Рішення

від 30.10.2012 по справі 6/092-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"30" жовтня 2012 р. Справа № 6/092-12

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бауміт Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні рішення" про стягнення боргу,

за участю представників:

позивача: Кампо С.В. (дов. б/н від 29.12.2011р.),

відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

У вересні 2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Бауміт Україна" (далі -позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні рішення" (далі -відповідач) про стягнення боргу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки товару № 11-07 від 02.04.2007р., щодо проведення розрахунку за отриманий по видатковим накладним товар. У зв'язку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 115 905,50 грн боргу, з яких: 109 327,80 грн основного боргу, 5 481,42 грн пені та 1 096,28 грн 3% річних.

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.09.2012р. порушено провадження у справі № 6/092-12 та призначено її до розгляду на 02.10.2012р.

У зв'язку з неявкою в судове засідання 02.10.2012р. представника відповідача та неподанням сторонами витребуваних документів, суд відклав розгляд справи на 16.10.2012р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.10.2012р. суд відклав розгляд справи на 30.10.2012р., у зв'язку з повторною неявкою в судове засідання представника відповідача та неподанням ним витребуваних документів.

У судовому засіданні 30.10.2012р. позивачем подано клопотання № 1553 від 30.10.2012р. про залучення до матеріалів справи уточнений розрахунок пені.

Втім, Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову; збільшення або зменшення розміру позовних вимог; об'єднання позовних вимог; зміну предмета або підстав позову.

Передбачені частиною четвертою статті 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Таким чином з огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені до 5 240,40 грн. Враховуючи прийняття судом зміни (в бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, а саме з 115 664,48 грн (109 327,80 грн основний боргу, 5 240,40 грн пеня та 1 096,28 грн 3% річних).

Представник відповідача в судове засідання знову не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце розгляду справи він повідомлявся належним чином, що підтверджується наявними матеріалами справи.

Згідно до п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомленим про час та місце судового засідання.

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомленими про судове засідання та те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, пункт 4 частини третьої 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Відтак, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву на позовну заяву за наявними в ній матеріалами та без участі представника відповідача, так як його нез'явлення та не подання відзиву не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

УСТАНОВИВ:

02.04.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бауміт Україна" (далі -постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельні рішення" (далі -покупець, відповідача у справі) було укладено договір поставки № 11-07 (далі - договір), відповідно до умов якого (п. 1.1. договору у редакції згідно з додатковою угодою від 31.12.2009р. до договору, яка укладена між сторонами договору), в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставити покупцеві будівельні матеріали, що визначений у цьому договорі (далі - товар), вільний від прав та претензій третіх осіб, а покупець зобов'язується прийняти, реалізувати та оплатити зазначений вище товар на умовах, визначених у цьому договорі.

Пунктом 1.2. договору у викладеній редакції додаткової угоди від 31.12.2009р. передбачено, що найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначаються у рахунках-фактурах та накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 9.2. додаткової угоди від 31.03.2009р. та п.п. 9.2., 9.6. додаткової угоди від 31.12.2009р. до договору від 02.04.2007р. № 11-07, укладеної між сторонами договору, строк дії договору був продовжений.

Окрім того, поміж укладених додаткових угод від 31.03.2009р. та від 31.12.2009р. до договору, сторонами було укладено додаткову угоду про умови від 01.01.2010р. до договору, у якій дійшли згоди, зокрема внести зміни до умов оплати за договором поставки.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бауміт Україна" поставило, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельні рішення" за довіреністю ("генеральная довереность") отримало товар згідно з наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних на загальну суму 116 271,95 грн (а.с. 52-86), які підписані обома сторонами договору.

Судом встановлено, що копії наявної в матеріалах справи видаткових накладних оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку»затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме:

· найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ;

· назву документа(форми);

· дату і місце складення документа;

· зміст та обсяг господарської операції;

· одиницю виміру господарської операції(у натуральному та\або вартісному виразі);

· посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

· особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, факт передання відповідачуматеріальних цінностей підтверджується видатковими накладними та довіреністю, про що свідчать підписи сторін та за відсутності у відповідача заперечень щодо найменування (номенклатури), кількості, якості та щодо ціни отриманої продукції.

Оригінали зазначених копій документів судом було оглянуто в засіданні на відповідність їх автентичності.

Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів справи, суд дійшов висновку, що продавець виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Господарський суд зазначає, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення свого грошового зобов'язання за договором поставки № 11-07 від 02.04.2007р. розрахувався частково, вартість неоплаченого відповідачем товару склала 109 328,75 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією гарантійного листа № 40 від 28.04.2012р. про визнання боргу (а.с. 87).

Відтак наведене вище дає суду підстави вважати, що на час вирішення спору в суді вартість неоплаченого товару відповідачем за договором становить 109 328,75 грн. Однак за змістом позовної заяви позивача просить суд стягнути з відповідача 109 327,80 грн боргу, що є правом позивача.

Враховуючи виконання продавцем умов договору поставки № 11-07 від 02.04.2007р., додаткових угод: від 31.03.2009р., від 31.12.2009р. та додаткової угоди про умови до договору від 01.01.2010р., а саме обов'язку передати товар покупцю, у першого виникло право вимагати оплати повної вартості переданого товару в порядку визначеним у п. 5.1.2. додаткової угоди від 31.12.2009р. до договору, який носить відсилочний характер до п. 2.1. додаткової угоди про умови від 01.01.2010р. до договору.

Так, відповідно до умов оплати (п. 5.1.2. додаткової угоди від 31.12.2009р. та п. 2.1. додаткової угоди про умови від 01.01.2010р.) відповідач повинен був розрахуватися за кожну отриману партію товару не пізніше 30 днів з дня передачі товару покупцю (відповідачу).

Згідно з частиною першою статі 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з статтями 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до частини другої статті 1087 Цивільного кодексу України розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі . Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою , якщо інше не встановлено законом.

Приписами частин першої третьої статті 1088 Цивільного кодексу України унормовано, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд. Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки , якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.

Одночасно, господарський суд зазначає, що Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" містить види платіжних інструментів та розрахункових документів, за допомогою яких здійснюються розрахунки між суб'єктами господарювання. Відповідно до пункту 1.35 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" розрахунковий документ -це документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Згідно пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер.

Як визначено пунктом 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Отже, факт проведення відповідачем оплати вартості отриманого товару повинен бути підтверджений належними доказами, зокрема, відповідними розрахунковими документами: чи то платіжними дорученнями, розрахунковими чеками, платіжними вимогами, чи іншими документами.

Проте, доказів сплати відповідачем повної вартості отриманого товару у строк визначений договором матеріали справи не містять, а відтак факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати взятих на себе договірних зобов'язань доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів повної оплати відповідачем вартості отриманого товару у розмірі 109 328,75 грн, господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді борг відповідача перед позивачем становить -109 328,75 грн.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідач, на якого, відповідно до вимог ст. ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, покладається обов'язок доказування, не надав доказів на підтвердження проведення оплати за отриманий товар по видатковим накладним.

Ні копій платіжних доручень, ні будь-яких інших доказів розрахунків в рахунок оплати боргу (109 328,75 грн) за отриманий товар відповідачем надано не було.

Оскільки сума боргу за договором складає 109 328,75 грн, а суд, приймаючи рішення не може виходити за межі позовних вимог, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 109 327,80 грн основного боргу підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язань щодо проведення розрахунку за отриманий товар за договором, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 1 096,28 грн, за період з 28.04.2012р. по 27.08.2012р. на суму боргу 109 328,80 грн.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем 3% річних.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та враховуючи строки виникнення зобов'язання за договором, періоди нарахування 3% річних, заявлені позивачем, частину другу статті 625 Цивільного кодексу України, господарський суд встановив, що наданий позивачем розрахунок 3% річних є арифметично вірним.

Таким чином, господарський суд дійшов до висновку, про задоволення позовних вимог в частині стягнення та 3% річних у сумі 1096,28 грн.

Щодо заявленої вимоги про стягнення з відповідача пені у сумі 5 481,42 грн суд зазначає наступне.

Згідно з п. 5 частини першої ст. 81 ГПК України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994р. № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 ГПК України" при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК) господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 цієї статті можливо лише за наявності, таких умов: позивач не подав витребувані документи чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин.

Відтак, виходячи з наведеного суд дійшов висновку, що неподання позивачем документів (всіх видаткових накладних), без яких неможливо встановити період за який стягується пеня, перешкоджає вирішенню спору по суті, а тому господарський суд на підставі п. 5 частини першої ст. 81 ГПК України залишає позов без розгляду в частині стягнення пені у розмірі 5 481,42 грн.

Слід зазначити, що після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду, позивач має право знову звернутися з ним до господарського суду в загальному порядку (ч. 4 ст. 81 ГПК України).

Відповідно до частини другої статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних, в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України, сторонами доказів.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 109 327,80 грн основного боргу та 1 096,28 грн 3% річних є правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

У вирішенні питань розподілу судових витрат необхідно мати на увазі, що за змістом пунктів 4 і 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" припинення провадження у справі і залишення позову без розгляду тягнуть за собою повернення сплачених сум судового збору (за винятком випадку, коли позов залишено без розгляду в зв'язку з повторною неявкою представника позивача на виклик у засідання господарського суду, якщо таке нез'явлення перешкоджало вирішенню спору). При цьому таке повернення здійснюється судом за ухвалою суду згідно ст. 7 Закону України «Про судовий збір".

Враховуючи викладене, керуючись статтями 44, 49, 75, пунктом 5 частини першої статті 81, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження у справі № 6/092-12 в частині стягнення пені у розмірі 5 481,42 грн залишити без розгляду.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні рішення" (код 30219145) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бауміт Україна" (код 34422747) 109 327,80 грн основного боргу та 1 096,28 грн 3% річних, а також 2 208,48 грн судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили

Суддя А.Ф. Черногуз