Рішення

від 18.07.2012 по справі 5015/1867/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.12 Справа№ 5015/1867/12

за позовом : Приватне підприємство «Західна овочева компанія», м. Львів

до відповідача : Галичанівська сільська рада, с. Галичани Городоцького р.-ну Львівської обл.

третя особа 1 : Городоцька районна адміністрація

третя особа 2 : Комунальне підприємство Городоцьке районне бюро технічної інвентаризації

про:

1) визнаня недійсним рішення Галичанівської сільської ради Городоцького району Львівської області №463 від 24.10.2008 р. «Про віднесення об'єктів нерухомості - приміщення адмінбудинку, що знаходиться в с. Галичани до комунальної власності територіальної громади сіл Галичани та Дроздовичі»;

2) визнання за Приватним підприємством «Західна овочева компанія»(код ЄДРПОУ 35816951) право власності на будівлю площею 272 кв. м., що знаходиться по вул. Цвітна, 13 в с.Галичани Городоцького району Львівської області

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники: від позивача: Цімко О.О. - представник, довіреність в матеріалах справи;

від відповідача: Шевчак Я.Ф.- сільський голова;

від третьої особи 1: Несімко М.П. -представник, довіреність в матеріалах справи;

від третьої особи 2: не з'явився

Суть спору:

Приватне підприємство «Західна овочева компанія»звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Галичанівської сільської ради Городоцького р.-ну Львівської обл. про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 14.05.2012р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначено у судовому засіданні на 11год. 30хв. 05.06.2012р.

05.06.2012р. до господарського суду Львівської області до початку розгляду справи по суті представником Позивача подано заяву про зміну предмету позову. З врахуванням вимог ч.4 ст.22 ГПК України, заяву про зміну предмету позову прийнято судом. Не змінюючи підставу позову у заяві про зміну предмету позову Позивач просить: 1) визнати недійсним рішення Галичанівської сільської ради Городоцького району Львівської області №463 від 24.10.2008 р. «Про віднесення об'єктів нерухомості - приміщення адмінбудинку, що знаходиться в с. Галичани до комунальної власності територіальної громади сіл Галичани та Дроздовичі; 2) визнати за Приватним підприємством «Західна овочева компанія»(код ЄДРПОУ 35816951) право власності на будівлю площею 272 кв. м., що знаходиться по вул. Цвітна, 13 в с.Галичани Городоцького району Львівської області.

Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі від 05.06.2012р., 18.06.2012р., 02.07.2012р., 09.07.2012р. В судовому засіданні 09.07.2012р. оголошувалась перерва до 17год. 30хв. 09.07.2012р.

Строк вирішення спору продовжено на 8 днів за клопотанням Позивача відповідно до ухвали господарського суду Львівської області по даній справі від 09.07.2012р.

Ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 05.06.2012р. залучено в якості третіх осіб Третю особу 1 та Третю особу 2.

Представникам Учасників по явці оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 27, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Учасникам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції господарського суду Львівської області та наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень), зазначалось, що права та обов'язки учасників визначені ст.ст.20, 22, 27, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надійшло.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав повністю.

Протягом розгляду справи представником Позивача подано суду наступні документи: заяву про зміну предмету позову з додаткам згідно опису; клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (згідно запису на третій сторінці обкладинки справи, представник Позивача з матеріалами справи ознайомився); заяву про уточнення позовної вимоги (заява про зменшення позовних вимог); письмові пояснення з приводу спору від 09.07.2012р.; копії протоколу зборів учасників товариства Позивача №4/2009р. від 12.02.2009р., копію акту прийому-передачі приміщень згідно договору купівлі-продажу від 08.05.2008р.; висновок про придатність до експлуатації житлової будівлі; лист Третьої особи 2 №202 від 21.06.2012р. .

Представник Відповідача в судове засідання з'явилась, проти позову усно заперечила; відзиву на позовну заяву Відповідачем не подано.

Протягом розгляду справи представниками Відповідача подано суду наступні документи: копію рішення сільської ради №2 від 23.11.2010р.; довіреність на право здійснення представництва; копію листа Позивача Відповідачу від 23.10.2008р.; копію рішення сільської ради №463 від 24.10.2008р.; копію протоколів виїмки від 28.04.2009р., 10.08.2010р.; клопотання по справі від 18.06.2012р. з додатками згідно опису; копію протоколу зборів учасників товариства Позивача №2/2008р. від 30.12.2008р.; копію заяв засновників товариства Позивача від 06.02.2009р. та від 23.01.2009р.копію клопотання від 02.07.2012р. з додатками згідно опису; лист Третьої особи 2 №212 від 04.07.2012р.; клопотання від 18.07.2012р. про повернення оригіналів документів (клопотання задоволено, оригінали повернуто, копії наявані в матеріалах справи).

Представник Третьої особи 1 в судове засідання з'явився, подав копію довіреності на право здійснення представництва та заперечення на позовну заяву.

Представник Третьої особи 2 в судове засідання жодного разу не з'явився, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань.

Ухвалами господарського суду Львівської області по даній справі Третю особу 2 зобов'язувалось надати матеріали реєстраційної та інвентаризаційної справи на спірний будинок; зазначені вимоги ухвал Третьою особою 2 не виконано; згідно листа Третьої особи 2 №223 від 11.07.2012р., - у зв'язку з вилученням таких правоохоронними органами.

Протягом розгляду справи від Третьої особи 2 до суду надійшли наступні документи: заява №217 від 05.07.2012р. про розгляд справи без участі представника Третьої особи 2; лист №223 від 11.07.2012р.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, враховуючи відсутність відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №14090707 від 30.03.2007р. та свідоцтва про право власності від 30.03.2007р., право власності на Будівлю (нежитлову будівлю, адмінбудинок площею 272 кв. м., що знаходиться по вул. Цвітна, 13 в с. Галичани Городоцького району Львівської області) зареєстровано за територіальною громадою в особі Галичанівської сільської ради.

Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №16578358 від 08.11.2007р., свідоцтва про право власності від 06.08.2007р. та витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №16600025 від 09.11.2007р., право власності на Будівлю зареєстроване за КП «Галичанка»Галичанівської сільської ради, яке далі перетворено у ТзОВ «Спільне підприємство «Галичанка»(форма власності -приватна), - витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно №16600025 від 09.11.2007р.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 08.05.2008р. (далі - Договір) Позивач придбав у ТзОВ «Спільне підприємство «Галичанка»нежитлову будівлю, адмінбудинок площею 272 кв. м., що знаходиться по вул. Цвітна, 13 в с. Галичани Городоцького району Львівської області (далі -Будівля).

Договір нотаріально посвідчено, зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за №565, в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 21.05.2008р.

Крім того, укладення та реєстрація Договору підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів №5897300 від 08.05.2008р., виданому приватним нотаріусом Тимофієвою А.М.

Будівлю передано Позивачу згідно акту прийому-передачі від 08.05.2008р.

Також, відповідно до листа Третьої особи 2 №202 від 21.06.2012р., 21.05.2008р. Городоцьке РБТІ зареєструвало Договір.

Листом від 23.10.2008р. Позивач повідомив Відповідача, що: «…не заперечує проти віднесення нерухомого майна що в с. Галичани Городоцького району Львівської області та належного підприємству, у власність територіальної громади сіл Галичани та Дроздовичі Городоцького району Львівської області.».

Рішенням №463 від 24.10.2008р. Галичанівської сільської ради (далі -Рішення), розглянувши лист Позивача від 23.10.2008р., сільська рада (Відповідач) вирішила віднести Будівлю до комунальної власності територіальних громад сіл Галичани та Дроздовичі Городоцького району Львівської області.

Рішенням №20 від 06.03.2009р. виконавчого комітету Галичанівської сільської ради вирішено оформити право власності на Будівлю за Галичанівською сільською радою.

Згідно свідоцтва на нерухоме майно від 19.03.2009р. та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №22212743 від 19.03.2009р., право власності на Будівлю оформлене за Відповідачем.

Після винесення Відповідачем оскаржуваного Рішення ( 24.10.2008р. ) протоколом зборів учасників товариства Позивача №2/2008 р. від 30.12.2008р . вирішено здійснити безоплатну передачу Будівлі Відповідачу; підтвердженням наведеного у протоколі є нотаріально посвідчені заяви учасників товариства Позивача від 23.01.2009р. та від 06.02.2009р.

Проте, відповідно до протоколу зборів учасників товариства Позивача №4/2009р. від 12.02.2009р., переглянуто протокол зборів №2/2008 від 30.12.2008р. та відмінено такий, а також вирішено Будівлю використовувати виключно для продажу.

Листом №109 від 09.04.2012р. Третя особа 2 повідомила Позивача на лист від 03.04.2012р., що згідно електронної бази реєстру прав власності на майно, власником Будівлі є Відповідач; з огляду на наведене Позивачу відмовлено у видачі витягу з реєстру прав; аналогічний зміст наведено в абзаці другому листа Третьої особи 2 №202 від 21.06.2012р. та листі Третьої особи 2 №212 від 04.07.2012р.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

У відповідності до п.п.1,10 ч.2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно ст.393 Цивільного кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується; власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

З врахуванням наведеного вище, право власності Позивача оспорюється та не визнається Відповідачем, який виніс Рішення про позбавлення Позивача такого, відповідно, у Позивача виникло право на пред'явлення позову про визнання його права власності.

Крім того суд зазначає, що предметом позову у справі є, в тому числі, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке суперечить законодавству та порушує права та законні інтереси, оскільки позбавляє позивача права власності на будівлю.

На відносини сторін у даній справі не поширюється визначена пунктом 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів, тому за приписами статей 1, 2, 12 Господарського процесуального кодексу України цей спір підлягає вирішенню господарськими судами України. До того ж обраний Позивачем спосіб захисту порушених прав та законних інтересів повністю відповідає пункту 2 статті 20 Господарського кодексу України та статті 16 Цивільного кодексу України, оскільки слова "недійсний" і "нечинний" є синонімами і означають, що оспорюваний акт не має юридичної сили. Наведена аналогічна позиція відображена і у Постанові Верховного Суду України від 23.12.2008 №2-8/16222-2007, Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 21.01.2009 №01-08/33, та п.3.2 Постанови Вищого господарського суду України №10 від 24.10.2011р.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскаржуване Рішення винесено, як зазначено у ньому, у відповідності до ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Проте, ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»(виключна компетенція сільських, селищних, міських рад) (в редакції, що діяла станом на момент винесення оскаржуваного рішення), не передбачала таких повноважень сільської ради як прийняття рішення щодо віднесення до комунальної власності об'єктів нерухомості, що належать третім особам на праві приватної власності.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що при винесенні оскаржуваного рішення у відповідності до ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»Відповідач діяв не у відповідності до актів законодавства.

Поряд з вищенавеним суд зазначає, що відповідно до ст.25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»(загальна компетенція сільських, селищних, міських рад) (в редакції, що діяла станом на момент винесення оскаржуваного рішення), сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до ч.1 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»(в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного Рішення та на час вирішення спору), територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, …, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності.

Згідно ч.2 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»(в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного Рішення та на час вирішення спору), підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності.

Як зазначено в оскаржуваному Рішенні, таке Відповідачем винесено за наслідками розгляду листа Позивача від 23.10.2008р.

Лист Позивача від 23.10.2008р. підписаний директором товариства Позивача та скріплений відбитком печатки, адресований голові сільської ради (Відповідачеві). В матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази нотаріального посвідчення листа від 23.10.2008р.

Крім того, лист Позивача від 23.10.2008р. є наступного змісту: «ПП «ЗОК»повідомляє про те, що не заперечує проти віднесення нерухомого майна що в с. Галичани Городоцького району Львівської області та належного підприємству, у власність територіальної громади сіл Галичани та Дроздовичі Городоцького району Львівської області.». З приводу наведеного суд також зазначає, що в листі не зазначено про передачу Позивачем Відповідачу саме спірної Будівлі, тобто не зазначено про яке саме нерухоме майно йдеться. Також, до листа не додано жодного додатку, який б вказував на ідентифікацію того чи іншого нерухомого майна.

Відповідно до ч.1 ст.328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ст.346 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення), право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам'яток історії та культури; 6) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю; 7) викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене; 8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника; право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Суд зазначає та наведене визнається Сторонами, що право власності Позивача на будівлю не припинялось з підстав, зазначених у п.п.3-11 ч.1 ст.346 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ч.1, ч. 4 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно Цивільним кодексом України, правочин предметом, якого виступає перехід права власності на об'єкт нерухомості, підлягає нотаріальному посвідченню - ч.2 ст.719 ЦК України визначає, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню; ст. 657 ЦК України зазначає, що договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Згідно ч.4 ст.209 ЦК України, нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 ЦК України (в тому числі щодо форми правочину).

Відповідно до ч.3 ст.640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Згідно ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Суд зазначає, що на момент винесення оскаржуваного Рішення відсутній будь-який нотаріально завірений правочин щодо передання Позивачем Відповідачу будівлі, чи відмову від такої Позивачем.

Крім того, відповідно до ч.3 ст.437 Цивільного кодексу України, у разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру. В матеріалах ж справи відсутні, Учасниками не наведені доводи та не подані докази подання заяви власником (Позивачем) до державного реєстру з приводу відмови від права власності на Будівлю.

Також, згідно п.6 Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно (передбачене Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затверджене Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 N 7/5, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 р. за N 157/6445) правовстановлювальним документом є свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування, однак рішення сесії не визнається правовстановлюючим документом.

Крім того, пункт 3.10 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (в редакції 2008-2009 років), затверджене Наказом N 7/5 від 07.02.2002, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 р. за N 157/6445, передбачав тільки односторонню відмову від права власності на майно, але не передбачав двосторонню відмову на користь іншої особи. Також, згідно п.3.10 Тимчасового положення, підпис на такій заяві мав бути нотаріально посвідчений. Заяви ж без нотаріально засвідченого підпису не мають жодної юридичної сили. Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»від 1 липня 2004 року N 1952-IV (в редакції, яка діяла до 16.03.2010 згідно нової редакції (закон від 11.02.2010 N 1878-VI /1878-17/) документи, що встановлюють виникнення, припинення, перехід прав на нерухоме майно і подаються для державної реєстрації прав на нерухоме майно, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом, Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами. Частиною 1 п.3.10 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (в редакції чинній до 28.07,2010 р.) передбачав, що у разі відмови власника від права власності на нерухоме майно в розділ Реєстру прав уноситься відповідний запис про відмову на підставі заяви власника майна, поданої особисто та справжність підпису на якій засвідчено нотаріусом.

З врахуванням вищенаведеного, в тому числі відсутності нотаріального посвідчення правочину, незазначення у листі Позивача від 23.10.2008р. проти віднесення якого саме нерухомого майна на користь Відповідача не заперечує директор товариства Позивача, суд зазначає, що лист Позивача від 23.10.2008р. не може вважатись вчиненим у належній формі правочином, на підставі якого могло відбуватись передача права власності Відповідачу на спірну Будівлю.

При цьому суд наголошує, що протокол зборів учасників товариства Позивача №2/2008р. від 30.12.2008р. та нотаріально посвідчені заяви засновників товариства Позивача датовані після винесення оскаржуваного рішення ( 24.10.2008р. ), відтак, не були (як зазначено у Рішенні) та не могли бути підставою для його винесення.

Суд також зазначає, що частина 1 ст.321 ЦК України визначає непорушність права власності та передбачає, що право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч.2 ст.321 ЦК України, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Згідно ст.393 Цивільного кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується; власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

З врахуванням наведеного вище, право власності Позивача оспорюється та не визнається Відповідачем, який виніс Рішення про позбавлення Позивача такого, відповідно, у Позивача виникло право на пред'явлення позову про визнання його права власності.

При чому суд зазначає, що до позбавлення Рішенням Відповідача права власності Позивача на Будівлю, останній був належним власником Будівлі, що підтверджується зазначеними вище правовстановлюючими документами. Відповідно до ст.328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Суд також зазначає, що жодного акту приймання-передачі Будівлі між Сторонами не укладалось; при цьому, протоколом зборів учасників товариства Позивача №2/2008р. від 30.12.2008р. вирішено саме передати майно, а не відступити у будь-який спосіб.

При цьому суд також зазначає, що згідно висновку про придатність до експлуатації нежитлової будівлі, що розташований за адресою вул.Цвітна, 13, с.Галичани, Городоцький район, Львівська область станом на 01.05.2012 р. Будівля відповідає державним будівельним нормам і придатна до експлуатації за цільовим призначенням.

Щодо доводів Третьої особи 1, наведених у запереченнях на позовну заяву, суд зазначає наступне.

Так, Третя особа 1 заперечує проти позову з підстав непроведення державної реєстрації Договору, а відтак, невиникнення у Позивача за Договором права власності на будівлю.

Проте, як зазначено вище в матеріалах справи, Договір нотаріально посвідчено, зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за №565, в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 21.05.2008р.; укладення та реєстрація Договору підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів №5897300 від 08.05.2008р., виданому приватним нотаріусом Тимофієвою А.М.; відповідно до листа Третьої особи 2 №202 від 21.06.2012р., 21.05.2008р. Городоцьке РБТІ зареєструвало Договір.

Крім того, підтвердженням виникнення права власності на підставі Догвору у Позивача є і визнання такого Відповідачем, в тому числі шляхом винесення оскаржуваного Рішення.

Щодо клопотання Відповідача про застосування строків позовної давності та відмови у позові суд зазначає наступне.

Заяву Відповідач мотивує тим, що що 30.12.2008р. зборами учасників Позивача прийнято рішення про безоплатну передачу належної Позивачу Будівлі у власність територіальної громади сіл Галичани і Дроздовичі Городоцького району Львівської області; також, усі учасники товариства Позивача написали нотаріально завірені заяви Відповідачу, якими підтвердили дані протоколу від 30.12.2008р. Таким чином, Відповідач робить висновок, що Позивачу було відомо про передачу Будівлі ще 30.12.2008р.

Суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В матеріалах справи відсутні та Сторонами не наведені доводи і не подані докази повідомлення, скерування чи вручення Позивачу оскаржуваного Рішення сесії Відповідача (№463 від 24.10.2008р.); крім того, Відповідачем заперечено факт отримання чи оголошення йому такого до 2012р.

З врахуванням вищенаведеного в мотивувальній частині рішення, в тому числі відсутності належної передачі майна, суд зазначає, що право власності Позвача порушено Відповідачем шляхом винесення оскаржуваного Рішення сесії Відповідача (№463 від 24.10.2008р.), судом ж не встановлено та Сторонами не доведено, що Позивач взнав чи міг взнати про порушення його прав в строк понад 3 роки до моменту подання позову, як і не доведено про повідомлення Позивача про реєстрацію права власності у 2009р. за Відповідачем. З врахуванням вищенаведеного в суда відсутні правові підстави для затосування строку позовної давності, а відтак, для відмови в задоволенні позову з цих підстав.

З приводу доводів Позивача про те, що оскільки відповідно до п.10 ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»( в редакції чинній станом на 24.10.2008р.) до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить облік та реєстрація відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності, то оформлення права власності на спірне майно мало відбуватись на підставі рішення виконавчого комітету, а не рішення сесії, а отже оскаржуване Рішення прийнято з порушенням компетенції суд зазначає, що з такими доводами погодитись неможна, оскільки оскаржуваним Рішенням прийнято у власність Відповідача Будівлю, а до компетенції виконавчого органу, в силу вищенаведеної норми Закону, належить лише облік та реєстрація об'єктів нерухомого майна, що є похідним відносно набуття у власність.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що що при пинесенні оскаржуваного рішення у відповідності до ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»Відповідач діяв не у відповідності до актів законодавства; враховуючи також відсутність нотаріального посвідчення правочину, незазначення у листі Позивача від 23.10.2008р. проти віднесення якого саме нерухомого майна на користь Відповідача не заперечує директор товариства Позивача, а відтак, лист Позивача від 23.10.2008р. не може вважатись вчиненим у належній формі правочином, на підставі якого могло відбуватись передача права власності Відповідачу на спірну Будівлю; беручи до уваги позбавлення Позивача винесенням оскаржуваного Рішення права власності на будівлю; враховуючи також обрані Позивачем належні способи захисту, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому суд зазначає, що обраний Позивачем спосіб захисту порушених прав та законних інтересів повністю відповідає пункту 2 статті 20 Господарського кодексу України та статті 16 Цивільного кодексу України, оскільки слова "недійсний" і "нечинний" є синонімами і означають, що оспорюваний акт не має юридичної сили. Наведена аналогічна позиція відображена і у Постанові Верховного Суду України від 23.12.2008 №2-8/16222-2007, Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 21.01.2009 №01-08/33.

Відповідно до вимог ст. 4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

18.07.2012року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 23.07.2012року.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.41, п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4-7, 34, 43, 49, 83-87 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити.

2. Визнати недійсним рішення сесії Галичанівської сільської ради Городоцького району Львівської області №463 від 24.10.2008 р. «Про віднесення об'єктів нерухомості - приміщення адмінбудинку, що знаходиться в с. Галичани до комунальної власності територіальної громади сіл Галичани та Дроздовичі».

3. Визнання за приватним підприємством «Західна овочева компанія»(79000, м.Львів, вул..Скрипника, 31/65, ідентифікаційний код 35816951) право власності на будівлю площею 272 кв. м., що знаходиться по вул. Цвітна, 13 в с.Галичани Городоцького району Львівської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Фартушок Т.Б.