Рішення

від 01.11.2012 по справі 4/115-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" листопада 2012 р. Справа № 4/115-12

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафто-Комерц", м. Київ

до Військової частини А2215, м. Бориспіль

за участю Дарницької прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, м. Київ

про визнання недійсним договору оренди

учасники судового процесу:

позивач: Лелюх Л.П. -предст., дов. № 314 від 22.10.2012р.

відповідач: Калюжний А.П. -предст., дов. № 350/133/30/222пс від 19.06.2012р.

прокурор: Гриненко А.Є. - предст. прокуратури за дов. від 03.10.2012р.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафто-Комерц" (позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Військової частини А2215 (відповідач) з позовом про визнання недійсним договору оренди № 43 від 22.04.2005р.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач посилається на ту обставину, що з боку Військової частини договір було укладено в порушення норм діючого законодавства та з перевищенням повноважень. Зокрема, як стверджує позивач, відповідач не надав позивачу доказів, що в момент укладення спірного договору, командир військової частини Філатов Д.В. мав право підпису вказаного договору, а також те, що підпис на договорі належить саме Філатову Д.В. До того ж, на думку позивача, договір оренди є фіктивним, оскільки його було вчинено без наміру створення правових наслідків, які були ним обумовлені.

У зв'язку з викладеним, позивач просить суд визнати недійсним договір оренди № 43 від 22.04.2005р. технологічного обладнання складу ПММ, розташованого в Бориспільському гарнізоні за адресою: м. Бориспіль, Соцмістечко, (в/містечко №1), а також стягнути з відповідача 1073,00 грн. судового збору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.10.2012р. було порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 29.10.2012р.

29.10.2012р. до господарського суду Київської області ТОВ «Нафто-комерц»було подано клопотання №339 від 29.10.2012 р. про фіксацію судового процесу, відповідно до якого відповідач просив суд здійснювати за допомогою звукозаписувального технічного засобу повне фіксування судового розгляду у справі № 4/115-12, яке було задоволено судом.

Через канцелярію суду 29.10.2012р. (вх. номер 17202) відповідачем було подано довідку № 230/07 з ЄДПОУ, а також довідку про реєстраційні (банківські рахунки) №350/133/30/444пс від 26.10.2012р.

Крім того, в порядку статті 79 ГПК України відповідачем було подане письмове клопотання про зупинення провадження у справі, яке також було озвучено в судовому засіданні, відповідно до якого останній просив суд зупинити провадження у справі № 4/115-12 до винесення рішення господарським судом міста Києва у справі № 5011-65/10455-2012.

В обгрунтування поданого клопотання відповідач посилався на те, що предметом розгляду справи в господарському суді міста Києва за позовом заступника Дарницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, військової части А2215, Київського квартирно-експлуатаційного управління оборони України до ТОВ «Нафто-Комерц»є повернення орендованого майна за договором № 43.

Відповідно до ч. 1 статті 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Чинним законодавством встановлено, що пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. В свою чергу, неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Зважаючи на те, що розгляд справи господарським судом міста Києва не впливає на встановлення та з'ясування обставин, які мають значення для вирішення спору у справі № 4/115-12, в судовому засіданні 29.10.2012р. подане відповідачем клопотання було відхилене.

В судовому засіданні представником відповідача було повідомлено суд про неможливість подачі письмового відзиву на позов, у зв'язку з неотриманням від представника позивача позовної заяви та доданих до неї документів.

Зважаючи на те, що відповідачем матеріали позовної заяви та додані до неї документи станом на день розгляду справи отримані не були, що позбавляло права останнього надати письмові пояснення стосовно заявлених позовних вимог та виконати вимоги ухвали суду, з метою надання часу відповідачу підготувати обґрунтований відзив на позов та надання сторонами інших доказів, які стосуються розгляду справи, в судовому засіданні в порядку статті 77 ГПК України було оголошено перерву до 01.11.2012р.

До господарського суду 01.11.2012р. від Дарницької прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері надійшло повідомлення про вступ прокурора у справу.

Відповідно до ч. 1, 3 статті 29 ГПК України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні - також і усно.

Зважаючи на подане прокурором повідомлення, яке було озвучене в судовому засіданні, розгляд справи № 4/115-12 здійснюється за участю представника Дарницької прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, що діє на підставі довіреності.

01.11.2012р. через канцелярію суду від позивача надійшла заява № 342 про залучення до участі у справі на стороні позивача в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору -ТОВ «Ю.С.А.». Вказане клопотання обгрунтоване укладеним між відповідачем та ТОВ «Ю.С.А.»договором оренди № 52-с/2003/ГоловКЕУ нерухомого військового майна, згідно якого товариство орендує у відповідача майно, яке повязанез майном, що перебуває в оренді позивача та пов'язане технологічним процесом і знаходиться на території відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Суд, розглянувши клопотання ТОВ «Нафто-Комерц», дослідивши матеріали справи, встановив, що подане копотання задоволенню не підлягає, оскільки рішення у даній справі ніяким чином не вплине на права та обов'язки ТОВ «Ю.С.А».

На виконання вимог суду, відповідачем було подано письмовий відзив на позов, в якому останній проти позову заперечує в повному обсязі та просить відмовити в його задоволенні. Крім того, пунктом 2 прохальної частини відзиву, відповідач просив визнати таким, що припинив дію на майбутнє договір оренди № 43 від 22.04.2005р.

Вказана вимога задоволенню не підлягає, оскільки може бути заявлена лише як зустрічна, у разі подання відповідачем зустрічного позову, що останнім в порядку статті 60 ГПК України здійснено не було.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, 01.11.2012р. у судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

22 квітня 2005 року між ТОВ „Нафто-Комерц" (змінено назву з Товариства з обмеженою відповідальністю „Вастон" та в подільшоу ТОВ «Нафтокомерц») та Військовою частина А-2215 (орендодавець) був укладений Договір оренди № 43, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає на підставі Дозволу № 153/148/540 29.09.2003р. начальника служби пального Головного командування ВПС ЗСУ полковника В.С. Односталко в строкове платне користування обладнання та резурвуарний парк, які входять в експлуатаційний комплект складу паливно-мастильних матеріалів (майно), розміщене за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, Соцмістечко (в/містечко №1), що знаходиться на балансі в/ч А2215, ватість якого визначена згідно з актом експертної оційник і становить (без ПДВ) станом на 31 січня 2005 року 89 135,00 грн.; ПДВ -17 827,00 грн. Вартість обєкта оційники з урахуванням ПДВ становить 106 962, 00 грн.

Орендар вступає у строкове платне користувння майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами йього договору та акта приймання-передачі майна (п.2.1).

Пунктом 10.1 договору визначено, що останній діє з 22.04.2005р. по 22.04.2010р.

В якості обгрунтування позовних вимог, позивач посилається на ті обставини, що в момент укладення договору № 43 від 22.04.2005р. відповідач не надав позивачу доказів, що в момент укладення спірного договору, командир військової частини Філатов Д.В. мав право підпису вказаного договору, а також те, що підпис на договорі належить саме Філатову Д.В. До того ж, на думку позивача, договір оренди є фіктивним, оскільки його було вчинено без наміру створення правових наслідків, які були ним обумовлені.

Відповідач у письмовому відзиві, з посиланням на спеціальні норми, які регулюють питання щодо надання війського майна в оренду юридичним особам, зазначив, що на момент вчинення правочину, командир військової частини А2215 мав необхідний обсяг цивільної дієздатності на підписання даного договору. На підтвердження вказаних доводів надав суду копію дозволу № 328/3/16/483 від 22.04.2005р. та перелік технологічного обладнання складу ПММ, що знаходиться на балансі в/ч А2215 № 153/148/540 від 29.09.2003р.

У відповідності до п.п. 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12.05.1991 р. № 1023-XII "Про захист прав споживачів"(в редакції Закону від 01.12.2005 р. № 3161-IV), Законом України від 06.10.1998 року № 161-XIV "Про оренду землі"(в редакції Закону від 02.10.2003 р. № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Дослідивши договір № 43 від 22.04.2005р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафто-Комерц" та Військової частини А2215, суд дійшов висновку, що договір не суперечить положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, ЗУ «Про господарську діляьність у Збройних Силах України» та іншим нормативно-правовим актам в редакціях, що діяли на момент вчинення правочину, з огляду на наступне:

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьої, п'ятою, шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України»від 06 грудня 1991 року N 1934-ХІІ зі змінами та доповненнями, Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом.

Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України»від 21 вересня 1999 року №1076-XIV зі змінами та доповненнями, господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (військові частини), пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом.

Статтею 4 цього ж Закону передбачено, що порядок реєстрації військових частин як суб'єктів господарської діяльності у Збройних Силах України визначається Кабінетом Міністрів України. Військова частина А2215 встановленим порядком зареєстрована як суб'єкт господарської діяльності у Збройних Силах і на той час мала відповідне свідоцтво від 27.09.2002 року, реєстраційний №110. В матеріалах справи також міститься Довідка з ЄДРПОУ № 230/07, з якої вбачається, що датою первинної реєстрації (легалізації) створення В/ч А2215 є 15.01.1999р.

Частиною 3 статті 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»зі змінами та доповненнями, передбачено, що відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України".

Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 травня 2000 р. № 778 «Про затвердження Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду»визначено, що дозвіл військовим частинам на передачу військового майна в оренду надається щодо рухомого військового майна - Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління.

Пунктом 3.1.3. Положення про військове (корабельне) господарство, затвердженого наказом Міністра оборони України від 16.07.1997 року №300 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 грудня 1997 року за N 615/2419 зазначено, що командир військової частини (з'єднання), яка має права юридичної особи, у межах своїх повноважень та виділених коштів має право укладати господарські угоди або договори та несе повну відповідальність за обгрунтоване і правомірне витрачання (використання) коштів на пов'язану з цими угодами діяльність.

У відповідності до Договору оренди № 43 від 22.04.2005р., з боку відповідача він був підписаний командиром частини на підставі дозволів, які надано начальником Центрального управління забезпечення ПММ тилу головного управління логістики Командування сил підтримки ЗС України М.О.Павленко від 22.04.2005 року 3328/3/16/483 та начальником служби пального Головного командування ВПС ЗС України В.С.Односталко від 29.09.2003 року №153/148/540, які діяли від імені Міністерства оборони України (копії в матералах справи).

Тобто, проаналізувавши норми чинного законодавства та законодавства, які діяли в момент вчинення правочину, суд дійшов висновку, що договір оренди № 43 підписаний з боку відповідача командиром Військової частини А2215 Філатовим Д.В. без перевищення повноважень на укладення відповідного роду договорів та з необхідним обсягом цивільної дієздатності.

Що стосується посилання позивача на те, що відповідач не надав позивачеві підтверджень, що підпис на договорі належить саме командиру Філатову Д.В., суд зазначає наступне:

У відповідності до приписів статті 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Встановлення факту підроблення підпису на документі може бути засвідчено лише вироком з кримінальної справи, у зв'язку з чим посилання позивача стосовно належності підпису командиру військової частини Філатову Д.В. на договорі оренди № 43 не береться судом до уваги, як такі, що не підтверджені жодними доказами та є тільки припущенням. Крім того, підпис уповноваженого представника відповідача скріплений печаткою юридичної особи, що дає суду підстави вважати, що вказаний договір підписаний особою, уповноваженою на вчинення таких дій.

Посилаючись на статтю 234 ЦК України, позивач зазначає, що договір оренди укладений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а тому є фіктивним та має бути визнаний судом недійсним.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема, і наявність правових підстав та наслідків визнання фіктивного правочину недійсним згідно ст. 234 ЦК України.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний (п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Судом встановлено, що спірний договір укладено з дотриманням вимог чинного законодавства, а також те, що сторони спільно досягли згоди щодо всіх істотних умов, а в подальшому реально виконали його - відповідач передав позивачу в оренду майно, що також підтверджується поданим В/ч А2215 до господарського суду міста Києва позовом про поверненння орендованого майна, яке позивачем на протязі строку дії договору використовувалось та за яке він сплачував орендні платежі (що позивачем також не заперечується), у зв'язку з чим причин для визнання вказаного правочину з підстав його фіктивності у суду немає.

Оскільки судом встановлено відсутність обставин, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафто-Комерц" до Військової частини А2215 про визнання недійсним договору оренди № 43 від 22.04.2005р. технологічного обладнання складу ПММ, розташованого в Бориспільському гарнізоні за адресою: м. Бориспіль, Соцмістечко, (в/містечко №1) задоволенню не підлягають.

Судові витрати відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

В задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Дата підписання та складання повного тексту рішення: 05.11.2012р.

Суддя О.В. Щоткін