Рішення

від 08.11.2006 по справі 1/867-14/230  

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

1/867-14/230  

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

08.11.06                                                                                           Справа№ 1/867-14/230

За позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м. Львів          

До відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю “Консалтинговий центр “Сервіс”, м. Львів

Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Рава-Руська митниця, Львівська область, м. Рава-Руська

Про розірвання договору оренди №86 від 30.11.2004 р., стягнення заборгованості з орендної плати і пені в сумі 6288,73 грн., зобов'язання передати по акту приймання-передачі Рава-Руській митниці будівлю їдальні (літ. Р-1) загальною площею 176,9 кв.м. за адресою м. Рава-Руська, вул. Коновальця.

                                  Суддя Кітаєва С.Б.

                                                                                                 Секретар судового засідання Митник Ю.

Представники:

від позивача:  Орищин Н.В. –представник.

від відповідача:  Забавчук М.Р. –представник.

від третьої особи:  Кіх В.І. –представник.

Суть спору: Позовну заяву подано Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області, м. Львів, до Товариство з обмеженою відповідальністю “Консалтинговий центр “Сервіс”, м. Львів, за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору –Рава-Руська митниця, Львівська область, м. Рава-Руська, про розірвання договору оренди №86 від 30.11.2004 р., стягнення заборгованості з орендної плати і пені в сумі 6288,73 грн., зобов'язання передати по акту приймання-передачі Рава-Руській митниці будівлю їдальні (літ. Р-1) загальною площею 176,9 кв.м. за адресою м. Рава-Руська, вул. Коновальця.

Провадження у справі було порушене 21.08.2006 р. та призначено розгляд справи на 31.08.2006 р.. Розгляд справи неодноразово відкладався з мотивів, зазначених в ухвалах суду від 31.08.2006 р., 15.09.2006 р.. В судовому засіданні 03.10.2006 р. оголошено перерву до 19.10.2006 р.. Ухвалою суду від 03 –19.10.2006 р. розгляд справи відкладено на 08.11.2006 р..

Представникам сторін роз'яснювались їх права згідно зі ст. 22 ГПК України. У відповідності до ст. 75 ГПК України справа слухається за наявними у ній матеріалами.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав з мотивів, зазначених у позовній заяві, поясненнях по справі, заяві про збільшення позовних вимог. Ствердив, зокрема, що на підставі оспорюваного договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №86 від 30.11.2004 р. позивач передав відповідачу в оренду майно, що перебуває на балансі Рава-Руської митниці, а саме, будівлю їдальні (літера “Р-1”) загальною площею 176,9 кв.м. за адресою Львівська область, вул. Коновальця. Однак, з лютого 2006 р. орендної плати не сплачує. Станом на серпень 2006 р. відповідач допустив заборгованість в сумі 10924,57 грн., 435,09 грн. пені, усього 11359,66 грн. Враховуючи факт несплати орендних платежів, порушення умов договору, просить позов задовольнити, стягнути суму заборгованості, розірвати договір оренди №86 від 30.11.2004 р., зобов'язати передати по акту приймання-передачі Рава-Руській митниці будівлю їдальні (літ. Р-1) загальною площею 176,9 кв.м. за адресою м. Рава-Руська, вул. Коновальця.

Представник відповідача позов заперечив з мотивів, зазначених у відзиві на позовну заяву. Вважає позов безпідставним, ствердив, що орендоване приміщення протягом відповідного періоду він не використовував, оскільки балансоутримувач будинку перешкоджав йому, не допускав до орендованих приміщень, вивіз належне відповідачу майно. Просить у позові відмовити.

Представник третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору позов підтримав з мотивів, зазначених у поясненнях по справі. Ствердив, зокрема, що відповідач не отримав рішення про можливість розміщення підприємства в пункті пропуску через державний кордон України, чим, фактично, сам позбавив себе можливості використовувати орендоване приміщення. Визнав, однак, факт вивезення та зберігання третьою особою майна відповідача. Просить позов задовольнити.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

30.11.2004 р. між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено договір оренди №86 індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності. Згідно із п. 1.1. договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене нерухоме державне майно –будівлю їдальні загальною площею 176,9 кв.м. (літ. "Р-1"), що знаходиться за адресою Львівська область, м. Рава-Руська, вул. Коновальця, що знаходяться на балансі Рава-Руської митниці. Згідно із п. п. 3.3., 3.5. договору, орендар зобов'язаний щомісяця не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, сплачувати у повному обсязі з урахуванням щомісячного індексу інфляції орендну плату. Орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації та стягується з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації за кожен день прострочки, включаючи день оплати. Згідно із п. 10.1. договір укладено терміном на 364 дні. Згідно із п. 10.6. договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір може бути продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Рішенням господарського суду Львівської області від 30.01. - 14.02.2006 р. по справі №1/1175-26/435 між тими ж сторонами встановлено, що даний договір продовжений згідно з ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені зазначеним договором, тобто до 29.11.2006 р.. Зазначене рішення господарського суду Львівської області вступило в законну силу, що підтверджується постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.04.2006 р. по вказаній справі, якою дане рішення залишено без змін. Згідно із ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Зазначене в договорі приміщення було фактично передане орендарю, що підтверджується актом приймання-передачі нерухомого державного майна, загальною площею 176,9 кв.м. за адресою Львівська область, Жовківський р-н, м. Рава-Руська, вул. Коновальця від 30.11.2004 р. №86/2004. Станом на дату розгляду справи відповідач майно орендодавцеві не повернув, що не заперечувалось сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач проводив сплату орендної плати до лютого 2006 р., що не заперечувалось сторонами. Як випливає із поданого в заяві про збільшення позовних вимог розрахунку, станом на серпень 2006 р. заборгованість відповідача по орендній платі становить 10924,57 грн.. Відповідач зазначену обставину не заперечив належними доказами, підтвердив факт несплати.

Матеріалами справи підтверджується та визнано третьою особою на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (лист №2/44-1383 від 29.03.2006 р.), що в січні 2006 р. по накладній №1 від 20.01.2006 р. від директора кафе третя особа отримала на склад митниці для тимчасового зберігання належне відповідачу майно кафе. Із зазначеного листа вбачається також заперечення третьої особи щодо чинності договору оренди на новий строк, вимога повернути балансоутримувачу орендоване майно по акту приймання-передачі. У поясненнях третя особа стверджує про неможливість допуску працівників орендаря до орендованих приміщень, оскільки ці приміщення розташовані на території пункту пропуску через державний кордон, а відтак розміщення підприємства можливе лише за спільним рішенням про можливість розміщення підприємства в пункті пропуску через державний кордон України на підставі висновку керівництва митного органу і органу охорони державного кордону. Посилається при цьому на наказ №51/49 від 24.01.2006 р. Державної митної служби України, Адміністрації Державної прикордонної служби України "Про затвердження Інструкції про порядок розміщення на територіях пункту пропуску через державний кордон України підприємств, що здійснюють господарську або іншу діяльність, пов'язану із забезпеченням діяльності пунктів пропуску, і підприємств (установ) сфери обслуговування", згідно із п. 2.14. якого працівники підприємства, розміщеного в пункті пропуску, допускаються на територію пункту пропуску за перепустками, виданими начальником органу охорони державного кордону, згідно з графіком роботи підприємства. Згідно із п. 2.1., 2.2. зазначеної інструкції, заявник повинен подати митному органу та органу охорони державного кордону України заяву про видачу рішення про можливість розміщення підприємства в пункті пропуску через державний кордон із відповідними додатками, отримати висновок (п. 2.4.), спільне рішення про можливість розміщення підприємства в пункті пропуску через державний кордон України (п. 2.5.). Згідно із п. 2.10. рішення видається на строк до одного року і може бути продовжено. Графік роботи підприємства також підлягає погодженню (п. 2.13.). Однак, відповідач не надав належних доказів отримання зазначених рішення, погоджень, висновків, чи подання ним заяви про їх отримання. Твердження відповідача про те, що об'єкт оренди розташований не на території пропуску, а поблизу неї, не доведено суду у встановленому порядку. Як вбачається з адреси об'єкту оренди, вона збігається з адресою третьої особи.

Таким чином, пояснення відповідача про неможливість використання протягом спірного періоду орендованих приміщень підтверджуються матеріалами справи. Заперечення позивача щодо того, що відповідач не звертався до суду із вимогою про усунення перешкод у використанні орендованого майна не може прийматись до уваги, оскільки звернення до суду є правом, а не обов'язком сторони. Окрім того, про заперечення відповідача свідчать його листи та звернення на адресу Рава-Руської митниці.

Проте, згідно із ч. 6 ст. 762 ЦК України, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним лише через обставини, за які він не відповідає. Чинне законодавство не звільняє відповідача від необхідності дотримання відповідного режиму в пункті пропуску через державний кордон України. Однак, відповідач не вжив заходів для отримання належних дозволів на допуск до орендованого майна, хоча міг та повинен був їх отримати. Згідно зі ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Згідно із ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно, суд не знаходить передбачених законом підстав для звільнення відповідача від обов'язку сплачувати орендну плату за той період, протягом якого він не отримав рішення про можливість розміщення підприємства в пункті пропуску. Відтак, в частині стягнення суми орендної плати за період лютий - серпень 2006 р. в розмірі 10924,57 грн. позов підлягає задоволенню. Окрім того підлягає стягненню сума пені, обчисленої відповідно до п. 3.5. договору №86 від 30.11.2004 р. в сумі 435,09 грн., розмір якої підтверджується відповідним розрахунком.

Посилання на ч. 4 ст. 10 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, згідно із якою умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря до уваги не приймаються, оскільки станом на дату кладення договору оренди діяли подібні правила, врегульовані наказом №203/220 від 21.05.1997 р. Державного комітету у справах охорони Державного кордону України, Державної митної служби України "Про затвердження Інструкції про порядок видачі дозволів на розміщення та функціонування підприємств (установ) сфери обслуговування пасажирів закордонного прямування в пунктах пропуску через державний кордон України", відповідач раніше отримував такий дозвіл до 2006 р..

Згідно із ч. 3 ст. 26 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду, господарського суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України. Згідно із ч. 1 ст. 782 ЦК України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. Враховуючи порушення відповідачем умов договору в частині несплати орендної плати, суд приходить до висновку, що договір оренди від 30.11.2004 р. № 86 слід розірвати.

Згідно із ст. 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Згідно із п. 2.4. договору оренди, у разі його припинення, майно повертається орендарем балансоутримувачу аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю, тобто, з врахуванням змісту п. 2.1. договору - за актом приймання - передачі. Відповідно вимоги позивача зобов'язати відповідача повернути майно по акту приймання - передачі є обґрунтованими.

У відповідності до ст. 33 ГПК України, кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити.

       Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати, від сплати яких позивач у встановленому порядку звільнений, стягуються з відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1.          Позов  задовольнити повністю.

2.          Розірвати договір оренди № 86 індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.11.2004 р., укладений між РВ ФДМУ у Львівській області та ТзОВ “Консалтинговий центр “Сервіс”.

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Консалтинговий центр “Сервіс”, 79019, м. Львів, вул.Б.Хмельницького, 105/6 (р/р 26005000003333 в ВАТ “Електрон Банк” м.Львів, МФО 325213, код ЄДРПОУ 32568870) на р/р 31311315602002, МФО 825014, банк одержувача: УДК у Львівській області, ЄДРПОУ 23949066) заборгованість з орендної плати в сумі 10924,57 грн., 435,09 грн. пені, - усього 11359,66 грн.

4.          Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “Консалтинговий центр “Сервіс” передати по акту приймання-передачі балансоутримувачу - Рава-Руській митниці об'єкт оренди –окреме індивідуально визначене нерухоме державне майно - будівлю їдальні (літера “Р-1”) загальною площею 176,9 кв.м. за адресою Львівська область, м. Рава-Руська, вул. Коновальця.

5.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Консалтинговий центр “Сервіс”, 79019, м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 105/6 (р/р 26005000003333 в ВАТ “Електрон Банк” м.Львів, МФО 325213, код ЄДРПОУ 32568870):

а) в доход державного бюджету України 113,60 грн. держмита;

б) на користь ДП “Судовий інформаційний центр”, м.Київ 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6.          Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

   Суддя                                                                                                       Кітаєва С.Б.