Рішення

від 22.10.2012 по справі 2-172-2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-172-2012 Провадження № 22-ц/2590/3160/2012 Головуючий у I інстанції - Корзюк Т.П. Категорія - цивільна Доповідач - Мамонова О. Є.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2012 року АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіМамонової О.Є., суддів:Позігуна м.і., Шемець Н.В., при секретарі:Летути Ю.М. за участю:ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 21 серпня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності, -

в с т а н о в и в:

В серпні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про зобов'язання останнього виплатити їй грошову компенсацію вартості її частки у легковому автомобілі марки ВАЗ, моделі 21099, реєстраційний номер НОМЕР_1, в сумі 15000 грн. та стягнення на її користь судових витрат по справі. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі в період з 10.08.1991 року до 01.12.2011 року. За час перебування в шлюбі ними було придбано вказаний автомобіль, вартість якого на час купівлі складала 30000 грн. Після розірвання шлюбу автомобіль залишився у користуванні відповідача і, оскільки автомобіль є неподільною річчю, за відповідачем слід визнати право власності на цей автомобіль в цілому з присудженням ОСОБА_4 грошової компенсації за її частину у цьому майні.

Рішенням Коропського районного суду Чернігівської області від 21 серпня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково; залишено у спільній частковій власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 спірний автомобіль; визначено ідеальні частки за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у зазначеному автомобілі, які становлять по Ѕ частині вартістю 12542, 26 грн. за кожним; стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати в розмірі 639,20 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд фактично вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки в позові питання стосовно визнання спірного автомобіля об'єктом права спільної сумісної власності та визнання ідеальних часток сторін по справі у цьому майні на ставилось і позовні вимоги стосувалися лише стягнення компенсації за частку ОСОБА_4 у автомобілі.

Апелянт наголошує на тому, що судом було невірно визначено розмір сплаченого позивачем судового збору в сумі 214,60 грн., який у відповідності до ст.88 ЦПК України, було стягнуто з відповідача, адже заявлена ОСОБА_4 позовна вимога носить немайновий характер і її позов було задоволено частково.

Апелянт зазначає, що судом було також безпідставно стягнуто з нього витрати, понесені позивачем за оплату правової допомоги по складанню позовної заяви, оскільки законодавством такі витрати не відносяться до судових витрат.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_4, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач на присудження ОСОБА_4 грошової компенсації вартості її частки у автомобілі, який було придбано сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі, не погодився та грошові кошти на депозитний рахунок суду не вніс, в зв'язку з чим суд вправі лише визначити розмір ідеальних часток сторін у спірному майні.

З таким висновком місцевого повністю погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства, яким регулюються спірні правовідносини.

Судом по справі встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі в період з 10.08.1991 року по 01.12.2011 року (а.с. 3, 4).

В період перебування у зареєстрованому шлюбі сторони придбали легковий автомобіль ВАЗ-21099, реєстраційний номер НОМЕР_2, 2002 року випуску (а.с.12).

Згідно ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частиною 5 ст. 71 СК України встановлено, що присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Як роз'яснено у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення чч. 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги щодо виходу суду за межі заявлених позовних вимог при постановленні рішення є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції керуючись вищезазначеними нормами законодавства, дійшов вірного висновку щодо необхідності визначення розміру саме ідеальних часток колишнього подружжя у спірному майні, адже відповідач не згоден на присудження йому грошової компенсації та відмовився попередньо вносити на депозитний рахунок суду відповідну суму.

Доводи апеляційної скарги стосовно невірного визначення судом розміру судового збору в сумі 214,60 грн., також не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_4 було заявлено позовну вимогу стосовно захисту своїх майнових прав на спірний автомобіль, а тому заявлена у позові вимога носить саме майновий характер. Крім того, часткове задоволення позову ОСОБА_4, в даному випадку, не є підставою для відшкодування понесених судових витрат зі сплати судового збору лише частково, адже, виходячи з правової суті судового рішення, можна прийти до висновку, що майнові права позивачки були захищені судом в повному обсязі, хоча і в іншій спосіб, ніж це було заявлено у позові.

Проте, частково заслуговують на увагу доводи апелянта щодо невірного визначення районним судом суми на відшкодування судових витрат на правову допомогу, враховуючи наступне.

Згідно з ст.ст. 79, 84 ЦПК України, витрати пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншої фахівця в галузі права, несуть сторони. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Чинний процесуальний закон не містить в собі конкретного переліку дій, які відносяться до надання правової допомоги, а тому, виходячи із принципів законності та диспозитивності, до цих витрат також можна віднести і складання адвокатом позовної заяви до суду, що потребує правових знань та навичок у сфері юриспруденції.

Приписами ч.1 ст. 88 ЦПК України передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

В матеріалах справи мається квитанція від 22 червня 2012 року, з якої вбачається, що адвокатом ОСОБА_6 було одержано від ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 210 грн. за складання позовної заяви про поділ майна (а.с.6). Згідно розрахунку витрат на правову допомогу, адвокатом на складання позовної заяви було витрачено дві години часу (а.с.7).

Враховуючи те, що інших доказів з приводу понесених позивачем судових витрат на правову допомогу матеріали справи не містять, ОСОБА_4 документально підтверджено судові витрати з приводу отримання нею правової допомоги лише на суму 210 грн.

Відтак, рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат по справі, на підставі п.1 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підлягає зміні із зменшенням розміру стягнутих з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судових витрат по справі з 639,20 грн. до 424,60 грн. (214, 60 грн. сплаченого судового збору + 210 грн. витрат на правову допомогу = 424, 60 грн.).

Керуючись ст.ст. 88, 303, 307, 309, 313 - 314, 316 , 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд,

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 21 серпня 2012 року змінити в частині визначення розміру стягнутих з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судових витрат по справі, зменшивши їх в розмір з 639,20 грн. до 424,60 грн.

В іншій частині рішення суду - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:Судді: