Рішення

від 29.10.2012 по справі 5017/2507/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" жовтня 2012 р.Справа № 5017/2507/2012

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

при секретарі судового засідання: Гарновській К.В.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Дичко В.О. (за посвідченням);

від позивача: Кузнєцова А.В. (представник діючий на підставі довіреності);

від відповідача: не з'явились.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг";

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехінвест";

про стягнення 507393,31 грн.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: Заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехінвест", в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 507 393,31 грн., яка складається з 355 934,30 грн. суми основного боргу, пені у розмірі 32 221,02 грн., інфляційних у розмірі 87 203,90 грн. та 3% річних у розмірі 32 034,09 грн., а також покласти на відповідача судові витрати. В цій же заяві прокурор просив суд, в порядку ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, вжити заходи до забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача у розмірі суми пред'явленого позову і можливих судових витрат, які обліковуються на його рахунках у відповідних банківських установах.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на те, що на виконання покладених на Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" завдань, між Відкритим акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (яке в подальшому, змінило назву на Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (надалі -НАК "Украгролізинг"), відповідно до вимог Закону України "Про акціонерні товариства") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротехінвест" (надалі -ТОВ "Агротехінвест") 01.10.2004 року укладено договір про прямий лізинг №15-04-860/1пфл, згідно якого позивачем було виконано вчасно та в повному обсязі свої зобов'язання, між тим, відповідач, всупереч прийнятим обов'язкам, зобов'язання щодо сплати лізингових платежів не виконав.

При цьому, з огляду на те, що укладення НАК "Украгролізинг", засновником якої є держава в особі Кабінету міністрів України, який здійснює повноваження щодо управління корпоративними правами компанії, даного договору має на меті виступати одним із джерел формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2012р. у частині кредитування та повернення коштів у частині відшкодування вартості сільськогосподарської техніки, переданої суб'єктам господарювання на умовах фінансового лізингу (аналогічні положення містилися в законах України про Державний бюджет України на попередні роки), а невиконання умов такого договору позбавляє НАК "Украгролізинг" можливості забезпечувати поповнення державного лізингового фонду, розраховуватись із заводами-виробниками України за поставлену ними сільськогосподарську техніку для подальшої передачі її в лізинг, на підставі ст. 121 Конституції України, ст.ст. 20, п. 2 ст. 5, п. 6 ст. 20 Закону України „Про прокуратуру", заступник прокурора Одеської області звернувся до суду з відповідним позовом.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.08.2012р, суддею Невінгловською Ю.М. було порушено провадження по справі №5017/2507/2012 та призначено розгляд справи в засіданні суду.

У судовому засіданні від 19.09.2012 року прокурор подав до суду разом із супровідним листом (вх. ГСОО №28568 від 19.09.2012р.) документи витребувані ухвалою суду, а також заяву, в порядку ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, в якій просив суд вжити заходи до забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача у розмірі суми пред'явленого позову і можливих судових витрат, які обліковуються на його рахунках у відповідних банківських установах.

В обґрунтування поданої заяви прокурор, посилається на те, що відповідач має змогу у разі прийняття судом рішення про стягнення з нього боргу, перерахувати грошові кошти, що обліковуються на зазначених рахунках, на інші рахунки або іншим шляхом унеможливити виконання судового рішення на стадії його примусового виконання. При цьому, прокурор зазначає про відсутність у відповідача іншого майна ніж грошові кошти, які знаходяться на його банківських рахунках. Крім того, прокурор стверджує, що у відповідача відкрито понад 10 банківських рахунків у національній та іноземній валютах, які на цей час не закрито.

Розглянувши вказану заяву, судом було відмолено у її задоволенні з тих підстав, що прокурором не надано належних доказів в обґрунтування поданої заяви та жодним чином не доведено підстав неможливості виконання чи утруднення виконання рішення суду у разі невжиття зазначених заходів. Так, всі обґрунтування прокурора базуються лише на відсутності у відповідача іншого майна крім грошових коштів, розміщених на банківських рахунках, між тим жодних доказів, підтверджуючих можливість виникнення в подальшому ускладнень у виконанні судового рішення прокурором не надано. У відповідності до п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову . У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів ; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти відповідача у розмірі суми пред'явленого позову і можливих судових витрат, які обліковуються на його рахунках у відповідних банківських установах.

У судовому засіданні 19.09.2012р., приймаючи до уваги нез'явлення представника відповідача у судове засідання, від якого не надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, враховуючи невиконання частково прокурором, позивачем та повністю відповідачем вимог ухвали суду, враховуючи заявлене прокурором клопотання про відкладення розгляду справи, розгляд справи було відкладено.

У судовому засіданні 29.10.2012р. прокурор позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача позовні вимоги, заявлені Заступником прокурора Одеської області підтримав та просив позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у судові засідання не з'явився, про поважність причин відсутності не повідомив, письмового відзиву на позовну заяву до суду не надав, право на захист не використав, хоч і повідомлявся про час та місце проведення судового засідання належним чином, шляхом надсилання ухвал суду на адресу реєстрації, зазначену у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців України станом на 14.08.2012 року. Отже, відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності за такою адресою відповідача, суд вважає, що ухвала про порушення провадження у справі вручена відповідачу належним чином.

Крім того, суд зазначає, що згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, а у разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Приймаючи до уваги, що судові відправлення були повернуті із відміткою поштової установи "за зазначеною адресою не існує", "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 88-90, 92-94, 101-103) суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, надані під час судового розгляду, проаналізувавши наявні у справі докази та давши їм правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Як встановлено матеріалами справи, згідно з п. 5 статуту НАК "Украгролізинг", метою діяльності компанії є сприяння реалізації державної політики в сфері агропромислового комплексу, забезпечення ефективного функціонування і розвитку виробництва шляхом передачі товаровиробникам на умовах лізингу технічних засобів для зазначеного комплексу, надання виробничих послуг, організації технічного сервісу, отримання прибутку.

01 жовтня 2004 року між ВАТ НАК "Украгролізинг" (надалі -лізингодавець) та ТОВ "Агротехінвест" (надалі -лізингоодержувач) укладено договір (прямий лізинг) №15-04-860/1пфл (надалі -договір), згідно умов якого лізингодавець передає лізингоодержувачу у виключне користування на визначений договором строк предмет лізингу, а саме: сівалку СЗ-3,6, агрегат АГ-6, ЮМЗ8271, каток КТП-7,8, трактор ХТЗ- 17221, плуг ПЛН- 5-35, плуг ПЛН -5-35, культиватор КРНВ -5,6-04, протруювач ПК-20, що є власністю лізингодавця, за умовами сплати лізингоодержувачем лізингових платежів, черговість, розмір і строки сплати яких встановлюються графіком сплати лізингових платежів, що становить невід'ємну частину договору, на загальну суму, що складає 430 246,50 грн.

У відповідності до п. 2.2 договору, строк лізингу відраховується з моменту укладення акту приймання-передачі між сторонами (далі-двосторонній акт), що укладається у 3 (трьох) автентичних примірниках і є підставою для передачі предмету лізингу.

Умовами п.п. 3.1.3 договору встановлено, що лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, завданих внаслідок його дій або бездіяльності, відповідно до умов договору.

Як вбачається з п.п. 3.5.2 договору, лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі згідно погодженого з лізингодавцем графіком виплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору.

Відповідно до умов п.п. 3.5.3 договору, лізингоодержувач зобов'язаний за несплату частково або повністю лізингових платежів протягом трьох місяців підряд або порушення правил утримання чи використання предмету лізингу на вимогу лізингодавця добровільно повернути йому предмет лізингу, згідно акту приймання-передачі в технічно справному та комплектному стані.

Пунктом 3.6 договору встановлено, що лізингоодержувач не має права в односторонньому порядку на зменшення сум чи затримки сплати лізингових платежів внаслідок будь-яких обставин, в тому числі форс-мажору.

Згідно з п. 4.1 договору, з моменту одержання предмету лізингу за користування ним лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі, черговість яких кратна шести місяцям та складається із суми, що відшкодовує частину вартості предмету лізингу та суми винагороди.

Положеннями п. 7.3 договору визначено, що після дострокового припинення дії договору винна сторона в тижневий строк відшкодовує іншій стороні збитки, в тому числі спричинені внаслідок неналежної експлуатації чи схову предмету лізингу, недоїмки, пені, штрафи, що виникли внаслідок дострокового припинення договору.

Як вбачається з п. 8.3 договору, лізингодавець має право ініціювати дострокове припинення дії договору за несплату лізингоодержувачем протягом трьох місяців лізингового платежу або за неукладення документів, передбачених договором.

Пунктом 9.4 договору встановлено, що строк позовної давності 10 (десять) років.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 806 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). При цьому відповідно до ч. 2 ст. 806 цього кодексу, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

На виконання умов вищевказаного договору за актом приймання-передачі від 01.10.2004 року лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв у платне користування на умовах договору прямого лізингу від 01.10.2004р. №15-04-860/1 пфл сільськогосподарську техніку, яка була в користуванні, а саме сівалку СЗ-3,6, агрегат АГ-6, ЮМЗ8271, каток КТП-7,8, трактор ХТЗ- 17221, плуг ПЛН- 5-35, плуг ПЛН -5-35, культиватор КРНВ -5,6-04, протруювач ПК-20.

Як встановлено матеріалами справи, згідно розрахунку позивача (а.с. 61-63), перевіриненого судом, відповідач не сплачував НАК "Украгролізинг" лізингові платежі з квітня 2004р. по квітень 2006р.

Отже, відповідач в порушення умов договору про прямий лізинг від 01.10.2004р. №15-04-860/1 пфл, не виконав своїх зобов'язань щодо своєчасного внесення лізингових платежів у повному обсязі, відповідно до встановлених графіків сплати лізингових платежів, в зв'язку з чим за ним утворився борг перед Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" за договором фінансового лізингу №15-04-860/1 пфл від 01.10.2004р. по сплаті лізингових платежів з квітня 2004р. по квітень 2006р. у розмірі 355 934,30 грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 7 Закону України „Про фінансовий лізинг", лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

При цьому, ст. 10 цього закону встановлено, що лізингодавець, серед іншого, має право: відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках; вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Умовами п.п.3.1.2 договору передбачено право лізингодавець вимагати повернення предмету лізингу, якщо лізингоодержувач не сплатив частково або повністю лізингові платежі протягом трьох місяців підряд.

Як встановлено матеріалами справи, враховуючи систематичне порушення умов договору прямого лізингу з боку відповідача, 29.03.2006р. між сторонами була укладена додаткова угода №1, відповідно до якої сторони дійшли згоди про повернення лізингоодержувачем предмету лізингу, у зв'язку з несплатою лізингових платежів, про те, що предмет лізингу вважається повернутим лізингодавцю з дня підписання сторонами акту приймання-передачі та проте, що з дати повернення предмета лізингу, договір фінансового лізингу №15-04-860/1 пфл від 01.10.2004р. припиняє свою діяльність і сторони не вважають себе пов'язаними будь якими правами та обов'язками. (а.с.57)

Згідно з положеннями ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно із ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 632 ЦК України).

Приймаючи до уваги вищевикладене, а також те, що позовні вимоги НАК "Украгролізинг" в частині стягнення суми заборгованості у розмірі 355 934,30 грн., підтверджуються наявними в матеріалах справи документами, суд вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання . Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

У відповідності до п. 7.1 договору, за порушення строків сплати лізингових платежів лізингоодержувач за кожний день прострочення від несплаченої суми сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування відповідачу пені у розмірі 32 221,02 грн. за період з 03.04.2005р. по 28.09.2006р., за порушення строків сплати лізингових платежів, (а.с. 62-63) вважає його вірним та таким, що підлягає задоволенню.

Частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, суд перевіривши розрахунок позивача щодо сплати відповідачем 3% річних у розмірі 32 034,09 грн. (за період з 31.01.2009р. по 30.01.2012р.) та інфляційних у розмірі 87 203,90 грн. (за період з 01.02.2009р. по 31.12.2011р.) за порушення виконання грошового зобов'язання, щодо сплати лізингових платежів, які позивач розрахував за період з вважає його вірним та таким, що підлягає задоволенню.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача суми основної заборгованість за договором прямого лізингу №15-04-860/1 пфл від 01.10.2004р. у розмірі 355 934,30 грн., пені у розмірі 32 221,02 грн., інфляційних у розмірі 87 203,90 грн. та 3% річних у розмірі 32 034,09 грн.

На підставі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1.Позов Заступника прокурора Одеської області задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехінвест" (67441, Одеська обл., Роздільнянський район, с. Новоукраїнка, вул. Одеська, 52, код ЄДРПОУ 30986282) на користь Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (01601, м. Київ, вул. Мечникова, 16 а, код ЄДРПОУ 30401456) грошові кошти у розмірі 507 393,31 грн., з яких 355 934/триста п'ятдесят п'ять тисяч дев'ятсот тридцять чотири/грн. 30 коп. -основної заборгованості, 32 221/тридцять дві тисячі двісті двадцять одна/грн. 02 коп. пені, 87 203/вісімдесят сім тисяч двісті три/грн. 90 коп. інфляційних, 32 034/тридцять дві тисячі тридцять чотири/грн. 09 коп. 3% річних.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехінвест" (67441, Одеська обл., Роздільнянський район, с. Новоукраїнка, вул. Одеська, 52, код ЄДРПОУ 30986282) до Державного бюджету України (п/р 31210206783008 отримувача коштів ГУ ДКСУ в Одеській області, банк одержувача ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, КБК 22030001 "Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050"), символ звітності банку 206, код за ЄДРПОУ отримувача 37607526) судовий збір у розмірі 10 147/десять тисяч сто сорок сім/грн. 87 коп. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 10-денного строку з моменту складання повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Одеським апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 05.11.2012р.

Суддя Невінгловська Ю.М.