Рішення

від 23.10.2012 по справі 5011-47/12727-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-47/12727-2012 23.10.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспромсервіс»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Басейн Сервіс»

про стягнення 164 896,88 грн.

Суддя Станік С.Р.

Представники:

Від позивача: Савицький А.Д. -представник за довіреністю

Від відповідача: не з'явився

На підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 23.10.2012 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення коштів у розмірі 164 896,88 грн., які були помилково перераховані позивачем на рахунок відповідача та безпідставно одержані останнім, а також відшкодування судових витрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2012 було порушено провадження у справі № 5011-47/12727-2012, розгляд справи було призначено на 04.10.2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2012 розгляд справи було відкладено до 23.10.2012 у зв'язку із неявкою в судове засідання представників відповідача.

В судовому засіданні 23.10.2012 представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач відповідно до платіжного доручення № 3393 від 02.07.2012 помилково перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у сумі 163 900,00 грн., які відповідач безпідставно отримав та не повернув позивачу, у зв'язку з чим позивач і звернувся до суду про стягнення з відповідача наведеної суми.

Серед іншого, позивач посилаючись на ст. 536 та ст. 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідача 3 % річних за користування чужими грошовими коштами в сумі 996,88 грн.

Відповідач своїх представників в судові засідання 04.10.2012 та 23.10.2012 - не направив, вимоги суду щодо надання витребуваних документів та письмових пояснень по суті спору -не надав. Про проведення судового засідання відповідач був повідомлений належним чином за адресою свого місцезнаходження, зазначеній у витязі з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, який надано суду позивачем. Суд зазначає про те, що відповідач був обізнаний про наявність судового спору та не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив та витребувані документи через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням.

Справа розглядається в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши наявні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з платіжного дорученням № 3393 від 02.07.2012 (належним чином засвідчена копія якого знаходиться в матеріалах справи, а оригінал було досліджено судом в судовому засіданні по справі) позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у сумі 163 900,00 грн. як сплата за будівництва басейну згідно рахунку № СФ-02071 від 02.07.2012.

Проте, як зазначає позивач, у відповідача станом на 02.07.2012 були відсутні будь-які договірні або зобов'язальні відносини з відповідачем, оскільки останнім не було передано рахунку № СФ-02071 від 02.07.2012, згідно якого позивач помилково перерахував гроші на суму 163 900,00 грн.

Позивач в письмових поясненнях по справі № 5011-47/12727-2012, наголошував на тому, що намір придбати у відповідача басейн був саме у заступника директора ТОВ «Транспромсервіс»- Танцюри С.В., а тому у зв'язку з тим, що рахунок № СФ-02071 від 02.07.2012 було направлено для заступника директора ТОВ «Транспромсервіс»на адресу позивача, бухгалтер ТОВ «Транспромсервіс», отримавши такий рахунок оплатила його, помилково вважаючи, що витрати щодо придбання басейну для заступника директора ТОВ «Транспромсервіс»повинен нести саме позивач.

Судом встановлено, що в рахунку № СФ-02071 від 02.07.2012 (належним чином засвідчена копія якого знаходиться в матеріалах справи, а оригінал було досліджено судом в судовому засіданні по справі), в графі «Одержувач»зазначено -Кийлов Светлана, будь-який посилання на найменування чи реквізити позивача -відсутні.

Позивач в позовній заяві зазначає, що у зв'язку із наведеним, 29.08.2012 ним на адресу відповідача було направлено вимогу-претензію, в якій ТОВ «Транспромсервіс»просило відповідача повернути безпідставно отримані грошові кошти в сумі 163 900,00 грн., що перераховані позивачем на розрахунковий рахунок відповідача згідно з платіжного дорученням № 3393 від 02.07.2012. Надсилання вказаної вимоги підтверджується описом вкладення у цінний лист від 30.08.2012 та фіскальним чеком поштової установи № 2731 від 30.08.2012 (належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи, а оригінали були досліджені судом в судовому засіданні по справі).

Однак, як зазначав позивач у позові, відповідач залишив вказану вимогу без відповіді та задоволення.

Позивач стверджує, що відповідач безпідставно отримані кошти в сумі 163 900,00 грн. так і не повернув, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача грошові кошти в сумі 163 900,00 грн.

Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Стаття 638 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до п. 6 Указу Президента України від 16.03.1995р. № 227 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" підприємства, незалежно від форми власності, мають повертати в 5-денний термін помилково зараховані кошти.

Згідно з п.2.35 Постанови Національного банку України № 22 від 21.01.2004р. "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк, повернення їх здійснюється у судовому порядку.

Згідно з статтею 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що позивачем згідно платіжного доручення № 3393 від 02.07.2012 було перераховано відповідачу грошові кошти у сумі 163 900,00 грн., однак, будь-яких договірних відносин між позивачем та відповідачем станом на 02.07.2012 -не існувало.

У зв'язку і наведеним, позивач звернувся до відповідача із вимогою-претензією від 29.08.2012, в якій просив відповідача повернути безпідставно отримані грошові кошти в сумі 163 900,00 грн., що перераховані позивачем на розрахунковий рахунок відповідача згідно з платіжного дорученням № 3393 від 02.07.2012. Однак, відповідач залишив вказану вимогу без відповіді та задоволення.

Відповідач заявлених до нього вимог не спростував, доказів протилежного станом на день винесення рішення - суду надано не було.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем було порушено положення ст. 1212 Цивільного кодексу України, а також ст. 193 Господарського кодексу України.

За таких обставин, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про те, що позивачем було помилково без достатньої правової підстави перераховано грошові кошти в сумі 163 900,00 грн., а відповідачем грошові кошти у сумі 163 900, 00 грн. повернуті позивачу не були, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача грошових коштів в наведеній сумі є законними, обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами та такими, що підлягає задоволенню в повному обсязі, в сумі 163 900,00 грн.

Серед іншого, позивач, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо повернення безпідставно набутих грошових коштів в сумі 163 900,00 грн., просить суд стягнути з відповідача 3 % річних за користування чужими грошовими коштами в сумі 996,88 грн. за період з 03.07.2012 до 14.09.2012.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги про 3 % річних за користування чужими грошовими коштами, у позовній заяві посилається на ст. 536 та ст. 625 Цивільного кодексу України, однак щодо вказаної вимоги позивача, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, між сторонами не було укладено договору, а тому і не було погоджено розміру відсотків за користування чужими грошовими коштами, як не встановлено і відповідного розміру відсотків жодним законом, зокрема не встановлено відповідного розміру і статтею 536 Цивільного кодексу України. Посилання позивача на те, що відповідний розмір відсотків встановлено в статті 625 Господарського кодексу України - судом відхиляється, з огляду на нищенаведене.

Проценти за користування чужими грошовими коштами, передбачені статтею 536 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями та процентами, обумовленими статтею 625 Цивільного кодексу України, мають іншу правову природу та регулються іншими нормами права, а тому, їх розмір, встановлений вказаною статтею, не підлягає застосуванню до процентів, обумовлених статтею 536 Цивільного кодексу України.

Однак, згідно п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18, посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Отже, враховуючи вищенаведене, а також те, що розрахунок суми 3 % річних за користування чужими грошовими коштами здійснений позивачем на підставі методики, що передбачена для нарахування 3 % річних, які встановлені ст. 625 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про розгляд позовних вимог позивача щодо 3 % річних за користування чужими грошовими коштами як позовних вимог про 3 % річних згідно ст. 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, судом було перевірено наданий позивачем розрахунок 3 % річних за користування чужими грошовими коштами, здійснений із застосуванням методики передбаченої для нарахування 3 % річних за ст. 625 Цивільного кодексу України, та встановлено, що позивачем не було враховано приписи п. 6 Указу Президента України від 16.03.1995р. № 227 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України", у зв'язку з чим було допущено помилку при визначенні дати прострочення виконання грошового зобов'язання, що призвело і до допущення помилку при визначенні періоду прострочення виконання грошового зобов'язання.

У зв'язку із наведеним судом було проведено власний розрахунок суми 3 % річних із врахуванням п. 6 Указу Президента України від 16.03.1995р. № 227 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" та встановлено, що датою прострочення виконання зобов'язання є саме 08.07.2012, а тому для нарахування 3 % річних судом взято період прострочення виконання зобов'язання - з 08.07.2012 до 14.09.2012, та встановлено, що сума таких становить -929,52 грн.

Отже, враховуючи вищенаведене, а також те, що відповідачем прострочено перед позивачем виконання грошового зобов'язання, суд виходячи із засад справедливості розумності та обґрунтованості, задовольняє позовні вимоги позивача про 3 % річних за користування чужими грошовими коштами як 3 % річні згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, частково, а саме в сумі 929,52 грн.

Витрати по оплаті судового збору згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Басейн Сервіс»(ідентифікаційний код - 31953792, місцезнаходження: 02125, м. Київ, проспект Алішера Навої, буд. 76), з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспромсервіс» (ідентифікаційний код -30535707, місцезнаходження: 07300, м. Київ, Київська обл., Вишгородський р-н., м. Вишгород, вул. Шлюзова, 1) 163 900 (сто шістдесят три тисячі дев'ятсот) грн. 00 коп. -помилково перерахованих грошових коштів, 929 (дев'ятсот двадцять дев'ять) грн. 52 коп. -3 % річних та 3 296 (три тисячі двісті дев'яносто шість) грн. 60 коп. -витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ відповідно до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.Р. Станік

Дата підписання рішення -26.10.2012