Ухвала

від 13.11.2006 по справі 6/381ад

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

6/381ад

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2

 У Х В А Л А

Іменем України  

13.11.2006 року                                                Справа № 6/381ад

Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:                                         Перлова Д.Ю.

суддів                                                   Журавльової Л.І.

                                                            Бородіної Л.І.

при секретарі

судового засідання                                        Черніковій Я.В.

за участю

представників сторін:

від позивача                                                  представник не прибув;

від відповідача                                            Грєчишкіна І.А., дов. б/н від 13.11.06

Соболева Н.К.,  дов. № 15 від 13.11.2006 

розглянув  матеріали

апеляційної скарги                                        Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ

на постанову

господарського суду                               Луганської області

від                                                             21.09.06

у справі                                                    № 6/381ад (суддя Василенко Т.А.)

за позовом                                            Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ

до відповідача                                        Приватного підприємства „Курс”, м. Алчевськ Луганської області

про                                                             стягнення 10 742 грн. 31 коп.

в с т а н о в и в:

Постановою господарського суду Луганської області відмовлено у задоволенні позовних вимог Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства „Курс” про стягнення 10 742 грн. 31 коп. несплачених адміністративно –господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2004 році.

Суддя доповідач Д.Ю. Перлов

Постанова суду мотивована наступним.

 Звітним періодом сплати штрафних санкцій у цій справі є 2004 рік, штрафні санкції повинні були сплачені відповідачем не пізніше 15 квітня 2005 року. Припис статті 250 Господарського Кодексу України має бути застосовано до спірних правовідносин сторін у справі. З матеріалів справи вбачається, що факт порушення підприємством нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів був виявлений позивачем 18.03.2005  (дата реєстрації надання звіту форми 10ПІ за 2004 рік до Фонду), у той час, як позовна заява була подана позивачем 21.08.06. Позивачем у справі недотримані строки для застосування штрафних санкцій та ненадані обґрунтовані причини порушення цих строків.

Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з постановою суду не погодилось, звернулось до Луганського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача, посилаючись на те, що при прийнятті постанови господарським судом не правильно застосовано та було порушено норми матеріального та процесуального права, розгляд справи не ґрунтувався на всебічному, повному і об”єктивному розгляді.

Доводами скаржника є те, що застосування судом строків, визначених ст. 250 Господарського кодексу України, є неправомірним. Платежі до відділення Фонду за невиконання 4% нормативу вважаються адміністративно –господарською санкцією тільки з 1 січня 2006 року.

Відповідач у відповіді № 15 від 30.10.06 на апеляційну скаргу зазначив, що суд прийняв законне рішення у частині відмови позову. Відповідач зазначив, що позивачем не додержані строки застосування адміністративно –господарських санкцій, не пояснені причини порушення строків застосування адміністративно –господарських санкцій.

Представник позивача в судове засідання не прибув, хоча про час та місце слухання справи був належним чином повідомлений, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до вимог ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши пояснення представників відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції від 05.07.01, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 № 314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. При цьому, підприємства (об'єднання), установи організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено вищенаведеним нормативом щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

На 2004 рік відповідачеві визначено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 1чоловік.

З наявного в матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів по формі 10-ПІ (річна) за 2004 рік вбачається, що  середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становить 26 чоловік. Фактично на підприємстві відповідача не було працевлаштовано жодного інваліда, що дає підстави стверджувати про фактичну відсутність необхідного нормативу.

Судова колегія вважає, що з 01.08.01 підприємство зобов”язано самостійно визначати норматив відповідно до Закону № 875 (в новій редакції) та виконувати вимоги цього Закону по створенню робочих місць та їх атестації.

Судова колегія враховує положення чинного законодавства України в їх системному взаємозв'язку, зокрема, такі:

- пунктом 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів передбачено, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників медико-соціальної експертної комісії, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда;

- у частині  першій  статті 17 Закону № 875 визначено, що  з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом;

- згідно з  частинами  другою  та  третьою  статті 18 Закону № 875 підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- відповідно до частини  першої  статті 12 Закону  “Про  охорону праці” підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників;

- у пункті  14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів визначено,  що   підприємства  створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- пунктом 32 Положення про медико-соціальну експертизу,  затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992  № 83,   визначено таке: “Медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в мм. Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якого проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда”.  

Як вбачається з матеріалів справи, у 2004 році органами державної служби зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів, не направляли інвалідів до відповідача для працевлаштування, оскільки відповідач належним чином не інформував ці органи про наявність, створення (пристосування) робочих місць для інвалідів, звіти за формою 3-ПН відповідач надавав до місцевого центру зайнятості не зазначаючи, вакантні посади. В той же час слід визначити, що відповідач на протязі 2004 року не звертався до місцевого центру зайнятості з пропозиціями щодо наявності робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування.

Обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

          Створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатись органи  та організації, визначені у ч. 1 ст. 18 Закону.

Матеріали справи свідчать про не виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідачем не вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів: відповідач не довів суду, що  у 2004 році підприємством розроблялись всі необхідні заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносились  в колективний договір; підприємство не інформувало центр зайнятості, місцевий орган соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів. Тобто доказів того, що відповідні робочі місця для інвалідів  створені суду не надано.

Даний факт свідчить про те, що відповідачем неналежним чином виконані обов'язки щодо виконання нормативу по створенню робочих місць для інвалідів та інформування відповідних державних органів для здійснення працевлаштування інвалідів, але судом першої інстанції з урахуванням вимог ст. 250 Господарського кодексу України правомірно визнано необґрунтованими вимоги про застосування відповідальності за недотримання нормативу.

Дана позиція суду відповідає вимогам законодавства, оскільки до спірних правовідносин сторін підлягає застосуванню стаття 250 Господарського Кодексу України з огляду на наступне.

До 01.01.2004 строків застосування штрафних санкцій не було.

З 1 січня 2004 року набрав чинності Господарський кодекс України.

Пунктом 4 р. 9 Прикінцевих положень Господарського кодексу України встановлено,  що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли  після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських  відносин,  що  виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються  щодо тих  прав  і  обов'язків, які продовжують існувати або  виникли  після  набрання  чинності  цими положеннями.

Відповідно статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених  законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів  господарювання можуть бути  застосовані  уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто   заходи  організаційно-правового  або  майнового характеру, спрямовані  на  припинення   правопорушення   суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Судова колегія вважає, що штраф за не створення робочих місць для інвалідів знаходиться у сфері порушення правил здійснення господарської діяльності у широкому розумінні цього поняття.

Згідно до статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські     санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом  шести  місяців  з дня  виявлення  порушення,  але  не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності,  крім випадків,  передбачених законом.

Відповідно до п. 2 Інформаційного листу ВГСУ від 25.11.05 № 01-8/2229 „Про деякі питання практики застосування норм законодавства, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у І півріччі 2005 року” у вирішенні питання про правову природу штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів, слід виходити з того, що  вони є видом адміністративно –господарських санкцій, правовий режим яких визначено  у статтях 238 –250 Господарського кодексу України.

Відповідно до припису пункту 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення 10 742 грн. 31 коп. несплачених штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2004 році.

На момент звернення позивача з позовом правовідносини сторін щодо адміністративного порушення продовжували існувати.

Звернення позивача до суду першої інстанції відбулося 21.08.06, тобто після сплинення річного строку, встановленого нормами ст. 250 Господарського кодексу України.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду у строк, який перевищує встановлений законодавством, адміністративно –господарська санкція до відповідача не може бути застосована.

За таких обставин, господарський суд Луганської області правильно у задоволенні  позовних вимог відмовив.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що доводи заявника скарги спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, постанова суду відповідає чинному законодавству і скасуванню не підлягає.

Керуючись статтями  160, 167, 195, 196, 198 п.1 ч. 1, 200, 205 п. 1 ч. 1, 206, 254, пунктами 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів

У Х В А Л И В :

1. Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Луганської області від 21.09.06 у справі                  № 6/381ад залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду Луганської області від 21.09.06 у справі                     № 6/381ад залишити без змін.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Ухвалу апеляційної  інстанції може бути оскаржено протягом одного місяця з дня набрання ухвалою законної сили у касаційному порядку.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала апеляційної інстанції виготовлена в повному обсязі протягом п'яти днів з дня  проголошення вступної та резолютивної частин ухвали.

Головуючий суддя                                                                  Д.Ю. Перлов

Суддя                                                                       Л.І. Журавльова

Суддя                                                                      Л.І. Бородіна