Ухвала

від 13.11.2006 по справі 3/125ад

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

3/125ад

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2

 У Х В А Л А

Іменем України  

13.11.2006 року                                                Справа № 3/125ад

Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:                                         Перлова Д.Ю.

суддів                                                   Журавльової Л.І.

                                                            Якушенко Р.Є.

при секретарі

судового засідання                                        Мартинцевій Н.М.

за участю

представників сторін:

від позивача                                                  представник не прибув;

від відповідача                                              Аксьонова В.Ф., директор

розглянув  матеріали

апеляційної скарги                                        Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ

на постанову

господарського суду                               Луганської області

від                                                             05.05.06

у справі                                                    № 3/125ад (суддя Доманська М.Л.)

за позовом                                             Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ

до відповідача                                        Комунального підприємства „Жилсервіс” № 1”,              м. Стаханов Луганської області

про                                                             стягнення 8 209 грн. 30 коп.

в с т а н о в и в:

          Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до Комунального підприємства „Жилсервіс” № 1” про стягнення з відповідача на користь державного бюджету України суми несплачених штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2004 рік в розмірі 8 209 грн. 30 коп.

Суддя доповідач Д.Ю. Перлов

          Постановою господарського суду Луганської області від 05.05.06 у справі № 3/125ад у задоволенні позовних вимог Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено.

          Постанова суду мотивована наступним.

          Позивачем доведено суду виникнення зобов”язання відповідача по сплаті заявлених штрафних санкцій у сумі 8 209 грн. 30 коп., але судом застосовується ст. 250 Господарського кодексу України. Позов Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано пізніше шестимісячного строку, встановленого ст. 250 Господарського кодексу України.

          Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з постановою суду не погодилось, звернулось до Луганського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача, посилаючись на те, що судом не правильно застосовано та було порушено норми матеріального та процесуального права, розгляд справи не ґрунтувався на всебічному, повному і об”єктивному розгляді.

В обґрунтування своєї скарги заявник посилається на те, що застосування судом строків, передбачених у ст. 250 Господарського кодексу України, є неправомірним. Платежі до відділення Фонду за невиконання 4% нормативу вважаються адміністративно –господарською санкцією тільки з 1 січня 2006 року.

Запереченням на апеляційну скаргу № 94 від 07.06.2006 відповідач просить рішення суду залишити без змін, скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів –без задоволення, посилаючись на те, що підприємство відповідача є платником єдиного податку та не є платником внесків до Фонду соціального захисту інвалідів. Заявлена штрафна санкція є адміністративно –господарською санкцією і її застосування обмежується строками, встановленими ст. 250 Господарського кодексу України, які позивач пропустив.

Представник позивача в судове засідання не прибув, хоча про час та місце слухання справи був належним чином повідомлений, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до вимог ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції від 05.07.01, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 № 314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. При цьому, підприємства (об'єднання), установи організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено вищенаведеним нормативом щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

З наявного в матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-П1 (поштова-річна) за 2004 рік (а.с.9) вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу – 43 особи, фонд оплати праці штатних працівників –176,5 тис. грн., фактично на підприємстві відповідача не працевлаштовано у 2004 році жодного інваліда. За розрахунком позивача (а.с.10-11) відповідач повинен був працевлаштувати у 2004 році  двух інвалідів та підприємство останнього мало перерахувати штрафні санкції за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів за 2004 рік у сумі  8209 грн. 30 коп.

Судова колегія вважає, що з 01.08.01 підприємство зобов”язано самостійно визначати норматив відповідно до Закону № 875 (в новій редакції) та виконувати вимоги цього Закону по створенню робочих місць та їх атестації.

Судова колегія враховує положення чинного законодавства України в їх системному взаємозв'язку, зокрема, такі:

- пунктом 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів передбачено, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників медико-соціальної експертної комісії, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда;

- у частині  першій  статті 17 Закону № 875 визначено, що  з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом;

- згідно з  частинами  другою  та  третьою  статті 18 Закону № 875 підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- відповідно до частини  першої  статті 12 Закону  “Про  охорону праці” підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників;

- у пункті  14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів визначено,  що   підприємства  створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- пунктом 32 Положення про медико-соціальну експертизу,  затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992  № 83,   визначено таке: “Медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в мм. Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якого проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда”.  

Як вбачається з матеріалів справи, органами державної служби зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів у 2004 році не направлено на підприємство відповідача для працевлаштування жодного інваліда, оскільки відповідач належним чином не інформував ці органи про наявність вільних робочих  місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів.  

З довідок Стахановського міського центру зайнятості від 14.03.06 № 14/528 та від 30.03.06 № 14/635 вбачається, що у 2004 році підприємство не надавало звіти за формою 3-ПН з інформацією про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

З довідок Управління праці та соціального захисту населення Стахановської  міської ради від 07.04.06 № 1231 та від 19.04.06 № 1446  вбачається, що у 2004 році підприємство відповідача не надавало інформацію про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування.

Обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

          Створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатись органи  та організації, визначені у ч. 1 ст. 18 Закону.

Матеріали справи свідчать про не виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідачем не вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів: відповідач не довів суду, що  у 2004 році підприємством розроблялись всі необхідні заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносились  в колективний договір; підприємство не інформувало центр зайнятості, місцевий орган соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів. Тобто доказів того, що відповідні робочі місця для інвалідів  створені суду не надано.

Судом першої інстанції вірно зроблено висновок, що не звільняє відповідача як платника єдиного податку від обов”язку дотримання нормативів по створенню визначеної законом кількості робочих місць для інвалідів та сплати штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця.

Даний факт свідчить про те, що відповідачем неналежним чином виконані обов'язки щодо виконання нормативу по створенню робочих місць для інвалідів та інформування відповідних державних органів для здійснення працевлаштування інвалідів, але судом першої інстанції з урахуванням вимог ст. 250 Господарського кодексу України правомірно визнано необґрунтованими вимоги про застосування відповідальності за недотримання нормативу.

Дана позиція суду відповідає вимогам законодавства, оскільки до спірних правовідносин сторін підлягає застосуванню стаття 250 Господарського Кодексу України з огляду на наступне.

До 01.01.2004 строків застосування штрафних санкцій не було.

З 1 січня 2004 року набрав чинності Господарський кодекс України.

Пунктом 4 р. 9 Прикінцевих положень Господарського кодексу України встановлено,  що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли  після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських  відносин,  що  виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються  щодо тих  прав  і  обов'язків, які продовжують існувати або  виникли  після  набрання  чинності  цими положеннями.

Відповідно статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених  законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів  господарювання можуть бути  застосовані  уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто   заходи  організаційно-правового  або  майнового характеру, спрямовані  на  припинення   правопорушення   суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Судова колегія вважає, що штраф за не створення робочих місць для інвалідів знаходиться у сфері порушення правил здійснення господарської діяльності у широкому розумінні цього поняття.

Згідно до статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські     санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом  шести  місяців  з дня  виявлення  порушення,  але  не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності,  крім випадків,  передбачених законом.

Відповідно до п. 2 Інформаційного листу ВГСУ від 25.11.05 № 01-8/2229 „Про деякі питання практики застосування норм законодавства, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у І півріччі 2005 року” у вирішенні питання про правову природу штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів, слід виходити з того, що  вони є видом адміністративно –господарських санкцій, правовий режим яких визначено  у статтях 238 –250 Господарського кодексу України.

Відповідно до припису пункту 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення 8 209 грн. 30 коп. несплачених штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2004 рік.

На момент звернення позивача з позовом правовідносини сторін щодо адміністративного порушення продовжували існувати.

Звернення позивача до суду першої інстанції відбулося 20.03.06,  тобто після сплинення річного строку, встановленого нормами ст. 250 Господарського кодексу України.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду у строк, який перевищує встановлений законодавством, адміністративно –господарська санкція до відповідача не може бути застосована.

За таких обставин, господарський суд Луганської області правильно у задоволенні  позовних вимог відмовив.

На підставі викладеного судова колегія дійшла висновку про те, що доводи заявника скарги спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, постанова суду відповідає чинному законодавству і скасуванню не підлягає.

Керуючись статтями  160, 167, 195, 196, 198 п.1 ч. 1, 200, 205 п. 1 ч. 1, 206, 254, пунктами 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів

У Х В А Л И В :

1. Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Луганської області від 05.05.06 у справі                  № 3/125ад залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду Луганської області від 05.05.06 у справі                     № 3/125ад залишити без змін.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Ухвалу апеляційної  інстанції може бути оскаржено протягом одного місяця з дня набрання ухвалою законної сили у касаційному порядку.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала апеляційної інстанції виготовлена в повному обсязі протягом п'яти днів з дня  проголошення вступної та резолютивної частин ухвали.

Головуючий суддя                                                                  Д.Ю. Перлов

Суддя                                                                       Л.І. Журавльова

Суддя                                                                      Р.Є. Якушенко