Постанова

від 31.10.2006 по справі 2-27/1945-2006

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2-27/1945-2006

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

 24 жовтня 2006 року  

Справа № 2-27/1945-2006

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Градової О.Г.,

суддів                                                                      Голика В.С.,

                                                                                          Фенько Т.П.,

секретар судового засідання                                        Фоменко В.М.                              

за участю представників:

позивача: Кайро Д.А., довіреність б/н від 18.11.2005,

відповідача: Сахарова Я.Є., довіреність № 797/9/10-0 від 09.02.2006,

третьої особи:  не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя  Воронцова Н.В.) від 10 травня 2006 року у справі №2-27/1945-2006

за позовом           Спільного українське-турецького підприємства "Готель "Україна" (вул. Боткінська, 13,Ялта, АРК,98600)

до           Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим (вул. Васильєва, 16,Ялта,98600)

третя особа  відкрите акціонерне товариство "Українська іноваційно-фінансова компанія" (Московський проспект, 6,Київ 73,04073)

про визнання недійсним податкового повідомленні-рішення

                                                            ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення відповідача про визначення суми податкового зобов'язання по земельному податку у сумі 49.046грн., так як у 1999 році позивач продав нерухомість на земельній ділянці площею 0,1599 га, а тому перестав бути землекористувачем цієї земельної ділянки.

Рішенням місцевого господарського суду  позов  задоволено, податкове повідомлення-рішення визнано недійсним, з відповідача на користь позивача стягнути судові витрати: 85грн. державного мита і 118грн. витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу.

При розгляді справи судом першої інстанції було встановлено, що податковим органом донарахований позивачу податок з земельної ділянки, право користування якої у листопаді 1999 року перейшло іншій особі у зв'язку з придбанням нею з публічних торгів нерухомості (готелю „Україна”).

Судове рішення мотивовано тим, що право користування земельною ділянкою з продажем нерухомості перейшло від позивача до іншої особи.

Відповідач відповідно до пункту 6  розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, у задоволенні позову відмовити, вважаючи рішення  прийнятим при неповному з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального  та процесуального права.

Мотивами для скасування рішення відповідач вважає, що державний акт, який підтверджує право власності чи право постійного користування, зареєстрований на позивача, тому він повинен нараховувати та сплачувати земельний податок.

Порушенням норм процесуального права відповідач вважає розгляд справи в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

Заперечень на апеляційну скаргу не надано.

Розпорядженнями керівництва суду  змінювався склад колегії, який остаточно визначений: головуючий суддя – Градова, судді –Голик В.С., Фенько Т.П.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача зі скаргою не погодився тому, що позивач не має у користуванні вказану земельну ділянку, а тому не є платником податку. Третя особа не скористувалася правом на участь у засіданні її представника, про час і місто судового засідання третя особа сповіщена належним чином (повістка вручена 16 жовтня 2006 року).  

Апеляційний господарський суд витребував додаткові докази (а.с. 55-75 т.2), перевірив доводи апеляційної скарги, вислухав пояснення представників сторін,  дослідивши письмові докази, встановив наступне.

19 серпня 2005 року першим заступником керівника Державної податкової  інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим на підставі акту перевірки №2819/23-1 від 16 серпня 2005 року  прийнято податкове повідомлення-рішення №00042823-01/0 про визначення позивачу податкового зобов'язання з земельного податку у сумі 32.697 грн. і штрафних санкцій 16.349 грн., усього 49.046 грн. (а.с. 11 т.1).

З вказаного акту перевірки вбачається, що позивач без внесення змін до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою зменшив самостійно визначенні податкові зобов'язання з земельного податку за період 1 жовтня 2003 року по 30 червня 2005 року через зменшення об'єкту оподаткування –на 0,1599 га земельної ділянки (з 0,53 до 0,3701 га) у зв'язку з продажем у листопаді 1999 року нерухомості (готелю „Україна), розташованої на  0,1599 га земельної ділянки, що привело до  заниження земельного податку за 4-й квартал 2003 року  у сумі  4.671грн., за 2004 рік –18.684грн., за 6-ть місяців 2005 року –9.342грн., усього на 32.697грн. (а.с.12-17 т.1).

Дійсно, з податкових декларацій слідує, що позивач самостійно визначив суми податкових зобов'язань з земельного податку за 2003-2005 роки з земельної ділянки площею 3.701кв.м по вул. Боткінської, 13, у місті Ялта (а.с. 105-125).

Хоч відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, позивачу з 1995 року надано у постійне користування 0,53га землі за адресою: місто Ялта, вул. Боткінська, 13 (а.с. 22-25, 60-61).

Однак, як вбачається з письмових доказів 4 листопада 1999 року позивач продав відкритому акціонерному товариству „Українська іноваційно-фінансова компанія” з публічних торгів нерухомість –цілісний майновий комплекс готелю „Україна”, розташований за вказаною адресою і  на земельній ділянці площею 0,1599га (а.с. 20-21, 26 67-69 т.1).

Новий власник нерухомості оформив право користування (оренди) земельною ділянкою площею 0,1724га лише у червні 2006 року, що підтверджується договором оренди (а.с. 70-79 т.1, 61-69 т.2).

Після чого, у жовтні 2006 року власник готелю „Україна” і землекористувач 0,1724га земельної ділянки надав до податкового органу податкові декларації про податкові зобов'язання з земельного податку (а.с. 56-60, 70-75 т.2).   

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (Закон України №2768-III від 25 жовтня 2001 року) та статті  2 Закону України „Про плату за землю” N2535-XII від 3 липня 1992 року (зі змінами) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Згідно зі статтями 92 і 96 Земельного кодексу України та статтями 5, 15 Закону України „Про плату за землю” платниками земельного податку є підприємства, установи та організації - землекористувачі, які зобов'язані  своєчасно сплачувати земельний податок. Землекористувачі  сплачують земельний податок з  дня  виникнення  права  користування земельною ділянкою.

До 1 січня 2002 року діяв Земельний кодекс України (в редакції Закону України №2196-XII від  13 березня 1992 року, зі змінами), відповідно до статті 30 якого при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення, якщо інше не передбачено договором відчуження - будівлі та споруди. При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

На підставі вказаного, апеляційний господарський суд вважає, що з відчуженням готелю „Україна” від позивача іншій особі, право постійного користування земельною ділянкою під цим об'єктом перейшло новому власнику нерухомості, а тому позивач з листопада 1999 року перестав бути юридично і фактично користувачем земельної ділянки площею 0,1599га і платником земельного податку з цієї земельної ділянки.

Доводи відповідача про наявність у позивача обов'язку сплати до бюджету земельного податку через отримання позивачем від нового власника готелю відшкодування розміру земельного податку є неспроможними.

Як вбачається з угоди і платіжних доручень,  позивач у листопаді 2005 року отримав від нового власника готелю і користувача землею у відшкодування витрат по сплаті земельного податку з земельної ділянки 0,1599га кошти  у сумі 20.482,34грн. (а.с. 162-164 т.1).

Однак відповідно до підпункту 5.3.1 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” №2181-Ш від 21 грудня 2000 року (зі змінами) обов'язок сплати податкового зобов'язання покладений на платника податку, яким у даному випадку є власник нерухомості і користувач земельною ділянкою під цією нерухомістю, а не позивач.  

Вказана угода є договірним зобов'язанням, яке не може змінювати обов'язків, покладених законом.

Також накладення у 2005 році податковим органом на позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату земельного податку  також не підтверджує факту користування позивачем земельною ділянкою під готелем „Україна”, тому що для застосування такого штрафу необхідна сплата с порушення встановленого законом строку узгодженої суми податкового зобов'язання, яке може бути змінено платником податку у межах строків давності (а.с. 132-156 т.1).

Таким чином, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення з порушенням Законів України, а тому воно правильно визнано судом першої інстанції недійсним.

Однак відповідно до пункту 6  розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України ця справа підлягала розгляду у порядку адміністративного судочинства. Порушення місцевим господарським судом норм процесуального права привело до прийняття частково неправильного рішення, а саме стосовно розподілу судових витрат. Як передбачено пунктом 3 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень судовими витратами є судовий збір, розмір якого по спорам немайнового характеру складає 3,40грн., який при задоволенні позову стягується з Державного бюджету України. Судом першої інстанції ж стягнуті не передбачені Кодексом адміністративного судочинства України судові витрати, розмір яких не відповідає встановленому законом, також судові витрати покладені на відповідача, тоді як закон передбачає інше.

На підставі вказаного, апеляційний господарський суд вважає, що судове рішення підлягає зміні у частині розподілу судових витрат, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 24, 195, 198, 201, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим  задовольнити частково.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 10 травня 2006 року у справі № 2-27/1945-2006 змінити.

Позов задовольнити.

Визнати недійсним  податкове повідомлення-рішення   № 00042823-01/0 від 19 серпня 2005 року Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим про визначення Спільному українське-турецькому підприємству "Готель "Україна" податкового зобов'язання з земельного податку у сумі 32.697 грн. та штрафних санкцій у сумі 16.348 грн., всього 49.046 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Спільного українське-турецького підприємства "Готель "Україна" (98600, Ялта, вул. Боткінська, 13,  р/с 26005301441384 в ЯФ "Національній  кредит", МФО 384715, код ЕДРПОУ 14367810) судовий збір у сумі 3,40 грн.

Господарському суду Автономної Республіки Крим надати виконавчий документ.

Постанова  набирає чинності  з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення.

Головуючий суддя                                                  О.Г. Градова

Судді                                                                                В.С. Голик

                                                                                Т.П. Фенько