Рішення

від 20.11.2012 по справі 5011-30/13200-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-30/13200-2012 20.11.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Київ»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Мірідіс Груп»

Про стягнення 253 004,04грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

від позивача: Калинич О.М. представник за довіреністю № 114 від 03.09.12.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Київ» (далі -позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мірідіс Груп»(далі -відповідач) про стягнення 192 215,38 грн., а саме: 168 714, 94 грн. -основного боргу, 2 018,82 грн. -3% річних, 20 809,02 грн. -штрафу, 672,60 грн. - збитків від інфляції.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором по сплаті грошових коштів, внаслідок чого у відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Київ»виникла заборгованість, що зумовило нарахування останнім відповідачу штрафу, збитків від інфляції, 3% річних та звернення з даним позовом до суду.

Крім того, позивач в порядку ст. ст. 66, 67 ГПК України просить суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на розрахунковий рахунок відповідача в межах суми 192 215,38 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.12. порушено провадження у справі № 5011-30/13200-2012, розгляд справи призначено на 16.10.12.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.12. в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконання ним вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 27.09.12. про порушення провадження у справі № 5011-30/13200-2012, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 08.11.12.

В судовому засіданні 08.11.12. представником позивача на підставі ст. 22 ГПК України подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Київ»просить суд стягнути з відповідача на свою користь 253 004,04 грн., а саме: 228 967,98 грн. -заборгованості по орендній платі та комунальним платежам, 2 554,44 грн. -3% річних, 20 809,02 грн. -штрафу, 672,60 грн. - збитків від інфляції.

Вказану заяву про збільшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.12. на підставі ст. 77 ГПк України, в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, невиконання ним вимог попередніх ухвал суду та необхідністю витребування нових доказів, розгляд справи відкладено на 20.11.12.

20.11.12. представником позивача через відділ діловодства суду подано письмові пояснення у справі.

Розглянувши в судовому засіданні 20.11.12. клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на розрахунковий рахунок відповідача, суд відзначає наступне.

Клопотання обґрунтовано тим, що сума позову є значною, а відповідач діє недобросовісно та ігнорує свій обов'язок з погашення заборгованості, що, на думку позивача, утруднить виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно п. 1.1 роз'яснення Вищого господарського суду України № 01-8/2776 від 12.12.2006 р. «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову», заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

При цьому, відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Згідно з п. 3 вказаної постанови, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, заявником не подано жодних належних та допустимих доказів в підтвердження того, що дії відповідача зроблять неможливим або утруднять виконання рішення суду, а тому заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Київ»про вжиття заходів до забезпечення позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні 20.11.12. представником позивача підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі, з урахуванням заяви про збільшення від 08.11.12.

Представник відповідача в судове засідання 20.11.12. вкотре не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи -учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 5011-30/13200-2012.

В судовому засіданні 20.11.12. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.11. між позивачем (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) укладено Договір № к-100 оренди нежилих приміщень (далі -Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1, 1.2) Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 240,0 кв.м, розташовані на першому поверсі будівлі (літ. «М»), яка знаходиться за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16.

Відповідно до п. 2.1 Договору Орендодавець передає Орендарю приміщення у користування на підставі акту приймання-передачі приміщень.

Користування орендним приміщенням та нарахування орендної плати починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі приміщень (п. 2.3 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору між сторонами 25.07.11. складено та підписано акт приймання-передачі приміщень, відповідно до якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв вказані в п. 1.2 Договору приміщення.

Сторонами в п. 4.1 Договору погоджено, що строк оренди приміщень за Договором починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення (25.07.11.) та закінчується 31.12.13.

Розмір орендної плати та інших платежів сторонами погоджено розділом 6 Договору.

Приписами п. 6.1 Договору встановлено, що орендна плата, яка підлягає сплаті Орендарем за користування приміщеннями за Договором, встановлюється сторонами за взаємною домовленістю у розмірі: без ПДВ - 141,67 грн., крім того ПДВ 20% - 28,33 грн., разом - 170,00 грн. за 1 (один) квадратний метр приміщень на місяць, що еквівалентно 21,33 дол. США за офіційним курсом Національного банку України на день укладення цього Договору, який становить 7,97 грн. за 1 (один) долар США.

Відповідно до п. 6.2 Договору, за взаємною домовленістю сторін загальна сума місячної орендної плати, яка підлягає сплаті Орендарем за користування приміщеннями, визначається шляхом множення щомісячного орендного платежу, вказаного в п. 6.1 Договору, на площу приміщення, вказану в п. 1.2 Договору, та становить: без ПДВ -34 000,00 грн., крім того ПДВ 20% - 6 800,00 грн., разом -40 800,00 грн.

Згідно з п. 6.4 Договору орендна плата сплачується Орендарем у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок Орендодавця, вказаний у Договорі (якщо реквізити іншого рахунку не будуть повідомлені Орендодавцем у письмовій формі), за кожний поточний місяць не пізніше 10 (десятого) числа кожного поточного місяця, протягом якого Орендарем використовуватимуться приміщення на підставі даного Договору.

Пунктом 6.5 Договору сторонами погоджено, що Орендар до 22.06.11. сплачує Орендодавцю гарантійний платіж у розмірі однієї місячної орендної плати з урахуванням ПДВ 34 000,00 грн., крім того ПДВ 20% - 6 800,00 грн., разом -40 800,00 грн., який виступає як гарантія для покриття всіх вимог Орендодавця по цьому Договору. Орендодавець самостійно визначає черговість вимог, що покриваються за рахунок гарантійного платежу. З огляду на те, що Орендар при припиненні дії цього Договору зобов'язаний повернути Орендодавцю приміщення у належному стані згідно розділу 5 Договору, Орендодавець має право покрити втрати на ремонт приміщень за рахунок гарантійного платежу. Якщо протягом дії Договору на виникає випадків, що тягнуть за собою покриття вимог Орендодавця за рахунок гарантійного платежу, то гарантійний платіж враховується у сплату Орендарем орендної плати з останній місяць оренди за цим Договором.

У випадку використання приміщень Орендарем протягом неповного місяця, орендна плата підлягає сплаті у порядку, встановленому даним Договором у розмірі, обчисленому виходячи з фактичної кількості днів користування Приміщеннями (п. 6.6 Договору).

Положеннями п. 6.3 Договору визначено, що розмір щомісячної орендної плати підлягає перерахунку у випадку зміни офіційного курсу гривні до долару США встановленого Національним банком України, протягом дії цього Договору. У випадку зміни офіційного курсу долару США до гривні, встановленого Національним банком України протягом дії цього Договору, розмір щомісячної орендної плати підлягає перерахунку на дату здійснення Орендарем фактичної сплати за наступною формулою: С2 = К2/К1 х СІ, де: С1 - розмір орендної плати, встановлений в цьому Договорі на дату його укладання; С2 - розмір орендної плати на дату здійснення Орендарем платежу; К1 - курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України, на дату укладання цього Договору; К2 - курс гривні до долара США. встановлений Національним банком України, на дату здійснення оплати.

При цьому, додатковими угодами № № 1, 2 від 25.07.11. та 29.11.11. відповідно, що підписані сторонами та скріплені їх печатками, сторони дійшли згоди не застосовувати п. 6.3 Договору у період з 25.07.11. по 31.12.11. включно.

Відповідно до п. 6.9 Договору, крім орендної плати, визначеної Договором, Орендарем сплачуються комунальні платежі за споживання електричної енергії, теплової енергії та води.

Зобов'язання зі сплати комунальних платежів несе Орендар (п. 3.11 Договору).

Згідно з п. п. 6.10, 6.11 Договору, комунальні платежі компенсуються Орендарем за тарифами, що встановлені для Орендодавця постачальниками, у строк не пізніше 28 (двадцять восьмого) числа кожного місяця за спожиті Орендарем у цьому місяці електричну енергію, теплову енергію та воду на підставі окремих рахунків, які Орендодавець надає Орендарю не пізніше 26 (двадцять шостого) числа відповідного місяця. Комунальні платежі розраховуються за даними Приладів обліку (лічильників) або в разі їх відсутності, пропорційно площі об'єкту оренди до загальної площі будівлі, у якій розташований об'єкт оренди, але не більше ніж фактично спожито Орендарем.

Положеннями п. 7.4.3 Договору встановлений обов'язок Орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату, комунальні платежі.

У відповідності до письмових та усних пояснень позивача та матеріалів справи, відповідачем було сплачено Орендарю авансовий платіж (гарантійний платіж), передбачений Договором, в розмірі 40 800,00 грн. (копія відповідної банківської виписки по особовому рахунку наявна в матеріалах справи), який позивачем було зараховано в погашення частини заборгованості відповідача, наявної станом на день звернення з даним позовом до суду. Вказане відповідачем не спростовано.

Позивач звернувся до відповідача листом № 38 від 20.01.12., з претензією № 87 від 01.02.12., № б/н від 07.03.12. з вимогами погасити існуючу заборгованість.

Відповіді на вказані претензії відповідачем надано не було.

Оскільки грошові кошти відповідачем позивачу за Договором не сплачено та вважаючи, що зазначеними діями відповідач порушує права позивача, останній вирішив звернутись з даним позовом до суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором оренди.

Частиною 1 ст. 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Приписами п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Згідно з ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивачем відповідачу на виконання умов Договору виставлялись рахунки-фактури для сплати останнім орендної плати за спірний період (належним чином завірені копії наявні в матеріалах справи) на загальну суму 260 192,00 грн. При цьому, до вказаної суми додається часткова наявна заборгованість по орендній платі за квітень 2012 року в розмірі 578,12 грн.

В погашення вказаної заборгованості, як відзначалось вище, позивачем було зараховано сплачений відповідачем гарантійний платіж в розмірі 40 800,00 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті орендних платежів становить 219 970,12 грн., яку відповідачем станом на день розгляду справи та прийняття рішення не погашено.

При цьому, у відповідності до наявних в матеріалах справи рахунків-фактур та доказів часткової сплати Орендарем заборгованості по комунальним платежам, остання становить 8 997,86 грн., яка відповідачем станом на день розгляду справи та прийняття рішення не погашена.

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем у розмірі, заявленому до стягнення.

Таким чином, судом встановлено, що станом на час звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті орендних та комунальних платежів становить 228 967,98 грн., яку останнім не погашено станом на час прийняття судового рішення.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 228 967,98 грн. заборгованості по сплаті орендних платежів та комунальних послуг.

Також, позивач в порядку ст. 625 ЦК України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 2 554,44 грн. -3% річних та 672,60 грн. -збитків від інфляції.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

За перерахунком суду розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 2 184,35 грн. В іншій частині 370,09 грн. 3% нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Крім того, судом встановлено, що позивачем здійснювались нарахування збитків від інфляції по оренді з грудня 2011 року по березень 2012 р. та по комунальним платежам з грудня 2011 року по лютий 2012 року, тобто за і періоди коли у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем по сплаті орендних та комунальних платежів.

Враховуючи викладене в задоволенні вимоги позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мірідіс Груп»672,60 грн. збитків від інфляції слід відмовити.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, позивач просить суд на підставі п. 8.3 Договору стягнути з відповідача на свою користь 20 809,02 грн. штрафу.

Згідно з п. 8.3 Договору, у випадку порушення орендарем зобов'язання за сплати орендної плати та/або комунальних платежів, передбачених даним Договором, більше ніж на п'ятнадцять календарних днів від строку, вказаного в п. п. 6.4, 6.10 Договору, Орендар на вимогу орендодавця сплачує на користь останнього штраф в розмірі 10% від простроченої суми.

Відповідно до вимог ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

В силу приписів ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

При цьому, суд відзначає, що приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення Господарського кодексу України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацем другим ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності -договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань (правова позиція, викладена в постанові Верховного суду України від 22.11.10.).

Відповідачем обґрунтованих пояснень щодо неможливості виконати взяті на себе зобов'язання за спірним Договором, доказів визнання вказаного пункту недійсним не подано, при цьому відповідних клопотань про зменшення штрафних санкцій також не подано.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове -зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Здійснивши перерахунок штрафу, судом встановлено, що його розмір вірно вирахувано позивачем, внаслідок чого з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мірідіс Груп»на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Київ»підлягає стягненню 20 809,02 грн. штрафу.

При цьому, відповідачем не оспорено розрахунок пені, штрафу та збитків від інфляції.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення»рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мірідіс Груп»(01015, м. Київ, Печерський район, вул. Лаврська, б. 16, літера «М»; ідентифікаційний код 37401515) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Київ»(01015, м. Київ, вул. Лаврська, б. 16; ідентифікаційний код 00308146) 228 967 (двісті двадцять вісім тисяч дев'ятсот шістдесят сім) грн. 98 коп. -основного боргу, 2 184 (дві тисячі сто вісімдесят чотири) грн. 35 коп. -3% річних, 20 809 (двадцять тисяч вісімсот дев'ять) грн. 02 коп. -штрафу, 5 039 (п'ять тисяч тридцять дев'ять) 23 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.11.12.

Суддя Т.М. Ващенко