Рішення

від 14.11.2012 по справі 19/5014/2575/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.11.12 Справа № 19/5014/2575/2012

Суддя Косенко Т.В., за участю секретаря судового засідання Хухрянської І.В., розглянувши матеріали за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю „Інверт", м.Полтава

до Малого приватного підприємства „Топаз-95", м.Луганськ

про стягнення 135069 грн. 79 коп.

в присутності представників сторін:

від позивача -Ставнійчук О.О., представник за довіреністю № б/н від 17.09.2012;

від відповідача -представник не прибув.

В С Т А Н О В И В:

Обставини справи: позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 140000 грн. 01 коп., пені у розмірі 1724 грн. 03 коп. та 3% річних у розмірі 345 грн. 75 коп. за договором поставки № 18/12 від 05.01.2012.

24.10.2012 представник позивача подав заяву № б/н від 23.10.2012 про зменшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 135069 грн. 79 коп., яка складається з суми основної заборгованості у розмірі 133000,01 грн., пені у розмірі 1724,03 грн. та 3% річних у сумі 345,75 грн., у зв"язку з добровільною сплатою позивачем 7000,00 грн.

Подана позивачем заява була розглянута в судовому засіданні, встановлено, що вона не суперечить нормам чинного законодавства, на підставі чого в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України, прийнята судом до розгляду. Тобто справа розглядається з урахуванням зменшення позовних вимог.

02.11.2012 від позивача на адресу суду надійшла заява № 114 від 29.10.2012 про забезпечення позову, в якій він просить вжити заходи забезпечення позову шляхом: зобов"язання державного реєстратора виконавчого комітету Луганської міської ради, інших посадових осіб управління з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вносити будь-які відомості та зміни до реєстраційної справи Малого приватного підприємства „Топаз-95" (код ЄДРПОУ 21821304); накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить Малому приватному підприємству „Топаз-95" на праві власності; накладення арешту на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат, зокрема але не виключно на рахунку: р/р 26006060301236 ЛФ ПАТ „Приватбанк" в м.Луганськ, МФО 304795, до винесення судом рішення по справі та набрання останнім законної сили.

В обгрунтування поданої заяви позивач посилається на наступне.

Рішенням засновників Малого приватного підприємства „Топаз-95" від 11.09.2012 прийнято рішення про ліквідацію підприємства. Головою ліквідаційної комісії призначений директор Кесельман Леонід Вольфович. Оголошення про ліквідацію надруковано в Бюлетені державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 225 від 18.09.2012 під № 2583, а також опубліковано в газеті „Голос України" № 185(5435) від 03.10.2012.

Ліквідація підприємства, на думку позивача, може призвести до неможливості проведення судового розгляду справи, унеможливлення виконання рішення суду, а також неможливість погашення заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки № 18/12 від 05.01.2012 в розмірі 133000,01 грн. та штрафних санкцій за прострочення виконання зобов"язання.

Тобто, існує очевидна небезпека заподіяння майнової шкоди правам та інтересам позивача, які можуть бути порушені внаслідок внесення змін та відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних і фізичних осіб підприємців щодо ліквідації підприємства, зміни керівника, найменування чи місцезнаходження відповідача після чого потрібно буде докласти значних зусиль та витрат, пов"язаних з судовим розглядом справи та виконання рішення.

Дана заява була розглянута в судовому засіданні 14.11.2012. Розглянувши вимогу позивача про забезпечення позову, господарський суд дійшов наступного.

Відповідно до вимог ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених ст.67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Частина 1 ст.67 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Пленумом Вищого господарського суду України в постанові № 16 від 26.12.2011 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" з метою однакового і правильного застосування законодавства щодо забезпечення позову надані роз"яснення господарським судам, з яких вбачається, що відповідно до ст.66 Господарського процесуального кодексу України заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обгрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст.33 Господарського процесуального кодексу України, обов"язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов"язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснювати оцінку обгрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обгрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв"язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, Зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв"язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В абз.2 п.2 даної постанови зазначено, що питання про забезпечення позову може вирішуватися господарським судом як без проведення окремого судового засідання, так і в засіданні з викликом представників сторін, інших учасників судового процесу із заслуховуванням їх думки.

В той же час, в п.3 цієї ж постанови встановлено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (ст.65 Господарського процесуального кодексу України).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб"єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

В п.7 зазначеної постанови встановлено, що обираючи, який саме захід забезпечення позову слід застосовувати у тій чи іншій справі, господарський суд повинен виходити з такого.

У позовному провадженні піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.

Арешт може бути накладений лише на індивідуально визначене майно. В такому разі в ухвалі про забезпечення позову мають зазначатися ознаки, які ідентифікують відповідне майно та відрізняють його від іншого (однорідного чи подібного) майна, та за необхідності, - місцезнаходження майна.

З огляду на вищевикладене, господарський суд Луганської області відмовляє в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, оскільки ним не надано жодного доказу наявності фактичних обставин, з якими пов"язується застосування зазначених заходів до забезпечення позову; заявляючи вимогу про накладення арешту на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або інших кредитно-фінансових установах позивачем зазначений лише один рахунок відповідача; заявляючи вимогу про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить відповідачеві на праві власності, позивачем не зазначено яке саме майно підлягає арешту та його ознак, які ідентифікують відповідне майно та відрізняють його від іншого (однорідного чи подібного) майна, не зазначено його місця знаходження; щодо вимоги про зобов"язання державного реєстратора виконавчого комітету Луганської міської ради, інших посадових осіб управління з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вносити будь-які відомості та зміни до реєстраційної справи відповідача, то даний захід взагалі не відповідає приписам ст.67 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, задоволення поданої заяви у повному обсязі може призвести до повного припинення господарської діяльності суб"єкта господарювання.

Підпункт 3 п.2 ч.2 ст.4 Закону України „Про судовий збір" передбачає справляння судового збору за подання до господарського суду заяви про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову в розмірі 1,5 мінімальної заробітної плати.

Частиною 1 ст.4 цього Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Законом України „Про Державний бюджет України на 2012 рік" на 01.01.2012 мінімальна заробітна плата встановлена у розмірі 1073,00 грн.

Тобто, враховуючи викладене, позивач при зверненні до господарського суду Луганської області з клопотанням про забезпечення позову повинен був сплатити судовий збір у розмірі 1609,50 грн.

З огляду на викладене, враховуючи приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подання заяви про забезпечення позову покладається на позивача по справі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" № 3674-VІ від 08.07.2011 (з наступними змінами) сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом .

З огляду на вищевикладене, позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 67 грн. 50 коп., у зв'язку з внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, перерахований платіжним дорученням № 899 від 25.10.2012.

В судовому засіданні 14.11.2012 представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач не скористався наданим йому правом, передбаченим ст.22 Господарського процесуального кодексу України, не забезпечив участі повноважного представника у судовому засіданні, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням № 9102001663038. Причини неявки відповідач суду не повідомив.

До повноважень суду не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилались згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи, а також згідно відомостей, що містяться у спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, станом на час розгляду справи.

Також відповідач не надав суду відзив на позовну заяву, а ненадання відзиву на позовну заяву та неприбуття у судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, згідно положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається по наявних у ній матеріалах.

Відповідач позовні вимоги не оспорив, доказів сплати заборгованості не надав.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, який прибув у судове засідання, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, господарський суд Луганської області встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інверт" (постачальник, позивач) та Малим приватним підприємством "Топаз-95" (покупець, відповідач) 05.01.2012 був підписаний договір поставки № 18/12, за умовами якого постачальник зобов"язується передати у власність покупцеві товари, а саме кондитерські вироби та іншу продукцію (товар), а покупець зобов"язується прийняти та оплатити товар (п.1.1 договору).

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012 (п.9.1 договору).

Кожна партія товару визначається накладною, в якій зазначається: найменування товару кількість товару, що повинна постачатися в конкретній партії, часткове співвідношення (асортимент, номенклатура). Накладна є невід"ємною частиною договору (п.1.3 договору).

Відповідно до п.2.3 договору вартість кожної партії товару, що поставляється згідно з договором визначається у накладній, яка є невід"ємною частиною договору.

Датою виконання постачальником зобов"язань по постачанню продукції (датою постачання) є оформлення сторонами накладної (п.3.11 договору).

На виконання умов договору позивач за видатковою накладною № ІН-0000816 від 14.08.2012 поставив відповідачу товар на загальну суму 161793,23 грн.

В п.2.4 договору сторони домовились, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковій формі розрахунків в національній валюті протягом 21 календарних днів з моменту отримання товару.

Відповідач отримав товар, але оплату здійснив лише частково у розмірі 28793,22 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), внаслідок чого за ним виникла заборгованість в сумі 133000,01 грн., що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто -неналежне виконання.

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладені приписи законодавства, умови договору поставки, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність вимог позивача в частині стягнення заборгованості в сумі 133000 грн. 01 коп. та про їх задоволення.

Згідно з п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

В силу ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, так, за цією нормою Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми , якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.6.2 договору у випадку порушення строків оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 15% від вартості поставленого товару, за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє протягом періоду прострочення. Крім того, у випадку прострочення виконання грошового зобов"язання покупець сплачує постачальникові суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних із простроченої суми.

Таким чином, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, є вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за період з 06.09.2012 по 01.10.2012 в сумі 1491,80 грн. та 3% річних за період з 06.09.2012 по 01.10.2012 в сумі 298,36 грн., оскільки умови п.6.2 договору суперечать нормам чинного законодавства. Тобто в решті позовних вимог стосовно стягнення пені у розмірі 232,23 грн. та 3% річних у сумі 47,39 грн. слід відмовити за безпідставністю.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

В п.4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що зменшення розміру позовних вимог згідно з п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" є підставою для повернення відповідної суми судового збору; що ж до інших судових витрат, то в такому разі вони у відповідній частині покладаються на позивача. Якщо ж таке зменшення пов'язане з

частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині з урахуванням припису ч.2 ст.49 Господарського процесуального кодексу України може бути покладений на відповідача.

Судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам, згідно ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 14.11.2012 були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Керуючись ст.ст.22, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Інверт", м.Полтава, до Малого приватного підприємства „Топаз-95", м.Луганськ, задовольнити частково.

2. Стягнути з Малого приватного підприємства "Топаз-95", м.Луганськ, вул.Лутугінська, б.133, код 21821304 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інверт", м.Полтава, вул.Вузька, б.19, код 30668247 заборгованість в сумі 133000 грн. 01 коп., пеню в розмірі 1491 грн. 80 коп., 3% річних в сумі 298 грн. 36 коп. та судовий збір в сумі 2835 грн. 81 коп., видати наказ позивачу.

3.В решті позовних вимог відмовити.

4. В задоволенні заяви № 114 від 29.10.2012 про забезпечення позову відмовити з віднесенням судового збору на позивача по справі.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 19.11.2012.

Суддя Т.В. Косенко