Постанова

від 13.11.2006 по справі 15042-2006а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

15042-2006А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 320

ПОСТАНОВА

Іменем України

13.11.2006Справа №2-24/15042-2006А

Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі

судді Господарського суду Автономної Республіки Крим  Колосової Г.Г.,

секретаря судового засідання Капустіної І.М., розглянувши за участю представників:

від позивача – Ковалевська Є.В., провідний фахівець відділу забезпечення надходження та використання кошт штрафних санкцій, довіреність №04-4/12 від 21.04.2006р.

від відповідача – Бондаренко В.В., представник довіреність від 05.03.2005р.

у відкритому судовому засіданні справу

за адміністративним позовом –  Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Сімферополь.

до відповідача – Приватного підприємства „Фанелс-ТТ”, с. Танкове Бахчисарайського району.

про  стягнення 9450,00грн.

Обставини справи:

Кримське Республіканське Відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду АР Крим з позовом про стягнення з відповідача 9450,00грн. штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування  інвалідів.

Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач зобов'язаний був у 2005р. забезпечити працевлаштування інвалідів на 6 робочих місцях, фактично в 2005р. на підприємстві працювало 4 інваліди.

Відповідач у судовому засіданні та відзиві на позов позовні вимоги не визнає, з причин, викладених у ньому.  

Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та надав пояснення на відзив, із запереченнями та доводами, викладеними в ньому.  

Провадження у справі здійснювалось відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.   

Відповідно до внесених змін до Кодексу Адміністративного судочинства України (від 08.09.2005р. № 2875-ІУ) повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу здійснюється судом тільки за вимогою особи, яка бере участь у справі, або за ініціативою суду.

Заяв про фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу від сторін не надходило.

Суд вважає можливим проведення судового процесу без здійснення фіксуванні судового процесу технічними засобами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників сторін, суд -  

                                                                    в с т а н о в и в:

Приватне підприємство „Фанелс-ТТ”, с. Танкове Бахчисарайського району згідно звіту  ф. 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів  зобов'язане було створити в 2005 році 6 робочих місць для працевлаштування інвалідів, фактично працевлаштовано 4 інваліди, у зв'язку з чим відповідач в звіті форми 10-ПІ повинен був самостійно визначити собі  штрафні санкції за нестворені для інвалідів робочі місця.

Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав:

Згідно ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти на підставах, у межах повноважень і способом,   передбаченим Конституцією й законами України.

Відповідно до п.п.1 й 2 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26.09.02р. Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного керування, що діє в складі Мінпраці й  підкоряється йому.

Фонд у своїй діяльності  керується Конституцією й законами України, актами  Президента України й Кабінету Міністрів України, наказами Мінпраці та цим Положенням.

У відповідності до п.3  цього Положення одним із завдань Фонду є здійснення контролю за дотриманням підприємствами, установами й організаціями всіх форм власності й господарювання нормативів робочих місць для забезпечення  працевлаштування інвалідів.

Згідно ч. 1 ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні обґрунтовується  на принципах, згідно яким ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

У відповідності до ч.1 ст.68 Конституції України кожний зобов'язаний неухильно дотримуватися Конституції України й законів України.

           Згідно ст.19 Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні» для  підприємств (об'єднань), установ, організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4%  від загальної чисельності тих, що працюють, а якщо  працює від 8 до 25 чоловік - в кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачене  законом.

          Відповідно до п. 1, 3, 5, 14 Положення «Про робочі місце інваліда та порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого  Постановою Кабінету Міністрів України № 314  робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої  площі  на  підприємстві  (об'єднанні),  в  установі та організації незалежно від форм власності  та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче  місце  інваліда  вважається  створеним,  якщо воно відповідає  встановленим  вимогам  робочого  місця  для  інвалідів відповідної    нозології,    атестоване    спеціальною    комісією підприємства     за    участю    представників    МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці,   громадських   організацій   інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Підприємства розробляють  заходи  щодо  створення  робочих місць  для  інвалідів,  включають  їх  до  колективного  договору, інформують центри зайнятості,  місцеві органи соціального  захисту населення  та  відділення  Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування  )  робочих  місць  для  працевлаштування інвалідів. Підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до  1  лютого  року,  що настає за  звітним,  подають відділенням Фонду  соціального  захисту  інвалідів  відомості  про середню  річну  заробітну плату на підприємстві,  середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; визначають види виробництв,  цехи та  дільниці,  де  доцільно використовувати працю інвалідів; інформують державну службу  зайнятості  та  місцеві органи соціального  захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; створюють для інвалідів    умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.  

          Вищевказана норма Постанови Кабінету Міністру № 314  встановлює, що робоче місце для інваліда вважається створеним  з моменту працевлаштування на ньому інваліда.

          Відповідно ч. 1 ст. 117 Конституції України постанови Кабінету Міністрів є обов'язковими до виконання.

          Таким чином, підприємству необхідно не тільки спрямовувати у відповідні фонди інформацію про наявність вільних місць для  працевлаштування інвалідів, атестувати робоче місце спеціальною комісією, виконати інші вимоги, викладені в Постанові Кабінету Міністрів України № 314,  але і працевлаштувати на ньому інваліда, інакше місце вважається нествореним.

Тобто, доводи відповідача, викладені у відзиві, відносно того, що він провів всі необхідні заходи по створенню робочих місць для інвалідів, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідач провів атестацію робочого місця без представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці та громадських організацій інвалідів, а також його звіти та інформація до фондів щодо вільних місць для інвалідів були нерегулярні.  

          Як вбачається з матеріалів справи відповідач не виконав встановлений норматив працевлаштування інвалідів на 2005р. в кількості 2 осіб. Фактично на підприємстві відповідача в 2005р. інвалідів  працевлаштовано 4, що підтверджується  звітом  (а.с. 5).

Згідно ст.20 Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні» підприємства (об'єднання), установи, організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим ч.1 ст.19 цього Закону, щорічно  сплачують відповідним відділенням  Фонду України соціального захисту інвалідів  штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (у об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.

          Відповідачем не створені 2 робочі місця для інвалідів, отже, вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій є обґрунтованими і підлягають задоволенню.  

Згідно  ч.3,4 ст.20 Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні» сплату штрафних санкцій  підприємства (об'єднання), установи, організації здійснюють згідно закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і  зборів (обов'язкових платежів).  У разі відсутності засобів штрафні санкції можуть бути стягнуті шляхом звернення стягнення на майно підприємства(об'єднання), установи, організації в установленому порядку.

Тобто чинним законодавством не  передбачено звільнення від сплати штрафних санкцій у разі наявності або відсутності прибутку відповідних суб'єктів  господарювання, тому  відповідач зобов'язаний перерахувати  суму несплачених  штрафних санкцій  у розмірі 9450,00 грн. А посилання в законі на податок на прибуток тільки вказує джерело виплати цих  коштів.   

Штрафні санкції за недотримання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, носять характер  альтернативного зобов'язання, тобто підприємство або  дотримує норматив, або сплачує  конкретну суму до держбюджету  України.

При цьому законом не встановлено, що для сплати штрафних санкцій у підприємства повинна бути встановлена наявність вини.

Більш того, публічно-правові відносини,  які  виникли між позивачем та відповідачем у результаті невиконання нормативу та несплати штрафних санкцій взагалі не передбачають можливості існування питання про відповідальність, пов'язану з винними діями  особи, що не є суб'єктом владних повноважень, оскільки питання про наявність вини може розглядатися тільки у цивільних  (господарських) відносинах.

У стосунках, що  виникають з публічно правових відносин між суб'єктом владних повноважень та іншими особами повинно вирішуватися  тільки питання виконання встановлених законами вимог.

Крім того, зі змісту статей 19 й 20  Закону вбачається, що штраф має компенсаційну форму за невиконання нормативу, оскільки  згідно з ч.6 ст.20 Закону суми штрафних санкцій використовуються Фондом для фінансування соціальних витрат на професійне навчання непрацюючих інвалідів, видачу підприємствам цільових кредитів на створення робочих місць для інвалідів, надання фінансової допомоги на здійснення заходів по соціальній, трудовій, фізкультурно-оздоровчій і професійній реабілітації інвалідів і т.п., і у суб'єкта підприємницької діяльності є альтернативний обов'язок - або  виконання нормативу шляхом працевлаштування інвалідів або оплата штрафних санкцій. Це опосередковано підтверджується формою звітності № 10-ПІ, відповідно якої підприємство самостійно визначає собі  суму коштів, що підлягає сплаті за невиконання нормативу.

Також необхідно відзначити, що згідно п. 20 ст. 12  Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» № 2285  надходження у Фонд України соціального захисту інвалідів є джерелами формування спеціального фонду Держбюджету України на 2005р. Аналогічне положення зазначене в п.п. 1 п.1 ст.29 Бюджетного кодексу України, яким визначено, що до складу доходів Державного бюджету України включаються доходи, що надходять відповідно до Закону України «Про основи  соціального захисту інвалідів».    

         Передбачаючи доходну частину Державного бюджету України  законодавець встановив, що кошти, отримані  відповідно ст. 12 Закону України № 2285 спрямовуються на програми по соціальному захисту інвалідів ( п.п.16,27 ст. 45 Закону)

          Відповідно ст. 46 Конституції України  громадяни мають право  на  соціальний  захист,  що включає право на забезпечення їх  у  разі  повної,  часткової  або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника,  безробіття з незалежних від них обставин, а  також  у  старості  та  в  інших випадках, передбачених законом.

         Це  право   гарантується  загальнообов'язковим    державним соціальним страхуванням за  рахунок  страхових  внесків  громадян, підприємств, установ і організацій, а  також  бюджетних  та  інших джерел  соціального  забезпечення;  створенням  мережі  державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

          Пенсії,  інші  види  соціальних  виплат  та  допомоги,  що  є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя,  не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

          Таким чином Конституцією  України гарантовано право соціально незахищених громадян, в тому числі інвалідів, на відповідний рівень життя, фінансування якого здійснюється за рахунок  як  держави, так і підприємств, організацій, що повинні сплачувати штрафні санкції за невиконання нормативу  згідно із ст. 19,20 Закону України № 875.

          Оскільки держава гарантує соціальний захист інвалідів, вона здійснює  виконання цієї програми двома засобами: перший- шляхом зобов'язання підприємства створити для інваліда робоче місце (тобто забезпечити його роботою) з  витікаючими   наслідками ( одержання зарплати, лікарняних, відпускних, матеріальної допомоги, пенсійне забезпечення, страхування та інш.) та другий- шляхом фінансування витрат бюджету  на соціальне забезпечення інвалідів, що не працюють.

        За таких обставин, враховуючи положення Конституції України,  Бюджетного кодексу України, Законів України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні» та «Про Державний бюджет України на 2005 рік», суд  вважає, що підприємства, організації зобов'язані створити робоче місце для інваліда, тобто виконати норматив, або перерахувати до Державного бюджету відповідну суму штрафних санкцій, за рахунок яких держава в особі відповідних уповноважених органів влади забезпечує соціальну підтримку інвалідів, в т.ч. і тих, що не працюють  ( перша група інвалідності, пенсіонери-інваліди, діти-інваліди та інші).

Таким чином,  позовні вимоги підлягають задоволенню в сумі 9450,00грн.  сплаті до відповідного бюджету.  

У судовому засіданні оголошені вступна і резолютивна частини постанови.

Постанова складена у повному обсязі  20.11.2006 року.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

                                            П О С Т А Н О В И В :

         1.Позов задовольнити повністю.

         2.Стягнути з Приватного підприємства „Фанелс-ТТ”, (98471, шосе Ялтинське, с. Танкове Бахчисарайського району, ЄДРПОУ 31544764, МФО 324021, р/р 260019839 КРД АППБ „Аваль”) на користь  Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (АР Крим, 95017, м. Сімферополь, пр. Кірова,51-52/10а, Одержувач: Держбюджет Бахчисарайського району; 50070000 Банк одержувача: Управління Держказначейства в АРК м. Сімферополь, МФО 824026, ЗКПО 24039455, р/р 31216230600048, Призначення платежу: ЄДРПОУ платника; 50070000; 01; 4% за незайняті інвалідами робочі місця) штрафні  санкції за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в 2005 році в сумі 9450,00грн.

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в закону силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України у Севастопольський апеляційний господарський суд.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Колосова Г.Г.