Постанова

від 25.10.2012 по справі 9/21/5022-418/2012

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.12 Справа № 9/21/5022-418/2012

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кордюк Г.Т.

суддів Гриців В.М.

Данко Л.С.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Теребовлянський комбінат хлібопродуктів»№120 від 27.08.2012 року

на рішення господарського суду Тернопільської області від 06.08.2012 року

у справі № 9/21/5022-418/2012

за позовом: Приватного підприємства «Торговельна компанія «ТВС», м.Черкаси

до відповідача: ПАТ «Теребовлянський комбінат хлібопродуктів», смт. Дружба, Теребовлянський район, Тернопільська область

про стягнення заборгованості в сумі 141 848,00 грн.,

За участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Сторони у справі участь уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, про причини неявки не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (долучені до матеріалів справи) .

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 24.10.2012 року змінено склад колегії, замість судді Мурської Х.В., в склад колегії введено суддю Гриців В.М..

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 06.08.2012 року у справі № 9/21/5022-418/2012 (суддя Гевко В.Л.) позовні вимоги ПП «Торговельна компанія «ТВС»задоволено повністю: стягнуто з ПАТ «Теребовлянський комбінат хлібопродуктів»на користь ПП «Торговельна компанія «ТВС»141 848,00 грн. основного боргу, 2 836,96 грн. судового збору та 3 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачу товар, який останній прийняв, однак оплату за поставлений товар не здійснив, що підтверджено матеріалами справи, та не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами. Виходячи з умов договору та вимог статті 193 ГК України, статей 526, 530, 269, 712 ЦК України, місцевий господарський суд прийшов до висновку про задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості за поставлений товар.

Крім цього, місцевий господарський суд задовольняючи вимоги позивача в частині стягнення вартості послуг адвоката, у рішення зазначив, що такі витрати позивача належним чином обґрунтовані достатніми доказами, які підтверджують понесенні ним витрати за наданні послуги адвоката та обґрунтовано позивачем розумність таких витрат із співрозмірністю ціни позову.

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду, ПАТ «Теребовлянський комбінат хлібопродуктів»подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Тернопільської області від 06.08.2012 року скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Зокрема, в апеляційній скарзі апелянт покликається на те, що місцевим господарським судом при оцінці доказів не взято до уваги те, що поставлене позивачем пічне паливо було неналежної якості, що стало причиною нездійснення оплати відповідачем за товар.

Крім цього, апелянт вважає, що місцевим судом помилково задоволено позовні вимоги в частині стягнення послуг адвоката, оскільки покликання на договір правової допомоги зі сторони адвоката Плесюка О.С. № 17-05-12 від 17.05.2012 року фігурує ще в трьох позовних заявах.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу № 183 від 23.10.2012 року, вимоги апеляційної скарги заперечив, просить рішення господарського суду Тернопільської області від 06.08.2012 року залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, позивач зазначає, що доводи апелянта в апеляційній скарзі щодо неякісного товару є безпідставними, оскільки в матеріалах господарської справи відсутні будь-які документи на підтвердження обставин поставки неякісного товару. Крім цього, позивач зазначає, що на письмовий запит ПП «Торговельна компанія» ТВС»щодо надання документів, які підтверджують факт поставки неякісного пального, жодної відповіді від ПАТ «Теребовлянський комбінат хлібопродуктів»з цього приводу позивачу та господарському суду не надійшло, у зв'язку з чим доводи відповідача в цій частині є необґрунтованими.

Також, позивач зазначає, що в господарському суді розглядалися справи № 9/21/5022-418/2012, № 9/22/5022- 419/2012, № 9/23/5022-421/2012, однак предметом кожного з вказаних спорів було стягнення боргу, який виник за окремим договором поставки та видатковою накладною. Номера та дати договорів про надання правової допомоги дійсно мають однаковий номер та дату, однак у пункті 2 кожного з вказаних договорів про надання правової допомоги зазначається окрема сума боргу, яка підлягає до стягнення в судовому порядку, тобто ці договори стосуються окремих господарських справ. Факт надання правової допомоги підтверджується договором про надання правової допомоги, актом приймання-передачі послуг, калькуляцією вартості адвокатських послуг (перелічені документи наявні в матеріалах справи), присутністю адвоката Плесюка О.С. на кожному судовому засіданні господарського суду Тернопільської області.

Сторони у справі участь уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, про причини неявки не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (долучені до матеріалів справи) .

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи, 02.11.2011 року між ПП «ТК «ТВС»(продавець) та ВАТ «Теребовлянський комбінат хлібопродуктів»(покупець), правонаступником якого є ПАТ «Теребовлянський комбінат хлібопродуктів», укладено договір № 107 (а.с. 7), відповідно до умов якого (п. 1), продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти й оплатити товар пічне паливо, згідно виставленого рахунку.

Відповідно до п. 2.1 договору, поставка продукції здійснюється автотранспортом продавця. За згодою сторін одержання продукції, можливо самовивозом, транспортом покупця.

Згідно п. 2.2 договору, відпуск продукції оформляється накладною. Продукція вважається прийнятою покупцем, якщо в 2-х денний строк після її одержання від нього не надійшло ніяких повідомлень про недостачу (п. 2.3 договору).

У відповідності до п. 2.4. договору, датою поставки продукції вважається дата її здачі покупцеві, а при самовивозі -дата одержання її представником покупця.

Покупець зобов'язується зробити 100% оплату пічного палива після прийняття його по якості та кількості. Розрахунок проводиться в національній валюті України безготівковим шляхом на розрахунковий рахунок Продавця з остаточним розрахунком до 05.11.2011 року (п.п. 2.5, 2.6 Договору).

Згідно п. 6.1 договору, він набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до остаточного взаєморозрахунку між ними.

На виконання умов Договору, позивачем 02.11.2011 року згідно видаткової накладної № ТВ-0000107 (а.с. 8), підписаної та завіреної печатками обох сторін, поставлено відповідачу товар -пічне паливо, на суму 141 848,00 грн..

Однак, відповідач за отриманий товар оплату у встановленні п. 2.6 договором строки не здійснив.

26.04.2012 року позивач надіслав відповідачу претензію № 65 від 26.04.2012 року (а.с. 10, 11) , в якій поставив вимогу про здійснення оплати за поставлений товар згідно договору по видатковій накладній № ТВ-0000107 від 02.11.2011 року. Однак, відповідач залишив дану претензію без розгляду та виконання, в зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду з позовом про її стягнення.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із статтею 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Із змісту ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, відповідач у строки встановлені п.п. 2.5, 2.6 договору оплати за поставлений товар не здійснив, чим порушив господарське зобов'язання, яке виникло між сторонами на підставі договору № 107 від 02.11.2011 року. А тому, з огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про доведення матеріалами справи факту виконання позивачем своїх зобов'язань щодо поставки товару за укладеним між сторонами договором, що підтверджується видатковою накладною, підписаною сторонами та скріпленою печатками, та відповідно вважає обґрунтованим задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 141 848,00 грн. заборгованості.

Щодо твердження відповідача в апеляційній скарзі на поставку товару неналежної якості, колегія суддів з цим погодитись не може, оскільки як вбачається з матеріалів справи та зазначалось вище, відповідач поставлений позивачем товар, а саме пічне паливо, по видатковій накладній № ТВ-0000107 від 02.11.2011 року прийняв без заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 687 ЦК України, покупець має здійснювати перевірку додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов, у випадках та в порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Договором № 107 від 02.11.2011 року сторони не визначили порядок прийняття покупцем продукції щодо якості, а тому при прийнятті продукції повинні застосовуватись положення Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженого постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 р. № П-7, додержання якої є обов'язковим, якщо купівля-продаж здійснюється на підставі договору поставки, а строки виявлення недоліків і пред'явлення вимоги у зв'язку з недоліками проданого товару регулюється положеннями ст. 680 ЦК України.

Відповідно до п. 16 Інструкції, у разі виявлення недоліків при перевірці компетентними особами покупця якості або некомплектності товарів, приймання товарів припиняється, складається акт, у якому зазначається кількість оглянутих товарів та характер виявлених недоліків. Одночасно покупець має забезпечити зберігання товарів в умовах, які виключають погіршення їх якості та змішування їх з однорідними товарами до прибуття представника продавця (постачальника).

Окрім цього, пунктом 17 Інструкції встановлено обов'язок покупця повідомити продавця (постачальника) про виклик його представника для участі у прийманні.

Відповідач доказів перевірки якості продукції з дотриманням вимог Інструкції не подав, а лист на який покликається відповідач не є належним та допустимим доказом в розумінні ст. 34 ГПК України, на підтвердження поставленої неякісної продукції.

Крім цього, апелянт вважає, що місцевий господарський суд помилково та необґрунтовано задоволив вимоги позивача про стягнення з нього витрат на послуги адвоката, оскільки укладений між ПП «Торговельна компанія «ТВС»та адвокатом Плесюком О.С. договір № 17-05-12 від 17.05.2012 року, як доказ для відшкодування витрат на послуги адвоката наявний в інших справах.

За даного приводу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом ст.ст. 44 і 48 ГПК України, сума, сплачена за послуги адвоката, є складовою судових витрат і її розмір визначається в порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

У п. 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 р. № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» (із змінами і доповненнями, в редакції від 31.05.2007 р. №04-5/103) , зазначається, що відповідно до розділу VI ГПК судовими витратами є пов'язані з розглядом справи в господарському суді витрати, які складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, сплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК України відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, між ПП «Торговельна компанія «ТВС»та адвокатом Плесюком О.С. укладено договір № 17-05-12 від 17.05.2012 року (а.с. 16) про надання правої допомоги та представництво інтересів в суді, відповідно до п. 2 якого, адвокат (Плесюк О.С.) готує позовну заяву та представляє інтереси клієнта (ПП «Торговельна компанія «ТВС») в господарському суді Тернопільської області по господарській справі за позовом ПП «Торговельна компанія «ТВС»до ПАТ «Теребовлянський комбінат хлібопродуктів» про стягнення грошових коштів в сумі 141 848,00 грн.

Крім цього, в матеріалах справи наявний акт приймання -передачі робіт (послуг) від 03.08.2012 року (а.с. 75) , свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю № 417 Плесюк О.С. (а.с. 17) . На виконання умов угоди позивачем сплачено 3000,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 4 від 17.05.2012 року (а.с. 18) .

Витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК України, відповідно до якої, судові витрати при частковому задоволенні позову, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи положення ст.ст. 44, 49 ГПК України, роз'яснення президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України»(з наступними доповненнями та змінами) від 04.03.1998 р. № 02-5/78, колегія суддів вважає спростованими твердження апелянта та обґрунтовано задоволенні вимоги позивача про стягнення витрат на послуги адвоката.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Твердження апелянта про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм законодавства при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Тернопільської області від 06.08.2012 року у даній справі залишити без змін, апеляційну скаргу ПАТ «Теребовлянський комбінат хлібопродуктів» -без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст.ст. 109, 110 ГПК України.

Головуючий - суддя Кордюк Г.Т.

суддя Гриців В.М.

суддя Данко Л.С.