Постанова

від 31.10.2012 по справі 24/304

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" жовтня 2012 р. Справа № 24/304

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Черкащенка М.М.-головуючий, Жукової Л.В. (доповідач), Нєсвєтової Н.М., розглянувши касаційну скаргувійськового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України на рішеннягосподарського суду міста Києва від 16.01.2012 р. та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.07.2012 р. у справі № 24/304 господарського суду міста Києва за позовомвійськового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України до 1. Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління капітального будівництва та інвестицій"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівна корпорація "Місто" провизнання договору недійсним в судовому засіданні взяли участь представники від:

позивача: не з'явилися;

відповідачів: 1) Кремльов В.О. -в.о. директора;

2) не з'явилися;

прокурора: Яговдік С.М. -прокурор відділу.

ВСТАНОВИВ:

Військовий прокурор Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до державного підприємства Міністерства оборони України "Управління капітального будівництва та інвестицій", товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівна корпорація "Місто" про визнання недійсним договору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір суперечить вимогам чинного законодавства, а саме ст. ст. 77 , 84 Земельного кодексу України , ст. ст. 1 , 4 Закону України "Про використання земель оборони" , а також Указу Президента України "Про інвестування будівництва та придбання житла військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей" № 240/93 від 01.07.1993 р. Також прокурор просив поновити строк позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання осаржуваної угоди № 08 від 20.10.2005 р. про пайову участь в будівництві недійсною, оскільки його пропущено з поважних причин, а саме, про вказані обставини стало відомо в ході проведення прокуратурою перевірки в лютому 2011 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.01.2012 р. у справі № 24/304 ( суддя Шаптала Є.Ю.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2012 р. (головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Отрюха Б.В., Тищенко А.І.), апеляційну скаргу Військового прокурора Київського гарнізону залишено без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 16.01.2012 р. у справі №24/304 залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Військовий прокурор Київського гарнізону звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначені судові рішення у справі та прийняти нове рішення, яким договір № 08 про пайову участь в будівництві від 20.10.2005 р. визнати недійсним з моменту укладання.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що оскаржувані рішення господарського суду м. Києва та постанова Київського апеляційного господарського суду були прийняті з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, зокрема господарськими судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, а також неправильно застосовані норми законодавства.

Зокрема, як вбачається з касаційної скарги, прокурор стверджує, що на момент укладання спірної угоди земельна ділянка площею 1, 8 га по вул. Народного ополчення, 3 у м. Києві, яку замовник зобов'язувався внести як свій пайовий внесок, знаходилася на території (в межах) військового містечка № 168 та належала до земель оборони. Приписами статті 77 Земельного кодексу України , ст. ст. Закону України "Про використання земель оборони" передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. За погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, військові частини можуть дозволяти фізичним та юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Статтею 4 зазначеного Закону визначено вичерпний перелік використання земель оборони в господарських цілях, серед яких, на момент укладання спірної угоди, внесення земельної ділянки, що належить до земель оборони в якості пайового внеску, не передбачено.

Відтак, підсумовує скаржник, в момент укладання спірної угоди № 08 від 20.10.2005 р. сторони фактично змінили цільове призначення земельної ділянки -з земель оборони на землі житлової та громадської забудови.

Крім того, орган прокуратури в касаційній скарзі також обґрунтовує поважність пропуску ним строку для звернення до суду з позовом, в т.ч. положеннями ст. 268 Цивільного кодексу України, відповідно до якої позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівна корпорація "Місто" (відповідач 2) надіслало відзив на касаційну скаргу від 17.10.2012 р. № 65, в яких вважає доводи скаржника необґрунтованими та не підтвердженими відповідними доказами, а відтак просить суд касаційної інстанції залишити в силі оскаржувані судові акти.

Ухвалою ВГСУ від 24.10.2012 р. задоволено клопотання Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (позивач 2) та продовжено строк розгляду касаційної скарги.

В судовому засіданні 31.10.2012 р. взяли участь представники органу прокуратури та відповідача 1. Представники позивачів та відповідача 2 в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення учасників судового процесу про час і місце проведення судового засідання по розгляду касаційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перегляд рішень судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку за відсутності представників всіх сторін у судовому процесі.

Заслухавши представників сторін, які з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 111 7 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.10.2005 р. між державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій»"(відповідач-1 у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівна корпорація "Місто" (відповідач-2 у справі) укладено договір № 08 про пайову участь в будівництві (надалі - Договір), відповідно до умов якого сторони у порядку та на умовах, визначених договором, беруть пайову участь у будівництві об'єкту з введенням його в експлуатацію житлового комплексу із соціальною та інженерно-транспортною інфраструктурою на земельній ділянці орієнтованою площею 1,8 га, яка розташована в межах військового містечка площею 5,8 га, яка розташована по вулиці Народного ополчення, 3 (вул. Аеровокзальна, 3) у м. Києві у Солом'янському районі м. Києва.

Відповідно до пункту 2.4. Договору замовник (відповідач 1) вносить, як пайовий внесок, ділянку для будівництва об'єкту з цільовим призначенням під житлову забудову. Згідно пункту 2.5. Договору пайовик (відповідач 2) вносить, як авансовий пайовий внесок, грошові кошти, необхідні для покриття витрат, пов'язаних з реалізацією цього Договору, орієнтований розмір яких визначений у Додатку № 3 до договору.

Крім того, сторони договору узгодили, що замовник отримує у власність 25 % загальної житлової площі завершеного будівництвом об'єкту, 25 % вбудовано-прибудованих приміщень та 25 % загальної площі напівпідземних автостоянок. Пайовик отримує у власність 75 % загальної житлової площі завершеного будівництвом об'єкту 75 % загальної площі вбудовано-прибудованих приміщень та 75% загальної площі напівпідземних автостоянок (п. п. 2.6.1., 2.6.2. Договору).

Вказаний Договір набирає чинності з моменту підписання його обома сторонами (пункт 6.4. Договору) та на момент підписання також містив чотири додатки: попередні основні дані і показники забудови земельної ділянки; попередній розрахунок орієнтовної вартості будівництва об'єкту; орієнтовний календарний план загальних етапів робіт та терміни фінансування-будівництва Об'єкту; схема загальної ділянки з визначеними схемами

ділянки під будівництво Об'єкту.

Також судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 04.07.2005 р. Міністерство оборони України зверталось з листом за вих. № 220/2039 до Київського міського голови щодо сприяння у прискоренні оформлення земельних ділянок у місті Києві під будівництво житлових комплексів із соціальною та інженерно-транспортною інфраструктурою на територіях військових містечок, у тому числі № 168 по вулиці Народного ополчення, 3 (вулиці Аеровокзальна, 3).

Згідно Рішення Київської міської ради ХІ сесії ІV від 24.11.2005 № 432/2893 "Про передачу земельної ділянки Державному підприємству "Управління капітального будівництва та інвестицій" для будівництва житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури на вулиці Народного ополчення, 3 у Солом'янському районі м. Києва переведено частину земель оборони площею 5,80 га на вулиці Народного ополчення, 3 у Солом'янському районі м. Києва до земель запасу житлової та громадської забудови, затверджено проект відведення земельної ділянки для будівництва житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури та передано державному підприємству "Управління капітального будівництва та інвестицій" в короткострокову оренду на 5 років зазначену земельну ділянку для будівництва житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури на вул. Народного ополчення, 3 у Солом'янському районі м. Києва за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови.

Відповідно до Договору оренди земельної ділянки від 27.07.2006 р., укладеного між Київською міською радою та державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій", об'єктом оренди є земельна ділянка з цільовим призначенням для будівництва житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури, зазначений факт також підтверджується й Актом приймання - передачі земельної ділянки від 27.07.2006 р.

Згідно Договору № 13383/з про співпрацю у сфері будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей від 24.11.2008 р., укладеного між Міністерством оборони України та державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій", Міністерством оборони отримує безоплатно 25% загальної кількості та площі квартир. Отже укладанням зазначено договору Міністерство погодило розподіл площі, узгоджений між відповідачами при укладанні спірної угоди.

В процесі судового розгляду було встановлено, що згідно зі ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

В ст. ст. 1 , 2 Закону України "Про використання земель оборони" передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини). Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України . Військові частини зобов'язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного і природоохоронного законодавства та з дотриманням вимог щодо забезпечення безпеки населення у процесі проведення ними постійної діяльності.

Згідно зі ст. 4 названого Закону військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій вірно встановлені обставини, які вказують на взаємовідносини сторін спірної угоди, а також встановлено позицію Міністерства оборони України щодо будівництва об'єкта по вул. Народного ополчення, 3 у Солом'янському районі м. Києва, якої дотримувався зазначений орган до подання позову в його інтересах військовим прокурором.

Колегія суддів також погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що вищезазначений спірний договір за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність. Відповідно до ст. 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Майно, внесене учасниками, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном (частини 1, 2 статті 1134 Цивільного кодексу України ).

Разом з тим колегія суддів вважає, що судами не було досліджено всіх обставин справи, у зв'язку з чим висновки, про відсутність підстав для задоволення позову про визнання договору № 08 від 20.10.2005 р. недійсним з моменту укладання, є передчасними.

Зокрема, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у позові ґрунтується на тому, що зміна цільового призначення земельної ділянки за адресою Народного ополчення, 3 у Солом'янському районі м. Києва здійснено на підставі Рішення Київської міської ради ХІ сесії ІV від 24.11.2005 р. № 432/2893. Крім того, зміна цільового призначення та право відповідача 1 на передачу зазначеної земельної ділянки як пайового внеску по договору про пайову участь підтверджується договором оренди земельної ділянки від 27.07.2006 р., укладеного між Київською міською радою та державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій", згідно якого об'єктом оренди є земельна ділянка з цільовим призначенням для будівництва житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури, та Актом приймання - передачі земельної ділянки від 27.07.2006 р.

Водночас господарський суд м. Києва та Київський апеляційний господарський суд не врахували, що на момент укладання спірного договору № 08 про пайову участь в будівництві від 20.10.2005 р., цільове призначення вищезазначеної земельної ділянки у встановленому законом порядку змінено не було, оскільки відповідне Рішення Київської міської ради було прийняте лише 24.11.2005 р. тобто більше ніж через місяць після укладання договору між відповідачами. Крім того, судами попередніх інстанцій не досліджувалися докази, надані прокурором, що на момент укладання спірного договору земельна ділянка була територією військового містечка № 168, яка була йому відведена на підставі рішення Київського міськвиконкому № 3-с від 02.03.1949 р. Також не було досліджено питання чи мав за таких умов відповідач 1, на момент укладання договору, право користування та розпорядження зазначеною ділянкою, в т. ч. передавати її як пайовий внесок по договору про спільну діяльність.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України, на яку зокрема посилається прокурор, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Водночас зазначена норма закону залишилася поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій, а доводи органу прокуратури в цій частині залишилися не розглянутими.

Більше того в матеріалах справи також відсутні відомості щодо стану будівельних робіт на вул. Народного ополчення, 3 у м. Києві та (або) завершеності будівництва та введення об'єкта в експлуатацію об'єкта на момент розгляду справи, що на думку касаційної інстанції також має значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої ст. 4 7 ГПК судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою ст. 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (п. 3 ч. першої ст. 111 9 ГПК), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, Вищий господарський суд України позбавлений можливості ухвалити рішення по суті спору, так як не всі обставини справи є з'ясованими, а відтак, спір стосується не правозастосування, а встановлення обставин справи, що не відноситься до компетенції Вищого господарського суду України.

Отже, суди попередніх судових інстанцій припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111 10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, при новому розгляді справи суду належить врахувати вищевикладене, більш повно та всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення. Крім того, під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно дати обґрунтовану правову оцінку щодо клопотання прокуратури про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду.

Керуючись ст.ст. 85, 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України задовольнити частково. Рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2012 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2012 р. скасувати. Справу № 24/304 направити до господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Головуючий Черкащенко М.М.

Судді Жукова Л.В.

Нєсвєтова Н.М.