Ухвала

від 06.11.2012 по справі 2а-7577/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2012 р.Справа № 2а-7577/12/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2012р. по справі № 2а-7577/12/2070

за позовом Публічного акціонерного товариства "Харківміськгаз"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Харківміськгаз", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові Державної податкової служби, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.06.2012 року № 0000230047- в повному обсязі та № 0000220047 - в частині податкового зобов'язання на суму 976,58 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2012 р. позов задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Спеціальної державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби від 20.06.2012 року № 0000230047- в повному обсязі та № 000022047 - в частині податкового зобов'язання на суму 976,58 грн., прийняті відносно Публічного акціонерного товариства "Харківміськгаз".

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам та суперечать нормам матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 7, 9, 11, 86, 159 КАС України, що призвело до неправильного вирішення справи.

В судовому засіданні 11.10.2012 року представник відповідача повністю підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги та просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

В судове засідання, призначене на 06.11.2012 року, сторони не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи.

Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 КАС України.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що уповноваженими особами відповідача проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПАТ "Харківміськгаз" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 р. по 01.01.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 р. по 01.01.2012 р.

За результатами вказаної перевірки 01.06.2012 р. складено акт перевірки № 160/47-1/03359552, в якому зафіксовані порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, в тому числі:

- п. 198.1, п. 198.3, ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого, на думку податкового органу, позивачем було занижено податок на додану вартість в розмірі 14255,00 грн.;

- п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 137.10 ст. 137, п. 138.1 пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.8, пп. 138.10.2 (ж) п. 138.10 ст. 138, п. 144.1 ст. 144, п. 146.1, п. 146.2, п. 146.3, п. 146.11 ст. 146 Податкового кодексу України, в результаті чого, на думку відповідача, позивачем було занижено податок на прибуток на загальну суму 19619,00 грн.

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 20.06.2012 року № 0000230047, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 21382,50 грн. та № 0000220047, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 19619,00 грн.

Не погоджуючись з висновками акта перевірки та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку відповідна сторона, як суб'єкт владних повноважень, не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення - в оскаржуваній частині є неправомірними, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Приписами пункту 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Щодо визначення позивачеві зобов'язань з податку на прибуток колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Таким чином, показник валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Відповідно до п. 138.1. ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1. Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Разом з тим, відповідно до пункту 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, необхідно зауважити на те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. При цьому, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, підставами для донарахування позивачеві ПДВ стало віднесення ним до складу податкового кредиту суми ПДВ з витрат по придбанню товарів у ТОВ "АZ-Харків", ПФ "Євробуд", ФОП ОСОБА_1, виконанню робіт з ТОВ "Будівельні технології та електромонтаж".

Так, між позивачем та ТОВ "Будівельні технології та електромонтаж" укладено договір підряду №88/8-72/7 від 04.08.2011 року.

Відповідно до зазначеного договору Підрядник (ТОВ "Будівельні технології та електромонтаж") зобов'язується за дорученням Замовника (ПАТ "Харківміськгаз") виконати роботу, а Замовник зобов'язується прийняти цю роботу та оплатити її (п.1.1 договору).

Предметом даного договору є виконання робіт з капітального ремонту покрівлі будівлі за адресою пр. Гагаріна, 172.

На підтвердження вказаної господарської операції ПАТ "Харківміськгаз" у серпні 2011 отримано від ТОВ "Будівельні технології та електромонтаж"(код ЄДРПОУ 34469441) акт приймання виконаних робіт на загальну суму 76244, 40 грн., в т.ч. ПДВ: 12707, 40 грн., податкову накладну № 4 від 31.08.2011 року на суму 76244, 40 грн., в т.ч. ПДВ: 12707, 40 грн.

Оплату згідно зазначеного акту приймання виконаних будівельних робіт на адресу ТОВ "Будівельні технології та електромонтаж" проведено грошовими коштами через розрахунковий рахунок у жовтні 2011 у сумі 76224,4 грн.

Також, між позивачем та ТОВ "АZ-Харків" укладено договір купівлі-продажу від 19.08.2011 року б/н, відповідно до умов якого позивач придбав у ТОВ "АZ-Харків" батарейки та елементи живлення всього на суму 3129, 00 грн., в т.ч. ПДВ 521, 50 грн., використані для касових апаратів, їх вартість списана на адміністративні витрати.

В підтвердження вказаної господарської операції позивачем надано акти отримання ТМЦ, податкові та видаткові накладні: № 999 від 31.08.2011 року, № 1020 від 05.09.2011 року, № 1110 від 23.09.2011 року, № 1111 від 23.09.2011 року, № 1257 від 25.10.2011 року, № 1258 від 25.10.2011 року, № 75 від 19.08.2011 року, № 103 від 29.08.2011 року, № 23 від 06.09.2011 року, № 79 від 19.09.2011 року, № 86 від 17.10.2011 року, № 87 від 17.10.2011 року.

Подальше використання ТМЦ підтверджується матеріальними звітами.

Оплата за придбаний товар здійснена позивачем у повному обсязі.

У липні 2011р. від ПФ "Євробуд" позивачем були отримані канцелярські прилади на загальну суму 280,15грн., у тому числі ПДВ у сумі 46,69 грн., що підтверджено первинними документами щодо отримання та використання, а саме: видатковою накладною № РН-000118 від 11 липня 2011р., актом про приймання ТМЦ №1157 від 11 липня 2011 року, податковою накладною № 22 від 04.07.2011 року.

Подальше використання ТМЦ підтверджується матеріальними звітами.

Оплата за придбаний товар здійснена позивачем у повному обсязі.

Щодо взаємовідносин з ФОП ОСОБА_1 колегія суддів зауважує на таке.

Так, ПАТ "Харківміськгаз" на підставі податкових накладних включено до складу податкового кредиту суми ПДВ з витрат по придбанню у ФОП ОСОБА_1 запасних частин для автотранспорту на загальну суму ПДВ 1693,11грн., у т.ч. по періодам:

- жовтень 2011 року у сумі ПДВ - 768,60 грн.;

- листопад 2011 року у сумі ПДВ - 472,67 грн.;

- грудень 2011 року у сумі ПДВ - 451,83 грн.;

Отримані автозапчастини було використано у господарській діяльності підприємства на проведення ремонтних робіт та технічного обслуговування автотранспорту, що підтверджується матеріальними звітами.

Оплата за придбаний товар здійснена позивачем у повному обсязі.

Доставка ТМЦ до складу підприємства проводилась автомобільним транспортом ПАТ "Харківміськгаз", оскільки до структури позивача входить автотранспортний цех (копія структури міститься в матеріалах справи).

Виїзд автомобіля на маршрут підтверджено подорожніми листами.

Факт оприбуткування придбаної продукції на склад підтверджено картками складського обліку.

Також, позивачем надано копії платіжних доручень, рахунків-фактури, матеріальних звітів, оборотньо-сальдових відомостей, декларацій ПДВ, декларацій на прибуток, які у сукупності свідчать як про придбання товару у вказаних контрагентів, так і про подальше його використання у власній господарській діяльності позивача.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за вказаними правочинами шляхом перерахування грошових коштів.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагентів статусу платників ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ПАТ "Харківміськгаз". У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ПАТ "Харківміськгаз" збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів (послуг), отриманих від ТОВ "АZ-Харків", ПФ "Євробуд", ФОП ОСОБА_1, ТОВ "Будівельні технології та електромонтаж", взаємопов'язаності позивача та вказаних контрагентів, обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентами позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "АZ-Харків", ПФ "Євробуд", ФОП ОСОБА_1, ТОВ "Будівельні технології та електромонтаж" і правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

З приводу твердження суб'єкта владних повноважень щодо недійсності правочинів колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на таке.

Взаємовідносини позивача з TOB ТОВ "АZ-Харків", ПФ "Євробуд", ФОП "Ломакін", ТОВ "Будівельні технології та електромонтаж" мають реальний характер, підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, які є дійсними, їх дійсність податковим органом не оскаржувалась.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом.

Ст. 215 ЦК України визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд зазначає, що правочин, який не має за мету створення реальних наслідків є фіктивним (ст. 234 Цивільного кодексу України), та визнається судом недійсним.

Фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та TOB "АZ-Харків", ПФ "Євробуд", ФОП ОСОБА_1, ТОВ "Будівельні технології та електромонтаж" і правомірність формування валових витрат та нарахування податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Жодних судових рішень про визнання спірних правочинів недійсними та доказів наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача і його контрагентів щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства, до суду не надано.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання правомірним висновку відповідача про нікчемність договорів, укладених між позивачем та ТОВ "АZ-Харків", ПФ "Євробуд", ФОП ОСОБА_1, ТОВ "Будівельні технології та електромонтаж".

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на таке.

Фактично, в якості доказу не підтвердження реального придбання товару (послуг) позивачем та зв'язку такої операції із його господарською діяльністю, є припущення податкового органу про неможливість реального виконання укладених позивачем з ТОВ "АZ-Харків", ПФ "Євробуд", ФОП ОСОБА_1, ТОВ "Будівельні технології та електромонтаж" правочинів з посиланням на Акти перевірок вказаних контрагентів.

Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами ТОВ "АZ-Харків", ПФ "Євробуд", ФОП ОСОБА_1, ТОВ "Будівельні технології та електромонтаж" мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність його рішень, що оскаржуються.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 137.10 ст. 137, п. 138.1 пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.8, пп. 138.10.2 (ж) п. 138.10 ст. 138, п. 144.1 ст. 144, п. 146.1, п. 146.2, п. 146.3, п. 146.11 ст. 146, п. 198.1, п. 198.3, ст. 198 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що в даному випадку відповідач не дотримав вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому його рішення - в оскаржуваній частині є неправомірними, в зв'язку з чим підлягають скасуванню.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2012р. по справі № 2а-7577/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)П'янова Я.В. Судді (підпис) (підпис) Зеленський В.В. Чалий І.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: П'янова Я.В.