Ухвала

від 21.11.2012 по справі 5/590-25/106-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2012 р. Справа № 35081/10/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Ліщинського А.М. та Савицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова на постанову господарського суду Львівської обл. від 08.05.2007р. в адміністративній справі за позовом Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова група» і Товариства з обмеженою відповідальністю «Багатопрофільне підприємство «Авангард» про визнання недійсним господарського зобов'язання у зв'язку з його нікчемністю, та стягнення коштів, отриманих без установлених законом підстав,-

В С Т А Н О В И Л А:

07.03.2007р. позивач Державна податкова інспекція /ДПІ/ у Галицькому районі м.Львова звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила на підставі ст.207 Господарського кодексу /ГК/ України визнати недійсним господарське зобов'язання, що виникло між Товариством з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Торгова група» і ТзОВ «Багатопрофільне підприємство «Авангард»; застосувати юридичні наслідки, передбачені ст.208 ГК України, а саме все одержане за зобов'язаннями стягнути в дохід державного бюджету; судові витрати покласти на відповідачів (а.с.3-4).

Постановою господарського суду Львівської обл. від 08.05.2007р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.94-99).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила позивач ДПІ у Галицькому районі м.Львова, яка покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задоволити повністю (а.с.102-104).

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що рішенням Шевченківського районного суду м.Києва визнано недійсними установчі документи (в тому числі свідоцтво платника ПДВ) ТзОВ «Багатопрофільне підприємство «Авангард», що позбавляє останнього видавати податкові накладні; укладаючи спірну угоду, договірні сторони мали на меті не сплачувати податки та незаконно відшкодувати з бюджету суми податку на додану вартість /ПДВ/; також чинним законодавством віднесено до функцій податкових органів звернення до суду із позовами про визнання угод недійсними.

Справа розглядалася судами неодноразово (а.с.111-112, 152-154).

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, а відтак на підставі п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи, 01.09.2005р. між ТзОВ «Торгова група» і ТзОВ «Багатопрофільне підприємство «Авангард» укладено договір № 20-05/ТГ-ЮР поставки товарів, відповідно до умов якого ТзОВ «Багатопрофільне підприємство «Авангард» (постачальник) зобов'язався систематично постачати і передавати ТзОВ «Торгова група» (покупець) товари, а останній прийняв на себе зобов'язання приймати такі товари та оплачувати їх вартість (а.с.49-52).

В рамках вказаного договору постачальником були поставлені товари (будівельні, оздоблювальні матеріали та сантехніка) на загальну суму 58279 грн. 73 коп. (в тому числі ПДВ), що стверджується видатковою накладною № 905/01 від 01.09.2005р. та податковою накладною № 905/01 від 01.09.2005р. (а.с.5, 6).

Оплата вказаних товарів здійснена покупцем шляхом безготівкового переказу грошових коштів на банківський рахунок ТзОВ «Багатопрофільне підприємство «Авангард» згідно платіжного доручення № 964 від 14.09.2005р. в розмірі 50000 грн. (в тому числі ПДВ) (а.с.13, 46).

Разом з тим, рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 17.04.2006р. задоволено позов ДПІ у Києві, визнані недійсними статут ТзОВ «Багатопрофільне підприємство «Авангард» з моменту його реєстрації та свідоцтво про реєстрацію платника податку ТзОВ «Багатопрофільне підприємство «Авангард» з моменту внесення в реєстр платників податку на додану вартість; визнано недійсним протокол зборів № 1 засновників ТзОВ «Багатопрофільне підприємство «Авангард» від 04.05.2005р. (а.с.7-8).

Відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не надано достовірних доказів нікчемності укладених між відповідачами.

Зокрема, на момент проведення господарських операцій відповідачі були у встановленому порядку зареєстрованими суб'єктами господарювання; визнання в судовому порядку недійсними установчих документів підприємства не тягне за собою автоматичну ліквідацію юридичної особи. Також свідоцтво платника ПДВ, видане ТзОВ «Багатопрофільне підприємство «Авангард», було анульовано лише 17.04.2006р., тобто, після проведення розглядуваних господарських операцій.

Факт реального виконання зобов'язань підтверджується наданими первинними документами; наявність судового рішення про визнання недійсними установчих документів ТзОВ «Багатопрофільне підприємство «Авангард» не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації цього підприємства.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, частково відповідають нормам матеріального права, з наступних підстав.

Виходячи із вимог чинного законодавства слідує, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, через що у кожній справі суд повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов: 1) вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування; 2) такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору; 3) мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Як вбачається з обставин справи, судом першої інстанції не встановлено зазначених умов, а апелянтом не доведено, що на момент здійснення правочинів та їх виконання відповідачі мали намір на укладення правочинів всупереч інтересам держави або суспільства.

Саме по собі господарське зобов'язання, яке оформлено укладеним договором, складеними податковою і видатковою накладними, банківськими платіжними документами, не є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства; предмет поставки не виключений законом із цивільного обігу, на виконання умов договору не вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень стосовно реалізації наведених товарів.

Також наданими позивачем доказами не спростовано презумпції правомірності правочину (договору) і не підтверджено наявність обставин, передбачених ч.1 ст.234 ЦК України; у свою чергу представленими відповідачем ТзОВ «Торгова група» документами підтверджується виконання ним зобов'язань по укладеним угодам.

Колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що чинним законодавством не передбачено обов'язку покупця перевіряти достовірність даних, які вказуються продавцем в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Якщо контрагент за договором не виконав свого зобов'язання по декларуванню та сплаті податку до бюджету чи подачі звітності до податкових органів, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, але не є підставою для визнання недійсними угод, які він укладав під час своєї підприємницької діяльності та не звітувався перед податковими органами.

Несплата податків однією із сторін господарського зобов'язання не може вважатися підтвердженням мети цього відповідача при укладенні та виконанні виниклого зобов'язання на ухилення від сплати податків. При цьому порушення правил оподаткування може слугувати підставою для нарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій, а не визнання недійсним господарського зобов'язання.

На момент укладення та виконання спірних угод відомості про відповідачів не були виключені з Єдиного державного реєстру; також сторонами не представлено, а судом не здобуто доказів того, що відповідачі на момент апеляційного розгляду справи є ліквідованими та виключені із Єдиного державного реєстру (а.с.41-45).

Колегія суддів звертає увагу й на те, що положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинений з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби можуть на підставі п.11 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» звертатися до судів із позовами про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститися у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З врахуванням наведеного, провадження в частині позовних вимог про визнання недійсним господарського зобов'язання у зв'язку з його нікчемністю підлягає закриттю.

В частині застосування наслідків, які передбачені ст.208 ГК України, колегія суддів враховує, що ст.207 ГК України, який набрав чинності з 01.01.2004р., встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно приписів ч.1 ст.208 ГК України слідує, що передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає ст.41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

У зв'язку з тим, що податковим органом не доведено в межах належності і допустимості доказів здійснення відповідачами господарських операцій з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тому й підстав для застосування правових наслідків, передбачених ст.208 ГК України, колегія суддів не вбачає.

Оскільки санкції, передбачені ч.1 ст.208 ГК України є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а відносяться до адміністративно-господарських та відповідають визначенню ч.1 ст.238 ГК України.

Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених ст.250 ГК України, а саме не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Наявними в матеріалах справи документами доведено, що оспорювані господарські зобов'язання мали місце протягом вересня 2005 року, а позов подано позивачем до суду лише 07.03.2007р., що свідчить про пропуск строків можливого застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст.208 ГК України, до сторін спірного господарського зобов'язання. Звідси, строки застосування адміністративно-господарських санкцій у розглядуваному випадку сплили, тому не має підстав для застосування таких.

З огляду на викладене, суд першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним господарського зобов'язання у зв'язку з його нікчемністю помилково застосував норми матеріального права і неправильно вирішив вказані вимоги, через що оскаржувану постанову в частині цих вимог слід скасувати із закриттям провадження у справі.

В решті постанова суду прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків прийнятого судом рішення, а тому підстави для його скасування чи зміни у цій частині є відсутніми.

Керуючись ст.ст.94, 160, 195-197, п.п.1, 4 ч.1 ст.198, ст.200, ч.1 ст.203, п.п.1, 4 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова задоволити частково.

Постанову господарського суду Львівської обл. від 08.05.2007р. в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним господарського зобов'язання, яке виникло між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова група» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Багатопрофільне підприємство «Авангард» щодо поставки товарів, у зв'язку з його нікчемністю, - скасувати із закриттям провадження у справі.

В решті постанову суду залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: А.М.Ліщинський

Н.В.Савицька