Постанова

від 25.10.2012 по справі 2а/0570/4667/2012

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2012 р. Справа № 2а/0570/4667/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Ушенка С.В.,

при секретарі Задніпровській В.О.,

за участю

представника позивача - Афромеєва Є.М. (за довіреністю),

представників відповідача - Мельник Л.О., Ярової С.Е. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Торгово-промислова компанія «Тормет» до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 09.04.2012р. № 0000572341 та № 0000562341, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Торгово-промислова компанія «Тормет» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 09.04.2012р. № 0000572341 та № 0000562341.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що за результатами проведення позапланової виїзної перевірки з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства в частині взаємовідносин з ПП «Фіто Сервіс Плюс» за період з 01.01.2011р. по 30.06.2011р. податковим органом були встановлені порушення пп. 138.1.1. п. 138.1., п. 138.2., п. 138.4., п. 138.6. ст. 138, абз. а) п.198.1., п. 198.2., п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України та п. 5.1, пп.5.2.1. п. 5.2., абз. 4 пп. 5.3.9. п.5.3. ст. 5, пп. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». За результатами зазначеної перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 09.04.2012р. № 0000572341, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 77835,00 грн., з яких 77834, 00 грн. - сума основного платежу та 1,00 грн. - сума штрафних санкцій, та №0000562341, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 112451,25 грн., з яких 95216,00 грн. - сума основного платежу та 17235,25 грн. - сума штрафних санкцій. На його думку, викладені в Акті перевірки від 26.03.2012р. № 144/22-1-35831427 висновки щодо нікчемності укладеного між ним та ПП «Фіто Сервіс Плюс» правочину та відсутності реального виконання цієї угоди спростовуються наданими позивачем первинними документами.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, та просить позов задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, надали суду письмові заперечення і пояснення, в яких зазначили, що підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стала інформація, викладена у постанові старшого слідчого прокуратури міста Одеса Томашевського С.О. по кримінальній справі № 02201100183, порушеній за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення ПП «Ілвекс-Груп», що завдало великої матеріальної шкоди державі, та відносно ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ознаками складу злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212, ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України. У зв'язку з викладеним просять у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши в судовому засіданні всі обставини справи та оцінивши їх наявними доказами в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Позивач - Приватне підприємство «Торгово-промислова компанія «Тормет» є юридичною особою, зареєстровано 18.04.2008 року Виконавчим комітетом Слов'янської міської ради Донецької області, як платник податків з 21.04.2008р. знаходиться на обліку в Слов'янській ОДПІ Донецької області ДПС за № 7361 та є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 08.05.2008р. № 100114696.

На підставі направлення на перевірку, згідно з пп. 20.1.4. п. 20.1. ст. 20, п. 75.1. ст. 75, пп.78.1.11. п. 78.1., п. 78.2. ст. 78, п. 82.2. ст. 82 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 12.03.2012р. № 326 і постанови старшого слідчого прокуратури м. Одеса від 06.02.2012р. відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства «ТПК «Тормет» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства в частині взаємовідносин з ПП «Фіто Сервіс Плюс» за період з 01.01.2011р. по 30.06.2011р., за результатами якої складено відповідний акт від 26.03.2012р. № 114/22-1-35831427.

Як вбачається із зазначеного Акту документальної позапланової виїзної перевірки, відповідачем з посиланням на постанову старшого слідчого прокуратури міста Одеса Томашевського С.О. по кримінальній справі № 02201100183, порушеній за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення ПП «Ілвекс-Груп», що завдало великої матеріальної шкоди державі, та відносно ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ознаками складу злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212, ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, зазначено, що позивачем завищені валові витрати за період з 01.01.2011р. по 30.06.2011р. в сумі 390006,00 грн., у тому числі по періодах: 1 кв-л 2011р. - 275747,00 грн., 2 кв-л 2011р. - 114259,00 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 95216,00 грн., у тому числі: 1 кв-л 2011р. - 68937,00 грн., 2 кв-л 2011р. - 26279,00 грн., а також завищено податковий кредит за період січень-квітень 2011р. в сумі 77834,00 грн., у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість на суму 77834,00 грн., у тому числі по періодах: січень 2011р. - 6905,00 грн., лютий 2011р. - 21332,00 грн., березень 2011р. - 26912,00 грн., квітень 2011р. - 22685,00 грн.

За результатами перевірки відповідачем у зв`язку із встановленням порушень пп. 138.1.1. п.138.1., п. 138.2., п. 138.4., п. 138.6. ст. 138, абз. а) п.198.1., п. 198.2., п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України та п. 5.1, пп.5.2.1. п. 5.2., абз. 4 пп. 5.3.9. п.5.3. ст. 5, пп. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» прийняті податкові повідомлення-рішення від 09.04.2012р. № 0000572341, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 77835,00 грн., з яких 77834, 00 грн. - сума основного платежу та 1,00 грн. - сума штрафних санкцій, та №0000562341, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 112451,25 грн., з яких 95216,00 грн. - сума основного платежу та 17235,25 грн. - сума штрафних санкцій.

Предметом доказування в цій справі є обставина реальності господарських операцій позивача з ПП «Фіто Сервіс Плюс», правильність відображення їх в податковому обліку, а саме включення позивачем до складу валових витрат звітного податкового періоду суми витрат, пов'язаних із виконанням правочинів, укладених з ПП «Фіто Сервіс Плюс», і правильності формування податкового кредиту.

Спір виник через висновки податкового органу про те, що правочин, який укладений позивачем з ПП «Фіто Сервіс Плюс» не був спрямований на реальне настання правових наслідків та є нікчемним.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом встановлено, що між позивачем (покупець) та ПП «Фіто Сервіс Плюс» (постачальник) укладено договори поставки від 12.01.2011р. № 20110112 та від 31.03.2011р. № 110331, згідно з якими постачальник зобов'язується поставити і передати у власність товар відповідно накладних, а покупець прийняти та оплатити його на умовах договору. Кількість товару зазначається в накладних. Умови поставки - самовивіз транспортом покупця, за згодою сторін умови поставки можуть бути змінені. Строк дії договору до 31.12.2011р.

Виконання умов укладених між позивачем та ПП «Фіто Сервіс Плюс» договорів знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача, а саме: видаткових та податкових накладних. Розрахунки між суб'єктами господарювання за відвантажений товар проводилися у безготівковій формі, здійсненні в повному обсязі. Даний факт не є спірним між сторонами.

Товар за зазначеними договорами був отриманий позивачем від перевізника ПП «Інсайт плюс» відповідно до договору перевезення вантажів від 01.12.2010р. № 10/12-1, копія якого і документи на виконання якого наявні в матеріалах справи.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать документально підтверджені витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», який діяв до 01.04.2011р. Зазначені правові норми кореспондуються з приписами Розділу ІІІ Податкового кодексу України «Податок на прибуток підприємств», який набрав чинності 01.04.2011р.

Відповідно до підпункту 2.1.1. пункту 2.1. статті 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного пунктом 4.3. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно пункту 16.1., платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті. Податок на прибуток нараховується за ставкою, визначеною статтею 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», від прибутку, що підлягає оподаткуванню, розрахованого згідно з пунктом 3.1. цього Закону, з урахуванням положень пунктів 7.12., 7.13., 7.14., 14.1., 16.9. та статей 6 та 13 цього Закону.

Платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до пункту 6.1. статті 6 цього Закону. При цьому, за звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку надають спрощену декларацію, а за результатами звітного року - повну.

Наявними в матеріалах справи документами підтверджено надання позивачем до податкової інспекції податкової звітності з податку на прибуток за І та ІІ квартал 2011 року та відповідність даних, що міститься в наданій податковій звітності даним первинного бухгалтерського обліку. Будь-яких зауважень щодо невідповідності даних бухгалтерського обліку та даних податкового обліку з податку на прибуток відповідач не зазначив ані в Акті перевірки, ані в судовому засіданні.

Згідно з пунктом 5.1. статті 5 цього Закону, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1. пункту 5.2. цієї ж статті Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3. - 5.7. цієї статті.

Крім того, у п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» наведений вичерпний перелік операцій, за якими витрати платника податків не включаються до складу валових витрат, оскільки у п. 5.10. наведеної статті зазначено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Пунктом 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.4. ст. 138 ПКУ).

Відповідно до п. 138.6. ст. 138 ПКУ собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Як встановлено в судовому засіданні, позивачем були сформовані валові витрати за фактом отримання товарно-матеріальних цінностей в порядку, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Розділом ІІІ Податкового кодексу України.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені Податковим кодексом України.

Відповідно до пункту 198.3. статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до розділу V Податкового кодексу України, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

З аналізу положень розділу ІІІ (податок на прибуток підприємств), V (податок на додану вартість) Податкового кодексу України та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якими визначені правила формування податкового кредиту та валових витрат у спірний період часу, вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Згідно пункту 1.32. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11. ст. 201 цього Кодексу).

Виходячи із положень вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість. І тільки у разі не підтвердження на момент перевірки податкового кредиту податковими накладними платник податку може бути притягнутий до відповідальності.

Згідно п. 187.1. ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Суд враховує, що наявність податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Від встановлення цієї обставини залежить оцінка податкових накладних як правової підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Згідно з частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, правильність формування суми спірного податкового кредиту підтверджується, окрім податкових накладних, первинними документами.

Судом встановлено, що контрагент позивача - ПП «Фіто Сервіс Плюс» на момент вчинення спірної фінансово-господарської операції був юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку, знаходився на податковому обліку в ДПІ у м. Херсоні та був платником податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 201.8. статті 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Таким чином, постачальник позивача ПП «Фіто Сервіс Плюс» на час здійснення господарської операції мав статус юридичної особи, та як наслідок мав право здійснювати господарську діяльність шляхом укладення договорів на поставку товарів та був наділений правом видачі податкових накладних, що обумовлює спеціальну податкову правосуб'єктність.

Судом встановлено, що документальна позапланова виїзна перевірка позивача була проведена на підставі постанови старшого слідчого прокуратури міста Одеса Томашевського С.О. по кримінальній справі № 02201100183, порушеній за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення ПП «Ілвекс-Груп», що завдало великої матеріальної шкоди державі, та відносно ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ознаками складу злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212, ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України.

Як вбачається із зазначеної постанови слідчого, вона не містить будь-якої інформації щодо незаконного формування позивачем у справі податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинам з ПП «Фіто Сервіс Плюс». З постанови не вбачається коли саме і яким чином було придбане ПП «Фіто Сервіс Плюс» і яким чином воно створювало документальну видимість проведення фінансово-господарських операцій саме з позивачем та на підставі яких встановлених фактів слідчим зроблено висновок про фіктивність ПП «Фіто Сервіс Плюс».

Крім того, відповідно приписів КАС України суд за своєю ініціативою витребовував докази у справі, а саме інформацію по кримінальній справі, в ході розслідування якої була призначена документальна позапланова виїзна перевірка позивача, але доказів щодо наявності в кримінальній справі доказів нікчемності вчинених позивачем і ПП «Фіто Сервіс Плюс» правочинів, які є спірними в даній справі, прокуратурою міста Одеса і Одеської області до суду не надано.

В свою чергу, обставина реального здійснення господарських операцій та правильність їх відображення в податковому обліку доведена в цій адміністративній справі на підставі досліджених доказів.

Стосовно доводів відповідача, що правочини від 12.01.2011р. № 20110112 та від 31.03.2011р. №110331, укладені між позивачем та ПП «Фіто Сервіс Плюс», є нікчемними, суд зазначає наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Суд бере до уваги, що умовою для кваліфікації правочину як нікчемного через те, що він порушує публічний порядок, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, визначальне значення має встановлення персоналій посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник.

В процесі розгляду справи відповідачем доказів, крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надано.

Водночас позивачем з посиланням на належні докази, що долучені до матеріалів справи, доведено обставину реального здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Разом з тим, як встановлено в судовому засіданні з пояснень представників сторін, кримінальних справ відносно посадових осіб позивача та ПП «Фіто Сервіс Плюс» щодо порушення податкового та іншого законодавства в сфері економічних відносин, зокрема щодо укладення та виконання зазначених вище правочинів, не порушувалось, обвинувальні вироки суду з цього приводу відсутні.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд приходить до висновку, що первинні документи, які наявні в матеріалах справи, є належними доказами в розумінні частини 4 ст. 70 КАС України при підтвердженні обставини реальності правочинів, укладених з ПП «Фіто Сервіс Плюс», та правильності їх відображення в податковому обліку позивача.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, судом встановлено, що спірні правочини з ПП «Фіто Сервіс Плюс» спричинили зміну майнового стану позивача, тобто є реальними, спірні суми податкового кредиту та валових витрат сформовані на підставі достовірних первинних документів, які підтверджують рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача, у договорах наявна господарська мета.

Наведене обумовлює безпідставність висновку відповідача про порушення позивачем пп. 138.1.1. п. 138.1., п. 138.2., п. 138.4., п. 138.6. ст. 138, абз. а) п.198.1., п. 198.2., п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України та п. 5.1, пп.5.2.1. п. 5.2., абз. 4 пп. 5.3.9. п.5.3. ст. 5, пп. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

У зв'язку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, застосування до нього штрафних санкцій є неправомірним.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові або службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як встановлено в судовому засіданні з пояснень представників відповідача і вбачається з наявного в матеріалах справи акту перевірки ПП «ТПК «Тормет», висновки щодо нікчемності зазначених вище правочинів відповідачем зроблені на підставі постанови старшого слідчого прокуратури міста Одеса.

При цьому суд зазначає, що у відповідності до приписів статті 83 ПКУ, яка визначає матеріали, які є підставами для висновків під час проведення перевірок, для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Оскільки факти та обставини, встановлені в ході досудового слідства по кримінальній справі, згідно приписів кримінально-процесуального законодавства, не можуть вважатись встановленими і підтверджувати вину особи у вчинені злочину до набрання чинності обвинувальним вироком у кримінальній справі, на думку суду у податкового органу відсутні підстави для врахування інформації, викладеної у постанові старшого слідчого прокуратури міста Одеса, при прийнятті висновків під час проведення перевірки платника податків (позивача).

Одночасно, пунктом 86.9. ст. 86 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Таким чином наведене обумовлює прийняття відповідачем спірних у даній справі податкових повідомлень-рішень з перевищенням наданих йому податковим законодавством повноважень, що також свідчить про їх протиправність.

На підставі викладеного, позовні вимоги ПП «ТПК «Тормет» підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАСУ якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-15, 17, 18, 33-35, 41, 42, 47-51, 56-59, 69-72, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 121-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства «Торгово-промислова компанія «Тормет» до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 09.04.2012р. № 0000572341 та № 0000562341 задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.04.2012р. № 0000562341, винесене Слов'янською об'єднаною державною податковою інспекцією Донецької області Державної податкової служби, яким збільшено Приватному підприємству «Торгово-промислова компанія «Тормет» суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 112451,25 грн., з яких 95216,00 грн. - за основним платежем, 17235,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.04.2012р. № 0000572341, винесене Слов'янською об'єднаною державною податковою інспекцією Донецької області Державної податкової служби, яким збільшено Приватному підприємству «Торгово-промислова компанія «Тормет» суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 77835,00 грн., з яких 77834,00 грн. - за основним платежем, 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Присудити з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Торгово-промислова компанія «Тормет» понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору в розмірі 1902 (одна тисяча дев'ятсот дві) грн. 86 коп.

Повний текст постанови виготовлено і підписано 30.10.2011р.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст.160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Ушенко С. В.