Рішення

від 07.11.2012 по справі 5017/2645/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2012 р.Справа № 5017/2645/2012

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.Е. Кришиневській

за участю представників:

від позивача - Тащі Л.Ю.,

від відповідача -не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства „Інгус Ойл" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Юком" про стягнення 5 386,61 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Інгус Ойл" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Юком" про стягнення заборгованості за договором № 63 купівлі-продажу ПММ від 20.04.2011 р. в розмірі 20 854,08 грн., посилаючись на наступне.

20.04.2011 р. між ПП „Інгус Ойл" та ТОВ „Юком" був укладений договір № 63 купівлі-продажу ПММ, згідно якого позивач взяв на себе зобовязання щодо відвантаження товару на користь відповідача впродовж 5 робочих днів з дати отримання заявки, а відповідач зобов'язався сплатити позивачу за відвантажений товар у термін 7 календарних днів з моменту відвантаження.

Так, за ствердженнями позивача, в період з 13.12.2011 р. по 17.04.2012 р. було відвантажено на користь відповідача товару на загальну суму 22 852,64 грн., а саме:

- 13.12.2011 р. позивач відповідно до видаткової накладної № 394 відвантажив товар на загальну суму 7 545,10 грн., термін сплати якого відповідно до умов договору -20.12.2011 р.;

- 15.12.2011 р. позивач відповідно до видаткової накладної № 401 відвантажив товар на загальну суму 406,30 грн., термін сплати якого відповідно до умов договору -22.12.2011 р.;

- 22.12.2011 р. позивач відповідно до видаткової накладної № 452, відвантажив товар на загальну суму 456,00 грн., термін сплати якого відповідно до умов договору -29.12.2011 р.;

- 23.12.2011 р. позивач відповідно до видаткової накладної № 457 відвантажив товар на загальну суму 573,18 грн., термін сплати якого відповідно до умов договору -30.12.2011 р.;

- 22.02.2012 р. позивач відповідно до видаткової накладної № 335 відвантажив товар на загальну суму 9 292,75 грн., термін сплати якого відповідно до умов договору -29.02.2012 р.;

- 17.04.2012 р. позивач відповідно до видаткової накладної № 200 відвантажив товар на загальну суму 4 579,31 грн., термін сплати якого відповідно до умов договору -24.04.2012 р.

Однак, як вказує позивач, відповідач в період з 13.12.2011 р. по 10.09.2012 р. здійснив лише часткову оплату отриманого товару в розмірі 6 500 грн.

Так, 08.08.2012 р. на адресу відповідача позивачем було направлено претензію за вихідним № 81 від 30.07.2012 р. Однак, станом на 10.09.2012 р. позивачем відповіді не отримано та сума боргу не сплачена.

Відтак, за розрахунками позивача, на момент звернення позивача до суду відповідач мав перед позивачем заборгованість за договором № 63 від 20.04.2011 р. в розмірі 16 352, 65 грн.

Крім того, за прострочення виконання умов договору купівлі-продажу позивачем були нараховані відповідачу згідно договору штрафні санкції у вигляді пені в сумі 1222,92 та штрафу 20% від вартості несплаченого товару в сумі 3270,53 грн., а також згідно ст.. 625 ЦК України інфляційне збільшення за увесь час прострочення платежу станом на 10.09.2012 р., що склало 7,98 грн. Всього позивачем було нараховано 4501,43 грн. (1 222,92 грн.(подвійна дисконтна ставка НБУ) + 3 270,53 грн. (штраф 20% від основної суми боргу) + 7,98 грн. (інфляційне збільшення)).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.09.2012 р. порушено провадження по справі № 5017/2645/2012 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

28.09.2012 р. позивачем було подано до господарського суду Одеської області заяву про уточнення позовних вимог (а.с. 38-40), в якій позивач зазначив, що на момент подачі позову у відповідача існувала сума боргу в розмірі 15 352,65 грн., однак у період з 10.09.2012 р. по 27.09.2012 р. відповідач здійснив повне погашення суми основного боргу. Щодо нарахованих позивачем відповідачу штрафних санкцій за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань відповідно до умов договору та положень чинного законодавства представник позивача пояснив, що позовні вимоги у вказаній частині залишаються незмінними.

В засіданні суду 28.09.2012 р. представник відповідача наголосив, що відповідачем дійсно було погашено суму основного боргу, що підтверджується наданими платіжними дорученнями, однак відповідач не згоден із нарахованою позивачем суми штрафних санкцій.

08.10.2012 р. позивачем було подано до господарського суду Одеської області заяву про уточнення позовних вимог (а.с. 73-75), в якій позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг за договором № 63 купівлі-продажу ПММ в розмірі 5 386,61 грн. При цьому позивач зазначив, що в період з 13.12.2011 р. по 17.04.2012 р. ним було відвантажено на користь відповідача товар на загальну суму 22 852,64 грн. Також позивачем за невиконання належним чином умов договору відповідачу були нараховані штрафні санкції, передбачені умовами договору, а також інфляційне збільшення за увесь час прострочення платежу, що на 10 вересня 2012 р. становило 5386,60 грн. Відповідач в період з 13 грудня 2011 року по 10 вересня 2012 року здійснив часткову оплату в розмірі 7500,00 грн., з якої було відшкодовано штрафні санкції у розмірі 5386,60 грн. та погашено основний борг на суму 2113,39 грн. Так, на момент подання позовної заяви до господарського суду (10.09.2012р.) у відповідача перед позивачем залишився основний борг у розмірі 20 739,26 грн. Оскільки на момент першого судового засідання відповідачем було сплачено частку основного боргу у розмірі 15 352,64 грн., відповідно несплаченою залишилась сума боргу в розмірі 5386,61 грн.

Відповідач відзив на позов не надав, у зв'язку з чим справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

20.04.2011 р. між Приватним підприємством „Інгус Ойл" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Юком" (покупець) було укладено договір № 63 купівлі-продажу ПММ (а.с. 22), згідно умов якого позивач як продавець зобов'язався передати у власність, а відповідач як покупець прийняти і оплатити паливно-мастильні матеріали та інші матеріали (надалі - товар), найменування і кількість якого зазначається у заявках покупця (в усній або письмовій формі). Базис поставки: „DDP -склад покупця" згідно заявок покупця.

В п. 2.1 договору визначено строк відвантаження, а саме впродовж 5 робочих днів з дати отримання заявки.

Передача товару оформлюється відповідними актами приймання-передачі або видатковими накладними (п. 5.3 договору).

П. 2.2 договору передбачено строк оплати. Зокрема, покупець здійснює оплату товару впродовж 7 календарних днів, з моменту відвантаження. Датою оплати є дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

В п. 4.1 договору визначено строк його дії. Так, договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2011 р, а в частині виконання грошових зобов'язань -до їх повного виконання.

Як було з'ясовано судом, між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 від 10.01.2012 р. (а.с. 23), відповідно до умов якої строк дії договору було пролонговано до 31.12.2012 р. Тобто, на момент розгляду справи договір є чинним.

Як вказує позивач, умови вказаного договору ним виконувались належним чином, але відповідач не виконав свої зобов'язання по оплаті товару, у зв'язку з чим виник даний спір.

Так, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, вищевказаний договір купівлі-продажу, є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як з'ясовано судом та вбачається з матеріалів справи, на виконання вказаного договору купівлі-продажу позивачем було відвантажено відповідачу товар на загальну суму 22 852,64 грн. відповідно до наступних видаткових накладних:

- № 394 від 13.12.2011 р., відповідно до якої позивач відвантажив товар на загальну суму 7545,10 грн., термін сплати якого відповідно до умов договору -20.12.2011 р. (а.с. 31);

- № 401 від 15.12.2011 р., відповідно до якої позивач відвантажив товар на загальну суму 406,30 грн., термін сплати якого відповідно до умов договору -22.12.2011 р. (а.с. 32);

- № 452 від 22.12.2011 р., відповідно до якої позивач відвантажив товар на загальну суму 456,00 грн., термін сплати якого відповідно до умов договору -29.12.2011 р. (а.с. 33);

- № 457 від 23.12.2011 р., відповідно до якої позивач відвантажив товар на загальну суму 573,18 грн., термін сплати якого відповідно до умов договору -30.12.2011 р. (а.с. 34);

- № 335 від 22.02.2012 р., відповідно до якої позивач відвантажив товар на загальну суму 9 292,75 грн., термін сплати якого відповідно до умов договору -29.02.2012 р. (а.с. 35);

- № 200 від 17.04.2012 р., відповідно до якої позивач відвантажив товар на загальну суму 4 579, 31 грн., термін сплати якого відповідно до умов договору -24.04.2012 р. (а.с. 36).

Про прийняття відповідачем товару у повному обсязі свідчать також підписи уповноваженої особи відповідача на вищезазначених накладних, завірені печаткою відповідача.

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку про виконання позивачем своїх зобов'язань за укладеним з відповідачем договором.

Так, за статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відтак, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вищевказану поставлену позивачем продукцію.

Як вказує позивач та не оспорюється відповідачем, в період з 13.12.2011 р. по 10.09.2012 р. відповідач здійснив лише часткову оплату отриманого товару на суму 7500 грн.

Так, як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було складено, підписано та скріплено печатками акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.08.2011 р. по 25.07.2012 р. (а.с. 24), сума боргу за яким складає 16 852.65 грн.

Також 08.08.2012 р. на адресу відповідача позивачем було направлено претензію за вихідним № 81 від 30.07.2012 р. (а.с. 25-26), якою ПП „Інгус Ойл" наполягало на погашенні ТОВ „Юком" у термін 5 банківських днів з дати отримання претензії заборгованості за договором з урахуванням штрафних санкцій у розмірі 21 373,20 грн. Однак, позивачем відповіді не отримано та сума боргу не сплачена.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на те, що за умовами договору строк оплати товару становив 7 календарних днів з моменту відвантаження товару, а відповідачем було здійснено часткову оплату лише в сумі 7 500,00 грн., відповідно відповідач допустив прострочення виконання своїх зобов'язань щодо оплати товару.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем вартості відвантаженого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Так, за умовами п. 3.2 договору покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості сплаченого, але не відвантаженого в строк товару за кожен день прострочення, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

При цьому у разі порушень умов оплати згідно п. 2.2 договору покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості відвантаженого, але несплаченого товару за кожен день прострочення, що діяла в період, за який сплачується пеня. Пеня нараховується до повного виконання покупцем своїх зобов'язань по оплаті товару (п. 3.2 договору).

Також згідно п. 3.3 договору в разі прострочення оплати товару в строки, обумовлені в п. 2.2 цього договору більше ніж на 5 банківських днів, покупець сплачує продавцю штраф в розмірі 20% від вартості товару за кожен випадок такого прострочення.

З огляду на вказане, позивачем за невиконання належним чином умов договору були нараховані відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу в сумі 747,97 грн. та штраф 20% від вартості товару за кожен випадок прострочення в сумі 4570,53 грн., розрахунок яких додано до заяви про уточнення позовних вимог (а.с. 76).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вищенаведене та те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за вказаним договором купівлі-продажу щодо здійснення оплати за відвантажений товар, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню на суму боргу по кожній накладній та штраф за прострочення виконання зобов'язань по договору понад 30 днів з моменту закінчення терміну оплати (7 календарних днів з моменту відвантаження продукції).

До того ж позивачем нараховано інфляційне збільшення за увесь час прострочення платежу станом на 10.09.2012 р. в сумі 68,10 грн., розрахунок яких додано до заяви про уточнення позовних вимог (а.с. 76).

Так, згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Разом з тим слід зазначити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому вони є складовою частиною основного боргу.

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд вважає правомірним нарахування позивачем інфляційних втрат.

Відтак, за невиконання належним чином умов договору відповідачу були нараховані штрафні санкції, передбачені умовами договору, а також інфляційне збільшення за увесь час прострочення платежу, що разом склало 5386,60 грн.

Таким чином, загальна сума за договором, яка належала до сплати відповідачем, з урахуванням поставленого товару і нарахованих санкцій склала 28 239,24 грн. Як вже зазначалось вище, відповідачем період з 13 грудня 2011 року по 10 вересня 2012 року лише було сплачено в погашення заборгованості за поставлений товар 7 500,00 грн.

При цьому п. 3.6 договору визначено, що оплата штрафних санкцій не звільняє винну сторону від виконання своїх зобов'язань за договором та від сплати суми основного боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Крім того, згідно п. 3.4 договору у разі недостатності суми здійсненого платежу покупцем для виконання грошового зобов'язання в повному обсязі ця сума погашає вимоги подавця у наступній черговості:

- в першу чергу відшкодовуються витрати продавця, пов'язані з отриманням виконання;

- в другу чергу сплачуються проценти і неустойка (пеня і штраф);

- в третю чергу сплачується основна сума боргу.

Як з'ясовано судом, позивач на підставі п. 3.4 договору сплачену відповідачем частково суму боргу в розмірі 7500,00 грн. зарахував в рахунок погашення нарахованих фінансових санкцій у розмірі 5 386,60 грн., а решту частину віднесено в рахунок погашення основного боргу на суму 2 113,39 грн.

Таким чином, на момент звернення позивача до господарського суду із заявленим позовом (10.09.2012р.) у відповідача перед позивачем залишився основний борг у розмірі 20739,25 грн. (28239,24 грн. -5386,60 грн. -2113,39 грн.). Проте, в ході розгляду справи відповідачем було сплачено частково заборгованість на суму 15352,64 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1271 від 25.09.2012 р. (а.с. 71). Відтак, на день розгляду справи несплаченою залишилась сума боргу в розмірі 5386,61 грн. (20739,25 грн. -15352,64 грн.)

Так, несплатою позивачу залишку заборгованості за вище вказаним договором поставки відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості в розмірі 5 386,61 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що уточнені позовні вимоги Приватного підприємства „Інгус Ойл" про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 5 386,61 грн. цілком обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем, слід віднести за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги Приватного підприємства „Інгус Ойл" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Юком" про стягнення 5 386,61 грн. задовольнити

2 . СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Юком" (65003, м. Одеса, вул. Павла Кравцова, 6; код ЄДРПОУ 32904820, р/р 26005060468049 в Південному ГРУ „ПриватБанк", МФО 328704) на користь Приватного підприємства „Інгус Ойл" (67531, Одеська область, Комінтернівський район, с. Кордон, вул. Центральна, 36; код ЄДРПОУ 36143790; р/р 26004289141 в ПАТ „Марфін Банк" м. Іллічівськ, МФО 328168) суму основного боргу в розмірі 5 386/п'ять тисяч триста вісімдесят шість/грн. 61 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1609/одна тисяча шістсот дев'ять/грн. 50 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 12.11.2012 р.

Суддя Петров В.С.