Рішення

від 05.11.2012 по справі 5017/2592/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2012 р.Справа № 5017/2592/2012

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.Е. Кришиневській

за участю представників:

від позивача - Коровін А.А.,

від відповідача -не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Фарма Старт" до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми „Конвалія" про стягнення 9 089, 58 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Фарма Старт" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми „Конвалія" про стягнення заборгованості за договором № KONV-02/2008-UKR в сумі 9 089,58 грн., посилаючись на наступне.

14.02.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Фарма Старт" та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірмою „Конвалія" був укладений договір № KONV-02/2008-UKR, відповідно до п. 2.1, 2.2 якого позивач прийняв на себе зобов'язання поставляти відповідачу фармацевтичну продукцію власного виробництва товарними партіями на підставі попередніх письмових замовлень відповідача на продукцію. В свою чергу відповідач згідно з п. 2.1 та 7.1 договору прийняв на себе зобов'язання купувати продукцію для подальшого її продажу споживачам та повністю сплачувати позивачу за кожну куплену партію товару за відповідною товарно-транспортною накладною протягом 30 днів від дати товарно-транспортної накладної шляхом прямого переказу коштів на банківський рахунок позивача.

Як вказує позивач, згідно з додатком № 1 до договору при кожній поставці позивач надавав відповідачу знижку в розмірі 12% від цін, зазначених у прайс-листі. При цьому знижка відображалася в кожній товарно-транспортній накладній, що супроводжувала кожну окрему поставку.

Так, за ствердженнями позивача, на виконання умов вказаного договору у вересні-жовтні 2011 р. позивач поставив відповідачу на його замовлення фармацевтичну продукцію за наступними товарно-транспортними накладними:

- № ФС-0003722 від 19.09.2011р. на суму 3740,02 грн. з терміном оплати до 19.10.2011р.;

- № ФС-0003801 від 22.09.2011р. на суму 2464,02 грн. з терміном оплати до 22.10.2011р.;

- № ФС-0003877 від 27.09.2011р. на суму 3102,02 грн. з терміном оплати до 27.10.2011р.;

- № ФС-0004248 від 18.10.2011р. на суму 3696,03 грн. з терміном оплати до 17.11.2011р.;

- № ФС-0004453 від 27.10.2011р. на суму 2 464,02 грн. з терміном оплати до 26.11.2011р.

Наразі позивач зазначає, що зазначену фармацевтичну продукцію у повному обсязі отримала уповноважений представник відповідача -Назаренко Ірина Сергіївна на підставі довіреностей: серія ААВ № 058269/54 від 20.09.2011 р., серія ААВ № 058270/55 від 23.09.2011 р., серія ААВ № 058271/56 від 28.09.2011 р., серія ААВ № 058274/59 від 19.10.2011 р., серія ААВ № 058275/60 від 28.10.2011 р. Про прийняття відповідачем продукції у повному обсязі свідчать також підписи уповноваженої особи відповідача -Назаренко І.С. на вищезазначених товарно-транспортних накладних, завірені печаткою відповідача.

Проте, як вказує позивач, в порушення умов п. 7.1 договору відповідач не здійснив оплату у повному обсязі протягом 30 днів від дат зазначених у товарно-транспортних накладних, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Разом з тим позивач стверджує, що ТОВ „Фарма Старт" направило на адресу ТОВ Фірми „Конвалія" претензію № 1134/8 від 28.11.2011 р. з вимогою сплатити заборгованість у сумі 11 966,11 грн. за продукцію, отриману за договором. Відповіді на вказану претензію позивач від відповідача не отримав, але відповідач 30.11.2011 р. з метою зменшення суми заборгованості перерахував на поточний рахунок позивача 600,00 грн.

Після цього позивачем на адресу відповідача були направлені декілька претензій з вимогою сплатити заборгованість за отриману продукцію, зокрема, на адресу відповідача були направлені наступні претензії: № 1235/8 від 19.12.2011 р., № 241/8 від 01.03.2012 р. та № 646/8 від 10.07.2012 р. Однак, позивач пояснив, що відповідей на ці претензії позивач не отримав. У той же час протягом 2012 р. відповідач з метою зменшення суми заборгованості перерахував на поточний рахунок позивача 3 100,00 грн., зменшив тим самим суму заборгованості до 8 266, 11 грн.

До того ж 31.01.2012 р. за № 7 відповідач надіслав позивачу гарантійне зобов'язання, згідно з яким відповідач визначив існуючу на той час заборгованість в сумі 10 676,11 грн. і зобов'язався погасити її до 20.02.2012 р. Проте, за ствердженням позивача, відповідач у зазначений строк заборгованість не сплатив.

Згідно з актом звірки взаєморозрахунків заборгованість відповідача перед позивачем станом на 11.07.2012 р. складає 8266,11 грн. Зокрема, станом на дату подання позову несплаченою відповідачем залишилась продукція, що була отримана за товарно-транспортними накладними № ФС-0003877 від 27.09.2011 р. на суму 2106,06 грн., № ФС-0004248 від 18.10.2011 р. на суму 3696,03 грн. від 27.10.2011 р. на суму 2464,02 грн.

Також позивач посилається на п. 7.4 договору, за яким у разі порушення строків оплати відповідач на вимогу позивача сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

При цьому в п. 7.1 договору зазначено, що відповідач зобов'язаний повністю сплачувати за кожну купівлю за відповідною товарно-транспортною накладною протягом 30 днів від дати товарно-транспортної накладної шляхом прямого переказу грошей на банківський рахунок позивача.

Враховуючи факт порушення відповідачем строків оплати заборгованості, позивач вважає, що відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню за 6 місяців прострочення у розмірі 625,99 грн.

Крім того, позивач, посилаючись на положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, вказує, що відповідач повинен сплатити позивачу 3% річних від простроченої суми у розмірі 197,48 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.09.2012 р. порушено провадження по справі № 5017/2592/2012 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців згідно спеціального витягу (а.с. 77-78). Проте згідно поштових повідомлень, що містяться в матеріалах справи, надіслана судом поштова кореспонденція разом з ухвалами суду повернута у зв'язку з відсутністю відповідача за вказаною адресою.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

14.02.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Фарма Старт" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірмою „Конвалія" (покупець) було укладено договір № KONV-02/2008-UKR (а.с. 29-32), відповідно до п. 2.1 якого позивач як продавець погодився поставляти, а відповідач як покупець купувати товар для подальшого його продажу. Товар купується за ціною відповідно до п. 6.1 та в кількості відповідно до п. 2.2 договору.

При цьому за п.1.1 договору термін „товар" означає фармацевтичні препарати, які виготовлені продавцем згідно з вимогами GMP та належним чином зареєстровані МОЗ України, які поставляються покупцю в асортименті та за цінами, які зазначені в додатку № 1.

Згідно п. 2.2. договору поставка товару здійснюється окремими товарними партіями. Покупець розміщує у продавця письмові замовлення на товар. Акцептоване продавцем замовлення (як повністю, так і частково) підлягає узгодженню в зручній для сторін формі: по електронній пошті або факсу.

Відповідно до п. 5.1 договору якість товару повинна відповідати сертифікату якості, виданому виробником. У разі невідповідності товару сертифікату якості, покупець може пред'явити продавцю претензію протягом всього терміну придатності товару, за умови дотримання покупцем умов зберігання товару (п. 5.2 договору).

Оплата за поставлений товар передбачена розділом 7 договору.

Так, згідно п. 7.1 договору покупець повністю сплачує за кожну купівлю за відповідною товарно-транспортною накладною протягом 30 днів від дати товарно-транспортної накладної. Оплата здійснюється шляхом прямого переказу на банківський рахунок продавця, зазначений у цьому договорі, або на будь-який інший такий рахунок, про який може бути повідомлено продавцем у письмовій формі.

Несплата за товарно-транспортною накладною до відповідної дати платежу становить порушення цього договору та також надає продавцю право затримати наступні поставки товару (п. 7.2 договору).

Відповідно до п. 7.3 договору продавець має право вимагати у покупця повернення товару, який поставлений за договором і не оплачений. У такому разі товар підлягає поверненню на протязі 3 робочих днів.

Датою платежу є дата зарахування кошів на рахунок продавця (п. 7.6 договору).

Згідно п. 8.1 договору, якщо сторони не погодяться з іншим у відповідному доповненні, продукція постачається транспортними засобами продавця на склад покупця за адресою: м. Одеса, вул. Щорса, 144.

Відповідно до п. 8.4 договору у разі будь-якої розбіжності, щодо кількості або пошкодження поставленого товару, покупець протягом 7 днів після дати поставки надсилає акт про виявлені недоліки з детальним визначенням розбіжності або пошкодження.

Право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту фактичного отримання товару та підписання товарно-транспортної накладної та доручення.

Цей договір набирає чинності з дати підписання та залишається діючим до 31 грудня 2008 року (п. 15.1 договору).

Як з'ясовано судом та вбачається з матеріалів справи, між сторонами по справі до вказаного договору № KONV-02/2008-UKR були укладені додаткові угоди № 1 від 14.02.2008 р., № 2 від 29.12.2008 р., № 3 від 29.12.2009 р., № 4 від 01.11.2010 р., № 5 від 29.12.2010 р. та № 6 від 29.06.2011 р. (а.с. 34-39). Так, додатковою угодою № 2 термін дії договору було пролонговано до 30.12.2009 р., додатковою угодою № 3 -до 30.12.2010 р. включно, а додатковою угодою № 5 -до 30.12.2011 р. включно.

Так, відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж , якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, вищевказаний договір поставки, є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, у вересні-жовтні 2011 р. позивач поставив відповідачу на його замовлення фармацевтичну продукцію за наступними товарно-транспортними накладними:

- № ФС-0003877 від 27.09.2011 р. на суму 3 102,02 грн. з терміном оплати до 27.10.2011 р. (а.с. 40);

- № ФС-0004248 від 18.10.2011 р. на суму 3 696,03 грн. з терміном оплати до 17.11.2011 р. (а.с. 42);

- № ФС-0004453 від 27.10.2011 р. на суму 2 464,02 грн. з терміном оплати до 26.11.2011 р. (а.с. 44).

При цьому поставлену позивачем зазначену фармацевтичну продукцію було отримано відповідачем, що вбачається з підпису уповноваженої особи відповідача -Назаренко І.С. на вищезазначених товарно-транспортних накладних, яка діяла на підставі довіреностей: серія ААВ № 058271/56 від 28.09.2011 р. (а.с. 41), серія ААВ № 058274/59 від 19.10.2011 р. (а.с. 43), серія ААВ № 058275/60 від 28.10.2011 р. (а.с. 45).

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за укладеним з відповідачем договором.

Так, за статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вищевказану поставлену позивачем продукцію.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Виходячи з умов договору поставки, строк оплати сторонами в договорі було передбачено, а саме протягом 30 днів з дати товарно-транспортної накладної.

Наразі, як з'ясовано судом, відповідач лише частково оплатив вартість поставленого товару за товарно-транспортною накладною № ФС-0003877 від 27.09.2011 р. (з урахуванням здійснених платежів за попередні поставки), у зв'язку з чим заборгованість по вказаній накладній становить 2106,06 грн., а вартість поставленого товару по накладним № ФС-0004248 від 18.10.2011 р. і № ФС-0004453 від 27.10.2011 р. взагалі не сплачена. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар по вказаному договору складає 8266,11 грн., яка підтверджується складеним та підписаним уповноваженими представниками сторін актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2012 р. по 11.07.2012 р. (а.с. 64).

Так, ТОВ „Фарма Старт" було вручено відповідачу претензію від 10.07.2012 р. № 646/8 (а.с. 60) з вимогою сплатити заборгованість в сумі 8266,11 грн., про що свідчить підпис представника відповідача. Відповіді на дану претензію позивач від відповідача не отримав.

При цьому відповідні докази, які б підтверджували факт оплати відповідачем поставленого позивачем товару у встановлений строк, або неможливості виконання цього зобов'язання з поважних причин, в матеріалах справи відсутні. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, суд доходить до висновку про безпідставне невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим у останнього виникла сума заборгованості в розмірі 8 266,11 грн.

Так, відмовою сплатити позивачу суму заборгованості за вище вказаним договором поставки відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості.

З огляду на те, що поставку товару позивачем було здійснено 27.09.2011 р. за накладною № ФС-0003877, 18.10.2011 р. - за накладною № ФС-0004248 від 18.10.2011 р., 27.10.2011 р. -за накладною № ФС-0004248 від 18.10.2011 р., а за умовами договору остаточний строк оплати товару за відповідною накладною становить 30 днів від дня складання накладної, відповідно суд доходить до висновку про прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати товару. Зокрема, згідно товарно-транспортної накладної № ФС-0003877 від 27.09.2011 р. термін оплати сплинув 26.10.2011 р., згідно накладної № ФС-0004248 від 18.10.2011 р. - 16.11.2011 р., згідно накладної № ФС-0004453 від 27.10.2011 р. - 25.11.2011 р.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. відшкодування збитків та моральної шкоди (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, п. 7.4 договору передбачено, що у разі порушення строків оплати покупець, на вимогу продавця, сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за вказаним договором поставки щодо здійснення оплати за поставлений товар, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за 6 місяців:

- на суму боргу по товарно-транспортній накладній № ФС-0003877 від 27.09.2011 р. за період з 27.10.2011 р. по 26.04.2012 р. (182 дн.),

- на суму боргу по накладній № ФС-0004248 від 18.10.2011 р. за період з 17.11.2011 р. по 16.05.2012 р. (182 дн.),

- на суму боргу по накладній № ФС-0004453 від 27.10.2011 р. за період з 26.11.2011 р. по 25.05.2011 р. ( 182 дн.).

Так, позивач має право вимагати сплати відповідачем пені за обрану позивачем кількість прострочених днів у періоді (182 днів) від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, виходячи з існуючої суми боргу, з урахуванням того, що облікова ставка НБУ в період до 22.03.2012 р. становила 7,75% річних (згідно з постановою Правління НБУ від 09.08.2010 р. № 377), а в період з 23.03.2012 р. по 18.06.2012 р. облікова ставка НБУ становила 7,5% річних. Однак, дослідивши наданий позивачем розрахунок пені в розмірі 625,99 грн. (а.с. 68), судом виявлено арифметичні помилки у розрахунках та помилки у кількості прострочених днів, за які нараховувалась пеня.

У зв'язку з цим судом здійснено перерахунок пені:

- на суму боргу 2106,06 грн. за видатковою накладною сума нарахованої пені становить 162,65 грн. ((2106,06 грн./100%х 2 х 7,75%/365дн.х148 дн.) + (2106, 06 грн. /100% х 2 х 7,5 %/365 дн. х 35 дн.));

- на суму боргу 3 696,03 грн. за видатковою накладною сума нарахованої пені становить 282,87 грн. ((3 696,03 грн./ 100%х 2 х 7,75%/365дн. х 127 дн.) + (3 696,03 грн./ 100%х 2х7,5%/365дн.х 55 дн.));

- на суму боргу 2 464,02 грн. за видатковою накладною сума нарахованої пені становить 188,28 грн. ((2 464,02 грн./ 100%х 2 х 7,75%% / 365дн. х 116 дн.) + (2 464,02 грн./ 100%х 2 х 7,55% / 365дн.х 62 дн.)).

Таким чином, загальна сума пені на прострочену суму боргу за договором складає 633,80 грн. В свою чергу оскільки заявлена до стягнення сума пені є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума пені, яка заявлена позивачем 625,99 грн. Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду позивачем не уточнювались та не змінювались позовні вимоги, також клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК позивачем не заявлялось.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в договорі комісії не встановлено іншого відсотку, відповідно сплаті підлягають 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати товару, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних в сумі 197,48 грн. (2106,06 грн./100% х 3% /365дн. х 309 дн.) + (3 696,03 грн./ 100% х 3% /365 дн. х 288 дн.) + (2 464,02 грн. /100% х 3% /365 дн. х 279 дн.) згідно наданого позивачем до позовної заяви розрахунку (а.с. 69).

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 9 089,58 грн. (8 266,11 грн. основного боргу + 625,99 грн. пені + 197,48 грн. 3% річних).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Фарма Старт" обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Фарма Старт" до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми „Конвалія" про стягнення 9 089,58 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми „Конвалія" (65005, м. Одеса, вул. Бугаївська, буд. 38, офіс 2; код ЄДРПОУ 13925952; р/р 2600722730000 в АБ „ЮГРУ Приватбанк" м. Одеса, МФО 328704) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Фарма Старт"(03124, м. Київ, бульвар І. Лепсе, 8; код ЄДРПОУ 30117001; р/р 260020000259302 в АТ „Ерсте Банк" в м. Київ, МФО 380009) основний борг в сумі 8266/вісім тисяч двісті шістдесят шість/грн. 11 коп., пеню в сумі 925/дев'ятсот двадцять п'ять/грн. 99 коп., 3% річних в сумі 197/сто дев'яносто сім/грн. 48 коп., 1609/одна тисяча шістсот дев'ять/грн. 50 коп. судового збору.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з дня його прийняття.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 12.11.2012 р.

Суддя Петров В.С.