Ухвала

від 10.10.2012 по справі 2-а-14614/09/2170

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2012 р.Справа № 2-а-14614/09/2170

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Кисильова О.Й.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді -Осіпова Ю.В.,

суддів -Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Синявській І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Білозерському районі Херсонської області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року по справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Вендельн Україна»до Державної податкової інспекції у Білозерському районі Херсонської області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень -рішень, -

В С Т А Н О В И В:

03.12.2009 року ДП «Вендельн Україна»звернулося до Херсонського окружного адміністративного суду із позовом до ДПІ у Білозерському районі про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень від 23.11.2009 року №0002302301/0 і №0002312301/0 та від 26.11.2009 року №0002412301/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за червень 2009р. на суму 216 628,70 грн., за липень 2009р. на суму 315 234,26 грн., за серпень 2009 року на суму 282139,18 грн., а всього на загальну суму 814002,14 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року адміністративний позов ДП «Вендельн Україна»задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення -рішення ДПІ у Білозерському районі Херсонської області від 23.11.2009 року №0002302301/0 і №0002312301/0 та від 26.11.2009 року №0002412301/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за червень 2009р. на суму 216 628,70 грн., за липень 2009р. на суму 315 234,26 грн. та за серпень 2009 року на суму 282139,18 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ в Білозерському районі Херсонської області 17.03.2010р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просять скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ДП «Вендельн Україна»відмовити у повному обсязі.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи представників позивача, які заперечували проти їх задоволення та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ДП «Вендельн Україна»зареєстровано 07.09.1995 році, є платником ПДВ з 20.09.2006р. (свідоцтво №30842785 ) та перебуває на обліку, як платник податків у ДПІ Білозерському районі Херсонської області (а.с.83,84).

20.07.2009 року позивачем до ДПІ було подано податкову декларацію з ПДВ за червень 2009 року з розрахунком суми бюджетного відшкодування. Відповідно до рядків 25, 25.1 зазначеної декларації та розрахунку суми бюджетного відшкодування, сума ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку складає 645 797 грн.

20.08.2009 року позивачем до ДПІ подано другу податкову декларацію з ПДВ за липень 2009 року із розрахунком суми бюджетного відшкодування. Відповідно до рядків 25, 25.1 зазначеної декларації та розрахунку суми бюджетного відшкодування, сума ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку складає 1 237 604 грн.

18.09.2009 року позивачем до ДПІ подано третю податкову декларацію з ПДВ за серпень 2009 року з розрахунком суми бюджетного відшкодування. Відповідно до рядків 25, 25.1 зазначеної декларації та розрахунку суми бюджетного відшкодування, сума ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку складає 900 368 грн.

У зв'язку з поданням цих декларацій та на виконання вимог п.п.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону №168/97-ВР , працівниками ДПІ було проведено документальні невиїзні перевірки заявлених у деклараціях даних, за наслідками яких складено акти від 19.11.2009 року №435/23-020/23702294 «Про результати невиїзної документальної перевірки ДП «Вендельн Україна»(код 23702294) з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період: за червень-липень 2009 року»та від 25.11.2009 року №445/23-020/23702294 з тих самих питань за період - серпень 2009 року.

Відповідно до висновків вказаних вище актів перевірок, на думку перевіряючих, позивачем нібито було завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за червень 2009 року - на суму 216 628,70 грн., у зв'язку з чим, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0002302301/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на цю суму; за липень 2009 року - на суму 315 234,26 грн. - податкове повідомлення-рішення №0002312301/0; за серпень 2009 року - на суму 282 139,18 грн. - податкове повідомлення-рішення №0002412301/0.

Разом з тим, за матеріалами перевірок ДПІ підтверджує наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних та фактичної сплати податку на додану вартість постачальникам у складі вартості товарів. Крім цього, актом перевірки, а також дослідженими деклараціями та звітними квитанціями до них, підтверджується своєчасність подання та правильність складання позивачем декларацій з ПДВ за червень, липень, серпень 2009 року.

Але, у провину позивачу ДПІ ставить несплату податку на додану вартість постачальниками позивача по 2 ланцюгу у господарських відносинах, а саме: ТОВ «Діамант», ТОВ «Вісмут 2009»та ТОВ «Багмір».

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд 1-ї інстанції обґрунтовано виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними, а представники ДПІ, в свою чергу, в порушення вимог ч.2 ст.71 КАС України, не довели належними і беззаперечними доказами фіктивність (безтоварність) укладених угод та факт невиконання своїх зобов'язань перед бюджетом контрагентів, за яких позивач ніякої відповідальності нести не може.

Колегія суддів апеляційного суду цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими і правильними, з огляду на наступне.

Так, відповідно до п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97 від 03.04.1997р., сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону ), а при відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.7.2. п.7.7 ст.7 цього ж Закону №168/97, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до с податкового кредиту наступного податкового періоду.

При цьому, згідно з п.п.7.8.1 п 7.8 ст.7 вказаного Закону, податковим періодом є календарний місяць.

Відповідно до вимог п.7.7.4. п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу подати декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, відображається у податковій декларації.

Як слідує з приписів п.7.7.5, п.7.7 ст.7 цього ж Закону, протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушені норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірне нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначень суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Відповідно до п.4.1 «Порядку відшкодування податку на додану вартість», затвердженого спільним наказом ДПА України та Державного казначейства України №209 від 02.07.1997р., відшкодування ПДВ із бюджету здійснюється за висновками податкових органів або за рішенням суду. Зазначені висновки податкові органи зобов'язані направити у відділення Держказначейства по місцезнаходженню платника податків за п'ять днів до закінчення терміну відшкодування ПДВ.

В подальшому, як вбачається зі змісту п.7.7.6. п.7.7 ст.7 Закону України «Про ПДВ», на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу, орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ній суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом 5-ти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Отже, враховуючи конкретні обставини справи та системний аналіз приведеного вище законодавства, судова колегія, дослідивши висновки, викладені у спірних Актах перевірок ДПІ, а також вищезазначені спірні податкові повідомлення-рішення, вважає їх протиправними, з наступних підстав.

Як вже зазначалося вище, Законом №168/97-ВР передбачено, що основними умовами включення ПДВ до податкового кредиту є наявність податкової накладної та використання придбаного товару для господарської діяльності платника податків. У разі перевищення податкового кредиту над податковими зобов'язаннями, тобто при отриманні від'ємного значення суми, розрахованої згідно з п.п.7.7.1 цього ж Закону, платник ПДВ отримує право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, в тому числі на рахунок платника у банку. Також, Законом України №168/97 встановлено, що головною умовою для отримання платником податку права на зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування на рахунок у банку є фактична сплата цього податку постачальникам в ціні товару.

Зокрема, що стосується суми бюджетного відшкодування з ПДВ за червень 2009 року на 216 628,70 грн. відповідно до податкового повідомлення-рішення №0002302301/0, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, дослідженими в судовому засіданні судів обох інстанцій доказами щодо завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за червень на 216628,70 грн. судовою колегією встановлено, що твердження відповідача про несплату ПДВ постачальником по 2 ланцюгу - ТОВ «Діамант»грунтуються виключно на акті Макіївської ОДПІ від 17.11.2009 року №2266/23-3/25114271 «Про неможливість проведення перевірки контрагента ТОВ «Діамант»(код ЄДРПОУ 25114271 ) з питань підтвердження отриманих від платника податків ТОВ «Адель Експо»(код ЄДРПОУ 34382034 ) відомостей за період травень 2009 року»та листі Макіївської ОДПІ від 17.11.2009 року №29517/7/23-311., зі змісту яких вбачається, що провести перевірку для підтвердження взаєморозрахунків між постачальником позивача по 1 ланцюгу ТОВ «Адель Експо»та постачальником по 2 ланцюгу ТОВ «Діамант» не можливо, оскільки товариство не знаходиться за юридичної адресою. Крім цього, ТОВ «Діамант», відповідно до ухвали суду від 14.09.2009 року, знято з податкового обліку, а 29.09.2009 року його держреєстрацію скасовано.

Разом з цим, відповідно до зазначеного акту перевірки, 09.07.2009 року Товариством «Діамант»до Макіївської ОДПІ була подана податкова звітність за травень 2009 року, в тому числі і по ПДВ. Зокрема, в декларації з ПДВ за травень сума за рядком 9 «Усього податкових зобов'язань»становила 356 987 грн.

Тобто, на момент укладання договору поставки товару (соняшника) між ТОВ «Адель Експо»та ТОВ «Діамант», останній був платником ПДВ та діяльність його не була припинена. До того ж, слід зазначити, що належних доказів несплати ТОВ «Діамант»ПДВ, яке виникло внаслідок виконання умов договору поставки з ТОВ «Адель Експо», відповідачем до суду не надано.

Що ж стосується суми бюджетного відшкодування з ПДВ за липень 2009 року на 315234,26 грн. відповідно до податкового повідомлення-рішення №0002312301/0, то судова колегія приходить до наступного висновку.

Так, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши надані відповідачем докази, суд апеляційної інстанції встановив, що підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0002302301/0 від 23.11.2009 року став лист Миргородської ОДПІ від 12.11.2009 р. №1042/7/23-415, відповідно до якого, провести перевірку для підтвердження взаєморозрахунків між постачальником позивача по 1 ланцюгу ТОВ «Адель Експо»та постачальником по 2 ланцюгу ТОВ «Вісмут 2009»не можливо, оскільки товариство не знаходиться за юридичної адресою. Крім цього, відповідно до листа 17.07.2009 року анульовано свідоцтво платника ПДВ.

Разом з тим, судами обох інстанцій з матеріалів справи встановлено, що на момент укладання договору поставки товару (соняшника) між ТОВ «Адель Експо»та ТОВ «Вісмут 2009», останнє ще здійснювало свою діяльність та було платником ПДВ. Відповідачем же, в свою чергу, не надано до суду будь-яких належних доказів несплати ТОВ «Вісмут 2009» ПДВ за договором поставки з ТОВ «Адель Експо».

Щодо суми бюджетного відшкодування з ПДВ за серпень 2009 року на 282139,18 грн. відповідно до податкового повідомлення-рішення №0002412301/0, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, судами 1-ї та 2-ї інстанцій встановлено, що основною підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення №0002412301/0 від 26.11.2009 року став лист Миргородської ОДПІ від 12.11.2009 року №1041/7/23-415, відповідно до якого, провести перевірку для підтвердження взаєморозрахунків між постачальником позивача по 1 ланцюгу ТОВ «Адель Експо»та постачальником по 2 ланцюгу ТОВ «Багмір»не можливо, оскільки товариство не знаходиться за юридичною адресою. Але, належних доказів щодо несплати ТОВ «Багмір»ПДВ, яке виникло внаслідок виконання умов договору поставки з ТОВ «Адель Експо», відповідач суду не надав.

Таким чином, аналіз приписів діючого на час виникнення вказаних правовідносин Закону України №168/97-ВР дає підстави для висновку про те, що на платника податків не покладено функцію контролю за нарахуванням та сплатою ПДВ до бюджету постачальниками товарів (робіт, послуг). А навпаки, вказану функцію, згідно із Законом України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990р. №509-ХІІ , покладено саме на податкову службу, а єдиним документом, що підтверджує для покупця цих товарів сплату або намір сплатити ПДВ до бюджету, є податкова накладна, які, в даному випадку, у позивача є в наявності.

Отже, позиція ДПІ про те, що у разі не підтвердження сплати ПДВ до бюджету постачальниками товарів (робіт, послуг), у позивача відсутнє право на бюджетне відшкодування, не відповідає вимогам діючого на той час законодавства з податку на додану вартість.

Крім того, п.10.2 ст.10 Закону України №168/97-ВР встановлено, що платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. З наведеного слідує, що сама по собі несплата продавцем в разі фактичного здійснення господарської операції (що не заперечує ДПІ) не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Крім цього, Законом України №168/97-ВР не передбачено механізму контролю і відповідальності покупця за сплату податку на додану вартість постачальниками товарів (робіт, послуг) по ланцюгу до виробника.

Таким чином, оскільки у позивача наявні належним чином оформлені податкові накладні, ним сплачено безпосередньому постачальнику - ТОВ «Адель Експо» у повному обсязі ПДВ у складі вартості поставлених товарів, належним чином оформлені та здані до ДПІ податкові декларації, тобто позивачем виконані всі вимоги Закону №168/97-ВР , то відповідно, він має право на включення до податкового кредиту фактично сплачених сум ПДВ за вказані періоди.

Крім того, в ході розгляду справи в суді 1-ї та 2-ї інстанції, представниками відповідача (ДПІ), в порушення вимог ч.2 ст.71 КАС України, так і не було надано суду належних доказів визнання нечинними або недійсними (фіктивним) зазначених вище договорів між ДП «Вендельн Україна»та його безпосереднім контрагентом (товарність якого ДПІ не оспорює ), а також безперечних доказів того, що на момент здійснення зазначених цих господарських операцій вказані підприємства (т.б. постачальники контрагента ) не були платниками ПДВ або були реально ліквідовані та виключені з ЄДР. Не містить таких доказів і Акт спірної перевірки, а також таких даних не має і в матеріалах справи.

До того ж, ще раз слід підкреслити, що дійсність вказаних договорів, їх реальне виконання сторонами, а також сплата позивачем і його безпосереднім контрагентом ПДВ в ціні товару, повністю підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно встановлено, що ДП «Вендельн Україна»та вказаним вище його безпосереднім контрагентом були дотримані усі вимоги встановлені ст.203 ЦК України і ці сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, ще раз слід зазначити, що ці договори між вищевказаними сторонами, реально виконані і до цього часу ні ким не оскаржені та не визнані в судовому порядку недійсними. Також, не має в матеріалах справи і відомостей про порушення за даними фактами або відносно посадових осіб цих підприємств кримінальних справ.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З аналізу вказаної правової норми випливає, що рішення державного органу, органу місцевого самоврядування повинні бути здійснені в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), не порушувати інтереси держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, з урахуванням права особи на участь в процесі прийняття рішення.

З урахуванням зазначеного та на підставі встановлених в судових засіданнях фактичних даних (обставин), колегія суддів приходить до висновку про те, що приймаючи спірні податкові повідомлення - рішення про зменшення ДП «Вендельн Україна»бюджетного відшкодування ПДВ, податкова інспекція діяла не на підставі закону та необгрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття законного рішення, зв'язку з чим, позовні вимоги дійсно підлягають задоволенню, що і було правильно встановлено судом 1-ї інстанції.

При цьому, колегія суддів вважає безпідставними і посилання ДПІ в спірному Акті перевірки на неможливість перевірки обсягів сплати ПДВ до бюджету зазначеними вище контрагентами безпосереднього контрагента позивача в попередніх ланцюгах, як на підставу зменшення підприємству бюджетного відшкодування, оскільки, відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість», право платника ПДВ на включення до свого податкового кредиту ПДВ, сплаченого таким платником податку у ціні придбаних ним товарів чи послуг, залежить від сплати цих сум до бюджету.

Крім того, також слід зазначити, що згідно з цим Законом, право такого платника на бюджетне відшкодування цього податку не залежить від результатів господарської діяльності його контрагентів, їх бухгалтерського обліку, від нарахування та сплати ними до бюджету ПДВ за результатами їх господарської діяльності, і навіть якщо такі контрагенти не виконали свої зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне за собою відповідальність і негативні наслідки саме до таких контрагентів.

Таким чином, жодна норма Закону України №168/97-ВР не вимагає від платника податків контролювати сплату своїм контрагентом (та іншими контрагентами по ланцюгу ) до бюджету ПДВ та ведення ним бухгалтерського і податкового обліку. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює виключно податкова служба.

Також слід зазначити, що відповідно до вимог ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Однак, не зважаючи ці вимоги КАС України, відповідач (т.б. ДПІ), який є суб'єктом владних повноважень, в даному конкретному випадку, свою позицію суду не довів та належним чином її не обґрунтував.

Таким чином, проаналізувавши норми чинного законодавства та дослідивши матеріали справи, судова колегія ще раз вважає за необхідне вказати, що при здійсненні спірних перевірок і при ухваленні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач діяв з порушенням вимог діючого законодавства, правомірність своїх дій та рішень не довів, в зв'язку із чим, у суду 1-ї інстанції були усі законні підстави для задоволення даного адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційних скаргах відповідачів доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.

Отже, за таких обставин, судова колегія, відповідно до ст.200 КАС України, залишає апеляційну скаргу ДПІ - без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду -без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Білозерському районі Херсонської області - залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року -без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко