Постанова

від 13.11.2006 по справі 9/344-06-9506а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/344-06-9506А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"13" листопада 2006 р.Справа  № 9/344-06-9506А

09 годин 45 хвилин господарський суд Одеської області

у складі судді господарського суду Одеської області Бакланової Н.В.

при секретарі Русановій Л.О., за участю представника прокуратури Харитонової О.Є., що діє на підставі посвідчення №700 від 01.07.2005р., представника позивача Одинцової Л.М., що діє на підставі довіреності №04-1/456 від 28.12.2005р., представника відповідача Филипової Г.А. -директора, розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №302 господарського суду Одеської області в м. Одесі адміністративну справу № 9/344–06–9506А

За позовом:  Заступника прокурора Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до  відповідача: Житлово-комунального експлуатаційного підприємства „Радіалка”

про  стягнення 5544,44 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся з позовом до Житлово-комунального експлуатаційного підприємства „Радіалка” про стягнення штрафних санкцій в сумі 5544,44 грн. за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005р.

Позовні вимоги позивач мотивує наступним.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів” для   підприємств   (об'єднань),   установ   і організацій  незалежно  від  форми  власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування  інвалідів  у  розмірі чотирьох  відсотків від середньооблікової чисельності штатних  працівників  облікового складу  за  рік,  а  якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного  робочого  місця.

Ст. 20 вищезазначеного Закону передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації,  де   кількість   працюючих   інвалідів   менша,   ніж  установлено нормативом,  передбаченим  частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів  штрафні  санкції,  сума  яких  визначається  у  розмірі середньої  річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні),  в  установі,  організації  за кожне робоче місце, не зайняте   інвалідом.   

Згідно звіту середньооблікова чисельність штатних працівників за 2005р. на ЖКЕП „Радіалка” склала 27 осіб. У відповідності з нормативом місць, призначених для працевлаштування інвалідів, відповідач повинен був створити 1 місце, але фактично місце не було створено.

Відповідно до п.14 „Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. №314 підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти  робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Результатом працевлаштування є укладення трудового договору між працівником, в даному випадку інвалідом, та власником або уповноваженим ним органом (ст. 21 Кодексу законів про працю України). Тому безпосереднє працевлаштування здійснює власник або уповноважений ним орган підприємства (об'єднання), установи організації незалежно від форм власності та господарювання.

Проте, як стверджує позивач, всупереч п. 14 Положення ЖКЕП „Радіалка” не створило за власні кошти жодного робочого місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до п. 3 цього Положення робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участі представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

П. 10 Положення працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновку МСЕК.

Між тим, навіть відповідна спеціальна комісія на підприємстві не створювалася, матеріали атестації відповідних робочих місць відсутні.

Відповідно до п. 5 Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включаючи їх до колективного договору та інформують відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Але, як стверджує позивач,  ЖКЕП „Радіалка”, всупереч п. 5 Положення, не включило у колективний договір заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і не інформувало відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів

На виконання вимог ст. ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємство повинно було сплатити Одеському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції за незабезпечене робоче місце для працевлаштування інвалідів за 2005р. у розмірі 5544,44 грн.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, мотивуючи наступним.

Так, відповідач повідомив, що  на підприємстві з 10.01.2005р. по 30.04.2005р. працював інвалід Шіліпун Л.Г., відповідно порушення з боку відповідача щодо дотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів  немає, в зв'язку з чим позовні вимоги не обґрунтовані та не підлягають задоволенню.

Обов'язок підприємств щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжує його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, який покладений на органи працевлаштування, що перелічені в ч.1 ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів”.

Інваліди безпосередньо до позивача для працевлаштування не зверталися, органи, на які покладено обов'язок працевлаштовувати інвалідів, відповідні пропозиції до відповідача не надсилали.

Враховуючи те, що предмет позову за цією справою безпосередньо випливає із владних повноважень Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, відповідно до п. 3 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, означений спір, із набуттям чинності Кодексу адміністративного судочинства України, відноситься до компетенції адміністративних судів України.

Згідно ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Під час прийняття постанови суд вирішує окрім питання, чи мали місце обставини якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами це підтверджується, зокрема, і наявність фактичних даних, які мають значення для вирішення справи, та доказів на їх підтвердження /ст.161 Кодексу адміністративного судочинства  України /.

Відповідно до ст.69 Кодексу адміністративного судочинства  України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідачем надані відповідні докази виконання вимог законодавства щодо працевлаштування інваліда.

Суд приходить до висновку про те, що, оскільки, відповідачем спростовані доводи, викладені позивачем у позові, на нього не може бути покладена відповідальність за недодержання встановлених нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч.1ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.  

Суд погоджується з доводами відповідача, вважає що вимоги діючого законодавства ним не порушені, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись  ст. ст. 112, 161-164 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Повний текс постанови складено „23” листопада 2006р.

Постанова набирає законної сили у порядку ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Сторонам надано право на апеляційне оскарження постанови господарського суду Одеської області в порядку ст.ст. 185-186  Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                 Бакланова Н.В.