Рішення

від 03.09.2012 по справі 5015/2747/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.12 Справа№ 5015/2747/12

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛРЕМСЕРВІС»

до відповідача суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1

про стягнення заборгованості

ціна позову : 34221,15грн.

суддя Фартушок Т.Б.

секретар ПолюховичХ.М.

Представники:

від Позивача - не з'явився;

від Відповідача -ОСОБА_2, довіреність в матеріалах справи

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЛРЕМСЕРВІС»звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення заборгованості; ціна позову 34221,15грн.

Справа отримала номер 5015/7288/11.

Рішенням господарського суду Львівської області по справі №5015/7288/11 від 07.02.2012р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2012р., вирішено: 1.Позов задоволити частково; 2. Стягнути з суб"єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Галремсервіс", АДРЕСА_2 (код ЄДРПОУ 13808258) - 31753,80 грн. заборгованості по орендній платі, 1487,80 грн. пені, 263,98 грн. інфляційних нарахувань, 361,69 грн. - 3% річних, 1462,12 грн. судового збору; 3. В решті позовних вимог -відмовити.

Постановою Вищого господарського суду України по справі №5015/7288/11 від 21.06.2012р. рішення господарського суду Львівської області від 07.02.2012р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2012р. у справі №5015/7288/11 скасовано та справу передано на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

На новому розгляді, згідно даних автоматизованого розподілу справ, справа отримала номер 5015/2747/12.

Ухвалою господарського суду Львівської області по справі №5015/2747/12 від 09.07.2012р. справу прийнято до розгляду та призначено розгляд в судовому засіданні на 16год. 25хв. 20.08.2012р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі господарського суду Львівської області від 20.08.2012р.

Представникам Сторін по явці оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які оголошені чи надіслані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про оголошення ухвал та наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень), зазначалось, що права та обов'язки Сторін визначені ст.ст.20, 22, 27, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надійшло.

Представник Позивача в судове засідання не з'явилась, була належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення судового засідання. Проте, 20.08.2012р. в судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримала повністю.

20.08.2012р. до господарського суду Львівської області також надійшли повідомлення Позивача про відсутність обставин, передбачених п.2 ч.1 ст.62 ГПК України та письмові пояснення з приводу встановлених постановою Вищого господарського суду України від 21.06.2012р. у справі №5015/7288/11 обставин.

Крім того, 23.08.2012р. до господарського суду Львівської області надійшло клопотання Позивача про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням у відпустці до 15.09.2012р. представника Позивача та про розгляд справи у більш тривалий строк, аніж встановлено ст.69 ГПК України. З приводу даного клопотання суд зазначає наступне:

- до клопотання не додано жодного доказу перебування уповноваженого представника Позивача у відпустці, в тому числі до строку, зазначеного в клопотанні;

- в силу вимог ст.28 ГПК України, Позивач не обмежений одним представником при здійсненні представництва та вправі забезпечити представництво як посадовими особами згідно установчих документів, так і згідно довіреностей.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає про відсутність правових підстав для задоволення клопотання за необґрунтованістю та недоведеністю підстав.

Крім того, з приводу клопотання в частині розгляду справи у строк більший, аніж встановлено ст.69 ГПК України суд зазначає, що в силу того, що суд є органом спеціальної компетенції, в суда відсутні правові підстави для виходу за межі строку, встановленого ст.69 ГПК України.

Представник Відповідача в судове засідання з'явився, проти позову заперечив повністю з причин та підстав, викладених у документах по справі, в тому числі касаційній скарзі.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, Відповідача зобов'язувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

В судовому засіданні протягом розгляду справи суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням Відповідачем свого зобов'язання щодо своєчасної та в повному обсязі сплати орендної плати за договором оренди №14 від 01.07.2010р., дію якого, на думку Позивача, продовжено.

Позивач посилається на те, що договір оренди №14 від 01.07.2010р. продовжував свою дію до 31.12.2010р., і оскільки жодних заяв після 31.12.2010р. щодо його припинення сторони одна-одній не надсилали, то згадуваний договір в силу ч.4 ст.284 ГК України, яка кореспондується із положеннями ст.764 ЦК України, продовжує свою дію і на момент подання позову.

Позивач просить стягнути з Відповідача заборговність за період з 23.12.2010р. по 28.10.2011р., в тому числі пеню, інфляційні нарахування та 3% річних.

Відповідач з позовними вимогами не погоджується та заперечує факт автоматичної пролонгації договору оренди. Доводи Відповідача мотивовані неможливістю подальшого підтримання ділових стосунків, взаємним погодженням щодо неможливості подальшого використання об'єкта оренди, надісланням позивачеві акту приймання-передачі, звільненням орендованого приміщення та ґрунтуються на ст.764 ЦК України щодо необхідності продовження користування майном наймачем, як однієї з умов автоматичної пролонгації договору.

Між сторонами укладено договір оренди №14 від 01.07.2010р. (далі -Договір), відповідно до умов якого, Орендодавець (Позивач) передає, а Орендар (Відповідач) приймає в строкове платне користування частину приміщення площею 174,1 м 2 , яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (далі -Майно).

За актом приймання-передачі майна від 01.07.2010р. Орендодавець (Позивач) передав, а Орендар (Відповідач) прийняв нежитлове приміщення загальною площею 174,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до п.11.1 Договору, цей Договір укладено на три місяці, що діє з 01.07.2010р. до 30.09.2010р. включно; згідно п.11.2 Договору -його дія припиняється після закінчення строку на який він був укладений або достроково у випадках передбачених законом чи цим Договором.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.04.2011р. в іншій справі №3/234(10), в якій брали участь ті самі сторони, встановлено, що Договір (договір оренди №14 від 01.07.2010р.) продовжував свою дію на той самий строк, який був раніше встановлений Договором, а саме на 3 місяці -до 31.12.2010р.

В силу ст.35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ст.764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Згідно ч.4 ст.284 ГК України, строк договору оренди визначається за погодженням сторін; у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

При цьому суд зазначає, що таке повідомлення може бути скероване як до закінчення строку дії договору, так і протягом місяця після його закінчення, оскільки вказаною нормою встановлено максимальний термін, до якого можна скеровувати повідомлення, що спричинить наслідки, передбачені ст.ст.764 ЦК України, 284 ГК України.

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався. Проте, автоматична пролонгація договору оренди можлива за умови продовження користування майном наймачем та якщо проти цього не заперечує орендодавець.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позовними вимогами Позивача є стягнення з Відповідача орендної плати за Договором за період, в тому числі, після грудня 2010р. Дані доводи Позивач обгрунтовує продовженням строку дії Договору з причин, що Відповідач після грудня 2010р. продовжував користуватись орендодавним майном.

Проте, в матеріалах справи відсутні, Позивачем не подано доказів продовження користування орендованим майном Відповідачем після закінчення строку дії Договору.

Відтак, Позивачем не доведено однієї з невід'ємних умов продовження строку дії Договору, - продовження користування таким Відповідачем після закінчення строку дії Договору.

Поряд з цим суд зазначає, що в матеріалах справи наявні докази непродовдження користування Відповідачем Майном після закінчення строку дії Договору.

Так, згідно п.2.1 Договору, Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами Акту приймання-передачі Майна.

Пунктом 2.3 Договору встановлено, що у разі припинення цього договору майно повертається орендарем ТзОВ "Галремсервіс" в аналогічному порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором.

Відповідачем (Орендарем) надіслано на адресу Позивача (Орендодавця) акт приймання-передачі 29.11.2010р. (а.с.64), що не заперечується Позивачем та підтверджується наявним у матеріалах справи описом вкладення з відбитком поштового штемпеля.

Відповідно до ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно ст.795 ЦК України, передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору; з цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором; повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору; з цього моменту договір найму припиняється.

Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що Відповідачем до закінчення строку дії Договору (31.12.2010р.) вчинено вичерпні дії до повернення майна Позивачу (надіслано 29.11.2010р. акт приймання передачі), які вимагаються законодавством та укладеним між Сторонами Договором.

Крім того суд зазначає, що Відповідачем 15.11.2010р. укладено договір перевезення №111502, згідно якого, та наявних у матеріалах справи відомості наданих транспортних послуг, акту №111702 від 17.11.2010р. надання послуг вантажних перевезень, квитанції про оплату послуг, Відповідачем здійснено транспортне перевезення вантажу з адреси місцезнаходження орендованого Майна автомобілем КАМАЗ на адресу -с.Давидів Пустомитівського р.-ну.

Також, 21.12.2010р. Відповідачем отримано свідоцтво про сплату єдиного податку серії И №377485, згідно якого, з врахуванням попереднього свідоцтва Відповідача серії З №047052 від 09.034.2010р., місце здійснення підприємницької діяльності з адреси місцезнаходження орендованого Майна Відповідачем здійснено на адресу -с.Давидів Пустомитівського р.-ну (адреса, куди вивозився вантаж згідно вищенаведеного договору перевезення від 15.11.2010р.).

Крім того суд зазначає, що Договір укладався Відповідачем як суб'єктом підприємницької діяльності, а не фізичною особою. Згідно ж декларації про доходи Відповідача за період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р., протягом 2011р. Відповідачем доходи від підприємницької діяльності не одержувались, що є непрямим доказом нездійснення Відповідачем підприємницької діяльності у 2011р., в тому числі за місцем знаходження орендованого Майна.

Дані обставини, що підтверджені належними доказами, суд, у відповідності до вимог ч.1 ст.43 ГПК України, оцінює в їх сукупності.

З врахуванням вищенавеного, в тому числі описаного вище надіслання Відповідачем Позивачу 29.11.2010р. акту приймання-передачі орендованого Майна, беручи до уваги, в тому числі здійснення Відповідачем перевезення 17.11.2010р. вантажів з адреси орендованого Майна на адресу нової реєстрації місця здійснення Відповідачем підприємницької діяльності, неотримання Відповідачем доходів від підприємницької діяльності у 2011р., суд зазначає про належне повідомлення Відповідачем Позивача до закінчення строку дії Договору про припинення такого та непродовження (звільнення) користування Відповідачем орендованим Майном після закінчення строку його дії (грудня 2012р.).

Відтак, з врахуванням вимог ст.764 ЦК України, ст.284 ГК України, беручи до уваги недоведеність Позивачем факту користування Відповідачем орендованим Майном після 31.12.2010р. , наявність доказів про припинення такого користування, суд зазначає про недоведеність Позивачем факту неодноразової пролонгації дії Договору, тобто непродовдження дії такого після 31.12.2010р.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Беручи до уваги наведене вище, в тому числі те, що з 01.01.2011р. Договір припинив свою дію, а відтак, зобов'язання в частині сплати орендних платежів у Відповідача за Договором за період 01.01.2011р. по жовтень 2011р. (заявлено до стягнення) та після нього відсутні, не виникали, а відтак, - не могли бути порушеними Відповідачем, суд зазначає про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості (основного боргу та нарахованих на нього пені, інфляційних нарахувань, 3% річних) за період з 01.01.2011р. по 28.10.2011р., а відтак, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити, в тому числі, за недоведеністю.

З приводу позовних вимог в частині стягнення заборгованості за період з 23.12.2010р. по 31.12.2010р. суд зазначає наступне.

Як зазначено вище, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.04.2011р. в справі №3/234(10), в якій брали участь ті самі Сторони, встановлено, що Договір продовжував свою дію на той самий строк, який був раніше встановлений Договором, а саме на 3 місяці -до 31.12.2010р.

В силу ст.35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як зазначено вище, орендоване Майно передане Відповідачу, підтвердженням чого є акт приймання-передачі від 01.07.2010р. та встановлені доводи щодо користування майном.

Відповідно до п.п.3.1, 3.2 Договору, базовий розмір орендної плати за оренду визначеного в п.1.1 Майна (без врахування комунальних послуг) встановлюється у розмірі 3125грн. в місяць, в т.ч. ПДВ, на дату підписання цього Договору; орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Позивачем заявлено до стягнення за грудень 2010р. 806,40грн. боргу з оплати орендної плати. При цьому Позивач борг за грудень 2010р. розраховує з 23.12.2010р. по 31.12.2010р., проте, як зазначено у позовній заяві та згідно пояснень представника Позивача, Позивач розраховує борг за 8 днів грудня 2010р. (за період після 23.12.2010р. по 31.12.2010р.) (а.с.7). Наведене пояснює, в тому числі тим, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.04.2011р. у справі №3/234(10) з Відповідача на користь Позивача за Договором стягнуто борг включно по 23.12.2010р.

Перевіривши правильність проведеного Позивачем розрахунку основного боргу за 8 днів грудня 2010р. суд зазначає, що такий (806,40грн.) Позивачем проведено невірно, оскільки, розраховуючи борг за грудень 2010р. (за 8 днів) пропорційно кількості днів у місяці (31), з врахуванням місячного розміру орендної плати (3125грн.) отримуєм 806,4 5грн. (3125/31*8). Проте, за відсутності заяви, передбаченої п.2 ст.83 ГПК України, суд не вправі вийти за межі позовних вимог.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі дію Договору у грудні 2010р., а відтак, наявних зобов'язань щодо оплати у Відповідача за цей період, беручи до уваги також те, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази сплати Відповідачем Позивачу 806,40грн. боргу повністю чи частково, суд приходить до висновку про наявність правових підстав до задоволення позову в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 806,40грн. боргу з орендної плати за 8 днів грудня 2010р.

Щодо стягнення інфляційних нарахувань, 3% річних, пені.

Згідно ч.5 ст.762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Договором (п.п.3.3, 3.4) встановлено строк, до якого сплачуються платежі за використання майна, такі як водопостачання, водовідведення, плата за користування земельною ділянкою, вивезення побутових відходів та плата за спожиту електроенергію, проте, розділом 3 Договору (Орендна плата) не визначено строк сплати орендної плати. З врахуванням вищенаведеного, в тому числі ч.5 ст.762 ЦК України, суд зазначає, що строк внесення орендної плати у Відповідача за Договором встановлено до останнього числа місяця, за який така нарахована.

Відповідно до наявного у матеріалах справи розрахунку 3% річних, з суми боргу 806,40грн. Позивачем розраховує 3% річних за період з 03.10.2011р. по 28.10.2011р. (299 днів); при цьому розмір 3% річних становить 19,82грн.

Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку інфляційних нарахувань з суми боргу 806,40грн., Позивач розраховує інфляційні нарахування за період з 03.01.2011р. по 28.10.2011р., зазначаючи середній індекс інфляції 1,042; при цьому розмір інфляційних нарахувань становить 33,87грн. (сума боргу з врахуванням індексу інфляції (840,27грн.) -(мінус) суму боргу (806,40грн.)).

При цьому суд зазначає, що розмір 3% річних Позивачем при розрахунку занижено, проте, за відсутності заяви, передбаченої п.2 ст.83 ГПК України, суд не вправі вийти за межі позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням вищенаведеного, в тому числі того, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази здійснення Відповідачем на користь Позивача сплати 19,82грн. 3% річних та 33,87грн. інфляційних нарахувань повністю чи частково, перевіривши правильність проведених розрахунків 3% річних та інфляційних нарахувань, суд зазначає, що вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача 19,82грн. 3% річних та 33,87грн. інфляційних нарахувань підлягають до задоволення.

Щодо стягнення пені суд зазначає, що Позивачем з боргу 806,40грн. пеню розраховано із зазначенням кількості днів прострочення 299 (з 03.01.2011р. по 28.10.2011р.) та розміру облікової ставки НБУ -7,7500%.

Пунктом 3.6 Договору передбачено стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що обчислення пені можливе виключно за шість місяців з моменту виникнення заборгованості (ч.6 ст.232 ГК України). При цьому суд бере до уваги зазначені вище доводи в частині початку виникнення заборгованості (ч.5 ст.762 ЦК України) та зазначає, що першим днем прострочення оплати боргу (806,40грн) за грудень 2010р. є 01.01.2011р.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що пеня з суми боргу 806,40грн. (за 8 днів грудня 2010р.), обрахована Позивачем за період з 03.01.2011р. по 28.10.2011р. може підлягати до стягнення виключно за період з 03.01.2011р. (початок обрахунку згідно розрахунку Позивача) по 30.06.2011р. (закінчення шестимісячного строку з моменту виникнення заборгованості), тобто за кількість днів 179 (при наявності у 2011р. 364 календарних днів).

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність проведеного розрахунку пені, суд зазначає, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача за Договором пені з суми боргу 806,40грн. (за 8 днів грудня 2010р.) підлягають до задоволення в розмірі 61,47грн. (806,40/100*15,5/384*179), в частині стягнення 40,92грн. пені, розрахованої за вказаний період, слід відмовити.

Крім того, на виконання вказівок, зазначених у постанові Вищого господарського суду України від 21.06.2012р. у справі №5015/7288/11 щодо доводів Позивача про неможливість дострокового припининення дії Договору суд зазначає наступне.

Згідно ч.3 ст.291 ГК України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.188 ГК України зміна та розірвання господарських договорі в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором . Аналогічною нормою ч.1 ст.651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті п.6.2 договору передбачено, що орендар має право у будь-який час відмовитися від договору оренди, письмово попередивши про це орендодавця за 2 місяці.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що укладеним між Сторонами Договором передбачено право відмови від Договору (розірвання) з ініціативи Орендаря (Відповідача), що не суперечить вимогам законодавства.

При цьому суд зазначає, що не можна погодитись з позицією Позивача про те, що в силу ч.1 ст.291 ГК України, відповідно до якої одностороння відмова від договору не допускається, в Орендаря (Відповідача) не могло бути права в односторонньому порядку відмовитись від Договору з огляду на те, що в силу зазначення можливості відмови у Договорі, остання, згідно ч.3 ст.291, ч.1 ст.188 ГК України, ч.1 ст.651 ЦК України, така не є відмовою від договору в односторонньому порядку, а є відмовою, передбаченою Договором.

Проте, як зазначено вище, станом на 01.01.2011р. дія Договору припинилась, відтак, відсутні підстави до застосування п.6.2 Договору як відмова від Договору з попередженням за два місяці.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

03.09.2012року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 10.09.2012року.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Позовну заяву подано до господарського суду Львівської області 07.12.2011р . Відповідно до доданих до позовної заяви платіжних доручень №57 від 27.10.2011р. на суму 342,21грн., №401 від 09.11.2011р. на суму 1135,28грн., Позивачем сплачено 1477,49грн. Станом на час подання позову набрав законної сили Закон України «Про судовий збір» (01.11.2011р.) (далі -Закон). Відповідно до ч.1 ст.3 Закону, судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством. Відповідно до п.п.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у наступному розмірі - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат. При цьому, згідно ч.1 ст.4 Закону, судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Відповідно до ст.22 Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік», установлено на 2011 рік мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 941 гривня. З врахуванням вищенаведеного, в тому числі дати подання позову (07.12.2011р.), майнового характеру поданого позову та ціни позову (34221,15грн.) суд зазначає, що при поданні позову підлягало сплаті 1411,50грн. судового збору.

Проте, Позивачем при поданні позову такий не сплачено, а сплачено державне мито . З даного приводу суд зазначає, що в суда відсутні правові підстави до залишення позову без розгляду, оскільки сплата такого під час розгляду справи №5015/7288/11 не вимагалась та справа скерована для нового розгляду згідно постанови Вищого господарського суду України від 21.06.2012р. у справі №5015/7288/11.

Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що при розподілі судових витрат слід стягнути з Позивача на користь спеціального фонду Державного бюджету України 1411,50грн. судового збору, та стягнути з Відповідача на користь Позивача судовий збір, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При цьому суд зазначає, що наведеним Позивач не позбавлений права на звернення до господарського суду з питань повернення сплачених згідно платіжних доручень (№57 від 27.10.2011р. на суму 342,21грн., №401 від 09.11.2011р. на суму 1135,28грн.) 1477,49грн. державного мита .

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 43, 44, 48, 49, 78, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з суб"єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Галремсервіс" (м.Львів, вул.Шевченка, 200, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 13808258) 806,40грн. боргу, 19,82грн. 3% річних, 33,87грн. інфляційних нарахувань, 61,47грн. пені, 42,35грн. судового збору.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Галремсервіс" (м.Львів, вул.Шевченка, 200, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 13808258) на користь спеціального фонду Державного бюджету України 1411,40грн. судового збору.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.