Рішення

від 23.11.2012 по справі 0907/11557/2012

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 0907/11557/2012 року

Провадження № 2/0907/5795/2012 року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2012 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Бабій О.М.

секретаря Гречун Т.Б

з участю позивачки ОСОБА_1, представника позивачки по довіреності від 09.08.2012 року ОСОБА_2, представників відповідача по довіреності від 30.07.2012 року №47 Винту С.Б., по довіреності від 14.08.2012 року Королюк В.І., директора ТОВ «Гріньов КОМ» Гріньова О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гріньов КОМ» про визнання незаконними дій щодо звільнення за п. 1 ст. 41 КЗпП України, скасування наказу (розпорядження) №32 про припинення трудового договору (контракту) в частині формулювання причин звільнення, зобов'язання внести зміни у наказ (розпорядження) №32, зобов'язання змінити формулювання причин звільнення шляхом внесення відповідного запису до трудової книжки, стягнення моральної шкоди та витрат на юридичні послуги, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулась в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Гріньов КОМ» про визнання незаконними дій щодо безпідставного звільнення за п. 1 ст. 41 КЗпП України, зобов'язання внести запис до трудової книжки про звільнення за власним бажанням, стягнення моральної шкоди.

В процесі розгляду справи, до початку розгляду судом справи по суті, представником позивачки збільшено позовні вимоги. Відповідно до заяви про збільшення позовних вимог позивачка просить визнати незаконними дії відповідача щодо звільнення за п. 1 ст. 41 КЗпП України, скасувати наказ (розпорядження) в частині формулювання причин звільнення, зобов'язати відповідача внести зміни у наказ (розпорядження) №32, зобов'язати відповідача змінити формулювання причин звільнення шляхом внесення відповідного запису до трудової книжки, стягнути моральну шкоду та витрати на юридичні послуги.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 18.08.2011 року вона уклала договір простого товариства з відповідачем ТзОВ «Гріньов КОМ», згідно умов якого вони домовились здійснювати спільну діяльність у створенні філії і пункту забору крові лабораторії «Леонардо» ТОВ «Гріньов КОМ» в м. Івано-Франківську. На виконання умов договору вона знайшла приміщення для діяльності філії, забезпечила укладення договору, підготувала приміщення відповідно до вимог СЕС для використання під лабораторію, придбала за власні кошти та встановила меблі, комп'ютери, оргтехніку, придбала холодильники для перевезення біологічного матеріалу, підготувала рекламні брошури, отримала всі необхідні дозвільні документи, тощо. 01.03.2012 року згідно наказу №7 вона була прийнята на роботу на посаду директора філії «Діагностична лабораторія Леонардо-Івано-Франківськ» ТОВ «Гріньов КОМ». Після відкриття філії керівництво ТзОВ «Гріньов Ком» кардинально змінило умови співпраці, змінилась внутрішня політика та організація умов праці. 28.05.2012 року вона звернулась із заявою на ім'я директора ТзОВ «Гірньов КОМ», в якій просила звільнити її із займаної посади за власним бажанням на підставі п. 1 ст. 38 КЗпП України. На її заяву керівник ТзОВ «Гріньов КОМ» відреагував негативно. Відповідач отримав її заяву про звільнення 31.05.2012 року. З дня отримання відповідачем її заяви про звільнення позивачка продовжувала працювати у звичному режимі, брала участь у колегіях по лікарнях області, рекламувала діяльність філії, перераховувала кошти відповідачу за діяльність філії. 09.07.2012 року вона отримала конверт в якому була її трудова книжка. Згідно запису під №11 у трудовій книжці її було звільнено за одноразове грубе порушення трудових обов'язків на підставі п.1 ст. 41 КЗпП України. Наказ про звільнення був відсутній. З жодним наказом про звільнення її не було ознайомлено, жодних дисциплінарних стягнень не застосовано. Незаконними на думку позивачки діями відповідача їй було завдано також моральну шкоду, яку вона оцінює у 15 000 грн.

В судовому засіданні позивачка та її представник вимоги позову підтримали з мотивів викладених в позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог.

Позивачка в судовому засіданні 15.10.2012 року суду пояснила, що після написання заяви про звільнення вона і надалі їздила в райони, лікарні м. Івано-Франківська, проводила зустрічі з лікарями, координувала роботу працівників. 31.05.2012 року вона телефонувала до директора ТзОВ «Гріньов КОМ», на свою адресу почула погрози, образи, їй стало погано, тому вона подзвонила до свого знайомого ОСОБА_7 та попросила його забрати її особисті речі, які вона придбали за свої власні кошти для роботи філії. 01.06.2012 року вона отримала дзвінок, було сказано що вона звільнена з роботи та є наказ про її звільнення. В цей день вона перебувала у Богородчанах на зустрічі з лікарями. Коли 01.06.2012 року десь коло 16 год. вона повернулась до лабораторії, то побачила, що двері зламано. Договір про співпрацю це і є її контракт. Відрядження вона не оформляла, оскільки всі зустрічі проводила за свої власні кошти, заробітну плату вона також не отримувала. 02.06.2012 року вона прийшла до лабораторії, двері були зачинені, там вона побачила лаборантів, які не пускали її до приміщення лабораторії. Практично кожного дня вона кожного ранку приходила до приміщення лабораторії з ОСОБА_7, однак її не пускали в приміщення. ОСОБА_7 це її давній знайомий, він їй допомагав в господарських питаннях. В холодильниках зберігався лід для транспортування реагентів та реагенти поки вони були не використані. Частина реагентів зберігались в холодильниках, а частина ні, тому що їх не потрібно було зберігати в холодильниках. Табель обліку робочого часу не вівся у філії. З наказом про звільнення вона ознайомилась вже під час розгляду справи в суді.

Представник позивачки суду додатково пояснив, що між ТОВ «Гріньов КОМ» та позивачкою ОСОБА_1 було укладено контракт, як особливу форму трудового договору у якому чітко передбачено обов'язки директора. Умови контракту є самостійною підставою припинення трудового договору, а його розірвання не є дисциплінарним стягненням. Звільнення відбулось на підставі ст. 41 КЗпП України, яка не застосовується до даних правовідносин. Крім того, в матеріалах справи відсутності докази того, що позивачкою було завдано збитків відповідачу. Акт про утилізацію реагентів не може бути належним доказом, оскільки неможливо встановити чи реагенти, які містились в пробірках було зіпсовано чи ні. З урахування викладеного просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні вимоги позову заперечили, вважали їх необґрунтованими та безпідставними, надали суду письмові заперечення.

Представник відповідача Винту С.Б. в судовому засіданні суду додатково пояснила, що ще до липня місяця лабораторія працювала, однак доходу ніякого не отримувала, керівництво намагалось відновити діяльність лабораторії, однак це вже неможливо було зробити. Керівництво ще два місяці після 01 червня виплачувало працівникам заробітну плату, намагалось їх працевлаштувати. На сьогодні лабораторія виключена з державного реєстру підприємств, установ, організацій.

Представник відповідача Королюк В.І. в судовому засіданні суду пояснила, що відібрати пояснення та ознайомити позивачку з наказом не було можливості, оскільки місце її перебування не було відоме відповідачу.

Свідок ОСОБА_8, яка на даний час перебуває в трудових відносинах з відповідачем, суду пояснила, що вона працювала в лабораторії з березня місяця. На роботу її приймала ОСОБА_9, а заяву писала на ім'я Гріньова О.В. Двері лабораторії зранку відкривала адміністратор ОСОБА_15. Все йшло добре, умови праці були хороші, реактиви, реагенти були придатні для використання, реактивами, термін придатності яких минув вони не використовували, ОСОБА_9 ставилась добре. Клієнти були перший місяць завдяки акції на «печінкові проби», другий місяць кількість клієнтів пішла на спад, а в травні знову була акція на загальний аналіз крові, тому люди також приходили. Частину людей направляли лікарі, але більшість приходила завдяки акціям. 30.05.2012 року десь по обіді позивачка повідомила працівників, що філія припиняє діяльність, до 30.05.2012 року ніяких розмов про припинення роботи філії не було. Так як на той час ще діяла акція, люди поздавали аналізи і мали право отримати результат аналізів, тому працівники попросили позивачку ще трохи працювати. Працівники не були впевнені чи 31.05.2012 року виходити на роботу чи ні. Десь година 7-8 до 9 вечора ОСОБА_7 передзвонив і сказав, що 31.05.2012 року ми ще працюємо. 31.05.2012 року працівникам було повідомлено, що вони працюють у звичному режимі. Десь о 18 год. прийшов ОСОБА_7 сказав, що забирає ключі і що 01.06.2012 року вони на роботу не виходять. Працівники питали його в чому причина цього, оскільки люди здали аналізи, заплатили гроші і їм потрібно отримати результати. ОСОБА_7, діючи від імені ОСОБА_9, сказав, що сьогодні можливо будуть вивозитись речі, обладнання, конкретно він не сказав. Також ОСОБА_7 сказав щоб всі забирали свої особисті речі. Всі забрали свої особисті речі, вона і ОСОБА_10 вийшли першими, ОСОБА_11 затрималась. Перед виходом вона йому наголосила, що реактиви в холодильнику і вони мають зберігатись в холодильнику, реактиви ні за яких обставин не повинні порушувати температурний режим. В першому холодильнику знаходились реактиви для імуноферментного аналізатора, в другому реактиви для біохімії. Десь об 11 год. вечора їй подзвонила ОСОБА_11 і сказала, що вивозяться речі з лабораторії, оргтехніка упакована, реактиви на землі. Так як ОСОБА_9 не повідомила чи працівники звільнені чи ні, то ми вирішили 01.06.2012 року вийти на роботу. 01.06.2012 року о 08 год. ранку вона та інші працівники лабораторії прийшли на роботу в лабораторію, двері були закриті. Вони стояли під дверима, а люди приходили і не могли отримати результати аналізів. Вона та ОСОБА_12 передзвонили до Гріньова і розказали яка була ситуація. Також дзвонили до ОСОБА_9, але вона не брала трубку, потім дала вказівку писати заяви на звільнення. Гріньов дав вказівку особисто ОСОБА_13 щоб вони будь-яким чином потрапили до лабораторії і подивились яка там ситуація, що з реактивами, яке обладнання є. 01.06.2012 вони не змогли попасти в лабораторію, а вже 02.06.2012 року десь по обіді зайшли в лабораторію і побачили, що всі реактиви на землі, реактиви стояли біля імуноферментного аналізатора, який виділяв тепло, реактиви були на дотик досить таки теплі, скільки точно реактивів було на землі вона не може точно сказати, оргтехніки також не було, це все паралізувало роботу лабораторії на декілька днів, оскільки не було з чим працювати, а через декілька днів з Чернівців прийшли нові реагенти. 02.06.2012 року вона позивачки не бачила в лабораторії. Лабораторія працювала після 02.06.2012 року кожного дня з 08 до 18 год. ОСОБА_9 вона особисто не бачила в лабораторії. Перешкод для того щоб потрапити в лабораторію після 02.06.2012 року не було, четверо працівників і всі інші відвідувачі могли вільно потрапити в лабораторію. Після 02.06.2012 року лабораторія ще працювала десь місяць і все, дальше не працювали, тому що не було людей, клієнтів, в лабораторії була погана репутація. Реагенти та реактиви склали в коробки і вони були відправлені на утилізацію, були складені акти, підписані працівниками, Гріньов їх забрав.

Заслухавши пояснення позивачки, представників сторін, покази свідка ОСОБА_8, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

18.08.2011 року між позивачкою та ТзОВ Гріньов КОМ в особі генерального директора Гріньова Олександра Володимировича було укладено договір простого товариства (а.с.13-19). Згідно п. 2.3 Договору простого товариства майно товариства є спільною часткової власністю. Частки учасників товариства в майні товариства складють 50 на 50 відсотків. Відповідно до п. 2.4 цього ж договору про спільну діяльність учасники товариства не вправі розпоряджатись часткою в спільному майні без згоди інших учасників товариства, за винятком тої частки доходу від спільної діяльності, яка надходить в розпорядження кожного із учасників. Пунктом 4.1 Договору про спільну діяльність визначено обов'язки позивачки до відкриття лабораторії в м. Івано-Франківську, до яких зокрема входило: підготувати приміщення відповідно до норм СЕС, придбати та встановити всі необхідні меблі, оргтехніку, придбати один контейнер -холодильник для перевезення біологічного матеріалу, підготувати рекламні брошури, отримати всі дозвільні документи.

Всі ці дії були зроблені позивачкою, що і не заперечується сторонами.

28.02.2012 року між позивачкою та відповідачем в особі генерального директора Гріньова О.В. було укладено договір про співпрацю. Відповідно до даного договору позивачка була прийнята на роботу до ТзОВ «Гріньов Ком.» на посаду керівника філії «Леонардо Івано-Франківськ». Відповідно до п. 1.1 вказаного вище Договору про співпрацю, цей договір є строковим трудовим договором. На підставі цього договору виникають трудові стосунки між працівником і товариством. Розділом 2 Договору про співпрацю визначені права та обов'язки сторін. Зокрема п. 2.2 встановлено, що працівник зобов'язується: особисто виконувати роботу передбачену трудовим договором, завданнями роботодавця та посадовою інструкцією; дбайливо та бережно ставитись до переданого йому для виконання своїх обов'язків майна, а також нести відповідальність за навмисне нанесення шкоди майну роботодавця; суворо дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку; раціонально використовувати матеріальні та нематеріальні ресурси надані у використання працівника з метою належного виконання останнім своїх посадових обов'язків; працівник зобов'язується утримуватись від дій, які можуть спричинити збитки роботодавцю, в тому числі фінансові та шкоду нанесену діловій репутації роботодавця або його клієнтам та інші. Відповідно до п. 6.3 Договору про спільну діяльність працівника може бути звільнено з посади, а цей договір розірвано з ініціативи роботодавця до закінчення терміну його дії з підстав, передбачених Кодексом законів про працю.

Відповідно до п. 7.3 Положення про (філію) Діагностичну лабораторію «Леонардо Івано-Франківськ» ТОВ «Гріньов Ком.» від імені засновника керування лабораторією здійснює її Директор. Пунктом 7.4. вказаного Положення визначено повноваження Директора лабораторії: затверджує поточні плани діяльності лабораторії; затверджує штатний розклад, посадові оклади і виробничі показники співробітників апарату, встановлює розміри та строки їх преміювання; приймає та звільняє з роботи співробітників лабораторії; організовує ведення обліку та звітності лабораторії та інші. Відповідно до п. 11.1 Положення, припинення діяльності лабораторії здійснюється шляхом її реорганізації або ліквідації.

Факт прийняття позивачки на роботу відповідачем на посаду директора філії підтверджується наказом (розпорядженням) №7 від 01.03.2012 року (а.с.79).

28.05.2012 року позивачка написала заяву про звільнення за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП України (а.с.96).

Відповідно до копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.11) заява позивачки про звільнення була отримана відповідачем 31.05.2012 року.

За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

За змістом ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Позивачка просила звільнити з її роботи за власним бажанням без зазначення причин, які зумовлюють неможливість продовжувати її роботу, тобто, відповідно до вказаної статті позивачка зобов'язана була виконувати свою роботу ще два тижні після отримання відповідачем її заяви про звільнення. Однак вказаної вимоги закону позивачкою не було дотримано.

Те що, позивачка не працювала та не виконувала свої обов'язки директора філії «Діагностична лабораторія «Леонардо Івано-Франківсьу» два тижні після написання заяви про звільнення та не приходила на роботу в лабораторію з 01.06.2012 року підтверджується даними в судовому засіданні показами свідка ОСОБА_8, доповідними записками ОСОБА_14 (а.с.68-69) та ОСОБА_8 (а.с.70-72).

Пояснення позивачки про те, що вона виходила на роботу, однак її в приміщення лабораторії не впускали є голослівними та нічим не підтвердженими, так само нічим не підтвердженими є відрядження позивачки до м. Богородчани, оскільки як вказує сама позивачка в своїх поясненнях відрядження нею не оформлялись, табель обліку робочого часу не вівся.

Також знайшов підтвердження в судових засіданнях факт вивезення позивачкою 31.05.2012 року (в день отримання відповідачем заяви про звільнення) меблів, обладнання, холодильників, оргтехніки з лабораторії. Вказані обставини не заперечуються самою позивачкою та підтверджуються даними в судовому засіданні показами свідка ОСОБА_8, письмовими поясненнями ОСОБА_15, ОСОБА_14, ОСОБА_11, які знаходяться в матеріалах перевірки №1458 Пасічнянського ВМ Івано-Франківського МВ УМВС від 14.05.2012 року №1737.

В своїх поясненнях позивачка вказувала, що реагентів в холодильниках не було, потім вона вказувала, що реагенти були прострочені та не могли використовуватися. Однак факт того, що реагенти були прострочені позивачкою нічим не підтверджений, в той час, як свідок ОСОБА_8, яка працювала в лабораторії лаборантом підтвердила, що реагенти, реактиви були придатними для використання та використовувались.

Представник відповідача Гріньов О.В., який є генеральним директором ТзОВ «Гріньов Ком.» в своїх поясненнях вказав, що 02.06.2012 року коли він зайшов до приміщення філії він побачив, що реактиви стоять на землі, а не в холодильниках. Це саме підтвердила в судовому засіданні свідок ОСОБА_8

Факт утилізації реагентів підтверджується наказом про проведення утилізації реагентів №31 від 04.06.2012 року (а.с.73), Актом списання №ГР-0000017 від 04.06.2012 року (а.с.74-79), в якому вказано, що причиною списання стало порушення правил зберігання, списано реагентів на суму 184695 грн. 14 коп., Актом знищення (утилізації) реагентів від 04.06.2012 року (а.с.с80-85).

Перед вивезенням холодильників в яких зберігались реагенти, обладнання, позивачка не повідомила відповідача про необхідність забрати реагенти, які зберігались в холодильниках.

Такими своїми діями позивачка фактично припинила діяльність філії «Діагностичної лабораторії «Леонардо Іван-Франківськ»

Наказом (розпорядженням) №32 від 05.06.2012 року позивачку було звільнено з посади директора філії «Діагностична лабораторія «Леонардо Івано-Франківськ» ТОВ «Гріньов КОМ» за одноразове грубе порушення трудових обов'язків на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України (а.с.91).

Згідно опису вкладення до цінного листа 06.07.2012 року на адресу позивачки відповідачем було направлено оригінал трудової книжки (а.с.12). Отримала позивачка трудову книжку 09.07.2012 року.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами.

Аналізуючи зміст п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України та п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9, можна дійти висновку, що судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

За змістом п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Суд вважає порушення вчинені позивачкою, а саме: фактичне припинення нею роботи філії «Діагностичної лабораторії «Леонардо Івано-Франківськ» шляхом невиходу на роботу 01.06.2012 року, вивезення обладнання, холодильників не попередивши про це відповідача грубим порушенням, такими її діями було завдано шкоди відповідачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Відповідачем дотримано вимог вказаної статті при застосуванні до позивачки дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

За змістом ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Відповідачем вимоги вказаної статті виконано частково, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачем вживались заходи для отримання від позивачки письмових пояснень. Також позивачку не було ознайомлено з наказом про звільнення, з ним вона ознайомилась вже під час розгляду справи в суді, вказаний факт не заперечувався представниками відповідача.

Посилання представників відповідача на те, що не було можливості зв'язатись з позивачкою є голослівними, оскільки трудову книжку їй було надіслано поштою, а наказ про звільнення ні. Хоча відповідно до вимог трудового законодавства трудова книжка надсилається працівнику поштою після його звільнення тільки на письмову вимогу працівника. В даному випадку відповідачем було надіслано позивачці її трудову книжку поштою без її письмової згоди на це.

Не відібрання в працівника письмових пояснень та не ознайомлення з наказом про накладення дисциплінарного стягнення є грубим порушення норм трудового законодавства.

Обов'язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку закріплено в ст. 47 КЗпП Україну, відповідно до якої власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позивачку правомірно було звільнено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності. Також відповідачем в наказі про звільнення дана правильна юридична кваліфікація обставинам, які стали підставою для звільнення, тому не підлягають до задоволення вимоги позивачки про визнання незаконними дій відповідача щодо звільнення за п. 1 ст. 41 КЗпП України, зобов'язання змінити формулювання причин звільнення шляхом внесення відповідного запису до трудової книжки.

Що стосується вимоги позивачки про скасування наказу (розпорядження) №32 про припинення трудового договору (контракту) в частині формулювання причин звільнення, то така вимога підлягає до задоволення, оскільки відповідачем не було дотримано порядку застосування дисциплінарного стягнення. Оскільки Наказ (розпорядження) №32 припинення трудового договору не містить частини, то його слід скасувати повністю, а не в частині як просить позивачка.

Що стосується вимог позивачки про відшкодування моральної шкоди, то така не підлягає задоволенню, оскільки позивачкою не доведено спричинення їй такої шкоди.

Як вбачається зі змісту ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України на сторін покладено обов'язок доказування і подання доказів. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, тобто твердженнях, які самі по собі потребують доведення.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на правову допомогу в сумі 3000 грн., то суд виходить з наступного.

Витрати на правову допомогу, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України належать до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволені яких позивачеві відмовлено.

Згідно п. 3.1 договору про надання юридичних послуг вартість послуг та представлення інтересів становить 3000 грн. (а.с.113). Як вбачається з оригіналу квитанції №0510021 від 23.08.2012 року (а.с.115), позивачка сплатила 3000 грн. на правову допомогу, юридичні послуги. Тому з відповідача слід стягнути на користь позивачки пропорційно до задоволених позовних вимог - 600 грн. витрат понесених нею на правову допомогу.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивачки є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

У відповідності до ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Тому судові витрати по справі слід покласти на відповідача, з урахуванням правового статусу позивачки, що передбачає її звільнення від оплати судових витрат.

На підставі наведеного, відповідно до п. 18, 22, 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст. ст.21, 36 ч.1 п.4, 38 ч.1, 41 ч.1 п.1, 47, 116, 147, 147-1, 148 ч.1, 149 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 10, 11, 60 ч.1 та 4, 79 ч.3 п.2, 84 ч.1, 88 ч.1 та 3 Цивільного процесуального кодексу України, керуючись ст. ст. 213-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гріньов КОМ» про визнання незаконними дій щодо звільнення за п. 1 ст. 41 КЗпП України, скасування наказу (розпорядження) №32 про припинення трудового договору (контракту) в частині формулювання причин звільнення, зобов'язання внести зміни у наказ (розпорядження) №32, зобов'язання змінити формулювання причин звільнення шляхом внесення відповідного запису до трудової книжки, стягнення моральної шкоди та витрат на юридичні послуги задовольнити частково.

Скасувати наказ (розпорядження) №32 від 05 червня 2012 року про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гріньов КОМ», юридична адреса якого 58000, м. Чернівці, вул. Буковинська, буд. № 25, код ЄДРПОУ 35187815 в користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жительки АДРЕСА_1 - 600 грн. на відшкодування витрат на правову допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гріньов КОМ» юридична адреса якого 58000, м. Чернівці, вул. Буковинська, буд. № 25, код ЄДРПОУ 35187815 - в спеціальний фонд Державного бюджету України з зарахуванням на рахунок 31214206700002, отримувач коштів УДКСУ у м. Івано-Франківську Івано-Франківської обл., код за ЄДРПОУ 37952250, банк отримувача ГУДКС України в Івано-Франківській області, код банку отримувача (МФО) 836014, код класифікації доходів бюджету 22030001, код ЄДРПОУ суду 02891693 - 107 грн. 30 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Івано-Франківський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених статтею 294 ЦПК України, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Довідка: рішення виготовлено в повному обсязі 14 листопада 2012 року.

Суддя Бабій О.М.