Рішення

від 23.10.2012 по справі 5011-9/12286-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-9/12286-2012 23.10.12

За позовом Малого приватного підприємства «Р.Т.Д. Сокіл»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «» Сорс-Інвест

Про стягнення 53153,52 грн.

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники :

від позивача Прокопчук І.І. - директор (дов. б/н від 03.09.2012р.)

від відповідача не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 23.10.2012 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Мале приватне підприємство «Р.Т.Д. Сокіл»(далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сорс-Інвест» (далі по тексту - відповідач) про стягнення 53153,52 грн., з яких 39261,55 грн. основної заборгованості за Договором поставки № 24 від 01.06.2011 року за поставлений товар, 10716,64 грн. пені, 1963,07 грн. штрафу, 819,65 грн. трьох відсотків річних та 396,90 грн. інфляційних витрат за неналежне виконання грошового зобов'язання по оплаті товару, а також просить суд покласти на відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки № 24 від 01.06.2011р. в частині оплати за поставлений позивачем товар. Позовні вимоги вмотивовані положеннями ст. ст. 526, 530, 549, 550, 610, 611, 625, 655, 691, 692 ЦК України, ст. 193 ГК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2012 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 5011-9/12286-2012, розгляд справи призначено на 23.10.2012 року.

10.09.2012 року через канцелярію Господарського суду міста Києва позивачем подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно та розрахунковий рахунок відповідача, яка оплачена судовим збором у розмірі 1609,50 грн.

Представник позивача в судовому засіданні 23.10.2012 року надав додаткові матеріали по справі, витребувані судом, а також оригінали документів для огляду в судовому засіданні, а також підтримав заяву про вжиття заходів до забезпечення позову.

В судове засідання 23.10.2012 року представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали Господарського суду від 10.09.2012 року не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, яке доставлено відповідачеві 17.09.2012 року.

Враховуючи те, що нез'явлення представника Відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд зазначає, що у відповідності до п. 3.13. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено: неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами або, з огляду на обставини конкретної справи, залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК. У наведених випадках відповідні докази не повинні прийматися в подальшому й судом апеляційної інстанції.

Розглянувши в судовому засіданні, подану позивачем 10.09.2012 року заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача, суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Як вказано у п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року за № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Необхідність вжиття заходів до забезпечення позову обґрунтована позивачем тим, що відповідач тривалий час не проводить оплату товару, тобто не виконує свої зобов'язання, а також тим, що відповідач може припинити свою діяльність. Проте доказів того, що відповідач вживає дії щодо припинення своєї діяльності позивачем до заяви не надано. Інших підстав, які дають змогу зробити обґрунтоване припущення про те, що виконання рішення суду буде неможливим, позивачем суду не надано.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем не надано жодних доказів, які підтверджують те, що виконання рішення суду буду утруднене або не можливо. При цьому, посилання на невиконання відповідачем своїх зобов'язань по оплаті поставленого товару є підставою позовних вимог, а доказів щодо припиненні діяльності відповідача матеріали справи не містять. Натомість, як свідчать матеріали справи, відповідач знаходиться за своїм місцезнаходженням та отримує поштову кореспонденція за вказаною адресою.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.6+

Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

01 червня 2011 року між Малим приватним підприємством «Р.Т.Д. Сокіл»(далі по тексту -Позивач; Продавець за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сорс-Інвест»(далі по тексту -Відповідач; Покупець за Договором) було укладено Договір поставки № 24 (далі по тексту -Договір). До вказаного договору сторонами підписано протокол розбіжностей.

У відповідності до п. 1.1. Договору, Постачальник зобов'язується поставити узгодженими партіями та передати у власність Покупцеві продукти харчування (далі - товар), а Покцпець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах даного договору за кількістю, якістю та в асортименті згідно видаткових накладних та Специфікацій, що є невід'ємними частинами даного Договору.

Поставка товару здійснюється автомобільним транспортом Постачальника або автомобільним транспортом третьої сторони та в будь-якому випадку за рахунок Постачальника. Поставка товару здійснюється на умовах базису поставки DDP (визначено Правилами Інкотермс в редакції 2000 року) до місцезнаходження складу Покупця (конкретне місце поставки визначається у відповідному Замовленні, що є невід'ємною частиною даного договору) (п. 2.1. Договору з урахуванням підписаного сторонами протоколу розбіжностей).

У відповідності до п. 3.1. Договору, товар вважається переданим Постачальником та прийнятим Покупцем по якості та кількості відповідно до підписаних документів (видаткових накладних). Перехід права власності і ризиків на товар від Постачальника до Покупця відбувається після приймання Товару та підписання документів (видаткових накладних).

Згідно п. 4.6. Договору, розрахунки за товар здійснюються на умовах відстрочки платежу протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з моменту поставки партії Товару. Дата поставки Товару визначається датою підпису накладної або за письмовим узгодженням сторін -іншим чином. Оплата товару (окремої його партії) проводиться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця.

До договору № 24 сторонами також підписано Специфікацію, яка визначає товар, що має поставлятися відповідно до умов договору.

На виконання умов Договору № 24, в період з 24.10.2011 року по 05.12.2011 року Позивач поставив та передав Відповідачу товар на загальну суму 63500грн.

Проте відповідач своїх зобов'язань по оплаті поставленого товару у строки, передбачені п. 4.6. договору не виконав, а 22.12.2011 року здійснив повернення товару на суму 24238,45 грн.

За твердженням Позивача, Відповідачем станом на момент подання позову не здійснено оплату за поставлений товар у повному обсязі, а отже сума заборгованості Відповідача складає 39261,55 грн.,я ку позивач просить стягнути з відповідача.

Позивач також просить суд стягнути з Відповідача 12963,07 грн. штрафу, 10716,64 грн. пені, 819,65 грн. 3% річних та 396,90 грн. інфляційних втрат за неналежне виконання грошового зобов'язання.

Відповідач ніяких доказів на спростування викладеного не подав, правом на подання відзиву не скористався.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково , виходячи з наступного.

Укладений між сторонами спору Договір № 24 є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до ст. ст. 173, 174 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковими для виконання сторонами.

Стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

В статті 692 ЦК України зазначено, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Як встановлено судом позивач свої зобов'язання по поставці товару виконав повністю та належним чином, що підтверджується відповідними накладними на поставку товару:

№ 176 від 24.10.2011 року на суму 12990,00 грн.

№ 196 від 11.11.2011 року на суму 5510,00 грн.

№ 197 від 11.11.2011 року на суму 6380,00 грн.

№ 203 від 28.11.2011 року на суму 20250,00 грн.

№ 212 від 05.12.2011 року на суму 7320,00 грн.

№ 213 від 05.12.2011 року на суму 11050,00 грн., які скріплені печатками та підписами повноважних представників сторін (належним чином завірені копії видаткових накладних додано позивачем до позовної заяви, оригінали надано для огляду в судовому засіданні). Відповідач своїх заперечень щодо якості товару не надав, поставлений позивачем товар прийняв, що підтверджується підписом уповноваженої особи та штампом відповідача, який міститься на вказаних накладних.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

22.12.2011 року Відповідачем здійснено повернення поставленого позивачем товару, що підтверджується доданими до матеріалів справи накладними на повернення товару №ВП-001682, № ВП-01432,, № ВП-001670, № ВП-001669 на загальну суму 24238,456 грн.

Своїх зобов'язань по оплаті поставленого товару у повному обсязі відповідач не виконав, чим порушив вказані вище норми права та умови п. 4.6 укладеного договору щодо відстрочки оплати поставленого товару на 21 день. Доказів протилежного суду станом на момент розгляду справи відповідач не надав.

06.04.2012 року між сторонами спору підписано акт звірки взаєморозрахунків, який підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками юридичних осіб, відповідно до якого відповідач визнав свою заборгованість щодо оплати поставленого товару на суму 39261,55 грн.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Факт наявності боргу у Відповідача перед Позивачем за поставлений товар в сумі 39261,55 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і Відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до п. 4.6. Договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 39261,55 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1963,07 грн. та пені у розмірі 10716,64 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Так, відповідно до п. 6. 4 укладеного між сторонами договору (з урахуванням протоколу розбіжностей), за порушення своїх зобов'язань стороною, що випливають з цього договору, винна сторона несе відповідальністю у вигляді одноразового штрафу у розмірі 5% від вартості відповідної партії товару щодо якої сталося порушення зобов'язань.

Згідно п. 6.5 договору, за необґрунтовану відмову від розрахунку або не проведення своєчасного розрахунку за товар, Покупець виплачує Постачальнику пеню у п'ятикратному розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на момент порушення зобов'язання, за кожен день прострочення від суми простроченого платежу.

Відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення Відповідачем зобов'язання, щодо оплати за поставлений Позивачем товар, то позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача штрафу у розмірі 1963,07 грн. підлягають задоволенню згідно розрахунку Позивача, правильність якого перевірена судом.

Щодо позовних вимог про стягнення пені, то суд приходить до висновку, що вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню на суму 3012,98 грн. з огляду на таке.

У відповідності до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено , санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. З огляду на наведену норму, сторони у договорі можуть визначити інший розмір санкцій тільки в тому випаду, якщо такий розмір законом не встановлено.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

За таких обставин, нарахування пені у розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ та на строк понад шість місяців щодо кожної накладної протирічить нормам законодавства, а тому п. 6.5 не може бути застосований судом як такий, що протирічить вимогам чинного законодавства.

При цьому, судом здійснено перерахунок пені на строк, що не перевищує шість місяців по кожній накладній, по якій допущено прострочення, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, відповідно до якого розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача складає 3012,98 грн. (розрахунок суду долучено до матеріалів справи)

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Господарського процесуального кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 819,65 грн. трьох відсотків річних та 396,90 грн. інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Оскільки вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача 3% річних ґрунтуються на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а Відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги Позивача в частині стягнення 3 % річних підлягають задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення вимог Позивача щодо стягнення з Відповідача 819,65 грн. трьох відсотків річних та 396,90 грн. інфляційних втрат відповідно до розрахунку позивача, правильність якого встановлена судом.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.ст. 4, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сорс-Інвест»(03148, м. Київ, вул. Якутська, буд. 8, код ЄДРОПУ 34482853, з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Малого приватного підприємства «Р.Т.Д, Сокіл»(35512, Рівненська область, Радивилівський район, с. Теслугів, вул.. Шевченка, буд 36а, код ЄДРПОУ 22565062) 39261 (тридцять дев'ять тисяч двісті шістдесят одну) грн. 55 коп. основного боргу, 3012 (три тисячі дванадцять) грн. 98 коп. пені, 1963 (Одну тисячі дев'ятсот шістдесят три) грн. 07 коп. штрафу, 819 (вісімсот дев'ятнадцять) грн. 65 коп. трьох відсотків річних, 396 (триста дев'яносто шість) грн. 90 коп. інфляційних втрат, 1455 (одну тисячу чотириста п'ятдесят п'ять) грн. 43 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. У задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовити.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

6.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 30.10.2012 року

Суддя Г.П. Бондаренко