Рішення

від 02.07.2012 по справі 5015/2265/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.12 Справа№ 5015/2265/12

за позовом заступник військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі

позивача 11 окремий колійний загін 1 об'єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту військова частина Т0200

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Овеа-Транс»

про стягнення заборгованості

ціна позову: 18441,95грн.

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Чеботар Є.Л.

Представники:

від прокурора -Покора К.В., посвідчення №34;

позивача -Кундик М.В., довіреність в матеріалах справи;

позивача - не з'явився

Суть спору:

Зступник військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі позивача 11 окремий колійний загін 1 об'єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту військова частина Т0200 звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Овеа-Транс»про стягнення заборгованості; ціна позову: 18441грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 07.06.2012р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначено в судовому засіданні на 14год. 45хв. 19.06.2012р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі господарського суду Львівської області по даній справі від 19.06.2012р.

Представникам Учасників протягом розгляду справи по явці оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 29, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області №№5015/475/11 від 02.02.2011р. та від 15.02.2011р., які скеровані чи оголошені Учасникам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмові повідомлення про оголошення ухвал), зазначалось, що права та обов'язки Учасників визначені ст.ст.20, 22, 28, 29, 38 Господарського процесуального кодексу України

Заяв про відвід судді не надійшло.

Прокурор в судове засідання не з'явився, позовні вимоги підтримав повністю.

Представник Позивача 1 в судове засідання з'явилась, позовні вимоги підтримала повністю; подала копію довіреності на право здійснення представництва.

Крім того, протягом розгляду справи 19.06.2012р. від представника Позивача надходило клопотання про проведення судового засідання без її участі.

Відповідач явку повноважного представника в судові засідання не забезпечив, ухвалами суду по даній справі явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань; вимог ухвал господарського суду Львівської області по даній справі, в тому числі щодо подання відзиву, не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

Підтвердженням належного повідомлення Відповідача про дату, час та місце проведення судових засідань є дані реєстру вихідної кореспонденції господарського суду Львівської області, згідно яких, з врахуванням термінів поштового перебігу, встановлених «Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів», затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.12.2007року N1149, Відповідач завчасно попереджався про судові засідання шляхом надіслання ухвал суду.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 121 Конституції України, на органи прокуратури покладено представництво інтересів держави в суді, у випадках передбачених законом. Право на звернення до місцевого суду в інтересах держави, підприємств, та інших юридичних осіб визначено п.6 ст.20 Закону України "Про прокуратуру". Безпосередньо до господарського суду право звернення прокурора передбачено п.3 ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, обгрунтовує необхідність її захисту.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999р. передбачено, що інтереси держави є оціночним поняттям, і прокурор визначає в чому саме відбулось або могло відбутись порушення матеріальних або інших інтересів держави.

Відповідно до положень ст.36-1 Закону України „Про прокуратуру", представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

11 окремий колійний загін 1 об'єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту (далі - в/ч Т 0200, Позивач) є складовою частиною Державної спеціальної служби транспорту (далі - ДССТ), яка є спеціалізованим державним органом транспорту у складі Міністерства інфраструктури України, призначеним для стійкого функціонування транспорту в мирний час та в умовах воєнного і надзвичайного стану.

Статтею 19 Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту»визначено, що майно, яке закріплене за в/ч Т0200 є державною власністю, перебуває у сфері управління Міністерства інфраструктури, і належить їй на правах оперативного управління. Фінансування зазначеної військової частини здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Таким чином, для захисту порушеного права в/ч Т 0200 уповноважена виступати стороною в Господарському суді, оскільки командир в/ч Т0200 несе повну відповідальність перед державою за стан та діяльність військової частини, а також за ефективне використання закріпленого державного майна, витрачання грошових коштів, контроль за виконанням договірних зобов'язань, і повинен вживати заходів щодо відшкодування збитків, заподіяних військовій частині, для чого діяти у відповідності із законом.

Щодо стягнення 15189,40грн. боргу .

07.12.2009року між Регіональним відділенням ФДМУ по Львівській області і ТзОВ «Овеа-Транс» укладений договір оренди державного нерухомого майна №189 (далі - Договір), згідно якого Орендодавець (Регіональне відділення ФДМУ по Львівській області) передав, а орендар (ТзОВ «Овеа-Транс») прийняв у строкове, платне користування окреме індивідуально визначене майно - нежитлове приміщення складу інженерно - технічної служби, загальною площею 511,8 м. кв., що знаходиться за адресою: м. Червоноград, вул. Промислова, 3 та знаходиться на балансі військової частини Т0200 (далі -Приміщення).

Пунктом 3.1 Договору та розрахунком орендної плати визначено, що розмір орендної плати визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.01.1995 № 786 (зі змінами і доповненнями до неї) і становить 2300,46грн. за серпень 2009 року (базовий місяць) без врахування індексу інфляції та ПДВ. В подальшому розмір орендної плати корегується в залежності від індексу інфляції згідно методики.

Пунктом 3.6 Договору Сторони передбачили, що орендна плата перераховується до бюджету та Балансоутримувачу (Позивачу) щомісяця не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним і спрямовується 50 відсотків від суми орендної плати до Державного бюджету, а 50 відсотків від суми орендної плати на рахунок Балансоутримувача, тобто, військової частини Т0200 (Позивачу).

Відповідно до п. 5.3 Договору Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Станом на 18 квітня 2012 р. в період з 31 серпня 2011 року по 18 квітня 2012 року, розмір основної заборгованості Відповідача перед Позивачем відповідно до умов Договору становить 15189,40 грн.

Наведена сума боргу підтверджується актами Позивача, складеними згідно Договору, рахунками до них та довідкою Позивача №2/1-134 від 18.04.2012р.

Згідно п. 9.3 Договору у випадку, якщо сторони не дійшли до згоди, суперечності між ними розглядаються в господарському суді згідно чинного законодавства України. Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 1 ГПК України, Позивач вправі звернутися за захистом своїх порушених прав та інтересів до господарського суду з позовом про примусове стягнення боргу.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Згідно ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що в матеріалах справи відсутні, Учасниками не наведені доводи та не подані докази сплати Відповідачем повністю чи частково станом на час розгляду справи боргу згідно Договору в розмірі 15189,40 грн., враховуючи представлені докази та доводи мотивувальної частини рішення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача 15189,40грн. основного боргу підлягають до задоволення.

Щодо стягнення 142,77грн. 3% річних та 104,30грн. інфляційних нарахувань.

Прокурором додано до позовної заяви розрахунок 3% річних та інфляційних, проведений на суму боргу, вихідними даними для якого є сума боргу за відповідні періоди, періоди заборгованості, розмір відсотків -3% річних та величини індексів інфляції у відповідні місяці.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунку інфляційних нарахувань суд зазначає, що такі проведено невірно, оскільки не повною мірою враховано п.3.6 Договору в частині здійснення плати до 10 числа наступного місяця. Проте, при перевірці судом встановлено, що розмір інфляційних нарахувань за вказаний Прокурором період є більшим, аніж заявлено до стягнення. Проте, за відсутності клопотання, передбаченого п.2 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, суд не вправі вийти за межі позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність проведених розрахунків суд зазначає, що позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 142,77грн. 3% річних та 104,30грн. інфляційних нарахувань підлягають до задоволення.

Щодо стягнення 727,07грн. пені та 2278,41грн. штрафу.

В додатках до позовної заяви Прокурор на дає розрахунки штрафу та пені, проведені відповідно до періодів та розміру боргу згідно Договору.

Відповідно до ст. 3.7 Договору в разі затримки виконання Орендарем своїх зобов'язань по своєчасній оплаті орендної плати, він сплачує Балансоутримувачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.

Згідно п.3.8 Договору, у разі якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше, ніж за три місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правильність розрахунку пені суд зазначає, що такий проведено невірно, оскільки не повною мірою враховано п.3.6 Договору в частині здійснення плати до 10 числа наступного місяця. Проте, при перевірці судом встановлено, що розмір пені за вказаний Прокурором період є більшим, аніж заявлено до стягнення. Проте, за відсутності клопотання, передбаченого п.2 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, суд не вправі вийти за межі позовних вимог.

Перевіривши правильність розрахунку штрафу суд зазначає, що такий також проведено невірно, оскільки, в порушення вимог п.3.8 Договору Позивачем розраховано штраф не у розмірі 10% від суми боргу, а у розмірі 15% від суми боргу.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність проведених розрахунків суд зазначає, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 727,07грн. пені підлягають до задоволення; вимоги ж щодо стягнення з Відповідача 2278,41грн. штрафу підлягають до задоволення в розмірі 1518,94грн. (15% від боргу 15189,40грн.), в частині стягнення 759,47грн. штрафу слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

02.07.2012року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 09.07.2012року.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 121, п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. п.3 ч. 1 ст. 2, ч. 3 ст. 2, 4-7, 33, 34, 43, 49, 75, стст.82-85, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з товариства обмеженою відповідальністю «Овеа-Транс»(80100, Львівська обл., м.Червоноград, вул.Шептицького, 29а/7, ідентифікаційний код 36016020) на користь 11 окремого колійного загону 1 об'єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту військової частини Т0200 (80100, Львівська обл., м.Червоноград, вул.Промислова, 3, ідентифікаційний код 33158337) 15189,40грн. основного боргу, 142,77грн. 3% річних, 104,30грн. інфляційних нарахувань, 727,07грн. пені, 1518,94грн. штрафу.

3. Стягнути з товариства обмеженою відповідальністю «Овеа-Транс»(80100, Львівська обл., м.Червоноград, вул.Шептицького, 29а/7, ідентифікаційний код 36016020) на користь спеціального фонду Державного бюджету України 1545,12грн. судового збору.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.