцій, пов'язаних з наданням клієнтам коштів у тимчасове користування або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування за певних умов, а також надання гарантій, поручительств, авалів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій репо, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (відстрочення платежу).
Під час визначення розміру резерву за врахованими векселями сума, що підлягає резервуванню, визначається, виходячи з урахованої вартості векселя та амортизації дисконту (пункт 6.3 Положення № 279).
У разі порушення банком порядку створення і використання резерву під кредитні ризики до нього застосовуються заходи впливу згідно зі статтею 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та нормативно-правовими актами Національного банку з питань застосування заходів впливу.
Формування резерву під прострочені та сумнівні щодо отримання нараховані доходи банки здійснюють щомісяця в розмірі фактичної заборгованості за простроченими понад 31 день і сумнівними щодо отримання нарахованими доходами за станом на перше число місяця, наступного за звітним (п.10.1 Положення № 279).
Визначення розміру резерву за врахованими векселями також наведено у п. 1.3 глави 1 розділу VII „Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 27.12.2007 р. № 481, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.01.2008 р. за № 48/14739 із змінами і доповненнями, де зазначено, що банк визначає суму резерву як різницю між балансовою вартістю наданого кредиту (розміщеного вкладу (депозиту) та теперішньою вартістю оцінених майбутніх грошових потоків (за винятком майбутніх кредитних збитків, які не були понесені), дисконтованих за первісною ефективною ставкою відсотка.
З урахуванням викладеного вище, судом встановлено, що Банк правомірно протягом перевіряємого періоду розрахував розмір страхового резерву під враховані векселі для повного покриття ризиків неповернення основного боргу.
Згідно Інструкції № 280, План рахунків бухгалтерського обліку банків України (далі - План рахунків) - містить перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для детальної та повної реєстрації всіх банківських операцій з метою забезпечення потреб складання фінансової звітності.
План рахунків розроблено відповідно до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і міжнародних стандартів та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та є обов'язковим для використання банками України.
Позивач обліковував враховані векселі в Класі 2 Плану рахунків згідно пункту 202 Інструкції № 280:
2020 А - Кредити, що надані за врахованими векселями суб'єктам господарювання.
Призначення рахунку: облік кредитів, що надані за врахованими векселями суб'єктам господарювання до настання строку їх платежу. Векселі, придбані з метою подальшого продажу, обліковуються за рахунками з обліку цінних паперів у портфелі банку на продаж.
За дебетом рахунку проводяться суми номінальної вартості врахованих векселів.
За кредитом рахунку проводяться суми, що надійшли під час настання строку платежу за векселем; суми заборгованості, що перераховані на відповідні рахунки простроченої та сумнівної заборгованості.
2026 КА - Неамортизований дисконт за врахованими векселями суб'єктів господарювання
Призначення рахунку: облік неамортизованого дисконту за врахованими векселями суб'єктів господарювання, що придбані з дисконтом.
За кредитом рахунку проводяться суми дисконту під час придбання векселів.
За дебетом рахунку проводяться суми амортизації дисконту під час нарахування доходів за звітний період.
З огляду на викладені вище обставини, позивач відповідно до вимог Положення Національного Банку України про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 06.07.2000 № 279 «Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 27.12.2007 № 481, формував страховий резерв по врахованим векселям за основним боргом.
Відповідно до п. 22.15 Закону України від 23.06.2009 № 1533-VI «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи» тимчасово, на період з 1 січня 2009 року до 1 січня 2011 року (включно), для банків-резидентів датою збільшення валових доходів від здійснення кредитних операцій є дата отримання таких доходів.
У податковому обліку ПАТ „Єкатеринославський комерційний банк" був застосований „касовий метод" - до валових доходів включено суму фактично сплачених дисконтів по даті погашення.
Доходи від кредитних операцій банків, нараховані за період з 1 січня 2009 року до 31 грудня 2010 року (включно) але не отримані станом на 1 січня 2011 року, включаються до складу валового доходу банку на дату їх фактичного отримання".
Вказаними змінами була розширена база розрахунку страхового резерву для банків, розмір якого відноситься до складу валових витрат, і скасовано обмеження щодо включення до нього процентів та комісій, при тому, що право на новий порядок формування страхових резервів банкам надано в IV кварталі 2009 року, але за період з 01.01.09 (з початку 2009 року).
Крім того, банкам надано право в IV кварталі 2009 року, але за період з 01.01.09 (з початку 2009 року) здійснити перерахунок доходів від кредитних операцій та виключити зі складу валових доходів ті доходи, які нараховані з 01.01.09 по 31.12.09, але не отримані станом на 01.01.10.
Скориставшись зазначеними нормами ПАТ „Єкатеринославський комерційний банк" в IV кварталі 2009 року було самостійно зменшено валовий доход по декларації з податку на прибуток на суму дисконту, нарахованого за період з 01.01.09 по 31.12.09, але не отриманого станом на 01.01.10 (по коду рядка 01.1 „Доходи від банківських операцій"), що склало 4786538,24 грн. по договору від 29.04.08 №ВР01/08 про врахування векселів, що не заперечується відповідачем.
В подальшому банком частину заборгованості по векселям ПП „Емпоріум" визнано безнадійною та відшкодовано за рахунок сформованого страхового резерву, а доход у вигляді дисконту по зазначеним векселям нарахований за період з 01.01.09 по 31.12.09, але не отриманий станом на 01.01.10 та виключений з податкового обліку в IV кварталі 2009 року ПАТ „Єкатеринославський комерційний банк" включив до складу валових доходів в податковому періоді, протягом якого відбулось списання заборгованості:
- 28.12.10 списано заборгованість по 7 векселям на загальну суму 15000000,00 грн. та одночасно включено до складу валового доходу суму дисконту в розмірі 1775811,99 грн.,
- 30.06.11 списано заборгованість по 2 векселям на загальну суму 6700000,00 грн. та одночасно включено до складу валового доходу суму дисконту в розмірі 1182620,56 грн.
В бухгалтерському обліку Позивачем були сформовані резерви під нараховані, але не отримані доходи (дисконти), оскільки мав місце ризик збитковості кредитної операції.
Таким чином, оскільки в перевіряємий період не відбулось погашення (викуп) цінних паперів Банком на виконання вимог п. 22.15 Закону України від 23.06.2009 № 1533-VI «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи» не віднесено до валових доходів суму дисконту.
Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим Постановою правління Національного Банку України від 06.07.2000 № 279 передбачено, що з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України (далі - Національний банк) установлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.
Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (далі - резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.
Бухгалтерський облік формування та використання резервів здійснюється відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 15.09.2004 N 435, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 12.10.2004 за N 1302/9901. Податковий облік регулюється Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (із змінами) (пункт 1.1).
З метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників (контрагентів банку) оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках як у національній, так і в іноземній валюті.
Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства.
До заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать:
- кредити, що надані за врахованими векселями суб'єктам господарювання, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2020, 2026 КА, 2027, 2092);
- кредити, що надані за врахованими векселями фізичним особам, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2220, 2226 КА, 2227, 2292) (пункт 1.3).
Банки зобов'язані здійснювати розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість (з урахуванням строків погашення боргу за кредитними операціями) протягом місяця, у якому здійснено кредитну операцію (або укладено угоду на її здійснення).
Формування резервів банки зобов'язані здійснювати щомісяця в повному обсязі незалежно від розміру їх доходів за групами ризику відповідно до сум заборгованості за кредитними операціями (у тому числі наданих зобов'язань з кредитування) за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для подання оборотно-сальдового балансу (щомісяця).
Таким чином, суд приходить до висновку, що формування страхового резерву - це право банку для покриття можливих ризиків кредитних операцій, у випадку з векселями ПП «Емпоріум» ПАТ „Єкатеринославський комерційний банк", використавши своє право, сформував страховий резерв під нараховані, але не отримані доходи (дисконти), оскільки мав місце ризик збитковості кредитної операції, та включив до валових витрат суму нарахованих резервів під дисконт, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
З огляду на викладене вище, враховуючи взаємопов'язаність та взаємозалежність податкового та бухгалтерського обліку, суд не погоджується з висновками відповідача, що в даному випадку у податковому обліку немає нарахованих і не отриманих доходів, як у випадку з бухгалтерським обліком, тобто не має збитковості кредитної операції та немає підстав для формування резервів під дисконт та віднесення до валових витрат.
Отже суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення форми «Р» №0000098824 від 02 квітня 2012 року щодо формування позивачем страхових резервів за цінними паперами (векселями) в кредитному портфелі за врахованими векселями.
Що стосується позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0000988824 від 02.04.2012 щодо порушення ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» положень пп.4.1.2. п.4.1 ст.4, пп.11.3.6 п.11.3 ст.11 Закону України від 28.12.94 №334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334) шляхом заниження у IV кварталі 2009 року валових доходів на загальну суму 160000,00грн. у зв'язку з помилковим невключениям комісійних доходів до складу валових доходів, то суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову в цій частині з огляду на наступне.
В ході проведення аналізу між показниками фінансового та податкового обліку ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» за 2009 рік, встановлено розбіжності по відображенню комісійних доходів, а саме: комісійні доходи у податковому обліку менше ніж у фінансовому на загальну суму 160000,00грн.
Згідно з пп.4.1.2. п.4.1 ст.4 Закону №334 до складу валового доходу включаються: доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами.
Положеннями пп.11.3.6. п.11.3 ст.11 Закону № 334/94-ВР регламентується порядок відображення в податковому обліку нарахованих відсотків за користування кредитом, так датою збільшення валових доходів кредитора від здійснення кредитно-депозитних операцій є дата нарахування процентів (комісійних) у строки, визначені кредитним (депозитним) договором.
В IV кварталі 2009 року діяв Закон № 334 в редакції Закону 23.06.2009 №1533-VI „Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи» (далі - Закон №1533), яким змінювався порядок віднесення до складу валових доходів процентів за кредитами, а саме: п.22.15 ст.22 - тимчасово, на період з 01.01.2009 до 01.01.2011 (включно), для банків-резидентів датою збільшення валових доходів від здійснення кредитних операцій є дата отримання таких доходів.
Доходи від кредитних операцій банків, нараховані за період з 01.01.2009 до 31.12.2010 (включно) але не отримані станом на 01.01.2011, включаються до складу валового доходу банку на дату їх фактичного отримання.
Необхідно зазначити, що ПАТ „Єкатеринославський Комерційний Банк» здійснив відображення валових доходів відповідно до вищезазначених норм податкового законодавства лише в частині відображення доходів від операцій з врахованими векселями.
Листом від 29.02.2012 №15/199 ПАТ „Єкатеринославський Комерційний Банк» повідомило, що розбіжність між показниками фінансового та податкового обліку по відображенню комісійних доходів за 2009 рік пояснюється помилковим не включенням до складу валового доходу комісійних доходів, нараховані позичальникам, але не отримані банком, у сумі 160000,00 грн. Копія зазначеного листа наявна в матеріалах справи.
Виходячи з викладеного, Позивач самостійно визнав наявність порушення норм податкового законодавства, зокрема положень пп.4.1.2. п.4.1 ст.4, пп.11.3.6 п.11.3 ст.11 Закону №334 шляхом заниження у IV кварталі 2009 року валових доходів на загальну суму 160000,00грн. у зв'язку з помилковим невключенням комісійних доходів до складу валових доходів.
В акті перевірки СДПІ зроблено висновки щодо безпідставного відшкодування позивачем за рахунок страхового резерву заборгованості за кредитним договором, забезпеченим іпотекою, Банком занижено валовий дохід на суму коштів страхового резерву, використаних не за призначенням, в загальному розмірі 834872,73 гривень.
Так, між АБ «Південний» та ПП ОСОБА_11 було укладено кредитний договір від 09.11.2004 року №ГРН-619Л. Відповідно до вказаного договору Банком було надано кредит у розмірі 2000000,00 грн.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 09.11.2004 №ГРН-619Л, між АБ „Південний» (далі - Іпотекодержатель), громадянкою України ОСОБА_12 ІПН НОМЕР_3 (далі - Іпотекодавець) та ПП ОСОБА_11 ІПН НОМЕР_4 (далі - Позичальник) укладено договір іпотеки від 15.11.2004, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_14 за реєстраційним номером №5148.
Згідно положень п.6 зазначеного договору в забезпечення виконання ОСОБА_11 зобов'язань за кредитним договором, ОСОБА_12 надала в іпотеку належну їй на праві власності, на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради від 28.12.2002 та на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 22.11.2001 №2827, квартиру в„– 40 , що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.
27 вересня 2005 року між АБ «Південний» та Публічним акціонерним товариством «Єкатеринославський Комерційний Банк» та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_11 було укладено договір про відступлення права вимоги.
Відповідно до положень п.1.1 договору відступлення права вимоги від 27.09.2005 Первісний кредитор передає свої права згідно Кредитного договору від 09.11.2004 №ГРН-619Л укладеного між Первісним кредитором за згодою Боржника, а Новий кредитор приймає на себе право вимоги за кредитним договором і стає за цим договором кредитором Боржника. До Нового кредитора переходить право вимоги всієї заборгованості згідно Кредитного договору та право на стягнення санкцій, збитків, штрафів, пені, курсових різниць, право звернення стягнення відповідно до похідних від Кредитного договору та право на стягнення санкцій, збитків, штрафів, пені, курсових різниць, право звернення стягнення відповідно до похідних від Кредитного договору угод, а саме договорів іпотеки від 15.11.2004, посвідчених приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_14, в тому числі за реєстровим номером №5148 .
ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» 26.01.2010 отримано лист від 26.01.2010 ПП ОСОБА_11, в якому він повідомив, що в вересні 2005 року ОСОБА_12, його дружина та Іпотекодавець за договором іпотеки від 15.11.2004 №5148, померла, а ним проводяться дії щодо отримання спадщини на вказане нерухоме майно, а також оформлення права власності в КП ДМБТІ м. Дніпропетровськ. Суму заборгованості за кредитним договором від 09.11.2004 №ГРН-619Л він визнає в повному обсязі.
Також, згідно зазначеного листа ОСОБА_11 зазначав, що йому потрібен час для оформлення документів, щодо отримання спадщини та отримання права власності на нерухоме майно в КП ДМБТІ м.Дніпропетровськ, просив відстрочити сплату заборгованості за кредитним договором до 26.08.2012 та зазначав про те, що зобов'язується до 26.08.2012 сплатити заборгованість за кредитним договором в повному обсязі.
Перевіркою встановлено, що з метою поліпшення структури балансу банку на засіданні Кредитного комітету ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» від 24.09.2009 прийнято рішення про списання безнадійної заборгованості ПП ОСОБА_11 за кредитним договором від 19.11.2004 №ГРН - 619Л, в тому числі на суму основного боргу за кредитним договором 834872,73 грн. за рахунок страхового резерву, що підтверджується меморіальним ордером від 24.09.2009 № 23_27.
Підпунктом 12.2.2. п.12.2. ст.12 Закону №334/94-ВР передбачено, що з урахуванням положень пп. 12.2.3 цієї статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, на підставі чого Банком відшкодовано за рахунок страхового резерву заборгованість за кредитним договором.
Суд не погоджується з твердженням позивача про правомірність відшкодування за рахунок страхового резерву заборгованості за даним кредитним договором, забезпеченим іпотекою, з огляду на наступне.
Положеннями ст.572 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч.І ст. 574 ЦК України).
Відповідно до ст.589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Відносини стосовно іпотеки регулюються Законом України від 05.06.2003 №898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон №898).
Згідно положень ст.1 Закону України №898 іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ст.3 Закону №898 іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
В разі переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, то до неї переходять всі правові наслідки відносин іпотеки.
Так, положеннями ст.23 Закону №898 передбачено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.
Правові відносини стосовно спадкування регулюються Книгою шостою «Спадкове право» ЦК України, зокрема, відповідно до положень ст. 1216 України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).
Таким чином, виходячи з системного аналізу вищевикладених норм, у зв'язку з невиконанням ОСОБА_11 кредитних зобов'язань, ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» набув право пред'явити свої вимоги до спадкоємців в межах вартості предмета іпотеки та задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - квартири.
Порядок відшкодування сум безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву платника податку встановлено положеннями п.12.3 ст.12 Закону №334. На момент списання заборгованості за Кредитним договором від 10.12.2008 №420/12-08 діяв Закон № 334/94-ВР в редакції Закону №1533 згідно якого встановлено, що п.12.3.4 п.12.3 ст.12 передбачено, що заборгованість, забезпечена заставою (у тому числі іпотекою), погашається у порядку, передбаченому нормами відповідних законів.
Заставодержатель має право відшкодувати за рахунок страхового резерву частину заборгованості, що залишилася непогашеною після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до умов закону та договору. У разі якщо відповідно до законодавства заборгованість особи вважається повністю погашеною після проведення позасудового звернення стягнення на предмет застави незалежно від суми коштів (вартості майна), що надійшла кредитору, за рахунок страхового резерву відшкодовується частина заборгованості, що перевищує суму коштів (оціночну вартість майна), фактично отриманих кредитором».
У зв'язку з тим, що ПАТ „Єкатеринославський Комерційний Банк» не було пред'явлено своїх вимог до спадкоємців в межах вартості предмета іпотеки, не звернуто стягнення на заставлене майно (квартиру), у Позивача не було законних підстав для відшкодування за рахунок страхового резерву заборгованості за Кредитним договором від 10.12.08 №420/12-08.
Відповідно до пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону №334 валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум коштів страхового резерву, використаних не за призначенням.
Оскільки, ПАТ „Єкатеринославський Комерційний Банк» не пред'явив свої вимоги до спадкоємців в межах вартості предмета іпотеки та не задовольнив свої вимоги за основним зобов'язанням по кредитному договору шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, то позивач не мав законодавчих підстав для відшкодування заборгованості по кредиту за рахунок сформованого страхового резерву та повинен був погасити її за рахунок власних коштів.
Враховуючи вищезазначене, суд встановив, що позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0000988824 від 02.04.2012 щодо безпідставного відшкодування позивачем за рахунок страхового резерву заборгованості за кредитним договором, забезпеченим іпотекою, внаслідок чого Банком занижено валовий дохід на суму коштів страхового резерву, використаних не за призначенням, в загальному розмірі 834872,73грн., є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Щодо безповоротної фінансової допомоги, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності, по внеску до статутного фонду позивача.
У пп. 3.1.1.7 Акту визначено: «В порушення пп. 4.1.6 п.4.1 ст.6, пп.1.22 п.1.22 ст.1 Закону №334/94-ВР Банком занижено валові доходи у І кварталі 2011 року у зв'язку з не включенням доходу у вигляді безповоротної фінансової допомоги, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності, по внеску до статутного фонду банку в розмірі 338180,00 грн., у тому числі по періодах: 1 квартал 2011 року - 338180,0грн.».
Перевіркою встановлено, що станом на 01.10.2011 частка ТОВ «Променергоресурс» (код за ЄДРПОУ 21926279) в статутному фонді Банку складає 0,0029 відсотків, або 338180,00грн.
Разом з тим, за даними АІС „Податки» обласного рівня, ТОВ «Променергоресурс» код за ЄДРПОУ 21926279 скасовано держреєстрацію 26.03.2008, знято з обліку в ДПІ 31.03.2008 за рішенням власників, грошові кошти підприємству з статутного фонду банку не поверталися.
Враховуючи викладене, відповідач зробив висновок, що банком в порушення пп.1.22.1 п.1.22 ст.1, пп.4.1.6 п. 4.1 ст.4 Закону №334/94-ВР не включено до складу валового доходу у І кварталі 2011 року суму безповоротної фінансової допомоги строк позовної давності за якої минув по внеску ТОВ «Променергоресурс» до статутного фонду Банку у сумі 338180,00грн.
Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі- продажу акцій укладеного між АКБ «Технобанк» (правонаступником якого є ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк») та ТОВ «Променергоресурс» від 30.12.1998 року №193 останній здійснив господарську операцію по внесенню до статутного фонду грошових коштів в обмін на корпоративні права.
Згідно положень ч. 1 ст. 155 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій.
Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.
Згідно з п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».
Підпунктом 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону № 334/94-ВР визначено, що безповоротна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора; сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.
Пряма інвестиція - господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою (абзац другий пп. 1.28.2 п. 1.28 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
Отже, зазначений Закон розглядає операції із внесення коштів до статутного фонду, як особливі, специфіка яких полягає у тому, що ні витрати, ні доходи, отримані від їх здійснення, не збільшують прямо валові витрати та валові доходи платника податку.
Таким чином, внесені до статутного капіталу кошти мають статус прямої інвестиції.
Відповідно до п.п. 4.2.5 п. 4.2 ст. 4 Закону № 334/94-ВР не включаються до складу валового доходу суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи.
Таким чином, ТОВ «Променергоресурс» здійснило господарську операцію по внесенню до статутного фонду коштів в обмін на корпоративні права, які відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» включають право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такою юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.
Така операція є прямою інвестицією, виходячи із законодавчого визначення, наведеного в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств», і не залежить від державної реєстрації такої інвестиції уповноваженими на це державними органами, оскільки виключення з валового доходу суми коштів, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій не є ні пільгою, ні гарантією за податковим законодавством.
При цьому, грошові кошти що надійшли від ТОВ «Променергоресурс» у статутний фонд Банку не можуть визнаватись безповоротною фінансовою допомогою, оскільки виходячи з визначення, наведеного в п.п. 1.22.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», безповоротна фінансова допомога передбачає передачу суми коштів згідно з договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів.
Таким чином, грошові внески, передані засновником до статутного фонду товариства, що стали власністю товариства, не є безповоротною фінансовою допомогою, у позивача відсутнє зобов'язання щодо повернення суми внеску засновника в рамках господарських відносин; між позивачем та учасником існують саме корпоративні відносини.
Представники відповідача зазначають, що банком не включено до складу валового доходу у І кварталі 2011 року суму безповоротної фінансової допомоги строк позовної давності за якої минув, по внеску ТОВ «Променергоресурс» до статутного фонду Банку у сумі 338180,00грн.
Однак суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Поняття позовної давності визначено главою 19 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-1V із змінами і доповненнями (далі - ЦК України).
Статтею 256 ЦК України зазначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 261 ЦК України визначається початок перебігу позовної давності, де передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Враховуючи положення та обставини, наведені у ст. 261 ЦК України, судом встановлено, що у позивача не виникло для початку обчислення строку позовної давності по внеску до статутного фонду позивача.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що позивач є публічним акціонерним товариством, статутний фонд якого поділено на акції.
Публічне акціонерне товариство «Єкатеринославський Комерційний Банк» діє у межах Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 № 514-VI (далі - Закон № 514), яким не передбачено погашення акцій акціонеру, якого визнано банкрутом.
Акціонери не можуть пред'явити акціонерному товариству акції для викупу, якщо акціонерне товариство не вирішило зменшувати свій статутний капітал шляхом зменшення номіналу акцій.
Законом № 514 не визначається порядку виплати частки статутного капіталу акціонеру, якого визнано банкрутом.
Крім того, процедура банкрутства чітко визначена Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 № 2343-ХІІ із змінами і доповненнями (далі - Закон № 2343).
Після процедури винесення ухвали господарським судом щодо визнання підприємства- боржника банкрутом ліквідатор (ліквідаційна комісія) визначає ліквідаційну масу такого боржника.
Статтею 26 Закону № 2343 визначено, що входить до ліквідаційної маси боржника. Так, усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.
Згідно ст. 30 Закону № 2343 продаж цінних паперів, що належать банкруту на праві власності, здійснюється відповідно до законодавства. Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Закону № 3480 акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств і законодавством про інститути спільного інвестування.
Отже, суд зазначає, що акції, які належали ТОВ «Променергоресурс» та якого було визнано банкрутом, були його майном, зокрема майновими правами, та відповідно обліковувались у бухгалтерському обліку як активи та входили до ліквідаційної маси ТОВ „Променергоресурс». Лише господарський суд мав право зазначити чергу погашення заборгованості ТОВ «Променергоресурс» перед його кредиторами. І в процедурі банкрутства пакет акцій, якими воно володіло, міг бути переданий кредиторам в погашення боргу або проданий відповідно до чинного законодавства України, що повинно було відповідно до Закону № 2343 оформлюватись відповідними договорами.
Позивач не мав права самостійно повертати вартість акцій їх власникам, доки не будуть існувати законодавчі підстави для здійснення таких операцій.
Представник позивача пояснив, що Реєстр акціонерів ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» ведеться відповідним реєстратором і позивач не має змоги впливати на будь-які зміни реєстру акціонерів. В процедурі банкрутства ТОВ «Променергоресурс» та після закінчення процедури банкрутства до позивача не надавалось жодних заяв або вимог щодо повернення внесків до статутного капіталу.
Крім того, порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів чітко визначено Законом України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10.12.1997 № 710/97-ВР із змінами і доповненнями (далі - Закон № 710), статтею 9 якого визначено, що діяльність щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів здійснює емітент або реєстратор.
Якщо кількість власників іменних цінних паперів емітента перевищує кількість, визначену Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку як максимальну для організації самостійного ведення реєстру емітентом, емітент зобов'язаний доручити ведення реєстру реєстратору шляхом укладення відповідного договору. Ведення реєстрів власників іменних цінних паперів передбачає облік та зберігання протягом певних строків інформації про власників іменних цінних паперів та про операції, внаслідок яких виникає необхідність внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів.
Підставою для внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів є документи, згідно з якими переходить право власності на відповідні іменні цінні папери.
Реєстратор зобов'язаний протягом трьох робочих днів від дати прийняття документів у порядку, визначеному Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, внести зміни до реєстру власників іменних цінних паперів або надати мотивовану відповідь про відмову у внесенні таких змін.
Таким чином, позивач не може самостійно впливати на внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів.
Судом встановлено, що ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» не зменшував статутний фонд та не мав будь-яких зобов'язань перед ТОВ «Променергоресурс» щодо повернення вартості пакету акцій.
Статтею 16 Закону № 514 «Про акціонерні товариства» визначено порядок зменшення статутного капіталу, а статтею 17 Закону № 514 порядок анулювання акцій. Зменшення статутного капіталу або анулювання акцій відбувається в порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку про що чітко встановлено Законом № 514. Лише у цих випадках у позивача могли виникати зобов'язання щодо сплати грошових зобов'язань за акціями своїм акціонерам.
З огляду на викладене, підстав для відліку строку позовної давності за виплатою грошових коштів із статутного капіталу позивача не існує. Акціонери ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» мають право вільно розпоряджатись своїми акціями. При цьому позивач не має впливу на прийняття їх рішення і Законом № 514 не передбачено виникнення будь-яких зобов'язань у публічного акціонерного товариства викупити акції у разі якщо такий акціонер ліквідований чи визнаний банкрутом, або помер. За акціями публічного акціонерного товариства допускається правонаступництво, оскільки акції є іменними.
З урахуванням викладених вище обставин та норм діючого законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 0000988824 від 02.04.2012 в частині порушення пп. 4.1.6 п.4.1 ст.6, пп.1.22 п.1.22 ст.1 Закону №334/94-ВР Банком занижено валові доходи у І кварталі 2011 року у зв'язку з не включенням доходу у вигляді безповоротної фінансової допомоги, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності, по внеску до статутного фонду банку в розмірі 338180,00 грн., є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо віднесення до складу валових витрат/витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, частини страхових платежів по договорам страхування кредитів, які не пов'язані з веденням господарської діяльності.
Перевіряючими СДПІ по роботі з ВПП у м.Дніпропетровську зроблено висновок, що в порушення п.1.32 ст.1, п.5.1, пп.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону №334 та пп.14.1.27, п.14.1.36 п.14.1 ст.14, пп.140.1.6 п.140.1 ПК України, ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» завищені валові витрати/витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, на сплачені частки страхових платежів по договорам страхування кредитів, які втратили свою доцільність та не пов'язані з веденням господарської діяльності за перевірений період на загальну суму 1833667,91 грн.
Перевіркою встановлено, що ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» перебував у фінансово - господарських відносинах з Відкритим акціонерним товариством «Страхове товариство «Іллічівське» (далі - ВАТ «Страхове товариство «Іллічівське») та Закритим акціонерним товариством «Страхова компанія «Дніпро-Поліс» (далі - ЗАТ «СК «Дніпро-Поліс»).
Між ВАТ „Страхове товариство «Іллічівське», надалі - Страховик, та ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк», надалі - Страхувальник, на підставі Правил добровільного страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту), ліцензії від 17.01.2008 АВ №377628, виданої Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України укладено договір добровільного страхування кредитних ризиків, надалі - Договір від 28.12.2009 №ЦО-17- 000053.
Предметом страхування (п.1.1 Договору) є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать закону і пов'язані зі збитками, що завдані Страхувальнику внаслідок повного або часткового неповернення Позичальником Страхувальнику кредиту на умовах, встановлених діючим кредитним договором між Страхувальником та Позичальником ПП „Верона», умов кредитного договору від 07.10.2009 №441/10-09.
Окрім того, ЗАТ «Фінансовий Союз Банк» (після реорганізації - ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк») та ПП «Верона» укладено кредитний договір від 07.10.2009 №441/10-09 згідно з яким (п.1.1) ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк», відповідно до положень та на умовах цього Кредитного договору відкриває ПП «Верона» відновлювану відкличну лінію, надалі - «кредитна лінія» або «кредит» у розмірі 51000000,00грн., ПП «Верона» повертає Банку кредит та сплачує проценти за користування кредитом на умовах, що передбачені цим Кредитним договором. Строк користування кредитом (п. 1.2): з 07.10.2009 по 06.10.2010.
Відповідач стверджує, що у зв'язку з настанням, протягом строку дії Договору страхування, страхового випадку, а саме: банкрутства ПП „Верона», Банк мав право звернутися до страхової компанії за страховим відшкодуванням. Однак, у зв'язку з відсутністю заборгованості ПП «Верона» за Кредитним договором, страхове відшкодування виплачено не було, тобто Договір страхування кредитних ризиків втратив свою доцільність з 13.07.2010 та припинив свою дію достроково.
В ході перевірки встановлено, що ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» у перевіреному періоді не відбувалось зменшення валових витрат на частину сплачених страхових платежів за період з моменту визнання ПП «Верона» банкрутом по дату закінчення дії договору страхування.
Враховуючи вищенаведене, на думку відповідача, в порушення п.1.32 ст.1, п.5.1, пп.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону №334 ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» завищено валові витрати на сплачену частку страхового платежу по договору страхування кредитних ризиків, яка не пов'язана з веденням господарської діяльності за III квартал 2010 року у загальному розмірі 650960,89грн.
Крім того, судом встановлено, що між ЗАТ «СК «Дніпро-Поліс», далі - Страховик, яка зобов'язується виплатити при настанні страхового випадку страхове відшкодування та Страхувальник - ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк», що вносить страхову премію (платіж), укладені типові договори добровільного страхування кредитів від 30.09.2010 №10/09/30-07КР, №10/09- 30-06КР, №10/09/30-05КР, №10/09/30-04КР, №10/09/30-03КР, №10/09/30-02КР, №10/09/30- 01КР, від 29.03.11 №11/03/29-07КР, №11/03/29-08КР.
В ході проведення перевірки встановлено, що Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 10.05.2011 (справа №19/5009/2464/11, суддя Даценко Л.I.) за заявою ТОВ «ТД Консмет», м.Запоріжжя про визнання банкрутом ЗАТ «СК «Дніпро-Поліс» порушено провадження у справі про банкрутство ЗАТ «СК «Дніпро-Поліс».
При розгляді заяви кредитора, встановлена неспроможність виконання ЗАТ «СК «Дніпро - Поліс» своїх грошових зобов'язань перед кредитором, встановлена відсутність боржника за місцезнаходженням.
Постановою Господарського суду Запорізької області від 23.05.2011 по справі №19/5009/2464/11 відповідно до ст.5, 22, 52 Закону №2343, ст.28 Господарського процесуального кодексу України, ЗАТ «СК «Дніпро-Поліс» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 11.07.2011 по справі №19/5009/2464/11 затверджено звіт ліквідатора та затверджено ліквідаційний баланс банкрута, ЗАТ «СК «Дніпро-Поліс» ліквідовано, провадження у справі припинено.
Відповідач наголошує, що у зв'язку з визнанням ЗАТ «СК «Дніпро-Поліс» банкрутом, вищевказані Договори страхування кредитів з 23.05.2011 припинили свою дію достроково, що призвело до втрати їх доцільності.
В ході перевірки встановлено, що ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» у перевіреному періоді не відбувалось зменшення витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування на частину сплачених страхових платежів за період з моменту визнання ЗАТ «СК «Дніпро-Поліс» банкрутом по дату закінчення дії договорів страхування.
Під час проведення перевірки позивачем надано інформацію, згідно якої під час ліквідаційної процедури ЗАТ «СК «Дніпро - Поліс», ліквідатором підприємства за заявою ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» виявлено, визнано та розглянуто кредиторські вимоги у розмірі 973645,61 грн., розрахованих станом на 31.05.2011.
Однак відповідач зазначає, що ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» не підтверджено факт вимоги повернення частини виплаченої страховику страхової премії згідно з положеннями ч.7 ст.45 Закону №2343, оскільки документальні підтвердження цього факту в ході перевірки надані не були, в зв'язку з чим з'ясувати, які саме грошові зобов'язання (частки невикористаних страхових платежів, кредитні зобов'язання тощо) були пред'явлені ліквідатору страхової компанії перевіряючими здійснити не можливо.
Тому, на думку відповідача, частина витрат, здійснена Позивачем за договорами страхування від 30.09.10 №10/09/30-07КР, №10/09-30-06КР, №10/09/30-05КР, №10/09/30- 04КР, №10/09/30-03КР, №10/09/30-02КР, № 10/09/30-01КР, від 29.03.11 №11/03/29-07КР, №11/03/29-08КР не є страховими платежами, пов'язаним із провадженням господарської діяльності у розумінні положень п.14.1.27, п.14.1.36 п.14.1 ст.14, пп.140.1.6, п.140.1 ст.140 ПК України і підлягає виключенню зі складу витрат, що враховуються при обчислені об'єкта оподаткування в податковому періоді, на який припадає припинення договору страхування.
Враховуючи вищенаведене, на думку відповідача, в порушення пп.14.1.27, п.14.1.36 п.14.1 ст.14, пп.140.1.6, п.140.1 ст.140 п.138.1 ПК України ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» завищені витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування на сплачені частки страхових платежів по договорам страхування кредитів, які втратили свою доцільність та не пов'язані з веденням господарської діяльності за II квартал 2011 року у загальному розмірі 1182707,02 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з положеннями пп.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону №334 до складу валових витрат відносяться будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.
Пунктом 5.1 ст.5 Закону №334 визначено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Віднесення до складу валових витрат платника податку витрат із страхування (крім витрат по медичному, пенсійному страхуванню та за обов'язковими видами страхування) здійснюється в розмірі, що не перевищує 5 відсотків валових витрат (10 відсотків - для суб'єктів кінематографії, які здійснюють виробництво національних фільмів) за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року, а для сільськогосподарських підприємств - за звітний податковий рік.
Згідно з визначенням, наведеним у п.1.32 ст.1 Закону №334, під господарською діяльністю слід розуміти будь-яку діяльність особи, спрямовану на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійної та суттєвою.
Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Господарською діяльністю ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» є надання банківських послуг, до яких, зокрема, належить розміщення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
У межах господарської діяльності позивач має право віднести до складу валових витрат витрати страхування кредитних ризиків пов'язаних із наданням кредитів, що пов'язано з господарською діяльністю позивача, у межах звичайного страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення договору страхування із страховиком.
Віднесення витрат на страхування до складу валових витрат обмежено розміром, що не перевищує 5% валових витрат за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року. При цьому, пп. 5.4.6 Закону № 344 чітко передбачено, що у разі якщо умовами страхування передбачено виплату страхового відшкодування на користь позивача, то понесені збитки, які страхувались, відносяться до складу валових витрат у податковий період їх понесення, а отримана сума страхового відшкодування - до складу валового доходу у податковий період їх отримання.
У жодному пункті Закону № 334 не визначається втрата доцільності договору страхування у разі визнання страховика банкрутом.
Відповідач стверджує, що у зв'язку з визнанням ЗАТ «СК «Дніпро-Поліс» банкрутом, вищевказані Договори страхування кредитів з 23.05.2011 припинили свою дію достроково, що призвело до втрати їх доцільності.
Відповідно до частини 6 ст.45 Закону України від 14.05.1992 «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі по тексту - Закон № 2343), у разі визнання господарським судом страховика банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, всі договори страхування, укладені таким страховиком, за якими страховий випадок не настав до дати прийняття зазначеного рішення, припиняються, за винятком випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.
Порядок та наслідки припинення договорів страхування передбачено ст. 28 Закону України від 07.03.96 №85/96-ВР „Про страхування», зі змінами та доповненнями, (далі - Закон №85), якою, зокрема, встановлено, що дію договору страхування може бути достроково припинено або за вимогою страхувальника, або за вимогою страховика, якщо це передбачено умовами договору.
У разі дострокового припинення дії договору страхування за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.
З припиненням договору страхування припиняються цивільно-правові відносини та зобов'язання за цим договором, а саме: зобов'язання страховика щодо захисту майнових інтересів страхувальника у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), та зобов'язання страхувальника сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ч. 6. ст. 997 ЦК України, якщо страхувальник або страховик відмовився від договору страхування, договір припиняється, а в силу ч. 4 ст.214 ЦК України, правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.
Частина 4 ст.997 ЦК України містить аналогічні ст. 28 Закону України «Про страхування» положення та передбачає, що якщо страхувальник відмовився від договору страхування (крім договору страхування життя), страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактично здійснених страховиком страхових виплат. Якщо відмова страхувальника від договору обумовлена порушенням умов договору страховиком, страховик повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю.
Отже, ЗАТ «СК «Дніпро-Поліс» зобов'язаний повернути ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» - страхувальнику страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору.
Згідно 4.7 ст.45 Закону України № 2343 та листа ДПА України N7763/6/15-0516 від 14.07.2006 «Щодо податковою обліку нормативних витрат на ведення справи у страховика» лише зазначено, що страхувальники за договорами страхування, дії яких припиняються у зв'язку з банкрутством страховика, мають право вимагати повернення частини виплаченої страховику страхової премії пропорційно різниці між строком, на який був укладений договір страхування, і строком, протягом якого фактично діяв договір страхування.
Суд зазначає, що дана норма не встановлює обов'язок страхувальника вимагати повернення частини виплаченої страховику страхової премії.
Крім того, дані обставини не впливають на майновий стан платника податків, тобто не змінюють стан як витрат, так і доходів відповідного періоду, а нормами чинного законодавства не встановлено обов'язку платника податків здійснювати коригування валових витрат в даному випадку.
Таким чином, суд встановив, що включення ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» до складу валових витрат частки страхового платежу за договорами добровільного страхування кредитів від № 442/11- 09 від 06.11.2009 та № 441/10-09 від 07.10.2009 відповідає пп. 5.4.6 п.5.4 ст. 5 Закону N 334/94-ВР, яким передбачено включення до складу валових витрат банківської установи будь-яких витрат зі страхування майна платника податку: кредитних та інших комерційних ризиків платника податку.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що в доповненнях до адміністративного позову від 27.08.2012 №01/945 позивач посилається на порушення СДПІ ВПП ДПС п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України.
Відповідачем було проведено документальну планову перевірку ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.08 по 30.09.11 за результатами якої складено акт від 13.03.2012 № 205/08-04-20305925 та винесено податкове повідомлення-рішення від 02.04.2012 №0000098824, яким ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 9691822,84 грн., з яких 7830912,39 грн. за основним платежем, та 1860910,45 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Перевіркою встановлено заниження податку на прибуток, в тому числі й за III-IV квартал 2008 року на загальну суму 710056,14 грн.
Згідно положень п. 102.2 ст.102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Судом встановлено, що сума заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток за III-IV квартал 2008 року на загальну суму 710056,14 грн. з врахуванням положень п. 102.2 ст.102 ПК України, не була включена до суми податкового зобов'язання з податку на прибуток визначеного податковим повідомленням-рішенням від 02.04.2012 №0000098824 та жодним чином не вплинула на розрахунок штрафних (фінансових) санкцій.
Відповідачем було надано розрахунок податкових зобов'язань та штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» по податковому повідомленню-рішенню від 02.04.2012 №0000098824, з якого вбачається, що ПАТ «Єкатеринославський Комерційний Банк» фактично оскаржується сума грошового зобов'язання в загальному розмірі 9380925,11 грн., з яких 7582194,21 грн. - за основним платежем, та 1798730,90 грн. - штрафні (фінансові) санкції, в той час, як загальна сума грошового зобов'язання по податковому повідомленню-рішенню від 02.04.2012 №0000098824 складає 9691822,84 грн., з яких 7830912,39 грн. - за основним платежем та 1860910,45 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Р» №0000098824 від 02 квітня 2012 року, яке винесене Спеціалізованою державною податкового інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби відносно Публічного акціонерного товариства «Єкатеринославський Комерційний Банк» (код ЄДРПОУ 20305925), в частині визначення грошового зобов'язання за платежем «Податок на прибуток банківських організацій» на суму 9380925,11 грн., в тому числі: за основним платежем - 7582194,21 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1798730,90 грн., та необхідність їх задоволення.
Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.
Отже, сплачений позивачем судовий збір в частині 2060,16 грн. підлягає компенсації з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Єкатеринославський Комерційний Банк» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000098824 від 02 квітня 2012 року, яке винесене Спеціалізованою державною податкового інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби відносно Публічного акціонерного товариства «Єкатеринославський Комерційний Банк» (код ЄДРПОУ 20305925), в частині визначення грошового зобов'язання за платежем «Податок на прибуток банківських організацій» на суму 9380925,11 грн. (дев'ять мільйонів триста вісімдесят тисяч дев'ятсот двадцять п'ять гривень 11 копійок), в тому числі: за основним платежем - 7582194,21 грн. (сім мільйонів п'ятсот вісімдесят дві тисячі сто дев'яносто чотири гривні 21 копійка); за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1798730,90 грн. (один мільйон сімсот дев'яносто вісім тисяч сімсот тридцять гривень 90 копійок).
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Єкатеринославський Комерційний Банк» (код ЄДРПОУ 20305925) судовий збір у розмірі 2060,16 грн. (дві тисячі шістдесят гривень 16 копійок).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.
Повний текст постанови складений 16 жовтня 2012 року.
Суддя О.Б. Ляшко
Суд | Дніпропетровський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 01.11.2012 |
Оприлюднено | 07.11.2012 |
Номер документу | 27126174 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Ляшко Олег Борисович
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Ляшко Олег Борисович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні