Рішення

від 04.07.2011 по справі 5015/2627/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.11 Справа№ 5015/2627/11

за позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Едемс»

до відповідача благодійний фонд допомоги інвалідам гірських районів Львівської області

про стягнення заборгованості

ціна позову: 16523,07грн.

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

від позивача - Каркавчук Ю.В., довіреність в матеріалах справи;

від відповідача -не з'явився

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Едемс»звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до благодійного фонду допомоги інвалідам гірських районів Львівської області про стягнення заборгованості; ціна позову: 16523,07грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області №5015/2627/11 від 17.05.2011р. порушено провадження у справі та справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 14год. 45хв. 30.05.2011р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі від 30.05.2011р. та від 14.06.2011р.

Представнику Позивача по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Відповідачу (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області та наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав повністю.

Протягом розгляду справи представником Позивача подано довідку про включення Відповідача в ЄДРПОУ.

Відповідач явку повноважного представника в жодне з судових засідань не забезпечив, явка визнавалдась обов'язковою, вимог ухвал господарського суду Львівської області по даній справі, в тому числі щодо подання відзиву на позовну заяву не виконав.

Ухвали господарського суду Львівської області, в тому числі ухвала про порушення провадження у справі, надіслані Відповідачу за адресою: 79017, м.Львів, вул.Левицького, 73/2 , повертались із зазначенням на поштових довідках причин повернення, - не прожив. За заз. Адр., та адресат вибув.

У зв'язку з чим, судом зобов'язано Позивача надати довідку про включення відповідача в ЄДРПОУ станом на час розгляду справи.

Відповідно до довідки з ЄДРПОУ серії АЄ №329521, станом на 01.06.2011р. та з 06.05.2009р. місцезнаходженням Відповідача є 79017, м.Львів, вул.Левицького, 73/2.

Будь-яких даних щодо поштової адреси Відповідача суду не надано.

Відповідно до ч.1 ст.64 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; у разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Враховуючи вищенаведене, ухвала про порушення провадження у справі, як і інші ухвали суду по даній справі, вручені Відповідачу належним чином.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Щодо стягнення 14432,40грн. основного боргу.

20.07.2009р. між Позивачем (Продавець) та Відповідачем (Покупець) укладено договір купівлі-продажу товару з відстрочкою платежу №20/07-1 (далі -Договір), відповідно до п.1.1 якого, Продавець передає у власність Покупцю, а Покупець приймає і оплачує Товар в асортименті і по цінах, вказаних у накладних, які є невід'ємною частиною цього Договору, іменований надалі -Товар.

Відповідно до п.п.1.2, 1.3 Договору, кількість, ассортимент, ціна та загальна вартість Товару вказані у накладних; загальна сума Договору відповідає загальній сумі всіх накладних, на підставі яких здійснюється передача Товару згідно цього Договору.

Згідно п.3.2 Договору, оплата за кожну партію Товару проводиться на умовах відстрочки платежу на 14 календарних днів з моменту передачі партії товару Покупцю.

Відповідно до п.11.1 Договору, даний Договір діє з моменту його підписання до 31.12.2011р. з виконанням всіх обов'язків щодо оплати Покупцем згідно даного Договору.

Договір підписано та скріплено відбитками печаток Сторін.

Відповідно до видаткових накладних №Е-00023076 від 30.10.2009р. на суму 6294,50грн., №Е-00025916 від 25.12.2009р. на суму 9032,40грн., Позивачем за вказаний період Поставлено Відповідачу товар на загальну суму 15326,90грн.

Згідно доводів Позивача, Відповідачем частково оплачено отриманий за накладними Товар, а саме -на суму 894,50грн.

Враховуючи вищенаведене, борг Відповідача перед Позивачем становить 14432,40грн.

В матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази відсутності боргу в розмірі 14432,40грн., чи здійснення його часткової або повної сплати.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази відсутності боргу в розмірі 14432,40грн., чи здійснення його часткової або повної сплати Відповідачем, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 14432,40грн. боргу підлягають до задоволення.

Щодо стягнення 1443,59грн. пені.

Позивач в розрахунку до ціни позову надає розрахунок пені, розрахований за період з 13.11.2009р. по 12.05.2010р. для суми боргу в розмірі 5400грн. (неоплачена частина за поставкою від 30.10.2009р.) та за період з 08.01.2010р. по 09.08.2010р. з суми боргу 9032,40грн. (поставка від 25.12.2009р.), вихідними даними для яких також є розміри облікової ставки НБУ, що діяли за відповідний період.

Відповідно до п.8.1 Договору, у випадку прострочення оплати згідно данного Договору, Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочки з оплатою.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правильність розрахунку пені, суд зазначає, що період розрахунку за поставкою від 25.12.2009р. Позивачем розраховано з порушенням умов п.3.2 Договору (розрахунок слід починати з 09.01.2010р.), та (за поставкою від 30.10.2009р. розрахунок слід починати з 14.11.2009р.), та з порушенням вимог ч.6 ст.232 Господарського кодексу України (розрахунок проведено за період понад 6 місяців). Проте, внаслідок проведеної перевірки нарахування пені, судом встановлено, що сума пені є більшою, аніж заявлено Позивачем до стягнення. Проте, за відсутності відповідного клопотання, передбаченого п.2 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, суд не вправі вийти за межі позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 1443,59грн. пені підлягають до задоволення.

Щодо стягнення 213,52грн. 3% річних за невиконання зобов'язання та 433,56грн. інфляційних нарахувань.

Позивачем до позовної заяви додано розрахунок інфляційних нарахувань, проведений відповідно до сумм боргу за кожною поставкою за період з листопада 2009р. по квітень 2010р. (на суму 5400грн.), та за період з січня 2010р. по червень 2010р. (з суми боргу 9032,4грн.), з врахуванням індексів інфляції за відповідні періоди.

Також, Позивачем додано розрахунок 3% річних, проведений за період 180 днів з врахуванням розміру боргу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність нарахування інфляційного збільшення з суми боргу 5400грн. суд зазначає, що таке проведено невірно, та розмір завищено. Так, з врахуванням вимог п.3.2 Договору, датою початку прострочення платежу за поставкою від 30.10.2009р. є 14.11.2009р. Відповідно, розраховувати інфляційне збільшення за листопад 2009р. слід пропорційно кількості днів прострочення у цьому місяці. З врахуванням наведеного, розмір інфляційного нарахування на суму боргу 5400грн. за період листопад 2009р. -квітень 2010р. становить 330,66грн.

Перевіривши правильність нарахування інфляційного збільшення з суми боргу 9032,4грн. суд зазначає, що такий проведено невірно, та розмір завищено. Так, з врахуванням п.3.2 Договору, датою початку прострочення платежу за поставкою від 25.12.2009р. є 09.01.2010р. Відповідно, розраховувати інфляційне збільшення за січень 2010р. слід пропорційно кількості днів прострочення у цьому місяці. З врахуванням наведеного, розмір інфляційного збільшення з суми боргу 9032,4грн. за період з січня 2010р. по червень 2010р. становить 256,11грн.

З врахуванням наведеного, загальний розмір інфляційних нарахувань становить 586,77грн. Позивачем ж заявлено до стягнення 433,56грн. інфляційних нарахувань. З даного приводу суд зазначає, що за відсутності клопотання, передбаченого п.2 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, суд не вправі вийти за межі позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність проведених розрахунків, суд зазначає, що позовні вимоги щодо стягнення 433,56грн. інфляційних нарахувань та 213,52грн. 3% річних підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог ст. 4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

04.07.2011року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 11.07.2011року.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з благодійного фонду допомоги інвалідам гірських районів Львівської області (79017, м.Львів, вул.Левицького, 73, кв.2, ідентифікаційний код 23891602) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Едемс»(79035, м.Львів, вул.Бузкова, 2, ідентифікаційний код 32181543) 14432,4грн. боргу, 1443,59грн. пені, 433,56грн. інфялційних нарахувань, 213,52грн. 3% річних, 165,23грн. державного мита, 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.