Постанова

від 04.11.2012 по справі 5023/425/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" жовтня 2012 р. Справа № 5023/425/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Медуниця О.Є.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю :

прокурора- Кабанець В.О., посв. №006810 від 28.09.2012 року

представників сторін:

позивача за первісним позовом - не з'явився

відповідача за первісним позовом - Фомін Р.Б., дов. №1 від 30.10.12 року

Харківської міської ради (другого відповідача за зустрічним позовом) - Бабич О.Є., дов. №08-11/50/2-12 від 04.01.12 року

третьої особи - не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області (вх. № 3124 Х/1-18) на рішення господарського суду Харківської області від 07.02.2012 року у справі № 5023/425/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро Інформаційних Технологій", м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Уайтхол", м. Харків,

про стягнення коштів

та зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Уайтхол", м. Харків,

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро Інформаційних Технологій", м. Харків, 2) Харківської міської ради, м. Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні другого відповідача - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області,

про визнання права власності,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бюро Інформаційних Технологій", позивач, звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Уайтхол", відповідача, 15000,00 грн. за договором купівлі-продажу від 15.11.2011 року .

Судом була прийнята до розгляду заява позивача про уточнення позовних вимог, в якій позивач просив суд визнати дійсним договір купівлі-продажу від 15.11.2011 року.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Уайтхол", подав до суду зустрічну позовну заяву до позивача та до Харківської міської ради -про визнання за відповідачем права власності на реконструйовану нежитлову будівлю літ. «Б-5»загальною площею 4983,4 кв. м, розташовану по вул. Морозова, 21 міста Харкова.

Рішенням господарського суду Харківської області від 07 лютого 2012 року у справі № 5023/425/12 (суддя Тихий П.В.) у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро Інформаційних Технологій" відмовлено повністю.

Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Уайтхол" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро Інформаційних Технологій" задоволено повністю.

Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Уайтхол" до Харківської міської ради задоволено повністю.

Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Уайтхол" право власності на реконструйовану нежитлову будівлю літ. «Б-5»загальною площею 4983,4 кв. м, по вул. Морозова, 21 міста Харкова.

Заступник прокурора Харківської області не погоджується з вказаним рішенням господарського суду першої інстанції. Вважає, що суд прийняв рішення з порушенням норм чинного матеріального права та процесуального права. Подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу. Просить оскаржуване ним рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог ТОВ "Уайтхол", прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ "Уайтхол".

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що в матеріалах справи відсутні докази того, що право власності позивача за зустрічним позовом на спірне майно не визнавалося або оспорювалося відповідачем або іншими особами.

Крім того, зазначає, що місцевий господарський суд не встановив факт, який відповідно до положень статей 331, 375, 376 Цивільного кодексу України, Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.11 року №461, є передумовою для набуття права власності на новостворене майно, а саме: прийняття майна в експлуатацію, який здійснюється шляхом видачі Інспекцією ДАБК на підставі акта готовності об"єкта до експлуатації відповідного сертифіката .

Також звертає увагу на те, що місцевий господарський суд прийняв рішення про права та обов"язки особи, не залученої до участі у справі, оскільки відповідно до статті 10 Закону України "Про архітектурну діяльність" державний контроль та нагляд в системі центрального органу виконавчої влади з питань будівництва здійснює Державна архітектурно-будівельна інспекція та її територіальні органи.

Відповідач за первісним позовом, (позивач за зустрічним позовом) у відзиві на апеляційну скаргу та його представник у судовому засіданні 31.10.2012 року проти її доводів заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обгрунтовує тим, що спірний об"єкт не було самочинно побудовано, оскільки він існував і належав на праві власності ТОВ "Уайтхол" відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріально приватним нотаріусом ХМНО Серветник А.Г. 12.12.2011 року (реєстроавий № 2675), тоді як вказана юридична особа здійснило лише його реконструкцію.

Також вказує на те, що, виходячи зі змісту рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 року "15-рп/2002, ТОВ "Уайтхол" має право на судовий захист свого права власності на спірний об"єкт, яке не може бути обмежене законом або договором.

Харківська міська рада (другий відповідач за зустрічним позовом) у відзиві на апеляційну скаргу та її представник судовому засіданні 31.10.2012 року проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Свої заперечення обгрунтовує тим, що відсутні підстави вважати, що позивачем за зустрічним позовом здійснено самочинне будівництво і що права ІДАБК у Харківській області порушені.

Представник позивача за первісним позовом - ТОВ "Бюро інформаційних технологій" в судове засідання 31.10.2012 року не з"явився, на адресу Харківського апеляційного господарського суду повернулась надіслана вказаній юридичній особі копія ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні з відміткою пошти "за зазначеною адресою не проживає". Вказна копія ухвали надсилалась апеляційним господарським судом на адресу позивача за первісним позовом, яку він вказав в позовній заяві, про зміну якої суд не повідомляв.

Відповідно до роз'яснень, викладених Вищим господарським судом у інформаційному листі №01-8/482 від 13.08.2008р. до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Крім того, в зазначеному інформаційному листі викладено й правову позицію, згідно з якою примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній, «за закінченням терміну зберігання»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

А тому, оскільки нормами Господарського процесуального кодексу України на господарський суд не покладено обов"язку з"ясування фактичної адреси сторін, позивач за первісним позовом вважається таким, що повідомлений про дату, час та місце судового засідання належним чином.

До того ж, штамп на зворотньому боці ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні, про відправлення її копій сторонам, прокурору та третій особі є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Представник третьої особи в судове засідання також не з"явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №6115828462168 про вручення третій особі копії ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

А тому колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представників позивача за первісним позовом (першого відповідача за зустрічним позовом) та третьої особи за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши усні пояснення представника відповідача за первісним позовом та Харківської міської ради (другого відповідача за зустрічним позовом), ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Як свідчать матеріали справи, позивач за первісним позовом - ТОВ "Бюро інформаційних технологій" в обгрунтування своїх вимог з посиланням на положення статті 220 Цивільного кодексу України, вказує на те, що позивач, на підставі договору купівлі - продажу від "15" листопада 2011 року придбав у відповідача нерухоме майно нежитлову будівлю літ. "Б`-5" загальною площею 4983,4 кв.м., що розташована за адресою: вул. Морозова, 21 в м. Харкові, а відповідач в порушення умов договору ухиляється від його нотаріального посвідчення.

Однак, як вірно зазначив місцевий господарський суд, позивач за первісним позовом не надав суду доказів фактичного виконання ним договірних зобов'язань, а саме, здійснення дій, направлених на нотаріальне посвідчення договору, здійснення розрахунку за договором з відповідачем, або доказів того, що відповідач ухиляєвся від виконання договору купівлі - продажу від 15.11.11 року.

Крім того, згідно з частиною 4 статті 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або погодженням сторін.

Відповідно до статті 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно із частиною 3 статті 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено про те, що, вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно врахувати, що норма частини другої статті 220 Цивільного кодексу України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статті 210 та 640 Цивільного кодексу України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Таким чином, первісні позовні вимоги про визнання дійсним на підставі статті 220 Цивільного кодексу України спірного договору, який потребує не лише нотаріального посвідчення, а і державної реєстрації, задоволенню не підлягають.

А тому, на думку колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення первісного позову.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "Уайтхол" за власні кошти виконано реконструкцію під нежитлову будівлю житлової будівлі літ. "Б'-5" по вул. Морозова, 21 у м. Харкові. Роботи виконано без розробки проекту та отримання дозволу на початок будівельних робіт ,тобто самочинно.

Згідно з технічним паспортом загальна площа нежитлової будівлі літ. "Б -5"по вул. Морозова, 21 у м Харкові становить 4983,4 кв.м.

Оскільки будівництво виконано без розробки проекту та отримання дозволу на початок будівельних робіт позивач не має можливості оформити права на нерухомість належним чином.

Статтею 319 ЦК України закріплено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-яки дії, які не суперечать закону.

В результаті проведеного будівництва відповідачем було створено новий об'єкт права власності.

Згідно зі статтею 376 ч. 1 Цивільного кодексу України будівля вважається самочинним будівництвом, якщо вона збудована без належного дозволу чи належно затвердженого проекту.

Виходячи з того, що будівництво спірних приміщень проводилось без отримання належного дозволу на початок будівельних робіт та даний об'єкт не був прийнятий в експлуатацію в установленому порядку, він вважається самочинно збудованим.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Як зазначено у статті 317 Цивільного кодексу України зміст права власності становлять три складові право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Володіння майном - це юридично закріплена можливість фактично мати майно, впливати на нього в будь-який момент, здійснювати щодо такого майна свою волю.

Право користування полягає в юридично закріпленій можливості власника використовувати корисні якості майна для себе, мати з цього певний зиск та вигоду. Право розпорядження - це можливість власника установлювати, змінювати та припиняти юридичне існування майна.

Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права є його визнання.

Також, підставою для проведення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно відповідно до п. 10 додатку № 1 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р., є рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності. Зважаючи на викладене вище, суд, визнав зустрічні позовні вимоги обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

А отже, з урахуванням вищевказаних норм законодавства та обставин справи, місцевий господарський суд дійшов цілком обгрунтованого висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення зустрічного позову та визнання, у зв"язку з цим, права власності за ТОВ "Уайтхол" на реконструйовану нежитлову будівлю літ. «Б-5»загальною площею 4983,4 кв. м, розташовану по вул. Морозова, 21 міста Харкова.

Прокурор в апеляційній скарзі вказує на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що право власності позивача за зустрічним позовом на спірне майно не визнавалося або оспорювалося відповідачем або іншими особами.

Також прокурор в апеляційній скарзі посилається на те, що місцевий господарський суд не встановив факт, який відповідно до положень статей 331, 375, 376 Цивільного кодексу України та вимог Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.11 року №461, є передумовою для набуття права власності на новостворене майно, а саме: прийняття майна в експлуатацію, який здійснюється шляхом видачі Інспекцією ДАБК на підставі акта готовності об"єкта до експлуатації відповідного сертифіката.

Однак, колегія суддів не може погодитись із такими твердженнями, зважаючи на таке.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01 липня 2004 року та пункту 1.5. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року N 7/5, обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних осіб, згідно з положеннями Цивільного кодексу України спірне майно відноситься до об'єктів нерухомого майна, тобто до об'єктів, право власності на які підлягає обов'язковій державній реєстрації.

Згідно з пунктом 10 додатку 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно правовстановлюючими документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна є, в тому числі, рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності.

Отже, законодавство допускає виникнення права власності на нерухоме майно у спеціальному порядку за рішенням суду, яке у такому випадку є окремим правовстановлюючим документом.

Стаття 331 Цивільного кодексу України визначає загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, яке створене з додержанням вимог закону та інших правових актів, однак не регулює правовий режим самочинного будівництва.

Водночас, поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені статтею 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною в регулюванні правовідносин, які стосуються предмету даного спору, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової нерухомої речі (самочинному будівництві) були порушені, а як було наведено вище, визначення самочинного будівництва передбачає відсутність при здійсненні будівництва належного дозволу чи належно затвердженого проекту.

До того ж, згідно з положеннями статті 30-1 Закону України "Про планування і забудову територій" та положеннями Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об"єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 р.№ 923, необхідними умовами прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об"єктів передбачено наявність затвердженого проекту та дозволу на виконання будівельних робіт, що виключається при самочинному будівництві.

Не можуть вважатися обгрунтованими і твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що місцевий господарський суд прийняв рішення про права та обов"язки особи, не залученої до участі у справі - Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Харківській області, оскільки ухвалою місцевого господарського суду від 06.02.2012 року (а.с. 26-27) було залучено до участі у справі як третю особу Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю в Харківській області.

Так, згідно з Положенням про Державну архітектурно-будівельну інспекцію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 18.10.2006 року державна архітектурно-будівельна інспекція є урядовим органом державного управління, що діє у складі Міненергобуду і йому підпорядковується; її основними завданнями є участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері архітектури та будівництва, містобудування та архітектури.

Відповідно до пункту 5 цього Положення державна архітектурно-будівельна інспекція має право здійснювати захист своїх прав та законних інтересів, звертатися до суду у разі виявлення правопорушень у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Беручи до уваги викладене, даний спір щодо наявності чи відсутності права власності у фізичної особи-підприємця, стосується прав та обов'язків лише цієї особи, органу місцевого самоврядування, який виконує функції власника земельної ділянки під спірним об'єктом та видає свідоцтво про право власності, а також осіб, права та обов'язки яких порушує відповідне самочинне будівництво, а не Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області, який є в питаннях архітектури та будівництва лише органом, наділеним відповідними владними повноваженнями.

При цьому, слід зазначити, що така правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Вищого господарського суду України від 10.04.2012 року у справі № 57/257-08.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 07 лютого 2012 року у справі № 5023/425/12 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 05.11.2012 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Медуниця О.Є.