Постанова

від 16.11.2012 по справі 5023/3120/12 (5023/9333/11)

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" листопада 2012 р. Справа № 5023/3120/12

(н.р. 5023/9333/11)

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Потапенко В.І., суддя Россолов В.В.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

позивача -Чміля В.В., довіреність № 14/20-7-12 від 12.01.2012 р.

відповідача -Кривенка О.О., довіреність № 4 від 27.08.2012 р.

Новакова А.І., довіреність № 2 від 29.11.2012 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інвест", с. Руська Лозова Дергачівського району Харківської області (вх. № 3013 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 10.09.12р. по справі № 5023/3120/12 (н.р. 5023/9333/11)

за позовом Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інвест", с. Руська Лозова Дергачівського району Харківської області,

про стягнення 300614,82 грн.

та зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інвест", с.Руська Лозова Дергачівського району Харківської області,

до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", м. Київ,

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", м. Київ, звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інвест", с. Руська Лозова Дергачівського району Харківської області, заборгованість за Договором прямого лізингу № 20-09-202бпл/630 від 02.07.2009р. в розмірі 300614,82 грн., у тому числі: 130819,09 грн. основного боргу, 6692,23 грн. пені, 8654,47 грн. індексації, 3612,39 грн. - 3% річних, 150836,64 грн. збитків. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

В процесі розгляду справи відповідачем за первісним позовом - Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Інвест" був поданий зустрічний позов до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" про визнання недійсним Договору прямого лізингу № 20-09-202бпл/630 від 02.07.2009 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.01.2012 р. у справі №5023/9333/11, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.03.2012 р., відмовлено у задоволенні первісного позову Державного Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інвест" про стягнення 300 614,82 грн.; зустрічний позов ТОВ "Агро-Інвест" до НАК "Украгролізинг" про визнання договору недійсним задоволений.

НАК "Украгролізинг" не погодившись з вищевказаними рішеннями першої та другої інстанцій звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.06.2012 р. касаційну скаргу Державного Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.03.2012 та рішення господарського суду Харківської області від 23.01.2012 у справі №5023/9333/11 в частині відмови у задоволенні первісного позову Державного Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" скасовано і в цій частині справу направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Абзац третій резолютивної частини рішення господарського суду Харківської області від 23.01.2012 у справі №5023/9333/11 змінено та викладено в наступній редакції: "Визнати недійсним договір прямого лізингу №20-09-202бпл/630 від 02.07.2009, укладений між Відкритим акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (код ЄДРПОУ: 30401456) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Інвест" (код ЄДРПОУ: 32797012) на майбутнє".

В іншій частині постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.03.2012 та рішення господарського суду Харківської області від 23.01.2012 у справі №5023/9333/11 залишено без змін.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.09.2012 року (суддя Светлічний Ю.В.) позов Державного публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інвест" на користь Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" кошти у сумі 300614,82 грн., з яких 130819,09 грн. сума основного боргу, 6692,23 грн. сума пені, 8654,47 грн. сума індексації, 3612,39 грн. сума трьох процентів річних, 150836,64 грн. сума збитків Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інвест" на користь Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" державне мито у розмірі 3006,15 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Відповідач за первісним позовом, ТОВ "Агро-Інвест", з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісних позовних вимог. При цьому зазначає, що внаслідок неправильного застосування ст. 207 ГК України, ст. 806 ЦК України та не врахування положень ст. 216 ЦК України, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про наявність у позивача права на стягнення за договором лізингу; заявник вважає, що господарським судом також внаслідок неправильного застосування положень 631 ЦК України неправомірно стягнуто заборгованість, інфляційні втрати, 3% річних, пеню за договором лізингу, який визнано недійсним.

Позивач за первісним позовом, ДПАТ "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними заявником доводами не погоджується, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення без змін. Позивач вказує на те, що приймаючи рішення у справі суд першої інстанції виходив з того, що Вищим господарським судом України у постанові від 06.06.2012 р. договір № 20-09-202пл/630 від 02.07.2009 р. визнано недійсним на майбутнє, фактичне користування майном відбулося і унеможливлює, в разі його недійсності, проведення між сторонами реституції, в зв'язку з чим вважає, що господарський суд з правильним застосуванням норм матеріального права, всебічно розглянув обставини справи.

18.10.2012 р. відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю доповнення апеляційної скарги новими доводами.

В судовому засіданні 18 жовтня 2012 р. оголошено перерву до 11 години 00 хвилин 08 листопада 2012 року.

Відповідач надав додаткові пояснення по справі, в яких зазначив про відсутність такого способу захисту цивільних прав та інтересів, як стягнення заборгованості за недійсним договором, вважає, що визнання договору недійсним не є достроковим припиненням дії договору і, як наслідок, не дає позивачу права на стягнення заборгованості, пені, неустойки, тощо. Також, відповідач посилається на те, що правові наслідки недійсності правочину імперативно встановлені ст. 216 ЦК України, незалежно від того, чи визнається правочин недійсним з моменту укладання (ст. 236 ЦК України) чи на майбутнє (ч. 3 ст. 207 ГК України).

Позивач надав доповнення до відзиву на апеляційну скаргу, в яких обґрунтовує свою позицію посиланням на норми ст.ст. 4, 207 ГК України, а також зазначає про те, що апеляційна скарга відповідача зводиться до фактичного оскарження норм матеріального права, які застосував Вищий господарський суд України у постанові від 06.06.2012 р. у даній справі.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши уповноважених представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (далі по тексту - позивач) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Інвест" (далі по тексту - відповідач) 02 липня 2009 року уклали договір фінансового лізингу №20-09-202бпл/630 ( Договір), за яким позивач передає відповідачу у користування на визначений договором строк предмет лізингу, а Відповідач сплачує за це лізингові платежі.

Судом першої інстанції встановлено, що свої зобов'язання за договором позивач виконав належним чином, передавши відповідачеві майно, а саме зернозбиральний комбайн КЗС-9-1 "Славутич" № 973, що підтверджується актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки № 38 від 18.09.2009 р.

Відповідно до п. 4.1. Договору з моменту підписання акту лізингоодержувач (відповідач) за користування предметом лізингу сплачує лізингодавцю (позивачу) чергові лізингові платежі, що включають:

- відшкодування вартості предмета лізингу рівними частками за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім платежем вартості предмета лізингу;

- винагороду в розмірі 7 (семи) відсотків річних від залишкової невідшкодованої вартості предмета лізингу.

Черговість сплати лізингових платежів кратна трьом місяцям. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання акту. Перший лізинговий платіж сплачується через три місяці з дати підписання акту, подальші платежі - через кожні три місяці.

Розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюються додатком до договору "Графік сплати лізингових платежів" (п. 4.2. Договору).

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що з урахуванням акту приймання - передачі №38 від 18.09.2009 р. та п. 4.1. Договору, відповідач повинен був сплатити 18.12.2009 р. 34961,79 грн., 18.03.2010 р. - 34551,16 грн. Проте, відповідач не сплатив зазначені лізингові платежі, чим допустив порушення умов договору.

Пунктом 8.7. Договору передбачено, що за несплату протягом 30 календарних днів лізингового платежу чи невиконання (неналежного виконання) положень Договору Лізингоодержувачем останній за власний рахунок, в строк не більше 7 (семи) календарних днів, повертає Лізингодавцю Предмет лізингу в комплектному та роботоздатному стані з урахуванням його нормального ступеня спрацювання на підставі акту повернення Предмета лізингу, а в разі невідповідності нормальному ступеню спрацювання його або некомплектності, Лізингодавець проводить експертну оцінку Предмета лізингу.

Судом першої інстанції також встановлено, що у зв'язку з невиконанням умов договору, предмет лізингу (зернозбиральний комбайн КЗС-9-1 "Славутич" №973), був повернутий 06.05.2010 р. позивачу, що підтверджується актом приймання передачі від 06.05.2010 р.

Згідно з додатком №2 до договору наступний лізинговий платіж після 18.03.2010 р. мав настати 18.06.2010 р. однак з поверненням 06.05.2010 р. зернозбирального комбайну КЗС-9-1 "Славутич" №973, то з 18.03.2010 р. по 06.05.2010 р. відповідач мав сплатити 18183,54 грн.

В разі дострокового припинення дії договору лізингоодержувач (відповідач) сплачує лізингодавцю (позивачу) збитки, в тому числі спричинені внаслідок неналежної експлуатації чи зберігання предмета лізингу, недоїмки, пені, штрафи, що виникли внаслідок дострокового припинення дії договору (п. 7.4 Договору).

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний повернути лізингодавцю предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу.

Згідно з п 6. ч. 1 ст. 10 цього ж закону , встановлено, що лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Пунктом 3.4.8 Договору передбачено, що ТОВ "Агро-Інвест" зобов'язаний забезпечити збереження предмета лізингу та нести повну майнову відповідальність за його втрату, знищення або пошкодження.

За власні кошти і без подальшої компенсації лізингоодержувач проводить утримання предмету лізингу, пов'язане з його експлуатацією, технічне обслуговування і всі види ремонту (п. 3.6 Договору).

Як вже зазначалось вище, в разі дострокового припинення дії договору ТОВ "Агро - Інвест" сплачує НАК "Украгролізинг" збитки, в тому числі спричинені внаслідок неналежної експлуатації чи зберігання предмета лізингу (п. 7.4 Договору).

До того ж, п. 8.7 Договору передбачено, що ТОВ "Агро-Інвест" повертає НАК "Украгролізинг" предмет лізингу в комплектному та роботоздатному стані з урахуванням його нормального ступеня зносу на підставі акту повернення предмета лізингу, а в разі невідповідності нормальному ступеню спрацювання його або некомплектності, НАК "Украгролізинг проводить експертну оцінку предмета лізингу.

Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження ринкова вартість зернозбирального комбайну КЗС-9-1 "Славутич" №973 склала 446737,50 грн., залишкова вартість, у відповідності до умов договору, станом на день вилучення склала 597574,14 грн., що знаходить своє відображення у розрахунку заборгованості.

Розрахункова вартість предмета лізингу за умови належного користування лізингоодержувачем, з урахуванням нормального зносу на день вилучення становила 597574,14 грн., однак, у зв'язку з порушенням умов договору, неналежним користуванням та зберіганням предмета лізингу, ринкова вартість, відповідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження на день вилучення склала 446737,50 грн.

Таким чином, відповідно до розрахунку заборгованості збитків (різниця між залишковою та ринковою вартістю зернозбирального комбайну) становлять 150836,64 грн.

З урахуванням викладених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що факт порушення відповідачем умов договору та вимог чинного законодавства доведений позивачем належним чином та у повному обсязі, відповідачем належними доказами не спростований, в зв'язку з чим визначився, що відповідальність за порушення умов договору №20-09-202бпл/630 від 02.07.2009 під час його дії лежить на ТОВ "Агро - Інвест".

При вирішенні даного господарського спору судом першої інстанції враховано, що постановою Вищого господарського суду України від 06.06.2012 р. абзац третій резолютивної частини рішення господарського суду Харківської області від 23.01.2012 у справі №5023/9333/11 змінено та викладено в наступній редакції: "Визнати недійсним договір прямого лізингу №20-09-202бпл/630 від 02.07.2009, укладений між Відкритим акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Інвест" на майбутнє".

Таким чином, суд першої інстанції вважав, що обов'язок ТОВ "Агро-Інвест" сплатити лізингові платежі за час фактичного користування Предметом лізингу виник саме з 18.09.2009 р. по 06.05.2010 р. у розмірі 130819,09 грн.

Також, місцевим господарським судом на підставі документальних доказів у справі встановлено факт наявності у відповідача заборгованості у сумі 43122,60 грн. у вигляді комісії за організацію поставки техніки у розмірі 7 (семи) відсотків невідшкодованої вартості, включаючи ПДВ, що передбачено п. 4.3 Договору.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач надіслав до відповідача лист від 14.10.2011 №14/3094, який отриманий відповідачем 21.10.2011р. з вимогою сплатити 18183,56 (платіж за час фактичного користування предметом лізингу), 43122,60 грн. (комісія за організацію поставки техніки) та 150836,64 грн. (збитки).

На підставі п. 7.1 договору позивачем нарахована відповідачу пеня в розмірі 6692,23 грн., а також у відповідності до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати в розмірі 8654,47 грн. та 3% річних в сумі 3612,39 грн.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги, що дані нарахування відповідають розміру основного боргу, обґрунтовані доданими до матеріалів справи розрахунком та те, що відповідач повинен сплатити лізингові платежі за час фактичного користування предметом лізингу, саме з 18.09.2009 р. по 06.05.2010 р. у розмірі 130819,09 грн., заборгованість відповідача перед позивачем складає 300614,82 грн. з них 130819,09 грн. сума основного боргу, 6692,23 грн. пеня, 8654,47 грн. сума індексації, 3612,39 грн. сума трьох процентів річних, 150836,64 грн. збитки (різниця між залишковою та ринковою вартістю предмета лізингу), суд першої інстанції визнав позовні вимоги обгрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

З даними висновкам повністю погоджується колегія суддів, оскільки вони матеріально та документально обґрунтовані, зроблені при всебічному та повному дослідженні дійсних обставин справи, а суд першої інстанції при вирішенні даного господарського спору правомірно застосував норми права, які регулюють спірні правовідносини з урахуванням вказівок касаційної інстанції, викладених в постанові Вищого господарського суду України від 06.06.2012 р. у даній справ.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що внаслідок неправильного застосування ст. 207 ГК України, ст. 806 ЦК України, які не підлягають застосуванню в даній справі, суд першої інстанції прийняв неправильне рішення у справі. В той же час відповідач стверджує, що до даних правовідносин слід застосовувати ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Колегія суддів визнає безпідставність наведених тверджень та вважає, що вказані твердження зводяться до фактичного оскарження норм матеріального права, які застосував Вищий господарський суд України у постанові від 06.06.2012 р.

Відповідно до ч. 3 ст. 216 ЦК України правові наслідки, передбачені частиною першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Ст. 4 ГК України щодо розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин передбачено, що особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим кодексом. Це означає, що Господарський кодекс має значення спеціального закону у сфері правового регулювання тих майнових відносин, учасником яких є суб'єкт господарювання і щодо регулювання яких значення загальних норм мають норми Цивільного кодексу України.

Отже, до господарських правовідносин, що виникли між сторонами у даній справі і які не врегульовані Господарським кодексом України, можуть застосовуватись відповідні норми цивільного законодавства. З огляду на викладене угоди, із змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, повинні визнаватися недійсними із зазначенням терміну.

Вказане відповідає позиції, викладеній Вищим господарським судом України в постанові від 06.06.2012 р. у даній справі.

Суд касаційної інстанції в даній постанові зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Відповідно до ч.3 ст. 207 Господарського кодексу України , у разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє, якщо майно за таким договором було передано орендарю в користування.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.06.2012 р. визнано недійсним договір прямого лізингу №20-09-202бпл/630 від 02.07.2009, укладений між Відкритим акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Інвест" на майбутнє.

Згідно ч. 2 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 р. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»домовленість сторін про розірвання угоди не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання угоди, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань.

На підставі викладеного колегія суддів зазначає, оскільки користування відповідачем за договором предметом лізингу з 18.09.2009 р по 06.05.2010 р. та факт порушення умов договору підтверджується матеріалами справи, відповідачем будь-якими доказами не спростований, у позивача у відповідності з умовами договору та вимог чинного законодавства є всі правові підстави для стягнення з відповідача лізингових платежів за час фактичного користування предметом лізингу, саме з 18.09.2009 р. по 06.05.2010 р. у розмірі 130819,09 грн., 6692,23 грн. пеня, 8654,47 грн. сума індексації, 3612,39 грн. сума трьох процентів річних, 150836,64 грн. збитків (різниця між залишковою та ринковою вартістю предмета лізингу)

Таким чином, факти, викладені в апеляційній скарзі відповідачем за первісним позовом і його посилання на неправильне застосування та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при розгляді справи, не знайшли свого підтвердження.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що обставини справи були всебічно і повно досліджені господарським судом, а тому рішення господарського суду Харківської області від 10.09.2012 року по справі № 5023/3120/12 (н.р. 5023/9333/11) відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи, а доводи заявника, з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інвест", с.Руська Лозова Дергачівського району Харківської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 10.09.2012 р. по справі № 5023/3120/12 (н.р. 5023/9333/11) залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови підписано 13 листопада 2012 року.

Головуючий суддя Тихий П.В.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Россолов В.В.