Рішення

від 02.10.2012 по справі 5016/1847/2012(20/56)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2012 р. Справа № 5016/1847/2012(20/56)

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Атаманюк В. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Заповіт", вул. 5-та Слобідська, 143, м. Миколаїв, 54034

до відповідача Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54027

про визнання частково недійсним договору оренди землі № 8738 від 03.09.2012 року

за участю представників сторін

від позивача Рознін Володимир Андрійович, довіреність б/н від 11.09.2012 року;

від відповідача Дьоміна Ірина Вікторівна, довіреність № 2500/211/14/22 від 08.09.2011 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Заповіт» звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовними вимогами до відповідача Миколаївської міської ради про визнання частково недійсним договору оренди землі № 8738 від 03.09.2012 року, в яких позивач просить:

- визнати частково недійсним пункт 4. 2 договору оренди землі № 8738 від 03.09.2012 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Заповіт»та Миколаївською міською радою, виключивши з нього фрази «- у період з 20.10.11 до 01.01.12 складає 47 241 (сорок сім тисяч двісті сорок одна) грн. 18 коп.»та «- у період 01.01.12»;

- визнати частково недійсним пункт 4. 4 договору оренди землі № 8738 від 03.09.2012 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Заповіт»та Миколаївською міською радою, виключивши з нього фразу «за період з 20.10.11 до 01 числа місяця наступного за тим, у якому відбулася реєстрація договору одноразовим внеском, а далі».

Ухвалою господарського суду від 17.09.2012 року порушено провадження у справі, розгляд призначено на 02.10.2012 року.

В судовому засіданні 02.10.12 року сторонам роз'яснено права та обов'язки відповідно до ст. 22 ГПК України.

Заяв та клопотань від учасників процесу не поступало.

Представник позивача у судовому засіданні 02.10.2012 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задоволити. В обгрунтування заявлених вимог представник позивача зазначив наступне.

Між позивачем і відповідачем був укладений Договір оренди землі № 8738 від 03.09.2012 року, відповідно до умов якого Миколаївська міська рада на підставі рішення № 10/31 від 20.10.2011 року передає, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Заповіт» приймає в оренду земельну ділянку для обслуговування майнового комплексу по вул. Будівельників, 20/1 та сплачує орендну плату у грошовій формі.

Згідно акту приймання-передачі земельної ділянки від 03.09.2012 року відповідач передав, а позивач прийняв земельну ділянку.

Відповідно до п. 4. 2. Договору річна орендна плата за земельну ділянку (2228 кв. м) встановлюється у розмірі 3 % (трьох відсотків) від її нормативної грошової оцінки, де: - нормативна грошова оцінка земельної ділянки (2228 кв. м) у період з 20.10.11 до 01.01.12 становить 1 574705, 84 грн. (один мільйон п'ятсот сімдесят чотири тисячі сімсот п'ять грн. 84 коп.); - нормативна грошова оцінка земельної ділянки (2228 кв. м) з 01.01.12 становить 1 957186, 60 грн. (один мільйон дев'ятсот п'ятдесят сім тисяч сто вісімдесят шість грн. 60 коп.). Виходячи з цього, розмір річної орендної плати за цим Договором: - у період з 20.10.11 до 01.01.12 складає 47 241, 18 грн. (сорок сім тисяч двісті сорок одна грн. 18 коп.); - у період з 01.01.12 складає 58 715, 60 грн. (п'ятдесят вісім тисяч сімсот п'ятнадцять грн. 60 коп.).

Відповідно до п. 4. 4. Договору орендна плата за землю вноситься орендарем за період з 20.10.11 до 01 числа місяця наступного за тим, у якому відбулася реєстрація договору одноразовим внеском, а далі щомісячно з розрахунку щомісяця, як 1/12 (одна дванадцята) від розміру річної орендної плати (якщо термін оренди менше місяця, розмір орендної плати встановлюється пропорційно строку користування землею у місяці), протягом 30 днів місяця наступного за звітним на зазначений рахунок.

Із посиланням на приписи ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст. 287 Податкового кодексу України, ст. 125 Земельного кодексу України, ст. ст. 13, 18, 20, 21 ЗУ «Про оренду землі»позивач просить визнати частково недійсними пункти 4.2, 4.4 Договору, мотивуючі позовні вимоги тим, що договір оренди землі пройшов державну реєстрацію 03.09.2012 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис. Отже, в силу ст. 20 ЗУ «Про оренду землі» та ст. 125 ЗК України право користування земельною ділянкою виникло у позивача з 03.09.2012 року (після реєстрації Договору). За таких обставин, позивач зобов'язаний сплачувати орендну плату з дня виникнення права користування земельною ділянкою, тобто з 03.09.2012 року. Отже, договір в частині встановлення обов'язку вносити платежі за періоди до державної реєстрації Договору є таким, що суперечить закону. На підставі викладеного позивач просить суд визнати в частині договір оренди землі недійсним.

Представник відповідача у судовому засіданні 02.10.2012 року проти позову заперечував. В обгрунтування заперечень представник відповідача зазначив наступне.

03.09.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Заповіт»та Миколаївською міською радою був укладений договір оренди землі № 8738, згідно з яким Миколаївська міська рада передала, а ТзОВ «Заповіт» прийняло в орендне користування земельну ділянку, загальною площею 2228 кв. м., для обслуговування майнового комплексу по вул. Будівельників, 20/1.

Як підставу для задоволення позову ТзОВ «Заповіт» зазначає ст. 203, 215 ЦК України, а також норми ЗУ «Про оренду землі», Земельного та Податкового кодексів України.

Разом з тим, ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. А відповідно до частини 1 та 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлено ним.

Умови договору оренди земельної ділянки від 03.09.2012 року (зокрема щодо розміру орендної плати та часу нарахування) були узгоджені сторонами в порядку та згідно з вимогами ст. ст. 279, 181 ГК України. При цьому позивач ТзОВ «Заповіт» не заперечувало проти таких умов договору, протокол розбіжностей не складало.

Відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України визначено, що сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Відносини, пов'язані з укладенням договору оренди земельної ділянки від 03.09.2012 року, між сторонами виникли до укладення цього договору.

Враховуючи, що між сторонами були узгоджені всі умови договору оренди, в тому числі і щодо початку строку нарахування орендної плати, про що свідчить укладення та підписання договору, підстав для визнання договору в частині немає.

У зв'язку з вищевикладеним представник відповідача просить у позові відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Приписами ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Аналогічні приписи містяться в ст. 124 ЗК України, відповідно до якої передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право на оренду земельних ділянок виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Рішенням Миколаївської міської ради № 10/31 від 20.10.11 року «Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Ленінському району м. Миколаєва (П.9 ІНШ. РЕД. №11/46 ВІД 24.11.11) (П.5 РОЗД. 2 ІНШ. РЕД. №12/49 ВІД 23.12.11)»передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Заповіт" в оренду строком на 15 років земельну ділянку площею 2 228 кв.м для обслуговування майнового комплексу по вул. Будівельників, 20/1 (пункт 7.3 рішення ради) (http://ngik.gorsovet.mk.ua/ru/showdoc/?doc=17874).

03.09.2012 року між сторонами було укладено договір оренди землі № 8738, відповідно до умов якого Миколаївська міська рада на підставі рішення від 20.10.11 за № 10/31 передає, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Заповіт»приймає в оренду земельну ділянку для обслуговування майнового комплексу по вул. Будівельників, 20/1 (п. 1.1. Договору) (арк. справи 7).

У п. 2. 1. Договору сторони узгодили, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 2228 (дві тисячі двісті двадцять вісім) кв. м., у тому числі 767 кв. під капітальною забудовою, 1 461 кв. м. під проходами, проїздами та площадками, без права передачі її в суборенду.

Договір діє протягом 15 (п'ятнадцяти) років з дати його державної реєстрації. (п. 3. 1. Договору).

Відповідно до п. 4. 2. Договору річна орендна плата за земельну ділянку (2228 кв. м) встановлюється у розмірі 3 % (трьох відсотків) від її нормативної грошової оцінки, де:

- нормативна грошова оцінка земельної ділянки (2228 кв. м) у період з 20.10.11 до 01.01.12 становить 1 574705 (один мільйон п'ятсот сімдесят чотири тисячі сімсот п'ять) грн. 84 коп.

- нормативна грошова оцінка земельної ділянки (2228 кв. м) з 01.01.12 становить 1 957186 (один мільйон дев'ятсот п'ятдесят сім тисяч сто вісімдесят шість) грн. 60 коп.

Виходячи з цього, розмір річної орендної плати за цим Договором:

- у період з 20.10.11 до 01.01.12 складає 47 241 (сорок сім тисяч двісті сорок одна) грн. 18 коп.,

- у період з 01.01.12 складає 58 715 (п'ятдесят вісім тисяч сімсот п'ятнадцять) грн. 60 коп.

Відповідно до п. 4. 4. Договору орендна плата за землю вноситься орендарем за період з 20.10.11 до 01 числа місяця наступного за тим, у якому відбулася реєстрація договору одноразовим внеском, а далі щомісячно з розрахунку щомісяця, як 1/12 (одна дванадцята) від розміру річної орендної плати (якщо термін оренди менше місяця, розмір орендної плати встановлюється пропорційно строку користування землею у місяці), протягом 30 днів місяця наступного за звітним на зазначений рахунок.

Земельна ділянка передається в оренду для обслуговування майнового комплексу. (п. 5. 1. Договору).

Договір підписано сторонами та скріплено печатками.

Договір зареєстрований Управлінням Держкомзему у м. Миколаєві, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 03.09.2012 року за № 481010004001227.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач виконав своє зобов'язання за вищевказаним договором щодо передачі об'єкту оренди, що підтверджується актом прийому-передачі земельної ділянки від 03.09.12 року. В Акті також зазначено, що після складання та підписання цього акта сторони один до одного претензій не мають. Акт є невід'ємною частиною договору оренди землі (арк. справи 9).

Спір у даній справі виник у зв'язку із тим, що позивач вважає, що вищевказані пункти 4.2, 4.4 Договору суперечать положенням чинного законодавства України, оскільки завідомо порушують права та інтереси позивача, містять неправомірну вимогу про сплату орендної плати до моменту користування земельною ділянкою (до моменту проведення державної реєстрації договору), що відповідно до приписів ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання їх недійсними.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має насідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений без включення до нього недійсної частини.

Вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, моральним засадам суспільства, правоздатність сторін договору, у чому конкретно полягає неправомірність та інші обставини, що є істотними для правильного вирішення спору.

Чинним законодавством визначено, що договір (окрема його частина) може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 202 ЦК України двостороннім правочином є погоджена дія двох сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

В силу положень ст. 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства відноситься свобода договору.

Відповідно до положень ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, законодавцем передбачено, що свобода договору проявляється, зокрема, у можливості надання сторонам визначати умови такого договору.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Істотні умови договору оренди земельної ділянки визначені у ст. 15 Закону України "Про оренду землі", які сторони обов'язково мають узгодити в договорі оренди.

Відповідно до ч. 2 ст. 184 ГК України укладання господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися в спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладання договорів, встановленого ст. 181 ГК України.

Стаття 181 ГК України встановлює загальний порядок укладання господарських договорів.

Умови договору оренди земельної ділянки від 03.09.12 року (зокрема щодо періоду нарахування та сплати орендної плати) були узгоджені сторонами в порядку та згідно з вимогами статей 179 та 181 ГК України. При цьому, позивач ТзОВ «Заповіт»не заперечував проти таких умов договору, протокол розбіжностей не складав. Оскільки протокол розбіжностей сторонами не складався та не підписувався, суд дійшов висновку, що на момент укладення договору сторонами було досягнуто згоди з усіх пунктів вказаного договору, зокрема, з оспорюваних, які визначені на розсуд сторін, погоджені ними та є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 3 ст. 631 ЦК України визначено, що сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Відносини, пов'язані з укладенням договору оренди земельної ділянки від 03.09.12 року, між сторонами, Миколаївською міською радою та ТзОВ «Заповіт», виникли до укладення цього договору.

Положення ст. 18 Закону України "Про оренду землі" (щодо чинності договору оренди землі після його державної реєстрації) та ст. 15 Закону України "Про плату за землю" (щодо сплати земельного податку з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою) не встановлюють обмежень щодо поширення норми ч. 3 ст. 631 ЦК України на договори оренди землі.

Вказаної позиції дотримується Верховний Суд України (постанова ВСУ від 28.03.11 року по справі № 51/600 (№ 3-8гс11)).

Оспорювані позивачем умови пунктів 4.2, 4.4 договору оренди земельної ділянки від 03.09.12 року спрямовані на реальне настання правових наслідків і не можуть бути визнані недійсними з підстав невідповідності вимогам, викладеним у частинах першій та п'ятій статті 203 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, сторони домовились укласти угоду у певній формі, узгодили її умови, уповноважені особи підписали договір і скріпили його печатками, а сторони приступили до їх виконання, зокрема, відповідач передав позивачу об'єкт оренди.

Як до подання даного позову, так і в процесі розгляду справи сторони не заперечували того, що їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що оспорюваними п. 4.2Ґ 4.4 договору оренди від 03.09.12 року визначено розмір та порядок сплати орендної плати на відповідний період, та не вбачається, що відповідачем порушені вимоги законодавства, а вказані вище правові норми, як підстава для визнання недійсними вказаних умов договору, безпосередньо не визначають недійсність спірних умов договору та не містять таких підстав вважати, що ці умови суперечать цьому Кодексу чи іншим актам цивільного законодавства, оскільки сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Частина 1 ст. 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними. В задоволенні позову слід відмовити.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 3, 6, 12, 15, 202, 203, 215, 217, 626, 627, 628, 631 ЦК України, ст. 179-181, 184 ГК України, ст. 116, 124, 125 Земельного кодексу України, Законом України "Про оренду землі", Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 32-34, 43, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

відмовити в позові за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Заповіт", вул. 5-та Слобідська, 143, м. Миколаїв, 54034 (код ЄДРПОУ 19284589) до відповідача Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54027 (код ЄДРПОУ 26565573) про визнання частково недійсним договору оренди землі № 8738 від 03.09.2012 року.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 05.10.2012 року.

Суддя Е.М.Олейняш