Ухвала

від 08.11.2012 по справі 2а-1894/12/1070

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1894/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В.

Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"08" листопада 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого -судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Твердохліб В.А.;

за участю секретаря: Кінзерської Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватерпас»до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2012 року позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення. Свої позовні вимоги мотивував тим, що в його діях відсутність порушення вимог податкового законодавства, а саме підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» та вважає рішення податкового органу незаконним, оскільки, висновки податкового органу про нікчемність укладених між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Праймер-Плюс» договорів є безпідставними, так як правочини мали реальний характер -контрагентом позивача виконано будівельні роботи в повному обсязі і оплачені омтаннім, а тому, податковий кредит сформований вірно та у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2012 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби від 06.04.2012 року № 0000432300.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю -доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, між позивачем та ТОВ «Рутенія»укладено договори субпідряду на виконання ремонтних робіт по заміні склопакетів на Залізничному вокзалі станція київ-Пасажирський ПЗЗ, робіт по трансформаторних станціях, робіт по піскострупеневій і дробоструменевій обробці обрізків кремнію, ремонту квартири, покрівель, турбоагрегатів, власної бази, виробничої дільниці, роботи в цеху термічного знешкодження відходів, влаштування приміщень пошив очного цеху ВАТ «Фармак», роботи по зупиночному ремонту приміщень ВАТ «Фармак», роботи по реконструкції виробничої дільниці ВАТ «Фармак».

Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що оскільки у підприємства не вистачало трудових ресурсів для виконання вказаних договороів, ним було укладено договори субпідряду з Товариством з обмеженою відповідальністю «Праймер-Плюс»укладено договори субпідряду від 22.03.2010 № 01, від 01.04.2010 № 02, від 01.04.2010 № 03, від 01.04.2010 № 04, від 01.04.2010 № 05, від 03.05.2010 № 06, від 03.05.2010 № 07, від 03.05.2010 № 08, від 03.05.2010 № 09, від 03.05.2010 № 10, від 01.06.2010 № 11, від 01.06.2010 № 12, від 01.06.2010 № 13, від 01.06.2010 № 14, від 01.06.2010 № 15, від 01.06.2010 № 16, від 01.06.2010 № 17, 01.06.2010 № 18, від 01.07.2010 № 19, від 01.07.2010 № 20, від 01.07.2010 № 21, від 01.07.2010 № 22.

У березня 2012 року посадови особами Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Ватерпас»по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Праймер-Плюс»за результатами якої складено Акт від 20.03.2012 № 22/22-06/36449509 (далі -Акт перевірки).

Як вбачається з Акта перевірки до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби надійшла постанова слідчого ОВС СВ ПМ ДПА в Чернігівській області від 27.05.2011 щодо виявлення фактів фіктивного підприємництва -створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності.

Вказаною постановою податковий орган зобов'язано провести документальну перевірку ТОВ «Праймер-Плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 по 31.12.2010.

Згідно акта перевірки, податковим органом встановлено, що вказане підприємство не знаходиться за податковою адресою, про що складено акт від 23.06.2011 № 411/26/23-2/33559008.

На виконання постанови слідчого відповідачем проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ «Праймер-Плюс»за період з 01.01.2008 по 31.12.2010 з питань наведених у постанові.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено Акт від 29.12.2011 № 1296/12/33559008, згідно з яким встановлено, що ТОВ «Працмер-Плюс» мало господарські правовідносини з ПП «БІГ КЕПІТАЛ»та ТОВ «Інформконсалт Плюс».

При цьому, як зазначено в Акті перевірки відповідно до постанови слідчого ОВС СВ ПМ ДПА в Чернігівській області майора податкової міліції Бондаренко Д.Л. ПП «БІГ КЕПІТАЛ» та ТОВ «Інформконсалт Плюс» зареєстровані на підставних осіб з метою сприяння у мінімізації податкових зобов'язань, які підлягають сплаті до бюджету та пособництва в умисному ухиленні від сплати податків і розкраданні державних коштів.

Таким чином, за результатами аналізу даних перевірки ТОВ «Праймер-Плюс» відповідач дійшов висновку, що оскільки діяльність контрагента позивача пов'язана з наданням податкової вигоди третім особам, фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та даним підприємством є фіктивними правочинами та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

У зв'язку цим, відповідач зазначив, що позивачем порушено вимоги підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість, а саме занижено податок на додану вартість у сумі 97433,00 грн.

На підставі Акта перевірки Державною податковою інспекцію у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.04.2012 № 0000432300, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 121791,00, з яких 97433,00 грн. за основним платежем та 24358,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а згідно із статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу статті 11 Цивільного кодексу України, договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

Сторонами договору (правочину) можуть бути відповідні учасники цивільних відносин - фізичні особи та юридичні особи (стаття 2 Цивільного кодексу України).

У разі, якщо учасником правочину є юридична особа, в силу статті 92 Цивільного кодексу України, вона набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону, або шляхом представництва.

Згідно з частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 Цивільного Кодексу України).

Згідно з частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В силу положень статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами третьою та п'ятою статті 203 Цивільного кодексу передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У разі, якщо від імені юридичної особи правочин вчинено фізичною особою без повноважень або з перевищенням повноважень, такий правочин є оспорюваним і може бути визнаний судом недійсним за певних умов.

Дії фізичних осіб - представників, які учиняли підписи на договорах та інших ділових паперах, у контексті правової оцінки правочинів, що вчинені між двома юридичними особами, слід оцінювати з точки зору наявності у цих фізичних осіб відповідних повноважень на укладення правочину від імені юридичної особи.

Так, в силу статті 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до частини другої статті 1158 Цивільного кодексу України, особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Таким чином, сам лише факт того, що певна фізична особа учинила правочин (певні дії, що мають юридичне значення) в інтересах юридичної особи без її доручення або з перевищенням повноважень, не має наслідком нікчемності такого правочину, адже такого наслідку законом не передбачено.

Статтями 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем і ТОВ «Праймер Плюс», судом першої інстанції було досліджено дане питання та встановлено наступне.

В матеріалах даної справи наявні належним чином засвідчені копії податкових накладних виписаних ТОВ «Праймер Плюс», актів приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2В), довідок про вартість виконаних будівельних робіт (та витрат), підсумкових відомостей (витрат по факту) за період з березня по липень 2010 року.

Позивачем надано суду належним чином засвідчені копії виписок банківського рахунку, відповідно до яких позивачем сплачено кошти за виконані контрагентом будівельні роботи.

Також в матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії договорів субпідряду, укладених між позивачем та ТОВ «Рутенія» щодо виконання будівельних робіт на площадках замовника, з приводу яких ТОВ «Ватерпас» залучило ТОВ «Праймер Плюс», фотокартки виконаних ТОВ «Праймер Плюс» на замовлення позивача будівельних робіт та банківські випискиё що підтверджують факт перерахування коштів за виконані роботи.

Тобто, позивачем надано суду первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо виконання будівельних робіт на замовлення контрагентом. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган ані в Акті перевірки, ані в ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Відносно твердження податкового органу про відсутність ТОВ «Праймер Плюс» за місцезнаходженням, суд звертає увагу, що дана обставина не спростовує факт господарської діяльності підприємства.

Крім того, в Акті перевірки, немає жодних посилань на те, що установчі документи, Свідоцтво про державну реєстрацію або Свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Праймер Плюс»були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання договору щодо надання послуг, укладеного між позивачем та контрагентом -ТОВ «Праймер Плюс» недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «Праймер Плюс».

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України, має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як встановлено судом першої інстанції, факти виконання будівельних робіт на замовлення позивача та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності, право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи.

Правовідносини з приводу укладання та виконання договорів, які позивач вважає нікчемними, виникли між юридичними особами, а фізичні особи, які учиняли підписи на договорах та інших ділових паперах, діяли як представники цих юридичних осіб.

В силу частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України, цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Під час судового розгляду відповідачем не надано доказів, які підтверджують обставини, що на момент укладення правочинів, які податковий орган вважає нікчемними, та на день судового розгляду справи сторони правочинів були не правоздатними та не перебували в якості зареєстрованих юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Оскільки зобов'язання за договорами, укладеними між позивачем і ТОВ «Праймер Плюс» мали реальний характер -роботи виконані, прийняті і оплачені замовником, факт перерахування коштів і відсутність взаємних претензій свідчить про те, що укладення цих правочинів відповідало волі сторін.

Враховуючи викладене, висновок Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області про нікчемність укладених між позивачем і ТОВ «Праймер Плюс» угод є безпідставним та необґрунтованим.

Відносно тверджень податкового органу про заниженням позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість у зв'язку з віднесенням до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі придбаних будівельних робіт ТОВ «Праймер Плюс», суд першої інстанції вірно зазначив наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкта, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються Законом України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», який підлягав застосуванню до спірних правовідносин.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі - Закон України від 03.04.1997 № 168/97-ВР) передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, податкове зобов'язання -це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Виходячи із системного аналізу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 у взаємозв'язку з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР, суд дійшов висновку, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так із дати отримання платником податку товарів/послуг або дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Як вбачається з матеріалів справи, податкові накладні, виписані позивачу ТОВ «Праймер Плюс» відповідають вимогам Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» і Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, позивачем було надано усі документи, що підтверджують правильність формування податкового кредиту, зокрема, первинні розрахункові та інші документи, у тому числі податкові накладні, акти приймання виконаних будівельних робіт, довідки про вартість робіт та виписки банківського рахунку.

У свою чергу, відповідачем суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Крім того, будь-яких недоліків у первинних бухгалтерських документах відповідачем в ході перевірки не виявлено.

Відповідно до частини 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, жодних доказів щодо неправомірності формування ТОВ «Ватерпас» податкового кредиту за перевіряємий період відповідачем суду не надано.

Таким чином, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» є безпідставними.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 13 листопада 2012 року.

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.