Постанова

від 24.10.2012 по справі 4/3/2012/5003

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2012 р. Справа № 4/3/2012/5003

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Гудак А.В.

суддів Сініцина Л.М.

при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Акціонерний комерційний банк "Східно - Европейський банк" на рішення господарського суду Вінницької області від 29.08.12 р.

у справі № 4/3/2012/5003 (суддя Мельник П.А. )

позивач Акціонерний комерційний банк "Східно - Европейський банк"

відповідач Приватне підприємство "Фортеця"

про стягнення 30 343 грн. 58 коп. заборгованості за кредитним договором №275/2007 від 15.11.2007р.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - Кузьмін В.І ( директор, рішення № 8 від 01.07.2005 р.).

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

На підставі розпорядження Голови Рівненського апеляційного господарського суду від 22 жовтня 2012 року у справі № 4/3/2012/5003 відповідно до затверджених складів колегій Рівненського апеляційного господарського суду внесено зміни до складу колегії суддів , а саме : головуюча судді Олексюк Г.Є., судді - Гудак А.В., Сініцина Л.М.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 29 серпня 2012 року ( суддя Мельник П.А.) позовні вимоги Акціонерного комерційного банку "Східно - Європейський банк" до Приватного підприємства "Фортеця" про стягнення 30 343 грн.58 коп. задоволені частково. Стягнуто з Приватного підприємства "Фортеця" (21021, м. Вінниця, вул.600- річчя, буд.48, кв.6, код ЄДРПОУ 32169091) на користь Акціонерного комерційного банку "Східно - Європейський банк" (01042, м.Київ, б- р Дружби Народів, 17/5, код ЄДРПОУ 19364130) 21 190,00 грн. основного боргу, 2 399,79 грн. - процентів за користування кредитом та 1 251,27 грн. судового збору.

Частково задовольняючи позовні вимоги з огляду на норми ст.174, ст. 193, 223, п.3 ст. 346 Господарського кодексу України, п. 1 ч.2 ст. 258, 267, ст. ч.1 ст.530, ст.610,ст.611, ч.1 ст.612, ст.629 , ч.2 ст.653, ст. 1049,1054,1056 ЦК України, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитним договором № 275/2007 від 15 листопада 2007 року підлягають до задоволення на суму 21 190,00 грн. та 2 399,79 грн.- відсотки за користування кредитом, як обґрунтовані та відповідають матеріалам справи. У стягненні пені за прострочення повернення кредиту в розмірі 1339 грн.81 коп. , штрафу за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 127 грн.30 коп., пені за прострочення сплати відсотків -729 грн. 77 коп. та штрафу за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом в розмірі 67 грн.57 коп. суд відмовив на підставі п. 1 ч.2 ст. 258, ст. 267 ЦК України. Крім того ,суд вважав неправомірним нарахування пені позивачем в той час, коли договір між сторонами був розірваний. Оскільки в зв'язку з розірванням договору зобов'язання припиняються, відсутні передбачені чинним законодавством підстави для стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне повернення кредитних коштів та несвоєчасну сплату відсотків .

Не погодившись з постановленим рішенням , Акціонерний комерційний банк "Східно - Європейський банк" звернувся з апеляційною скаргою, якою просить його скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог.

Апелянт у скарзі зазначає, що рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог постановлено в результаті неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильного застосування норм матеріального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими.

Крім того, скаржник вважає неправомірним застосуванням ст. 267 Цивільного кодексу України, оскільки позовна давність застосовується за заявою сторони.

На думку апелянта , суд першої інстанції неправомірно дійшов висновку, що кредитний договір між сторонами був розірваний на підставі поданих відповідачем листів банку від 13 жовтня 2010 року № 2648 та ПП "Фортеця" від 28.10.2010 № 78 , а договірні зобов"язання припинились з 28 жовтня 2010 року. Скаржник свою правову позицію обґрунтовує тим , що суд порушив приписи ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того , статтею 654 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Іншого порядку розірвання договору, ніж передбачений вищезазначеними нормами Закону, зокрема обмін листами, Кредитним договором від 15.11.2007р передбачений не був.

Апелянт у скарзі наголошує, що суд першої інстанції не з'ясував ту обставину, що навіть згідно листа банку № 2648 від 13.10.2010р , на який посилається відповідач, умовою розірвання Кредитного договору було обов'язкове дострокове повернення усіх кредитних коштів, відсотків та неустойки. Натомість , відповідач зазначені грошові кошти банку не повернув, а тому скаржник вважає, що відсутні підстави вважати кредитний договір розірваним. Вважає, що листи від 13.10.2010р. № 2648 та № 78 від 28.10.2010р. є неналежними доказами з огляду на те, що відсутні докази на їх отримання та відправлення.

Просить прийняти нове рішення, яким стягнути з Приватного підприємства "Фортеця" на користь Акціонерного комерційного банку "Східно-Європейський банк" 6 889,13 грн. - відсотків за користування кредитом, 1 339,81 грн. - пені за прострочення повернення кредиту, 127,30 грн. - штрафу за несвоєчасне повернення кредиту, 729,77 грн. - пені за прострочення відсотків, 67,57 грн. - штрафу за несвоєчасну сплату відсотків.

У відзиві на апеляційну скаргу Приватне підприємство "Фортеця" зазначає, що апеляційна скарга Акціонерного комерційного банку "Східно - Європейський банк" є необґрунтованою, з огляду на наступне.

Сторони шляхом обміну листами № 2648 від 13.10.2010р. та № 78 від 28.10.2010р. підтвердили, що досягли згоди щодо розірвання кредитного договору № 275/2007 від 15.11.2007р. Обмін листами є простою письмовою формою договору. Банком в порушення вимог ст. 33 ГПК України не висунуто доводів, підтверджених належними та допустимим доказами, що на адресу банку не надходив лист ПП "Фортеця" № 78 від 28.10.2010р.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України договір розривається за згодою сторін, що і сталось з спірним кредитним договором № 275/2007 від 15.11.2007р.

Ч. 2 ст. 653 ЦК України встановлено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Таким чином, на думку ПП "Фортеця", припинилося зобов'язання, передбачене п. 3.3.1.спірного кредитного договору, а саме сплачувати відсотки за користування кредитом з 28.10.2010р. -днем прийняття з боку ПП "Фортеця" пропозиції Банку про розірвання кредитного договору № 275/2007 від 15.11.2007р. Тому в зв'язку з припиненням зобов'язань ПП "Фортеця" сплачувати відсотки на вимогу банку ,нарахування відсотків за користування кредитом в сумі 4 522,43 грн. за період з 29.10.2010р. по 13.12.2011р. є безпідставною та не ґрунтується на чинному законодавстві.

Апелянт вважає , що відсутні правові підстави для застосування штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Крім того , відповідач у відзиві зазначає, що скаржник в апеляційній скарзі не навів порушень норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права, а також аргументів щодо неповного з'ясування обставин справи.

Просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні апеляційного господарського суду представник Приватного підприємства "Фортеця" проти апеляційної скарги заперечував та вказував на законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду. Просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Представник апелянта в судове засідання не з"явився, про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлявся належним чином та заздалегідь, про що свідчить зворотне поштове повідомлення ( т.4,а.с.41),причин неявки суду не повідомив,клопотань про відкладеня розгляду справи не надіслав.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

На підставі вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника апелянта.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення представника Приватного підприємства "Фортеця", обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 15.11.2007 року між сторонами був укладений кредитний договір №275/2007, згідно умов якого відповідачу було надано кредит на придбання автотранспорту в сумі 39 950,00 грн. з терміном з 15.11.2007 р. по 15.11.2012 р. зі сплатою 18 % річних.(т.1,а.с. 8-9)

Відповідно до п.п.3.3.1. Договору Відповідач зобов''язується повернути кредит не пізніше 15.11.2012 р. та щомісячно сплачувати відсотки за користування кредитними коштами відповідно до Графіку погашення кредиту (Додаток № 1 до Договору).

З виписки про рух грошових коштів вбачається , що 16.11.2007 р. Банком на рахунок відповідача були переведені кошти в сумі 39 950,00 грн.

Крім того ,відповідно до договору застави від 15.11.2007 р., відповідач передав у заставу банку у забезпечення виконання зобов''язань за укладеним кредитним договором № 275/2007 автомобіль ВАЗ, модель 210934-20, тип легковий комбі- В, 2007 року випуску, колір синій, реєстраційний номер АВ 4947АР, зареєстрований Вінницьким МРЕВ ВДАІ УМВС України у Вінницькій області 10.11.2007 року.(т.1,а.с.11-12)

Як свідчать матеріали справи та не заперечується відповідачем ,позичальник своїх зобов''язань згідно договору належним чином не виконав, оплативши при цьому лише 19 732,85 грн. основного боргу та 13 731,90 грн. відсотків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до приписів ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1, ч.2, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Виходячи зі змісту п. 3 ст. 346 ГК України кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Поряд з цим, у відповідності до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції , що позивач виконав свої зобов"язання по наданню кредиту належним чином , що вбачається із виписки про рух коштів відповідача.

В свою чергу, Приватне підприємство "Фортеця" взяті на себе зобов"язання щодо своєчасного повернення суми кредиту виконував не належним чином, в результаті чого утворилась заборгованість в розмірі 21 190,00 грн.

В силу ст.629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом першої інстанції та в свою чергу знайшло підтвердження в суді апеляційної інстанції, за період з 30.11.2007 року по 31.10.2010 року позивачем нараховано відповідачу 16 131,69 грн. відсотків за користування кредитом

З матеріалів справи вбачається , що з 30.11.2007 року по 31.03.2010 року відповідачем було проплачено 13 731,90 грн.відсотків

Як свідчать матеріали справи, 13 жовтня 2010 року позивач звернувся до відповідача з листом ,яким на підставі п.9.3 Глави 9 Постанови НБУ № 369 ,п. 5.2 кредитного договору № 275/2007 від 15.11.2007 р. повідомив останнього про дострокове розірвання кредитного договору та вимагав протягом 30 календарних днів з дати отримання даного листа повернути суму кредиту, відсотків за користування кредитом ,а також інші суми ,нараховані згідно з цим договором ,у загальному розмірі станом на 13.10.2010 р. 22498,65 грн. (т.1,а.с.97)

Листом № 78 від 28.10.2010р. Приватне підприємство "Фортеця" повідомив Акціонерне товариство банк " Східно - Європейський банк" , що погоджується з розірванням кредитного договору № 257/2007 від 15.11.2007р.(т.1,а.с. 93)

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України договір розривається за згодою сторін, що і мало місце в даному випадку з кредитним договором № 257/2007 від 15.11.2007р.

Також , п.3.2.8 кредитного договору передбачено, що бак має право розірвати кредитний договір достроково при невиконання Позичальником умов кредитного договору.

Частиною 2 ст.653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду , що у Приватного підприємства "Фортеця" припинилось зобов"язання передбачене п.3.3.1. спірного кредитного договору, оскільки 28 жовтня 2010 року він прийняв пропозицію Акціонерного комерційного банку "Східно - Європейського банку" про розірвання кредитного договору № 257/2007 від 15.11.2007 р., а тому підлягає до стягнення сума відсотків у розмірі 2 399,79 грн.

Таким чином , місцевим господарським судом правомірно задоволені вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 21 190,00 грн. та 2 399,79 грн. - відсотки за користування кредитом.

Разом з тим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов"язань позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пені за прострочення повернення кредиту 1339 грн.81 коп., штрафу за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 127 грн.30 коп., пені за прострочення сплати відсотків - 729 грн. 77 коп. та штрафу за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом в розмірі 67 грн. 57коп.,у задоволенні яких місцевим судом було відмовлено.

Як правильно вказав господарський суд Вінницької області , за приписами ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) відповідно до положень ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до п.4.1 Договору при несвоєчасному поверненні кредиту та відсотків за користування кредитом відповідач має сплатити банку пеню в розмірі 0,5 % від несплаченої суми процентів та від несплаченої суми кредиту за кожний день прострочки . При несвоєчасному поверненні кредиту та відсотків за користування кредитом відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 1% від суми непогашеного кредиту.

Разом з тим, частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Оскільки позивачем обраховано пеню без дотримання вимог ч.6 ст.232 ГК України місцевим господарським судом правомірно відмовлено у стягненні із відповідача на користь позивача пені .

Колегія суддів апеляційної інстанції, погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо застосування позовної давності до вимог про стягнення неустойки ( штрафу, пені).

Так, відповідно до п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України передбачено, що позовні давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки ( штраф, пені).

На дату звернення позивача з позовом до суду 16 січня 2012 року строк позовної давності для стягнення із відповідача штрафа та пені сплив .

Крім того, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що в результаті розірвання кредитного договору № 275/2007 від 15.11.2007 р., зобов"зання між сторонами припинились з 28 жовтня 2010року , а тому були відсутні правові підстави у апелянта для нарахування відсотків після 28 жовтня 2010 року.

Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують по суті правильного висновку суду, викладеного у рішенні.

В силу ст.ст. 33, 38, 43,47 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.

Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги Акціонерного комерційного банку "Східно-Європейський банк" та скасування чи зміни рішення господарського суду Вінницької області від 29 серпня 2012 року у справі № 4/3/2012/5003.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Вінницької області від 29 серпня 2012 року у справі № 4/3/2012/5003 залишити без змін , а апеляційну скаргу Акціонерного комерційного банку "Східно-Європейський банк" залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Сініцина Л.М.