Постанова

від 21.11.2006 по справі а24/263-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

А24/263-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

21.11.06р.

Справа № А24/263-06

За позовом  Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Дніпропетровськ 

до  приватного підприємства "Нота Кераміка", м.Дніпропетровськ, вул.Рогальова, 14, код ЄДРПОУ 32298873 

про стягнення 7 791,12грн.

Суддя  Калиниченко Л.М.

Представники сторін:

  від позивача:  Ахметова О.О. - дор. № 03-06/04 від 05.01.06р.

  від відповідача:  Лозова С.А., директор

СУТЬ СПОРУ:

          Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з позовом до приватного підприємства "Нота Кераміка", м.Дніпропетровськ про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 7 791,12грн. за нестворені в 2005 році місця для працевлаштування інвалідів, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням відповідачем вимог ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (надалі Закон).

          Представник позивача у судовому засідання позовні вимоги підтримав, просить їх задовольнити в повному обсязі, вказав, що відповідач добровільно до цього часу санкції за нестворені робочі місця для інвалідів не сплатив.

          Відповідач позовні вимоги не визнає, посилаючись на те, що відповідно до                      ст.18 Закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. На підприємства покладено лише обов'язок створювати для інваліда певні умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.  Вказує, що на протязі 2005р. щомісяця зверталося до Жовтневого районного центру зайнятості, м.Дніпропетровськ звіти про наявність робочих місць та потребу в працівниках, у тому числі й інвалідів. Таким чином, відповідачем у 2005 році проводилась робота з підбору, виділенню та створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, надавалася державній службі зайнятості інформація, необхідна для організації працевлаштування інвалідів, отже відсутня його вина в невиконанні нормативу.

          Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

          Відповідно до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 р. № 875-ХП (зі змінами та доповненнями станом на 2005 р.) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 15 чоловік –у кількості одного робочого місця.

          Згідно зі ст.18 Закону працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

          Відповідно до Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995 р. №314 пунктами 5, 10, 11, 12, 13, 14 передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням повноважень, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

          Таким чином, відповідно до норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування органів, що здійснюють працевлаштування, про їх наявність.

          У відповідності із «Звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік»(форми № 10-ПІ річна) на підприємстві відповідача середньооблікова кількість штатних працівників склала 45 осіб, середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві відповідно до 4 % нормативу -  2 особи, за даними розділу І звіту на підприємстві відповідача у 2005р. працювало - 0 інвалідів.

          Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в Постановах від 20.07.2004 р. № 04/336 зі справи 2-23/9789-03, від 29.03.2005 р. № 05/145 зі справи № 13/403 та від 29.03.2005 р. № 05/144 зі справи № 3/118, дані про повідомлення відповідачем органів працевлаштування щодо наявності вільних місць для працевлаштування інвалідів входять до предмету доказування з огляду на приписи норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних відносин.

          Відповідно до норм чинного законодавства відповідач щомісяця направляв до Жовтневого районного центру зайнятості, м.Дніпропетровськ звіти  про наявність вільних робочих місць та потребу в працівниках форми № 3-ПН, де вказував, що на ПП "Нота Кераміка", м.Дніпропетровськ є вільні робочі місця і є потреба в працівниках, у тому числі й інвалідів.

          Доказів того, що державні органи, на які покладені функції працевлаштування інвалідів, направляли на підприємство відповідача інвалідів для працевлаштування, а останній їм відмовив, суду не надано.

          Таким чином, відповідач виконав свій обов'язок по створенню робочих місць для інвалідів, передбачений ст. 19 Закону, а не забезпечення нормативу по працевлаштуванню інвалідів зумовлено об'єктивними причинами, що не залежать від волевиявлення відповідача.

          Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та в задоволенні позову слід відмовити.

          Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати по справі не стягуються.

          Керуючись ст. ст. 158-167 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»,  суд

ПОСТАНОВИВ:

          В позові відмовити.

          Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

          Постанову може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 184-486 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                                  Л.М.Калиниченко