Рішення

від 02.11.2012 по справі 1521/3906/12

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1521/3906/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2012 року .Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді -Кочко В.К.,

при секретарі -Ауловій О.Г., Шестопалової О.Ю.,

за участі представника позивача -ОСОБА_1,

позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача -ОСОБА_3,

відповідачки -ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду смт.Овідіополь цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору недійсним та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

26.06.2012 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання недійсними договорів дарування домоволодіння та земельної ділянки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 укладених 26.06.2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, визнання, що між сторонами в дійсності були укладені договори купівлі-продажу, та визнання права власності на вказані домоволодіння та земельну ділянку.

13.08.2012 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, яка знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 укладеного 10.12.2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, визнання, що між сторонами в дійсності був укладений договір купівлі-продажу, та визнання права власності на вказану земельну ділянку.

Позовні вимоги ОСОБА_2 по обом позовам обґрунтовані тим, що в дійсності ОСОБА_5 домоволодіння та земельні ділянки ОСОБА_4 не дарувала, спірні домоволодіння та земельні ділянки були придбані ОСОБА_6 та ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі за спільні гроші за ціною в еквіваленті 800000,00 доларів США.

Відповідач ОСОБА_4 та її представник позов не визнали, наполягаючи на тому, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в дійсності були укладені саме договори дарування домоволодіння та земельних ділянок, грошей за них ОСОБА_4 не платила, а позивач не довів суду, що мав гроші, достатні для оплати вартості домоволодіння та земельних ділянок, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 мали умисел та наміри укласти саме договори купівлі-продажу, докази, на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, є недопустимими та недостатніми для підтвердження того, що між відповідачами в дійсності були укладені саме договори купівлі-продажу.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася, про час та місце слухання справи попереджалася неодноразово належним чином, заперечення проти позову суду не надала.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступного:

З 07.09.1999р. по теперішній час ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, виданим відділом реєстрації актів громадянського стану м.Іллічівська Одеської області від 07.09.1999р. серія НОМЕР_1, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис №278 від 07.09.1999р.

26.06.2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 були укладені два договори дарування:

договір дарування земельної ділянки, на підставі якого ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,100 га, надану для індивідуального дачного будівництва, що знаходиться на території Таїровської селищної ради за адресою: АДРЕСА_1

та договір дарування, згідно якого ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_4 домоволодіння, яке складається з двох дачних будинків з господарчими будівлями та спорудами, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - домоволодіння).

10.12.2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був укладений ще один (третій) договір дарування земельної ділянки, на підставі якого ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0423 га, надану для індивідуального дачного будівництва, що знаходиться на території Таїровської селищної ради за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер: 5123755800:02:008:0667 (далі - земельна ділянка в„–1/1 -а).

Як вбачається з матеріалів справи земельна ділянка в„–1/1 -а має конфігурацію літери «Г», і з обох боків - від літ. Д до літ. Е, межує з земельною ділянкою в„–1/1 , ці дві земельні ділянки фактично являються єдиною цілою земельною ділянкою, на якій розміщене домоволодіння.

ОСОБА_2 стверджує, що у травні 2009 року між ним та ОСОБА_5 була досягнута згода про купівлю-продаж належних ОСОБА_5 земельних ділянок в„–1/1 та в„–1/1 -а та вказаного домоволодіння.

Згідно досягнутих між ними домовленостей за придбання земельної ділянки в„–1/1 та домоволодіння позивач повинен був спочатку сплатити ОСОБА_5 500000,00 доларів США, а потім придбати земельну ділянку в„–1/1 -а та сплатити за неї 300000,00 доларів США, а в цілому сплатити ОСОБА_5 за домоволодіння та земельні ділянки 800000,00 доларів США. У своїх позовних заявах ОСОБА_2 стверджував, що розрахунки по першим двом договорам проводилися між ним та ОСОБА_5 шляхом передачі 26.06.2009 року коштів у розмірі 500000,00 доларів США у Промінвестбанку м.Одеси, які зберігалися в його індивідуальному сейфі. Ці грошові кошти позивач збирав поступово, в тому числі позичаючи їх у своїх родичів та знайомих, зокрема, у ОСОБА_8 та ОСОБА_9, та зберігав їх у індивідуальному сейфі в банку, а потім передав цей сейф в день укладення спірних договорів -26.06.2009 року ОСОБА_5 ОСОБА_5 перевірила разом з ним зміст сейфу, перерахувала кошти, а потім підписала відповідні договори дарування.

Що стосується третього договору дарування, то ОСОБА_2 в позовній заяві зазначив, що повністю розрахувався з ОСОБА_5 за земельну ділянку в день укладення спірного договору -10.12.2009 року, а саме передав ОСОБА_5 150000,00 доларів США, які від її імені в той же день поклав на її депозитний рахунок, відкритий також в той же день. А решту -150000,00 доларів США ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_5 в період між двома договорами дарування, тобто з 26.06.2009 року по 10.12.2009 року частинами.

ОСОБА_2 також у своїх позовних заявах стверджував, що про усі розрахунки та домовленості між ним та ОСОБА_5 крім ОСОБА_4 знав юрист ОСОБА_10, який надавав правову допомогу при укладенні спірних договорів, вів переговори з ОСОБА_5 Також ОСОБА_2 стверджував, що ОСОБА_5 після укладення спірних договорів дарування написала розписку про те, що отримала від ОСОБА_2 грошові кошти. Цю розписку вона писала на подвір'ї придбаного домоволодіння в присутності сторін та ОСОБА_10 під диктовку останнього. Розписка зберігалися в сейфі будинку серед інших документів, якими заволоділа ОСОБА_4 і відмовляється їх надати.

ОСОБА_2 був допитаний в судовому засіданні як свідок під присягою, і повністю підтвердив обставини, викладені ним у позові. Також ОСОБА_2 під присягою повідомив суд, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 раніше ніколи не були знайомими, не зустрічалися до придбання будинку, а потім вони бачилися 2 рази при укладенні спірних договорів. Купівля домоволодіння та земельних ділянок була оформлена договорами дарування, так як вони хотіли відстрочити сплату податку у розмірі 240000,00 грн., який ОСОБА_5 не бажала платити у разі укладення договорів купівлі-продажу, при цьому ОСОБА_4, якій він довіряв, запевнила його, що майно купується в інтересах сім'ї.

Допитані в судовому засідання свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 підтвердили обставини, на які ОСОБА_2 посилається у своїх позовах як підставу позовних вимог.

Так свідок ОСОБА_8 пояснив суду, що знає ОСОБА_2 досить давно, вони є партнерами по бізнесу, і про усі обставини придбання будинку знає від ОСОБА_2 досить детально, так як остатній про все йому розповідав на той час, коли укладалися спірні договори. Свідок ОСОБА_8 в подробицях розповів суду про деталі укладення спірних договорів, з чого суд робить висновок про те, що свідок дійсно є обізнаним щодо обставин справи і повідомив суду достовірну інформацію, а саме, що ОСОБА_2 брав у нього гроші в позику у загальному розмірі 150000,00 доларів США, розраховувався з ОСОБА_5 на протязі тривалого часу, придбання домоволодіння проходило у два етапи: улітку 2009 року та взимку 2009-2010 року, гроші ОСОБА_2 передавав ОСОБА_5 в банку, при укладенні спірних договорів правову допомогу надавав ОСОБА_10, ОСОБА_5 писала ОСОБА_2 відповідну розписку. Також свідок повідомив, що гроші для сплати вартості спірного будинку ОСОБА_4 та ОСОБА_2 також отримували від продажу будинку в м.Одесі по вул.Червоні зорі. Також ОСОБА_8 пояснив суду, що спірні домоволодіння та земельні ділянки буди оформлені по договору дарування, так як ОСОБА_2 не мав достатньо грошей для сплати усіх платежів по договору купівлі-продажу, а саме податку, який ОСОБА_5 відмовлялася платити, а при даруванні податок одразу платити не потрібно. Також свідок пояснив суду, що ОСОБА_2 переплатив додатково 1000,00 доларів США ОСОБА_5 у зв'язку з затримкою платежів по договору земельної ділянки, який вони укладали взимку, при цьому ОСОБА_5 довго не хотіла виїжджати з будинку. Цю обставину підтвердив суду і сам ОСОБА_2

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11, який є директором кооперативу, що обслуговує ж/м «Совіньйон», повідомив суду, що ОСОБА_5 разом з сім'єю переїхала до спірного домоволодіння у 2007 році, потім вона розлучилася з чоловіком, і після цього стала продавати спірне домоволодіння.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 повідомив суду, що знає ОСОБА_2 та його дружину досить давно, дружили та спілкувалися сім'ями, бували в гостях. Свідок повідомив суду, що йому відомо про те, що ОСОБА_2 саме купував будинок, бо також брав у нього в борг 30000,00 доларів США, які потім повернув. Свідку також відомо, що гроші для придбання будинку ОСОБА_2 зберігав у Промінвестбанку в м.Одесі по вул.Пушкінській, так як ОСОБА_2 заходив до нього на роботу в офіс, який розташований поблизу банку. Також свідок повідомив суду, що ОСОБА_4 ніколи не говорила, що їй хтось подарував спірний будинок, а напроти - говорила, що вони його купили.

В судовому засіданні також був допитаний свідок ОСОБА_10, який повідомив суду, що знає ОСОБА_2 та ОСОБА_4, і ще до укладення спірних договорів ОСОБА_2 звернувся до нього з проханням надати правову допомогу при придбанні спірних земельних ділянок та домоволодіння. ОСОБА_2 просив його перевірити усі документи, а також свідок неодноразово спілкувався з ОСОБА_5, і повідомив суду, що ОСОБА_5 саме продала ОСОБА_2 будинок та дві суміжні земельні ділянки за ціною орієнтовно 700000,00 доларів США, ОСОБА_5 також при його присутності та під його диктування писала розписку про отримання нею грошей після укладення спірних договорів, це було приблизно в літньо-осінній період. Свідок в подробицях розповів суду порядок та спосіб розрахунків, які проводилися між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, а саме, що розрахунки були проведені в приміщенні банку на розі вул.Пушкінської та Троїцької в м.Одесі шляхом передачі ОСОБА_2 банківської скриньки ОСОБА_5, а також ОСОБА_2 передавав ОСОБА_5 гроші готівкою та перераховував їх на депозитний рахунок останньої. Свідок ОСОБА_10 повідомив суду, що малоймовірно, що ОСОБА_4 раніше знала ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 шукали для придбання собі будинок. При цьому свідок також стверджував суду, що ОСОБА_4 достовірно знала, що домоволодіння купувалося у ОСОБА_5, так як вона особисто була присутня при написанні ОСОБА_5 розписки.

Суд не вбачає підстав для того щоб не довіряти свідку ОСОБА_10, так як його показання не суперечать показанням інших свідків та письмовим доказам по справі, ОСОБА_10 на даний час є Таїровським Селищним головою, тобто займає публічну посаду, є особою, яку поважає та якій довіряє значна частина місцевої територіальної громади. При цьому ОСОБА_10 дав суду досить детальні та несуперечливі покази, що дійсно свідчить про його обізнаність щодо обставин справи, а отже про достовірність та об'єктивність його показань.

Крім того сама відповідач ОСОБА_4 підтвердила, що дійсно ОСОБА_10 надавав правову допомогу при оформленні спірних договорів.

При цьому, враховуючи, що ОСОБА_4 відмовилася свої пояснення дати під присягою, то суд, керуючись ст.57 , 62 ЦПК України, не може їх вважати доказами у справі. Пояснення ОСОБА_4. що ОСОБА_5 саме подарувала їй спірні домоволодіння та земельні ділянки, так як вони були знайомі ще в 90-ті студентські роки, суд не бере до уваги, так як, по-перше, такі пояснення не є доказами у справі, так як ОСОБА_4 відмовилася давати їх як свідок під присягою, а отже нести кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, по-друге, на питання представника позивача ОСОБА_4 не змогла відповісти в якому вузі та за якою спеціальністю навчалася ОСОБА_5, яку професію отримувала, де працювала тощо, що дійсно б могло б свідчити про те, що ОСОБА_4 раніше знала ОСОБА_5 ОСОБА_4 не підтвердила жодним доказом, що ОСОБА_5 вирішила подарувати їй будинок, так як раніше знала ОСОБА_4, а з будинком у ОСОБА_5 були пов'язані погані спогади. Напроти, свідок ОСОБА_11 пояснив суду, що ОСОБА_5 саме продавала будинок, і про це було відомо. ОСОБА_6 не змогла пояснити суду, чому ОСОБА_5, яка не є її родичкою, вирішила просто подарувати їй домоволодіння загальною вартістю 800000,00 доларів США. Також ОСОБА_4 не сплатила податку з отриманого дару, а також не задекларувала цей дар згідно вимог чинного законодавства України.

Інші пояснення ОСОБА_4 спростовуються письмовими доказами у справі та показаннями свідків.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Враховуючи підстави та предмет позову, суд зазначає, що доказуванню по даній справі в першу чергу підлягає факт оплати ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ОСОБА_7 вартості домоволодіння та земельних ділянок, а отже факт укладення між сторонами саме договорів купівлі-продажу, а не дарування.

Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Таким чином пояснення сторони у справі є доказом, якщо сторона відповідно до ст.62 ЦПК України дала згоду на допит її як свідка, тобто під присягою. За інших обставин пояснення сторони не може вважатися допустимим доказом.

Згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінюючи докази відповідно до ст.212 ЦПК України, суд доходить висновку, що дійсно, 26.06.2009 року та 10.12.2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були укладені договори купівлі-продажу домоволодіння та земельних ділянок, а не договори дарування.

Позивач довів суду факт здійснення ним оплати по спірним договорам належними, достатніми та допустимими доказами, а саме:

Показаннями позивача ОСОБА_2, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_11 та ОСОБА_10, а також письмовими доказами.

Позивач у своїх позовних заявах, зазначав, що по першим двом договорам він заплатив ОСОБА_5 500000,00 доларів США, і розрахувався з ОСОБА_5 шляхом передачі їй грошових коштів, які знаходилися в банку в індивідуальному сейфі. Решту коштів він сплатив при укладенні третього спірного договір готівкою частинами, а вдень укладення договору -10.12.2009 року поклав від імені ОСОБА_5 на її депозитний рахунок, відкритий в той же день у Промінвестбанку, 150000,00 доларів США.

За заявою позивача ухвалою суду з Промінвестбанку була витребувана відповідна інформація та документи.

Згідно відповіді Промінвестбанку від 03.10.2012 року №659БТ дійсно ОСОБА_2 з 26.05.2009 року по 26.05.2012 року користувався індивідуальним сейфом №433, а з 26.06.2012 року, тобто з того дня, коли були укладені перші два спірні договори, сейфом №433 стала користуватися ОСОБА_5 З наданих банком документів вбачається, що ОСОБА_2 останній раз користувався сейфом №433 25.06.2009 року о 16 годині 37 хв., а 26.06.2009 року сейфом вже користувалася ОСОБА_5, при чому в день укладення спірних договорів -26.06.2009 року, ОСОБА_5 відкривала сейф двічі: о 10 год. 00 хв. та о 14 год. 10 хв. Таким чином показання ОСОБА_2, що в день укладення спірних договорів - 26.06.2009 року, він двічі був в банку з ОСОБА_5 та ОСОБА_4, а також інші його показання щодо цих обставин підтверджуються письмовими доказами. Так ОСОБА_2 стверджував, що спірні договори були підписані після того, які він розрахувався з ОСОБА_5, а саме, вона переконалась, що в сейфі знаходяться грошові кошти. Ця обставина підтверджується письмовими доказами: реєстраційною карткою індивідуального сейфу №433, в якій наявні відмітка про відкриття ОСОБА_5 сейфу 26.06.2009 року о 10 год. 00 хв., а державна реєстрація двох спірних договорів дарування домоволодіння та земельної ділянки в реєстрі правочинів відбулася 26.06.2009 року об 11 год. 25 хв. та об 11 год. 29 хв. відповідно, тобто після того, як сторони провели між собою розрахунки.

Також листом Промінвестбанку №659БТ від 03.10.2012 року підтверджується обставина, про яку вказував ОСОБА_2 у своєму позові та у своїх показаннях, а саме, що в день укладення третього спірного договору дарування земельної ділянки 10.12.2009 року ОСОБА_5 уклала з банком депозитний рахунок на суму грошових коштів у розмірі 150000,00 доларів США. ОСОБА_2 ще до отримання відповіді банку зазначав, що він оплатив ОСОБА_5 частину вартості земельної ділянки у розмірі 150000,00 доларів США, які він від імені ОСОБА_5 поклав на її депозитний рахунок.

Таким чином, оцінюючи докази у їх взаємозв'язку та в сукупності, суд доходить висновку, що дійсно ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_5 грошові кошти за домоволодіння та земельні ділянки у розмірі 800000,00 доларів США, з чого слідує, що в дійсності ОСОБА_5 не подарувала ОСОБА_4 домоволодіння та земельні ділянки, а продала їх, тобто між сторонами було укладено удавану угоду. Такі висновки суд робить також з врахуванням того, що ОСОБА_2 повідомив суду факти про ті події та дії сторін, які йому не могли б бути відомі, якби він не особисто не брав в них участь. Зокрема, суд враховує, що номер індивідуального сейфу, який орендував в банку ОСОБА_2 відповідає номеру індивідуального сейфу, який стала орендувати саме ОСОБА_5 одразу після ОСОБА_2 в день укладення перших двох спірних договорів дарування. Показання ОСОБА_2, що перед укладенням спірних договорів ОСОБА_5 була в банку та перевіряла наявність в індивідуальному сейфі грошей також підтверджується належними банківськими документами. ОСОБА_2 не міг би знати про відкриття ОСОБА_5 депозитного рахунку та внесення на нього саме 150000,00 доларів США, якби безпосередньо не брав в цьому участь. Також суд враховує, що про ці обставини ОСОБА_2 заявляв ще до отримання від банку інформації та копій документів. Його показання фактично повністю співпадають з інформацією, яка вказана в документах, наданих суду банком.

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача ОСОБА_4, що показання свідків в даному випадку є недопустими доказами, посилаючись на ст.218 ЦК України.

Так, згідно положень ст.218 ЦК України, яка передбачає правові наслідки недодержання вимоги щодо письмової форми правочину, встановлено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. В абз.2 п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»також зазначено, що зі змісту абз.2 ч.1 ст.218 ЦК не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК визначені прямо (частина друга статті 937, частина третя статті 949 ЦК). Проте, суд звертає увагу відповідача, що, виходячи з ч.1 ст.218 ЦК України та абз.1 п.12 Постанови ПВСУ №9, вищезазначене стосується наслідків недодержання сторонами так званої «простої письмової форми»правочину, що не має жодного відношення до даної справи.

Предметом спору є визнання договорів дарування удаваними, тобто в даному випадку позивач доводить суду, що між сторонами існували розрахунки за придбане майно. Чинне законодавство не встановлює обмежень щодо того, якими доказами ця обставина має доводитися, а значить ці обставини можуть доводитися доказами, які вказані в ч.2 ст.57 ЦПК України, в тому числі показаннями свідків.

В даній справі окрім показань свідків також є письмові докази, якими в тому числі підтверджуються показання свідків.

Суд також не приймає до уваги доводи представника відповідача, що позивач не надав суду письмових доказів, що брав у свідків гроші в борг для придбання будинку, а самі показання свідків в даному випадку є недопустимими доказами. При цьому суд виходить з того, що як пояснили суду свідки та сам позивач, у нього відсутні документи, які підтверджують, що він брав гроші в борг, так як він вже повернув ці гроші, а між ним та свідками існували довірчі відносини. Враховуючи, що свідки по справі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтвердили, що дійсно давали в борг гроші ОСОБА_2 для придбання будинку, ОСОБА_2 їм гроші повернув, то суд вважає, що на даний час дійсно можуть бути відсутні документи, що підтверджують існування таких правовідносин позики. Крім того суд вважає, що якби ОСОБА_2 і брав гроші борг та давав позикодавцю відповідну розписку, то така розписка повинна була б зберігатися не у ОСОБА_2, а у позикодавця. При поверненні грошей така розписка повертається позичальнику і подальше її зберігання, зазвичай, є просто недоречним. За таких обставин, на думку суду, саме відсутність документів, що підтверджують правовідносини позики між ОСОБА_2 та свідками, свідчить про об'єктивність та достовірність показань позивача та свідків.

Відповідно до норми ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до вимог ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Нормою ч.1 ст.235 ЦК України встановлено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

На підставі досліджених по справі доказів судом встановлено, що між ОСОБА_5 з однієї сторони, та ОСОБА_2 та ОСОБА_4, з другої сторони, в дійсності проводилися розрахунки за спірні домоволодіння та земельні ділянки, тобто між ними були укладені договори купівлі-продажу, а не дарування, з чого слідує, що між ними насправді були встановлені інші правовідносини.

Згідно абз.2 п.25 Постанови ПВСУ №9 суд, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, на підставі ст.235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

В силу норми ч.1 ст.236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно вимог ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що правові наслідки, встановлені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Суд вважає, що для удаваних правочинів встановлені особливі правові наслідки їх недійсності, а саме згідно ч.2 ст.235 ЦК України якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Так як укладені між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 договори дарування домоволодіння та земельних ділянок від 26.06.2009 року та від 10.12.2009р. не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є удаваними, то вони мають бути визнані недійсними з моменту їх вчинення, а також визнано, що насправді сторони уклали відповідні договори купівлі-продажу, а отже придбане майно належить ОСОБА_4 та ОСОБА_2 як подружжю на праві спільної сумісної власності, так як згідно ч.3 ст.368 ЦК України, ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ст.370 ЦК України вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними.

Як слідує з заперечень проти позову відповідача ОСОБА_4 та її пояснень, наданих суду, вона позов не визнає, а отже не визнає за ОСОБА_2 право власності на його частку.

Нормою ч.1 ст.321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

В силу ст.16 ЦК України одними із способів захисту права власності є визнання права та визнання правочину недійсним. Згідно норми ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За таких обставин суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача та визнати за ним 1/2 частку у праві власності на спірне майно.

Керуючись ст.ст.10, 11, 57, 60, 209, 212, 213, 214-215, 218, 223 ЦПК України, ст.ст. 6, 16, 203, 215, 216, 321, 368, 369, 387, 388, 392 ЦК України, ст.ст.63, 65 Сімейного кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 - задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 26 червня 2009 року, посвідчений ОСОБА_13, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №517, на підставі якого ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,100га, надану для індивідуального дачного будівництва, що знаходиться на території Таїровської селищної ради за адресою: АДРЕСА_1

Визнати, що 26 червня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого ОСОБА_5 продала ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,100га, надану для індивідуального дачного будівництва, що знаходиться на території Таїровської селищної ради за адресою: АДРЕСА_1

Визнати за ОСОБА_2 Ѕ частку у праві власності на земельну ділянку АДРЕСА_1, кадастровий номер: 5123755800:00:002:0161.

Визнати за ОСОБА_4 Ѕ частку у праві власності на земельну ділянку АДРЕСА_1, кадастровий номер: 5123755800:00:002:0161.

Визнати недійсним договір дарування від 26 червня 2009 року, посвідчений ОСОБА_13, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №516, на підставі якого ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_4 домоволодіння, яке складається з двох дачних будинків з господарчими будівлями та спорудами, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Визнати, що 26 червня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу, на підставі якого ОСОБА_5 продала ОСОБА_4 домоволодіння, яке складається з двох дачних будинків з господарчими будівлями та спорудами, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Визнати за ОСОБА_2 Ѕ частку у праві власності на домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та складається з двох дачних будинків з господарчими будівлями та спорудами: дачний будинок під літ. «А», «А (1)», дачний будинок під літ. «Б», літня кухня під літ. «В», альтанки під літ. «Г», навісу під літ. «а», «а (1)», «б», ганку під літ. «а (2), «а (3)», споруд «1-12, Г».

Визнати за ОСОБА_4 Ѕ частку у праві власності на домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та складається з двох дачних будинків з господарчими будівлями та спорудами: дачний будинок під літ. «А», «А (1)», дачний будинок під літ. «Б», літня кухня під літ. «В», альтанки під літ. «Г», навісу під літ. «а», «а (1)», «б», ганку під літ. «а (2), «а (3)», споруд «1-12, Г».

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 10 грудня 2009 року, посвідчений ОСОБА_13, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, на підставі якого ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0423 га, надану для індивідуального дачного будівництва, що знаходиться на території Таїровської селищної ради за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер: 5123755800:02:008:0667.

Визнати, що 10 грудня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого ОСОБА_5 продала ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0423 га, надану для індивідуального дачного будівництва, що знаходиться на території Таїровської селищної ради за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер: 5123755800:02:008:0667.

Визнати за ОСОБА_2 Ѕ частку у праві власності на земельну ділянку АДРЕСА_1, кадастровий номер: 5123755800:02:008:0667.

Визнати за ОСОБА_4 Ѕ частку у праві власності на земельну ділянку АДРЕСА_1, кадастровий номер: 5123755800:02:008:0667.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Суддя: В. К. Кочко