Рішення

від 10.10.2012 по справі 5011-51/10356-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-51/10356-2012 10.10.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОІНОКС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Метіс-ЗІО»

про стягнення 115 961, 56 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Малік І.В.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 243-11 від 29.08.2011 р. у розмірі 115 961, 56 грн., з яких: 115 866, 01 грн. сума основного боргу, 95, 23 грн. -3 % річних та 0, 32 грн. -пені. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати за поставлену продукцію відповідно до умов вищезазначеного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2012 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 22.08.2012 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2012 р. продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів.

Розгляд справи неодноразово відкладався у зв'язку з нез'явленням у судове засідання представника відповідача та неналежним виконанням сторонами вимог суду.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив позов задовольнити.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, відзив на позовну заяву у порядку, передбаченому ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, з нормативно обґрунтованими поясненнями по суті заявлених вимог не надав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

При цьому, суд відзначає, що ухвали суду від 23.07.2012 р., від 22.08.2012 р. та від 26.09.2012 р. направлялись на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві та у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 5 та повернуті до Господарського суду міста Києва, причина повернення: за закінченням терміну зберігання.

Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Клопотань про відкладення розгляду справи в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України від відповідача до Господарського суду міста Києва не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто судом.

У судовому засіданні 10.10.2012 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.08.2011 р. між сторонами було укладено договір № 243-11, за умовами якого позивач зобов'язався продати, а відповідач -купити металопродукцію, далі по тексту договору «продукція». Найменування та кількість продукції визначаються згідно специфікацій до даного договору.

Відповідно до п. 2.1 договору ціна на продукцію зазначається в специфікаціях до даного договору.

Згідно з п. 2.2 договору загальна сума договору складає суму, визначену на основі всіх специфікацій до даного договору.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що умови поставки продукції визначаються в специфікаціях до даного договору.

Відповідно до п. 3.3 договору разом з продукцією позивач зобов'язався надати наступні документи: рахунок-фактуру, товарну (видаткову) накладну, податкову накладну, сертифікат якості заводу-виробника.

Згідно з п. 3.4 договору датою поставки (продажу) продукції вважається дата товарної (видаткової) накладної.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що оплата продукції здійснюється згідно умов, встановлених у специфікаціях до даного договору.

Відповідно до п. 4.2 договору розрахунки здійснюються по фактичній кількості продукції у відповідності з товаросупровідними документами.

Згідно з п. 5.2 договору у випадку порушення строків оплати продукції у встановлений строк, відповідач зобов'язався сплатити позивачу пеню у розмірі 0, 01 % від вартості неоплаченої продукції за кожен день прострочки, але не більше 5 % від суми договору.

Пунктом 10.7 договору передбачено, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2012 р.

В рамках дії договору № 243-11 від 29.08.2011 р. між сторонами були укладені наступні специфікації:

- специфікація № 1 від 29.08.2011 р. на загальну суму 22 401, 00 грн., умова оплати: відстрочка платежу 7 календарних днів з дня відвантаження товару;

- специфікація № 2 від 06.10.2011 р. на загальну суму 14 040, 00 грн., умова оплати: відстрочка платежу 14 календарних днів з дня відвантаження товару;

- специфікація № 3 від 07.10.2011 р. на загальну суму 9 243, 00 грн., умова оплати: відстрочка платежу 14 календарних днів з дня відвантаження товару;

- специфікація № 4 від 12.10.2011 р. на загальну суму 22 723, 80 грн., умова оплати: відстрочка платежу 14 календарних днів з дня відвантаження товару;

- специфікація № 5 від 20.10.2011 р. на загальну суму 59 338, 80 грн., умова оплати: відстрочка платежу 21 календарних днів з дня відвантаження товару;

- специфікація № 6 від 23.11.2011 р. на загальну суму 19 286, 30 грн., умова оплати: відстрочка платежу 21 календарних днів з дня відвантаження товару.

На виконання умов договору № 243-11 від 29.08.2011 р. позивач на підставі видаткових накладних № ТК-0000718 від 31.08.2011 р., № ТК-0000905 від 06.10.2011 р., № ТК-0000913 від 10.10.2011 р., № ТК-0000922 від 12.10.2011 р., № ТК-0000957 від 21.10.2011 р., № ТК-0000959 від 21.10.2011 р., № ТК-0000958 від 04.11.2011 р., № ТК-0001061 від 21.10.2011 р., № ТК-0001073 від 23.11.2011 р., № ТК-000361 від 20.04.2012 р. поставив відповідачу продукцію на загальну суму 261 847, 34 грн., а відповідач через уповноважених осіб на підставі довіреностей № 225 від 30.08.2011 р., № 360 від 06.10.2011 р., № 366 від 07.10.2011 р., № 386 від 12.10.2011 р., № 404 від 21.10.2011 р., № 445 від 04.11.2011 р., № 483 від 21.11.2011 р., № 489 від 23.11.2011 р., № 63 від 19.04.2012 р. вказаний товар отримав. Копії зазначених документів містяться у матеріалах справи.

Разом з тим, позивачем виставлялися відповідачу рахунки на оплату поставленої продукції на загальну суму 261 847, 31 грн.

Проте, в порушення своїх договірних зобов'язань, відповідач за поставлену продукцію розрахувався частково, а саме у розмірі 145 981, 30 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками.

18.06. 2012 р. позивач звернувся до відповідача із вимогою № 18/06/12 від 18.06.2012 р. про сплату існуючої заборгованості за договором № 243-11 від 29.08.2011 р. у строк, визначений ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Однак, як зазначає позивач, відповідач відповіді на претензію не надав та заборгованість не сплатив.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання за договором № 243-11 від 29.08.2011 р. в частині оплати отриманої від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОІНОКС»продукції, у зв'язку з чим у Товариства з обмеженою відповідальністю «Метіс-ЗІО» виникла заборгованість у розмірі 115 866, 01 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вказані вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, не всі видаткові накладні повністю відповідають існуючи специфікаціям до договору, де встановлено строк оплати продукції, а тому позивачем було направлено відповідачу кур'єрською службою вимогу № 18/06/12 від 18.06.2012 р. про оплату існуючої заборгованості за договором № 243-11 від 29.08.2011 р. у розмірі 115 866, 01 грн. у строк, визначений ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, яку відповідач отримав 22.06.2012 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За таких обставин, у відповідності до положень ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідач мав оплатити отриману продукцію у семиденний строк з моменту отримання вимоги позивача -до 26.06.2012 р.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач заявлених до нього вимог не спростував, доказів належного виконання зобов'язань щодо оплати отриманої продукції за договором № 243-11 від 29.08.2011 р., або наявності об'єктивних причин неможливості його виконання не надав.

За таких обставин, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 115 866, 01 грн., а відповідач наведені позивачем обставини, не спростував та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань, то позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 115 866, 01 грн. визнаються судом такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 95, 23 грн. - 3 % річних та 0, 32 грн. -пені.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Тож, враховуючи, що відповідачем допущено порушення виконання грошового зобов'язання, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення 3 % річних та пені.

Згідно розрахунку позивача розмір пені становить 0, 32 грн., 3 % річних становить 95, 23 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОІНОКС»задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Метіс-ЗІО» (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 5, ідентифікаційний код - 33691352), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОІНОКС»(51200, Дніпропетровська обл., м. Новомосковськ, вул. Сучкова, буд. 117, ідентифікаційний код - 36699548) 115 866 (сто п'ятнадцять тисяч вісімсот шістдесят шість) грн. 01 коп. основного боргу, 95 (дев'яносто п'ять) грн. 23 коп. -3 % річних, 0 (нуль) грн. 32 коп. -пені, 2 319 (дві тисячі триста дев'ятнадцять) грн. 23 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.10.2012 р.

Суддя Пригунова А.Б.