Ухвала

від 17.10.2012 по справі 2-а-5646/10/1570

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2012 р.Справа № 2-а-5646/10/1570

Категорія: 6.6.4 Головуючий в 1 інстанції: Корой С. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді -Осіпова Ю.В.,

суддів -Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Сівєлькіній С.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в.Одесі апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Веста Сервіс»на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року у справі за позовом Балтської міжрайонної державної податкової інспекції в Одеській області (правонаступник -Балтська МДПІ в Одеській області ДПС ) до Дочірнього підприємства «Веста Сервіс»про зобов'язання сплатити податкові зобов`язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість,-

В С Т А Н О В И В:

27.05.2010 року Балтська МДПІ в Одеській області (правонаступник -Балтська МДПІ в Одеській області ДПС ) звернулася до суду із позовом до ДП «Веста Сервіс»про зобов'язання сплатити податкове зобов`язання з податку на прибуток у сумі 97 369,50 грн. та податкове зобов`язання з податку на додану вартість у 181 381,50 грн. та просило їх стягнути з відповідача на користь державного бюджету.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує, що за результатами перевірки діяльності відповідача встановлено порушення ним вимог п.5.2. ст.5, пп.7.4.2. п.7.4. ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого, із застосуванням «звичайних цін», було зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування на суму 367 974 грн. та донараховано податок на прибуток у сумі 59 165 грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 38 204,50 грн.; пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого, донараховано податку на додану вартість в сумі 120 921,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 60 460,50 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року адміністративний позов Балтської МДПІ Одеської області -задоволено повністю. Стягнуто з Дочірнього підприємства «Веста Сервіс» ( 66100, Одеська область, м.Балта, вул.Ткаченко,2-а; ідентифікаційний код 34573238 ) на користь державного бюджету податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств (код платежу 11021000 ), визначене із застосуванням звичайних цін в сумі 97 369,50 грн. на рахунок 31117009700057, одержувач УДК в Балтському районі, код 23214749, банк одержувача ГУДКУ в Одеській області, м. Одеса, МФО 828011. Стягнуто з Дочірнього підприємства «Веста Сервіс»на користь державного бюджету податкове зобов'язання з податку на додану вартість (код платежу 14010100 ), визначене із застосуванням звичайних цін в сумі 181381,50 гривень на рахунок 3119029700057, одержувач УДК в Балтському районі, код 23214749, банк одержувача ГУДКУ в Одеській області, м. Одеса, МФО 828011.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДП «Веста Сервіс»подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.09.2010 року, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість апеляційної скарги, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

З 25.03.2010 року по 15.04.2010 року Балтською МДПІ Одеської області було проведено планову виїзну документальну перевірку ДП «Веста Сервіс»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 року по 31.12.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 31.12.2009 року, за результатами якої, складено Акт перевірки від 20.04.2010 року №12/23-00/34573238/64 (а.с.19 -38).

Так, зазначеною перевіркою було встановлено порушення відповідачем вимог пп.1.20.1.,1.20.2. п.1.20 ст.1, пп.7.4.2. п.7.4. ст.7, п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого, було зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування на суму 367974 грн. та донараховано податок на прибуток на суму 59165 грн.; порушення пп.1.8. ст.1, пп.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого донараховано податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 120 921 грн.

28.04.2010 року Балтською МДПІ було прийнято рішення №0000012300 про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін, згідно з яким, сума податкового зобов'язання ДП «Веста Сервіс»за платежем «податок на прибуток», визначена із застосуванням звичайних цін, складає 97 369,50 грн., в тому числі за основним платежем -59 165,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 38204,50 грн. (а.с.63).

28.04.2010 року Балтською МДПІ також прийнято рішення №0000022300 про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін, згідно з яким сума податкового зобов'язання ДП «Веста Сервіс»за платежем «податок на додану вартість», визначена із застосуванням звичайних цін, складає 181381,50 грн., в тому числі за основним платежем - 120921,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 60460,50 грн. (а.с.65 ).

Також, судом 1-ї інстанції встановлено, що 01.11.2007 року між ТОВ «Веста»(орендар) та ДП «Веста Сервіс» (суборендар) було укладено договір суборенди №1/11, згідно з яким, «орендар»зобов'язується передати «суборендарю»у користування за плату на певний строк цілісний майновий комплекс -автозаправну станцію, яка розташована за адресою: Одеська область, м. Балта, вул.Ткаченко, 2а.

Відповідно до п.1.2. цього Договору, зазначений комплекс знаходиться у володінні та користуванні орендаря у відповідності із договором оренди від 01.11.2007 року №1/11, укладеного між «орендарем»та ТОВ «СК Петроліум». Розмір орендної плати, згідно з п. 4.2. договору, складає 60 000 грн. на місяць, в т.ч. ПДВ. (а.с. 42-43).

Відповідно ж до додаткової угоди №1 від 01.07.2008 року до договору від 01.11.2007 року, розмір орендної плати був збільшений до 72 000 грн., в т.ч. ПДВ (а.с. 44).

01.01.2009 року ДП «Веста Сервіс»уклало договір оренди №01/01-09а з ТОВ «СК Петроліум»про оренду цілісного майнового комплексу -автозаправної станції, яка розташована за адресою: Одеська область, м. Балта, вул. Ткаченко, 2а, визначивши розмір орендної плати у сумі 72 000 грн., в тому числі ПДВ. (а.с. 45-47).

Також судом встановлено, що 01.11.2007 року, між ТОВ «Веста»та ТОВ «СК Петроліум», укладався договір оренди №46, предметом якого виступав цей же цілісний майновий комплекс, але плата за користування, відповідно до п.7.2. цього договору, складала 20 000 грн. (а.с. 39-40).

На запит Балтської МДПІ Одеської області позивач надав інформацію, з якої вбачається, що проектна потужність вказаної автозаправної станції складає 80 заправок на добу (а.с. 52).

Відповідно до статуту ДП «Веста Сервіс»(а.с. 9-15), власником цієї юридичної особи є ТОВ «Веста»(частка у статутному фонді -100% ). Перевіркою також встановлено, а відповідачем не заперечувалось і те, що власником ТОВ «СК Петроліум» також є ТОВ «Веста Сервіс»(частка у статутному фонді -34 % ).

Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведена правомірність заявлених вимог та рішень, у зв'язку з чим, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції і вважає їх обгрунтованими, виходячи з наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, згідно приписів п.1.26. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , «пов'язана особа»- це особа, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:

- юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку;

- фізична особа або члени сім'ї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку. Членами сім'ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини);

- посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сім'ї.

При цьому, під «здійсненням контролю»слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій ) статутного фонду платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій ), не меншою 20 відсотків від статутного фонду платника податку.

Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного фонду платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав, що належить такій фізичній особі, членам сім'ї такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім'ї.

Таким чином, на підставі вищезазначеного, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку про те, що ДП «Веста Сервіс», ТОВ «СК Петролеум»та ТОВ «Веста Сервіс»є пов'язаними особами.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з метою оподаткування доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається, виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Підпунктом 7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»положення пп. 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого ст.10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Відповідно до пп.1.20.1 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», «звичайною»вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Підпунктом 1.20.2. п.1.20 ст.1 цього ж Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому, умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому, враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Також, слід вказати, що під терміном «ідентичні товари (роботи, послуги)»- розуміються товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

«Однорідні ж товари (роботи, послуги)»- це товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Вказаною нормою права також визначено і таке поняття, як «ринок товарів (робіт, послуг)», який становить собою сферу обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Підпунктом 1.20.6. п.1.20 ст.1 вказаного Закону передбачено, що у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними ) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, «звичайною ціною»вважається ціна договору.

«Справедлива ринкова ціна»- це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних ) товарів (робіт, послуг).

Слід зазначити, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку, в свою чергу, зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому, як вже зазначалося вище, обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Для визначення «звичайної ціни»використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак, при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

Так, позивачем, на підтвердження своїх позовних вимог та з метою доведення невідповідності ціни спірних договорів рівню звичайних цін, були надані до суду 1-ї інстанції ряд документів, які були уважно досліджені судами обох інстанцій, а саме:

- довідка ВАТ «Пасавтотранссервіс»(м.Котовськ, вул.50 років Жовтня,192 ) про те, дане товариство надає в оренду автозаправну станцію та орендна плата, відповідно до умов договору оренди, у 4-му кварталі 2008 року склала 8 424,75 грн., у 1-му кварталі 2009 року -10 935.95 грн., у 2-му кварталі 2009 року - 9686,52 грн., у 3-му кварталі -8 124,69 грн., у 4-му кварталі 2009 року - 8124,69 грн. (а.с.48);

- довідка від ФОП ОСОБА_1 про надання ним в оренду автозаправної станції, розташованої у м.Котовськ, вул.50 Років Жовтня,275, потужністю 750 заправок на добу, плата за оренду якої у 4-му кварталі 2008 року складала 3460 грн., у 2009 році -6040 грн. (а.с.49 );

- довідка від ФОП ОСОБА_1 про надання ним в оренду автозаправної станції, розташованої у смт.Червоні окни, вул.Комарова, потужністю 250 заправок на добу, плата за оренду якої у 4-му кварталі 2008 року складала 1 025 грн., у 2009 році -3 250 грн. (а.с. 49).

Також, як видно з матеріалів справи, МДПІ надавало запит до відділу статистики в Балтському районі Одеської області, який, в свою чергу на цей запит повідомив про відсутність будь-яких точних даних стосовно середньої плати за оренду, суборенду автозаправних станцій в межах м. Балти та Балтського району у період 2008-2009р.р. (а.с. 51 ).

Виходячи з наведеної інформації, звичайна ціна на однорідні товари у регіоні є в рази меншою, ніж ціна, передбачена вищевказаними договорами оренди, які укладались відповідачем.

Відповідно до п.13 Указу Президента України від 23.07.1998 року №817/98, індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Також, слід зазначити і про те, що суд апеляційної інстанції також вважає необґрунтованим посилання відповідача на те, що інформація щодо цін на однорідні послуги, яка використовувалась податковим органом при визначенні звичайної ціни на оренду автозаправних станцій, стосується іншого ринку послуг, оскільки вказані ціни мали місце у тому ж регіоні та їх використання не суперечить вимогам п.1.20 ст. 1 Закону.

Так, стверджуючи про вигідне місцерозташування автозаправної станції, яка є предметом договорів оренди, відповідач не надає економічного обґрунтування значного збільшення вартості оренди автозаправної станції порівняно з однорідними об'єктами у регіоні. При цьому, зазначаючи про такі фактори як конкурентне оточення, технічний стан АЗС, наявність додаткових послуг, логістичні витрати, відповідач не вказує, які саме фактори впливають на ціну оренди автозаправної станції, що є предметом угоди, та не надає доказів, які б свідчили про обґрунтованість такої ціни.

Більш того, як вбачається з досліджених вище довідок про ціну оренди автозаправних станцій у регіоні, вказані у них автозаправні станції мають більшу потужність, ніж автозаправна станція, яка орендується ДП «Веста Сервіс».

Судова колегія приймає також до уваги і той факт, що відповідно до договору оренди від 01.11.2007 року №46, укладеного між ТОВ «Веста»та ТОВ «СК Петроліум», плата за користування цією ж самою автозаправною станцією складала 20 000 грн., тоді як згідно з договором суборенди становила 60 000 грн. (разом з ПДВ), а з 01.07.2008 року 72000 грн. (разом з ПДВ).

Отже, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає правомірним застосування податковим органом під час перевірки звичайних цін та обґрунтованим визначення податкового зобов'язання ДП «Веста Сервіс»з податку на прибуток.

Відповідно до пп..7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» , податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону , протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті ) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Оскільки договірна ціна на оренду автозаправної станції відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни, суд вважає правомірним збільшення податкового зобов'язання відповідача з ПДВ у сумі 120 921 грн.

Згідно з пп.4.3.1. п.4.3. ст.4 4.3.1. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з пп."а" пп.4.2.2 ст.4 цього Закону у зв'язку з не встановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з не веденням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом.

Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

А відповідно до п.4.3.5. п.4.3. ст.4 вказаного Закону, рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у пп.4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Отже, за таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги МДПІ є обґрунтованими, заснованими на законі та підлягаючими задоволенню, що, в даному випадку, і було правильно встановлено судом 1-ї інстанції.

До того ж, ще слід зазначити, що згідно із ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.

Таким чином, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст.200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу дочірнього підприємства «Веста Сервіс»- залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року -без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко