Рішення

від 25.10.2012 по справі 5024/1260/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2012 р. Справа № 5024/1260/2012

Господарський суд Херсонської області у складі судді Немченко Л.М. при секретарі Причині Т.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Фермерського господарства "Власенки", с. Каніж Новомиргородського району Кіровоградської області

до Приватного підприємства "Стевлалі", м. Херсон

про стягнення 109246 грн. 03 коп.

та за зустрічним позовом Приватного підприємства "Стевлалі", м. Херсон

до Фермерського господарства "Власенки", с. Каніж Новомиргородського району Кіровоградської області

про визнання договору недійсним

за участю:

представників сторін:

від фермерського господарства "Власенки" - Ластовецький С.Г. - представник, довіреність б/н від 08.08.2012 р.;

від приватного підприємства "Стевлалі" - Командорський Д.П. - представник, довіреність б/н від 30.08.2012 р.

Фермерське господарство "Власенки" (позивач) звернулося до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості з приватного підприємства "Стевлалі" (відповідач) за договором поставки №170502 від 17.05.2012 р. та з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 24.10.2012р. просить стягнути з відповідача основний борг в сумі 4520 грн. та 1348 грн. 58 коп. - 3% річних.

Приватне підприємство "Стевлалі" звернулося з зустрічною позовною заявою до фермерського господарства "Власенки" про визнання договору №170502 від 17.05.2012 р. недійсним.

Ухвалою від 11.09.2012р. зустрічний позов прийнято до сумісного розгляду з первісним.

Відповідач за основним позовом надав докази погашення заборгованості в повному обсязі та заперечує проти стягнення 3% річних та покладення на нього відшкодування витрат позивача за основним позовом на адвокатські послуги.

Позивач за зустрічним позовом підтримав зустрічні позовні вимоги.

Відповідач за зустрічним позовом заперечує проти зустрічних позовних вимог, зазначаючи, що на його думку договір поставки №170502 від 17.05.2012р. укладений відповідно до вимог чинного законодавства.

Після закінчення розгляду справи в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

Між фермерським господарством "Власенки" та приватним підприємством "Стевлалі" 17 травня 2012 укладено договір поставки № 170502 (далі - договір), відповідно до якого позивач зобов'язався продати належний йому товар у власність відповідача, а Відповідач - прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

Згідно накладної №10 від 18.05.2012р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 118520 грн., який був отриманий представником відповідача за довіреністю №123 від 17 травня 2012р.

Відповідно до п. 4.3 договору сторони домовились, що оплата за поставлений товар має бути перерахована продавцю до 01.06.2012р.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір поставки.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного Кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного Кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (п.1 ст . 656 Цивільного Кодексу України).

Пунктом 1 ст. 691 Цивільного Кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Такі ж самі положення містяться й у ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, за якими зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

З матеріалів справи вбачається, що позивач належно виконав свої зобов'язання за договором поставки: поставило відповідачу товар на загальну суму 118520 грн., а відповідач прийняв товар, проте в порушення умов договору та вищезазначених норм законодавства частково сплатив вартість отриманого товару в сумі 10000 грн., згідно банківської виписки від 31.07.2012р., внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в сумі 108520 грн. Після звернення позивача до суду з позовом відповідач сплатив заборгованість в сумі 108520 грн. в повному обсязі, що підтверджено банківськими виписками від 23.08.2012р., від 15.10.2012р., від 17.10.2012р., від 23.10.2012р., від 23.10.2012р., в зв'язку з чим суд припиняє провадження в цій частині позовних вимог, у відповідності до п. 1-1 ст. 80 ГПК України в зв'язку з відсутністю предмету спору.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 726 грн. 03 коп.

Суд відмовляє в цій частині позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як було встановлено судом у кожної із сторін є різні екземпляри за змістом договору № 170502 від 17 травня 2012 року. При зрівнянні умов договору, суд встановив, що різними є кількість товару ( в одному екземплярі зазначено до поставки 30 тонн сої, в іншому 40 тонн.) Також п.4.3 договору передбачає у одному екземплярі проведення розрахунків до 01.06.12, у другому визначена редакція п.4.3 таким чином " оплата за поставлений товар має бути перерахована Продавцю протягом 3 днів з моменту поставки всієї кількості товару згідно п. 2.12 договору". В цьому екземплярі договору визначався обсяг поставки 40 тонн сої. Сторони пояснили, що один із екземплярів договору укладався в цей же день, але пізніше. Однак, сторони, підписавши цей же договір на змінених умовах не анулювали умови договору, укладеного раніше 17.05.12. Визначити який із договорів укладався раніше, а який пізніше суд не зміг. Тому суд прийшов до висновку, що до уваги слід прийняти гарантійний лист відповідача № 52 від 19.07.12, за яким відповідач у відповідь на лист позивача б/д, де запропоновано було графік погашення заборгованості, гарантував проведення розрахунків до 01.09.12. Позивач не надав доказів непогодження запропонованого у листі відповідача № 52 строку розрахунків.

Таким чином, право на нарахування річних виникає у позивача з 02.09.12.

Судом встановлено, що позивач звернувся до суду 27.08.12, тобто передчасно до настання строків платежу. У зв'язку з цим, на день звернення до суду у позивача не виникло право на нарахування річних.

Крім того позивач просив стягнути з відповідача судові витрати за надані юридичні послуги в сумі 7000 грн.

Суд відмовляє в цій частині позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Стаття 28 ГПК України, визначаючи підстави представництва юридичних осіб та громадян у господарському суді, не обмежує їх у виборі тих осіб, як здійснюватимуть таке представництво.

Водночас у вирішенні питань, пов'язаних з розглядом вимог сторін та третіх осіб про відшкодування їх витрат на послуги представників у господарському суді слід враховувати таке.

За приписом частини третьої статті 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Відповідно до статті 2 Закону України "Про адвокатуру" адвокатом може бут громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Таким чином, стаття 44 ГПК України передбачає відшкодування як судових витрат, що по суті були сплачені стороною за отримання лише послуг адвокатів, а не будь-яких представників.

Така ж правова позиція викладена і у п.10 інформаційного листа Вищої господарського суду України від 14.12.2007р. №01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права". Як вбачається з матеріалів справи позовна заява по даній справі дійсно підготовлена адвокатом Калітвенцевим І.М. За договором про надання послуг та заявкою від 08.08.12 адвокат прийняв зобов'язання надати послуги представлення інтересів клієнта у господарському суді Херсонської області по стягненню заборгованості за договором поставки № 17052 від 17.05.12. Разом з тим, у судових засіданнях вищезазначений адвокат участі не приймав.

В судових засіданнях інтереси позивача представляв представник за довіреністю безпосередньо фермерського господарства "Власенки" гр. Ластовецький С.Г. До позовної заяви не надано докази сплати позивачем за адвокатські послуги у сумі 1000 грн. також відсутні акти прийому-передачі наданих послуг.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі.

Пунктом 4.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що у вирішенні питань розподілу судових витрат необхідно мати на увазі, що за змістом пунктів 4 і 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" припинення провадження у справі і залишення позову без розгляду тягнуть за собою повернення сплачених сум судового збору (за винятком випадку, коли позов залишено без розгляду в зв'язку з повторною неявкою представника позивача на виклик у засідання господарського суду, якщо таке нез'явлення перешкоджало вирішенню спору).

Таким чином, позивачу має бути повернутий з державного бюджету сплачений ним судовий збір в сумі 2170 грн. 40 коп., пропорційно позовним вимогам в частині яких судом припинено провадження за основним позовом.

Приватне підприємство "Стевлалі", вважаючи що договір поставки №170502 від 17.05.2012р. не відповідає вимогам чинного законодавства, звернулось до суду з зустрічним позовом про визнання недійсним зазначеного договору.

Позовні вимоги позивачем за зустрічним позовом обґрунтовані ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. ст. 180, 256, 257, 268 ГК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Позивач за зустрічним позовом вважає, що вищезазначений договір не відповідає ч. ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України

Він доводить, що відповідачем за зустрічним позовом порушено вимог ч.1 ст. 203 ЦК України, оскільки умови договорів поставки повинні викладатись сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс".

Позивач за зустрічним позовом зазначає, що за умовами правил поставка продукції здійснюється постачальником шляхом відвантаження (передачі) товару покупцеві за договором або іншій особі, що визначена в договорі як одержувач. При цьому можуть використовуватися різні види транспорту - залізничний, автомобільний, морський, внутрішній водний, повітряний (включаючи й відомчий транспорт зазначених видів). У договорі може бути передбачена вибірка продукції покупцем (одержувачем) зі складу постачальника. Момент виконання зобов'язання по поставці продукції постачальником залежить від моделі договору, яка застосовується сторонами відповідно до правил "ІНКОТЕРМС".

Позивач за зустрічним позовом вважає, що якщо проаналізувати підписаний договір то можна дійти висновку що сторони передбачили лише умови щодо передачі товару (п.3.1. договору) без зазначення порядку та умов поставки. На думку позивача за зустрічним позовом невідомо яким чином повинен доставлятися товар, яким транспортом, хто повинен доставити товар - позивач чи самовивозом відповідач.

Таким чином, позивач за зустрічним позовом вважає, що договір не відповідає вимогам ст. ст. 265, 267 ГК України, щодо порядку його виконання.

Відповідно до вимог ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар , а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог ст. 267 ГК України у договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту, а також вибірка товарів покупцем.

Суд вважає, що не погодження порядку відвантаження товару не є істотними умовами договору, їх непогодженість не тягне визнання договору недійсним. Крім того, на день розгляду справи поставка та приймання товару (сої) відбулись, що свідчить, що сторони погодили зазначений порядок шляху усних домовленостей.

Позивач за зустрічним позовом обґрунтовує позовні вимоги також тими обставинами, що сторонами договору не передбачено умов щодо якості поставляємого товару, що не відає вимогам ст. 268 ГК України.

Відповідно до вимог ст. 268 ГК України якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

Судом встановлено, що приватне підприємство "Стевлалі" прийняло сою без будь-яких заперечень щодо якості, що доводить, що товар поставлено у відповідності до вимог по якості.

Позивач за зустрічним позовом обґрунтовує позовні вимоги, тими доводами, що договір не відповідає вимогам ч.3 ч.7 ст.180 ГК України щодо погодження строку його дії.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, та не зазначено на який строк укладено цей договір. Відповідно до вимог ч. 3 ст.180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до вимог ч. 7 ст.180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 ЦК України строком дії договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки відповідно до договору.

За змістом умов договору поставки № 170502 визначені строки виконання договірних зобов'язань сторонами, відповідно дія договору визначена за умовами договору про терміни виконання зобов'язань.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги позивачем за зустрічним позовом не доведені.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання зустрічного позову покладаються на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись п. 1-1 ст. 80 ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. Припинити провадження в частині позовних за основним позовом щодо стягнення 108520 грн. суми основного боргу.

2. Відмовити в задоволенні позовних вимог за основним позовом в частині стягнення 726 грн. 03 коп. - 3% річних.

3. Повернути фермерському господарству "Власенки" (26035 Кіровоградська область, Новомиргородський район, с. Каніж, код ЄДРПОУ 22209522) з державного бюджету судовий збір в сумі 2170 (дві тисячі сімдесят гривень) 40 (сорок копійок), сплаченого згідно квитанції №981123.263.1 від 10.08.2012р., в зв'язку з припиненням провадження у справі, оригінал квитанції знаходиться у справі №5024/1260/2012.

4. Відмовити в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом.

Повне рішення складено 30.10.2012р.

Суддя Л.М. Немченко