Рішення

від 23.10.2012 по справі 5011-5/12639-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/12639-2012 23.10.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дхолландія Україна"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Германіка"

2. Київського міського територіального центру соціального обслуговування

про стягнення 156 225, 43 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Лисенко Я.О. за довіреністю б/н від 25.09.2012 р.;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: Стретович Т.П. за довіреністю № 02-629 від 07.12.2011 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дхолландія Україна" (далі -позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Германіка" (далі -відповідач-1) та Київського міського територіального центру соціального обслуговування (далі -відповідач-2) про стягнення 156 225, 43 грн., в тому числі 104 091, 20 грн. основного боргу та 52 134, 23 грн. пені.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між ним та відповідачем-1 договору поставки позивач поставив відповідачу-1 транспортні засоби, які останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не були оплачені у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. При цьому, позивач зазначає про те, що поставлені ним автомобілі згідно з укладеним між відповідачами договором надалі мали бути поставлені відповідачу-2, який у свою чергу мав розрахуватись за них з відповідачем-1.

Разом з позовною заявою позивачем також подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, в якій він просить суд накласти арешт на грошові кошти відповідача-1 в сумі 156 225, 43 грн. Заява мотивована тим, що позивачу стало відомо, що відповідач-2 повністю розрахувався з відповідачем-1 за поставлені автомобілі, однак останній свої зобов'язання перед позивачем щодо повного розрахунку не виконує. Зазначене викликає у позивача побоювання, що на момент виконання рішення суду у відповідача-1 будуть відсутні необхідні грошові кошти.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.09.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/12639-2012 та призначено її до розгляду на 02.10.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.10.2012 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представників відповідачів, було відкладено на 23.10.2012 р. Розгляд заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову відкладено до встановлення фактичних обставин справи.

22.10.2012 р. через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначає про те, що за укладеним між ним та відповідачем-1 договором від 03.05.2012 р. сторонами зобов'язання виконано у повному обсязі. Водночас, жодних договірних зобов'язань відповідач-2 перед позивачем у даній справі не має.

Представник відповідача-1 в судове засідання 23.10.2012 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача-1 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 23.10.2012 р. судом було розглянуто заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову та вирішено в її задоволенні відмовити у зв'язку з необґрунтованістю.

Так, відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Як вбачається зі змісту заяви позивача, він посилається лише на те, що на його думку, на рахунках відповідача-1 не момент виконання рішення у даній справі будуть відсутні грошові кошти.

Однак, доказів того, що відповідачем-1 вчиняються або готуються дії, спрямовані на погіршення його фінансового становища разом із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову суду надано не було.

Враховуючи зазначене, суд відмовляє у задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

У судовому засіданні 23.10.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.04.2012 р. між позивачем (продавець) та відповідачем-1 (покупець) було укладено Договір № 26/04/12, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язався поставити та провести монтаж, а покупець оплатити та прийняти на умовах даного договору хвостовий підйомник DHPH.2 (код по УКТ ВЭД 8428 90 95 00), в комплектності і специфікації відповідно до Додатку № 1, що є невід'ємною частиною даного договору.

Загальна вартість товару та робіт з його монтажу складає 126 768, 00 грн. (п. 2.5. Договору).

Відповідно до п. 4.1. Договору умови оплати: 10 % - передоплата протягом 2-х банківських днів з моменту надання рахунку покупцю та 90 % оплата протягом 2-х банківських днів з моменту передачі товару відповідно до п. 5.2.

Згідно з п. 5.2. Договору продавець передає, а покупець приймає товар в справному, робочому стані та встановленим на транспортний засіб покупця, відповідно до накладної та акта виконаних робіт.

Відповідно до п. 10.7. Договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

22.05.2012 р. позивач виставив відповідачу-1 Рахунок-фактуру № СФ-0000122 від 22.05.2012 р. на суму 12 676, 80 грн. в якості передоплати ( 10 %).

05.06.2012 р. позивач передав, а відповідач-1 прийняв товар - хвостовий підйомник DHPH.203 350.1150 в кількості 4 шт., що підтверджується Видатковою накладною № РН-0000025 від 05.06.2012 р.

Того ж дня, 05.06.2012 р. позивач виконав роботи по монтажу підйомника на суму 10 000, 00 грн., про що сторони склали Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000112.

Також, 05.06.2012 р. позивача виставив відповідачу-1 уточнений Рахунок-фактуру № СФ-0000140 від 05.06.2012 р. на суму 114 091, 20 грн.

Як зазначає позивач та не спростовано відповідачем-1, останній лише частково розрахувався за поставлений товар в сумі 10 000, 00 грн., які перерахував позивачу 11.07.2012 р.

Листом від 23.07.2012 р. позивач звернувся до відповідача-1 з проханням провести повний розрахунок за Договором, однак відповіді не отримав.

Також, судом встановлено, що 03.05.2012 р. між відповідачем-1 (постачальник) та відповідачем-2 (замовник) було укладено Договір на закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти, відповідно до якого постачальник зобов'язався у 2012 році поста вити замовникові автомобілі легкові -1 од. та Volkswagen Transporter Kombi (6 місць) обладнані підйомними пристроями для перевезення інвалідів з порушенням опорно-рухового апарату -5 од., код ДКПП "34.10.2", кількість, перелік та комплектність якого визначено у специфікаціях, а замовник прийняти та оплатити товар.

На виконання умов Договору на закупівлю товарів відповідач-1 поставив відповідачу-2 автомобілі Volkswagen Transporter у кількості 4 шт. відповідно видаткових накладних № 3/1-607913, № 3/1-607914, № 3/1-607915, № 3/1-607916 на загальну суму 2 042 880, 05 грн., які були оплачені відповідачем-2 відповідно до платіжних доручень № 1 від 18.05.2012 р. та № 2 від 21.05.2012 р.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем-1 Договір є змішаним та поєднує в собі договір поставки і договір підряду.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч.1 ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, відповідно до п. 4.1. Договору умови оплати: 10 % - передоплата протягом 2-х банківських днів з моменту надання рахунку покупцю та 90 % оплата протягом 2-х банківських днів з моменту передачі товару відповідно до п. 5.2.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач-1 прийняв замовлені ним товари та виконані позивачем роботи, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг у сумі 104 091, 20 грн., розмір якого відповідачем-1 не оспорено, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.2. Договору його сторони визначили, що у випадку порушення строків оплати за товар покупцем, останній виплачує продавцю пеню в розмірі 0, 5 % від суми боргу за кожен день прострочення оплати.

Позивачем нараховано відповідачу-1 пеню у розмірі 52 134, 23 грн. за період з 08.06.2012 р. по 12.09.2012 р. за ставкою 0, 5 % за кожен день, розрахунок якої є невірним.

Так, позивачем не було враховано, що згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Крім того, в силу приписів ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи встановлену ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України свободу договору, сторони при укладені договору мають право визначити його умови на власний розсуд, проте суд, розглядаючи спір та встановивши наявність підстав до стягнення пені, повинен обмежувати її розмір до розмірі, встановленого положення ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". (Аналогічна правова позиція викладена в п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/224/2012 від 27.02.2012 р.)

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове -зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що вона має становити 5 816, 32 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем-1 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Що стосується відповідача-2, то суд звертає увагу на те, що позовна заява не містить чітко визначених позовних вимог до нього, та крім того, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем-2 відсутні будь-які зобов'язальні правовідносини, а відповідно він є неналежним відповідачем у даній справі.

Відповідно до ст. 21 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) сторонами в судовому процесі -позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Таким чином, набуття особою процесуального статусу відповідача закон пов'язує не з дійсною наявністю матеріальних правовідносин між сторонами та відповідно кореспондуючого обов'язку відповідача здійснити певні дії на користь позивача або утриматись від їх вчинення задля захисту та реалізації прав і законних інтересів позивача, а лише з фактом пред'явлення позову до особи.

Водночас, належним відповідачем у справі може бути лише особа, яка має зобов'язання перед позивачем за обставинами, які є предметом позову. В інших випадках задоволення позову унеможливлюється, оскільки у такого відповідача відсутні будь-які зобов'язання перед позивачем щодо припинення порушення його прав та законних інтересів, оскільки не він є особою, що має відповідати за спірними правовідносинами.

Так, у випадку, коли суд встановить, що позов подано не до тієї особи, яка має відповідати перед позивачем у матеріально-правовому правовідношенні, він за згодою позивача заміняє неналежного відповідача на належного, або ж відмовляє в позові у зв'язку з відсутністю правових підстав.

Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне в позові до відповідача-2 відмовити.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач-1 неналежним чином виконував взяті на себе за договором обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару та виконаних робіт, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням вищенаведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Германіка" (29000, місто Хмельницький, проспект Миру, будинок 101/2, код ЄДРПОУ 37920846) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дхолландія Україна" (04074, м. Київ, Оболонський район, вулиця Сокальська, будинок 1, код ЄДРПОУ 36080709) 104 091 (сто чотири дев'яносто одну) грн. 20 коп. основного боргу, 5 816 (п'ять тисяч вісімсот шістнадцять) грн. 32 коп. пені та 2 198 (дві тисячі сто дев'яносто вісім) грн. 15 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Германіка" відмовити.

4. В позові до Київського міського територіального центру соціального обслуговування відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.10.2012 р.

Суддя В.С. Ломака