Постанова

від 19.11.2012 по справі 2а/2370/4021/2012

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2012 року Справа № 2а/2370/4021/2012

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Мишенка В.В.,

при секретарі Ільченку С.М.,

за участю: представників позивача Чакалова Р.К., Тесленка О.С. - за довіреностями, представника відповідача Івченко Я.В. - за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон Стройремтрас»до державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіон Стройремтрас»(далі-позивач) звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою до державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби (далі-відповідач), в якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 00004882301 та № 00004872301 від 12.10.2012 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що оскаржувані рішення суперечать вимогам законодавства України.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, позов просили задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві та додаткових поясненнях по справі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала повністю з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіон Стройремтрас»зареєстроване виконавчим комітетом Черкаської міської ради 26.08.2010 року, ідентифікаційний код 37239681, свідоцтво платника податку на додану вартість № 100304348.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу, виданого ДПІ у м. Черкасах від 13.09.2012 року № 939, працівниками ДПІ у м. Черкасах, згідно п. п. 20.1.2, 20.1.4, 20.1.6 - 20.1.8, 20.1.11, п. 20.1 ст. 20 та ст. 75, 78 та 82 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ проведена документальна позапланова невиїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон Стройремтрас»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.03.2011 року з питань взаємовідносин з ТОВ «Оптіма-Бренд»код 37307619 та за період з 01.07.2011 року по 31.12. 2011 року з ПП «Артбуд Вектор»код 34556385, ПП «Ізол»код 31701138.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт перевірки від 04.10.2012 року № 252/22-12/37239681 та встановлені наступні порушення:

1) п. 5.1, пп. 5.2.1, п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 1 квартал 2011 року в сумі 7876 грн. 00 коп.;

2) п. 138.2 ст. 138, п. п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України № 2755-IVвід 02.10.2010 року, що призвело до заниження податку на прибуток за 2-3 квартали 2011 року всього на суму 14319 грн. 00 коп., в тому числі за 3-й квартал 2011 року на 14319 грн. 00 коп.;

3) п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України № 2755-IVвід 02.10.2010 року, в результаті чого встановлено заниження податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 52837 грн. 00 коп., в тому числі за квітень 2011 року в сумі 3719 грн. 00 коп. та за вересень 2011 року в сумі 49118 грн. 00 коп.

На підставі акту перевірки 04.10.2012 року № 252/22-12/37239681, відповідачем 12.10.2012 року прийняте податкове повідомлення-рішення форми «Р»№ 00004872301, яким збільшено суму грошового відшкодування з податку на прибуток на загальну суму 22196 грн. 00 коп., у тому числі основний платіж в сумі 22195 грн. 00 коп. та штрафні санкції в сумі 1 грн. 00 коп. Крім того, 12.10.2012 року відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення форми «Р»№ 00004882301, яким збільшено суму грошового відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 77397 грн. 00 коп., у тому числі основний платіж в сумі 52837 грн. 00 коп. та штрафні санкції в сумі 24560 грн. 00 коп.

З акту перевірки вбачається, що відповідач зробив висновок про те, що правочини, укладені між позивачем та його контрагентами (ТОВ «Оптіма-Бренд», ПП «Артбуд Вектор»та ПП «Ізол»), є нікчемними, без реального здійснення господарських операцій.

Суд не може погодитись з наведеними висновками, викладеними в акті перевірки, з огляду на наступне.

Згідно матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Оптіма-Бренд»23.03.2011 року укладено договір купівлі-продажу б/н.

Виконання зазначеного договору підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, які складені у відповідності до вимог законодавства, що підтверджує дійсність даних правочинів та платіжним дорученням про перерахування коштів за виконання договірних правовідносин.

Крім цього, між позивачем та ПП «Артбуд Вектор»20.05.2011 року укладено договір купівлі-продажу № 010, а також 01.06.2011 року укладено договір про надання послуг механічними засобами б/н.

Виконання зазначеного договору підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, які складені у відповідності до вимог законодавства, що підтверджує дійсність даних правочинів, відповідними товарно-транспортними накладними.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох примірників. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники.

Перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий примірники, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передаються перевізнику.

У випадках коли немає змоги перерахувати в товарно-транспортній накладній всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1-10 ТТН). У цих випадках у товарно-транспортній накладній зазначається, що до неї додається як товарний розділ документ, без якого товарно-транспортна накладна вважається недійсною і не може використовуватися для розрахунків із замовником.

Тобто, проведення будь-якої господарської операції фіксується та підтверджується документами бухгалтерської звітності.

Також, між позивачем та ПП «Ізол»01.09.2011 року укладено договір купівлі-продажу № 013.

Виконання зазначеного договору підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, які складені у відповідності до вимог законодавства, що підтверджує дійсність даних правочинів та платіжним дорученням про перерахування коштів за виконання договірних правовідносин.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»- бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Разом з цим, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11, визначено, що згідно статті 1 Закону України від 16.07.99 N 996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, судом встановлено, що умови укладених між позивачем та його контрагентами (ТОВ «Оптіма-Бренд», ПП «Артбуд Вектор»та ПП «Ізол») договорів купівлі-продажу та надання транспортних послуг механічними засобами - виконані, про що свідчать первинні документи.

Частиною 1, 2 статті 3 Господарського кодексу України визначено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Суд звертає увагу, що позивач надав докази використання придбаних у контрагента товарів та послуг у своїй подальшій господарській діяльності, що підтверджується договорами укладеними позивачем та ТОВ «Оптіма-Бренд», ПП «Артбуд Вектор»та ПП «Ізол», податковими накладними, видатковими накладними, прибутковими касовими ордерами та товарно-транспортними накладними.

Статтею 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 даного Кодексу, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться:

а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу;

б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління;

в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів;

г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу;

ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу;

д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг);

є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна;

ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг;

з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Щодо висновків податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами (ТОВ «Оптіма-Бренд», ПП «Артбуд Вектор»та ПП «Ізол»), то суд зазначає наступне.

Питання нікчемності правочинів регулюється Цивільним кодексом України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його невідповідність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, основним критерієм для того, щоб вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (абз. 1 ч. 2 ст. 216 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконним заволодіння ним.

Згідно з ч. 2 ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В свою чергу, державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, ... (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»№509-ХІІ від 04.121990 року).

З наведеного чітко видно, що відповідач, у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

Також необхідно взяти до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, ;опущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою ля визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач, визнавши договори укладені між позивачем і його контрагентами, нікчемним, вийшов за межі своїх повноважень.

Доводи відповідача щодо неможливості здійснення контрагентами позивача господарської діяльності у зв'язку з відсутністю у підприємств основних засобів та трудових ресурсів для здійснення такої діяльності, є необґрунтованими, оскільки чинним цивільним та господарським кодексами дійсність і реальність договорів та правомірність виписаних за ними, зокрема, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), видаткових та податкових накладних не обумовлені наявністю у постачальника матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Не зрозуміло, яким шляхом ревізорами здійснено розрахунок необхідної кількості працюючих та наявність яких саме основних засобів необхідна для здійснення вказаними господарюючими суб'єктами таких видів діяльності як торгівлі та надання транспортних послуг. Крім того, згідно діючого законодавства юридична особа не обмежена діючим законодавством щодо залучення додаткових працівників, підрядників, вибору засобу транспортування вантажу та інше, а перелічені факти не мають причинного зв'язку з укладенням та виконанням господарських договорів.

Суд наголошує, що акти податкових органів не є основою для визнання правочинів нікчемними.

Взаємовідносини позивача з контрагентами (ТОВ «Оптіма-Бренд», ПП «Артбуд Вектор»та ПП «Ізол») - мають реальний характер та підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, які є дійсними, їх дійсність податковим органом не оскаржувалась.

Суд, дослідивши зміст акту перевірки, наголошує на тому, що зазначений документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч. 1 ст. 228 ЦК України - як ознак нікчемності спірних правочинів.

Окрім цього, суд звертає увагу, що позивач та його контрагенти - ТОВ «Оптіма-Бренд», ПП «Артбуд Вектор»та ПП «Ізол»є належними суб'єктами господарювання України, які набули правоздатності та на момент здійснення господарських операцій були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У відповідності до п. 184.1. ст. 184 Податкового кодексу України, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку.

Отже, враховуючи положення п. 184.1 ст. 184 ПК України, судом встановлено, що під час укладання договору та в момент його виконання (січень 2011 року - грудень 2011 року) сторони за спірними договорами були зареєстрованими у встановленому законом порядку платниками податку на додану вартість і це не заперечується відповідачем.

Відповідно до ст. 47 Податкового кодексу України відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органом, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах несуть юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи. Отже, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Приписи цієї статті кореспондують правила, закріплені у ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців». Відповідно до ч. 2 цієї статті, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

У листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України»зазначено, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

У постанові Верховного суду України від 13.01.2009 року по справі № 09/05 викладено, що покупець не може нести відповідальність ані за несплату податків продавцем, ані за можливу недостовірність відомостей про продавця, що містяться у Єдиному реєстрі, за діяльності продавцем.

Крім того, у довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 року «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість»викладено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З аналізу вищезазначеного вбачається, що відповідач в супереч вимогам законодавства виніс оскаржувані рішення.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно п. 2. ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Інших доказів сторони суду не назвали та не надали.

Керуючись ст. ст. 9, 69-71, 86, 94, 97, 122, ст. ст. 158-163 КАС України, Черкаський окружний адміністративний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби № 00004872301 та № 00004882301 від 12 жовтня 2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон Стройремтрас»996 (дев'ятсот дев'яносто шість) грн. 00 коп. судових витрат.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку ст. 185-187 КАС України.

Суддя В.В. Мишенко