Рішення

від 07.11.2012 по справі 5011-51/9508-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-51/9508-2012 07.11.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛЛЕНІУМ»

до Приватного підприємства «Візерунок»

про стягнення 399 580,67 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Алексюк М.І.

від відповідача: Радюк Л.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Візерунок»про стягнення 399 580, 67 грн., з яких 396 797, 50 грн. сума основного боргу та 3 053,17 грн. -сума пені. Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 22-09-В від 17.12.2009 року щодо оплати поставленої продукції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2012 року порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на

20.08.2012 року за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У процесі провадження у справі відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що строк оплати поставленого за договором № 22-09-В від 17.12.2009 р. не настав, оскільки визначений моментом реалізації товару.

При цьому, відповідач зазначає про визнання ним позову у сумі 55 674, 04 грн., що становить різницю між вартістю усього поставленого товару та сумою нереалізованого товару.

Під час розгляду спору позивач подав заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно Приватного підприємства «Візерунок», а також на грошові кошти відповідача в розмірі ціни позову, а також забороною відповідачу відкривати рахунки у банках та інших фінансових установах.

Розглянувши заяву Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілленіум»про вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі, суд відмовив у її задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Положеннями ст. 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві, забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 16 сформульована позиція Вищого господарського суду України та зазначено, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (втому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Разом з тим, Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілленіум»не надано жодного доказу, який би свідчив про ускладнення та/або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Крім того, суд відзначає, що положеннями ст. 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено що позов може забезпечуватись або накладенням арешту або на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві.

Тобто, нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливість одночасного накладення арешту і на майно і на грошові кошти відповідача.

Що до заяви позивача в частині заборони відповідачу відкривати рахунки у банках та інших фінансових установах, суд відзначає, що обраний позивачем захід до забезпечення позову не є адекватним по відношенню до заявлених позовних вимог, оскільки у даному випадку відсутній зв'язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Крім того, заборона відкривати рахунки у банках та інших фінансових установах фактично є втручанням в господарську діяльність Приватного підприємства «Візерунок», що не належить до компетенції суду.

Тож, враховуючи вищевикладені обставини суд не вбачає необхідності застосування заходів до забезпечення позову у даній справі.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог, у якій просить стягнути з відповідача суму основного боргу за поставлений товар у розмірі 81 397, 90 грн. та 3 512, 36 грн. -пені.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи, що вищевказана заява позивача не суперечить вимогам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне прийняти її до розгляду.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Рішення у даній справі відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки, поданих сторонами доказів, копії яких долучено до матеріалів справи та оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 07.11.2012 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.12.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілленіум»та Приватним підприємством «Візерунок», за умовами якого позивач зобов'язався передавати, а відповідач -приймати у власність товар та здійснювати за нього оплату на мовах даного договору.

Відповідно до п. 4.7. договору передача товару позивачем і його приймання відповідачем по назві, асортименту, кількості здійснюється на підставі відповідної накладної і тільки у відповідності із замовленням відповідача.

Відповідно до п. 6.1. договору оплата за товар здійснюється в міру його реалізації відповідачем кінцевим споживачам на протязі 7 днів з моменту надання відповідачем звіту про реалізований товар, шляхом безготівково перерахунку на банківський рахунок позивача.

Пунктом 9.5.1. договору встановлено, що у випадку неможливості реалізувати товар в силу різних причин протягом 3 місяців або більше, закінчення строків придатності товарів до реалізації, позивача зобов'язується на протязі 7 календарних днів з моменту отримання відповідної вимоги від відповідача за власний рахунок забрати такі товари з оформленням відповідних документів. при цьому, вищевказаний товар може бути повернутий, якщо він не використовувався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики, неушкоджена упаковка.

Договір, відповідно до п.п. 11.1., 11.2., набирає чинності з 17.12.2009 р. до і діє до 31.12.2010 р. у тому випадку, якщо зобов'язання за договором не будуть виконані сторонами або однією із сторін, то дія договору продовжується до повного виконання зобов'язань за цим договором. Договір вважається автоматично пролонгованим на наступний календарний рік, якщо до кінця дії договору від жодної сторони не надійшла вимога про його розірвання.

Згідно з п. 11.3. договору він може бути розірваний з ініціативи будь-якої зі сторін лише після проведених повних взаємних розрахунків за даним договором та письмового повідомлення про це іншої сторони за 15 днів.

01.07.2011 р. сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору поставки № 22-09-В від 17.12.2009 року, якою встановили, що відповідач зобов'язаний надавати позивачу звіт про реалізований товар кожні 14 календарних дні.

Також додатковою угодою № 1 від 01.07.2011 р. сторони погодили, що за порушення відповідачем стоків оплати, передбачених договором, він зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки національного банку України від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

22.05.2012 р. позивач звернувся до відповідача з листом № 49 якому повідомив про розірвання договору поставки № 22-09-В від 17.12.2009 року з 06.06.2012 р.

25.06.2012 р. позивач звернувся до Приватного підприємства «Візерунок»з листом № 64 від 22.06.2012 р. про погашення заборгованості за договором № 22-09-В від 17.12.2009 року у розмірі 31 094, 05 грн. та заборгованості за реалізований у червні 2012 року товар, а також про повернення залишку нереалізованого товару на суму 365 703, 45 грн. до 25.06.2012 р.

04.07.2012 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою № 1 про оплату вартості товару на суму 396 797, 50 грн. та сплату пені на суму 1 748, 63 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором № 22-09-В від 17.12.2009 року в частині оплати вартості отриманого товару, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 81 397, 90 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

Матеріалами справи підтверджується здійснення позивачем поставки товару за договором поставки № 22-09-В від 17.12.2009 року, про що свідчать накладні, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Також в матеріалах справи містяться докази часткового повернення відповідачем товару Товариству з обмеженою відповідальністю «Міленіум», а також його часткової оплату.

При цьому, обґрунтовуючи свої заперечення проти заявлених вимог, відповідач зазначає про передчасність вимог позивача, оскільки строк оплати отриманого Приватним підприємством «Візерунок»не настав, у зв'язку з відсутністю доказів його реалізації, що передбачено умовами договору.

З приводу наведеного суд відзначає, що за правилами ст. 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виконане у встановлений договором строк або з настанням певної події, що неминуче настане.

Разом з тим, у даному випадку норми ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню, оскільки факт реалізації товару не є подією, яка має неминуче настати, оскільки залежить від наявності багатьох факторів та поведінки контрагентів і третіх осіб, тобто у даному випадку йдеться про зобов?язання під умовою, і настання такої події буде не стільки терміном виконання, скільки умовою виникнення зобов'язання в цілому.

Таким чином, суд дійшов висновку про невизначеність терміну оплати відповідачем вартості поставленого за договором № 22-09-В від 17.12.2009 року товару.

Вищенаведене узгоджується із позицією Вищого господарського суду України, що викладена, зокрема, у постанові від 03.02.2011 р. № 38/245 (38/246-10).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Тож, враховуючи, що позивач звернувся до Приватного підприємства «Візерунок»з вимогою про здійснення оплати поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Міленіум»товару, строк його оплати у даному випадку визначається на підставі положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Матеріали справи свідчать про здійснення позивачем поставки товару за договором поставки № 22-09-В від 17.12.2009 року, що підтверджується накладними, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Також в матеріалах справи містяться докази часткового повернення відповідачем товару Товариству з обмеженою відповідальністю «Міленіум», а також його часткової оплати.

При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до ч. 1. ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 652 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

У відповідності до ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Між тим, суд відзначає, що умовами договору не передбаченого розірвання договору в односторонньому порядку, а передбачено лише можливість його ініціювання будь-якою зі сторін та лише за умови повних взаємних розрахунків.

При цьому, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження досягнення між сторонами згоди щодо розірвання договору в порядку ст. 188 Господарського кодексу України, а відтак -вищевказаний договір є чинним та обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

У відповідності до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково.

В силу положень ст. 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Відповідач визнав позовні вимоги в сумі 55 674, 04 грн.

Між тим, в іншій частині позивачем не спростовано заявлені до нього позовні вимоги та не надано суду доказів на підтвердження належного виконання умов договору № 22-09-В від 17.12.2009 року або доказів наявності об'єктивних причин неможливості його виконання.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 81 397, 90 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 3 512, 36 грн.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Звертаючись до відповідача з листами позивач зазначав про необхідність здійснити оплату вартості отриманого товару до 30.06.2012 р.

Тож, згідно розрахунку суду, зробленого за період з 01.07.2012 р. до 12.07.2012 р. розмір пені становить 400, 32 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме -заборгованість у розмірі 81 397, 90 грн. та 400, 32 грн. -пені.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілленіум»задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Візерунок»(02095, м. Київ, вул. Срібнокільська, 3-Г, кім. 21, код ЄДРПОУ 36825286), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілленіум»(03039, м. Київ, пр. Науки, 4/2, код ЄДРПОУ 21687952) заборгованість у розмірі 81 397, 90 (вісімдесят одна тисяча триста дев'яносто сім грн. 90 коп.) грн., 400, 32 (чотириста грн. 32 коп.) грн. -пені та 1 635, 96 (одна тисяча шістсот тридцять п'ять грн. 96 коп.) грн. -судового збору.

3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.11.2012 р.

Суддя Пригунова А.Б.