Постанова

від 27.11.2012 по справі 2а-1670/5823/12

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2012 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/5823/12

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бойка С.С.,

при секретарі - Пехоті М.О.,

за участю:

представника відповідача - Шульги Н.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Латем" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

06 вересня 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Латем" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем протиправно винесено спірні податкові повідомлення рішення, оскільки на час укладання договору з ТОВ "Промислова Група ДФМ" та складання податкових накладних вказане підприємство було включено до Єдиного державного реєстру та мало свідоцтво платника ПДВ. Крім того, за результатами господарської операції з ТОВ "Промислова Група ДФМ" було виписано податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі - прийняття робіт.

Позивач в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. У наданих до суду письмових запереченнях просив в задоволенні адміністративного позову відмовити посилаючись на те, що у ТОВ "Промислова Група ДФМ" відсутні необхідні для здійснення господарських операцій, основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби. Крім того, в ході перевірки позивачем не було надано товарно-транспортних документів на підтвердження транспортування придбаних товарів.

Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Латем" (ідентифікаційний код 34303078) зареєстровано 10.04.2006 Виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області.

Позивач станом на 23.02.2012 перебував на податковому обліку в Кременчуцькій ОДПІ та був платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 21.02.2012 № 200028914.

В період з 23.02.2012 по 29.02.2012 працівниками Кременчуцької ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Латем" по питанню взаємовідносин з ТОВ "Промислова Група ДФМ" за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 у зв'язку з наданням неповного пояснення та документального підтвердження на запит Кременчуцької ОДПІ від 20.01.2012 року № 2566/10.

За результатами перевірки складено акт від 29.02.2012 № 1061/23-209/34303078, яким зафіксовано порушення позивачем п.п. 135.1, п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток за 3 квартал 2011 року в сумі 5 298,00 грн. та ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість за липень 2011 року на суму 3 717,00 грн.

За результатами розгляду вказаного акту Кременчуцькою ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення від 15.03.2012 № 0004492301/130 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 5 575,50 грн. та № 00004482301/129 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 5 298,00 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх до ДПС у Полтавській області та ДПС України.

За результатами розгляду скарги позивача ДПС у Полтавській області та ДПС України прийняті рішення від 31.05.2012 № 1492/10/10-215 та від 23.07.2012 № 13011/6/10-2115 відповідно, якими податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги без задоволення.

З вимогою про визнання протиправними та скасування вищезазначених податкових повідомлень-рішень позивач звернувся до суду.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням суд виходить із наступного.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Правові відносини з приводу формування валових витрат унормовані розділом ІІІ Податкового кодексу України.

Згідно з приписами пункту 14.1.56 статті 14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Стаття 135 Податкового кодексу України містить у собі склад доходів та порядок їх визначення, так відповідно до п. 135.1 доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 135.4 статті 135 Податкового кодексу України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу; дохід банківських установ.

Пунктом 135.2 статті 135 Податкового кодексу України встановлено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до приписів пункту 14.1.27 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Поняття господарської діяльності визначено в пунктом 14.1.36 статті 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого господарська діяльність -це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Стаття 138 Податкового Кодексу України містить у собі склад витрат та порядок їх визнання, так, відповідно п.138.1 витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із приписами абзаці 1 підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Позивачем до матеріалів справи залучено копію договору від 01.07.2011 який укладено між ТОВ "Латем" (замовник) та ТОВ "Промислова Група ДФМ" (виконавець) укладено договір субпідряду № 10-07, за умов якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується здійснити поставку матеріалів в обсязі й у строки, передбачені договором і здати замовнику, а замовник зобов'язується прийняти ці матеріали та оплатити їх. Крім того, згідно пункту 1.2 замовник доручає, а виконавець зобов'язується самотужки, чи силами субпідрядних підприємств, виконати монтаж метало-пластикових конструкцій на об'єкті за адресою: м. Кременчук, вул. 1905 року, 19, в обсязі й у строки передбачені даному договорі, а замовник зобов'язується прийняти цю роботу та оплатити її.

На підтвердження правильності формування податкового кредиту та валових витрат позивачем до суду надано рахунки-фактури № 309-2 та № 309-3 від 01.07.2011, видаткову накладну № 309-3 від 04.07.2011, податкові накладні № 2 від 01.07.2011, № 7 від 04.07.2011 та платіжне доручення № 516 від 29.07.2011 та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Таким чином позивачем в якості доказів реальності правочинну укладеного з ТОВ "Промислова Група ДФМ", надано рахунки-фактури, податкові накладні, видаткову накладну, платіжне доручення та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Досліджені в судовому засіданні видаткові накладні та рахунки фактуру не відповідають вимогам щодо оформлення первинних бухгалтерських документів, оскільки не містять дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які їх підписали. Видаткова накладна та рахунки-фактури не містять повну інформацію про одержувача та платника, а саме: код ЄДРПО, банківські реквізити та адреси їх місце знаходження. Рахунки-фактури № 309-2 та 309-3 дійсні до сплати строком до 10.07.2011 та 11.07.2011 відповідно, у той час як оплату по вказаним рахункам було здійснено лише 29.07.2011.

Крім того, у рахунку-фактури № 309-2 від 01.07.2011 не містить повної назви робіт, які мають бути виконанні, а саме у колонці "назва" вказано "технічне обслуговування секційних", у зв'язку з чим відсутня можливість встановити на виконання яких саме робіт виписано вказаний рахунок-фактури.

Згідно акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) по договору № 10-07 від 01.07.2011 ТОВ "Промислова група ДФМ" здійснено технічно обслуговування секційних воріт, у той час як згідно вказаного договору ТОВ "Промислова група ДФМ" мала здійснити монтаж метало-пластикових конструкцій. Позивачем не надано суду доказів укладання з ТОВ "Промислова група ДФМ" договору на технічне обслуговування воріт. У зв'язку з чим вказаний акт здачі-прийняття робіт відповідно до ст. 70 КАС України визнається судом неналежним доказом.

Позивачем, а ні з власної ініціативи, а ні на вимогу суду не надано доказів транспортування придбаного товару. Посилання позивача у клопотанні від 20.11.2012 на здійснення транспортування придбаного товари власним транспортним директора ТОВ "Латем", суд оцінюються критично, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження можливості здійснити таке перевезення легковим автомобілем, а саме технічної документації на придбаний товар.

Таким чином суд приходить до висновку про не підтвердження реальності господарської операції, оскільки первинні бухгалтерські документи не відповідають вимогам чинного законодавств, щодо їх оформлення.

Разом з тим, висновок акту перевірки № 1061/23-209/34303078 від 29.02.2012 щодо здійснення нікчемного правочинну між позивачем та ТОВ "Промислова Група ДФМ" ґрунтується на матеріалах перевірки ТОВ "Промислова Група ДФМ".

За результатами перевірки ТОВ "Промислова Група ДФМ" встановлено, що останнім не надано жодних бухгалтерських, первинних документів, факт придбання ТМЦ відсутній, встановлена відсутність складських приміщень, факт транспортних засобів та встановлено неможливість здійснення операцій купівлі-продажу ТМЦ та надання послуг. Отже, ТОВ "Промислова Група ДФМ" документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин стосовно придбання товару для подальшої реалізації за період з січня по листопад 2011 року.

Враховуючи, що надані позивачем документи на підтвердження фактичного отримання придбаного товару не відповідають вимогам щодо оформлення первинних бухгалтерських документів, та не надано доказів транспортування придбаного товару, суд приходить до висновку про безпідставність віднесення витрат по придбанню товарів та послуг у ТОВ "Промислова Група ДФМ" до складу податкового кредиту та валових витрат.

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідачем правомірно винесено спірні податкові повідомлення-рішення.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, обов'язок щодо доказування правомірності спірного податкового повідомлення-рішення покладено на відповідача у справі - Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція приймаючи оскаржуване рішення діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо. А вимоги позовної заяви не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 28 жовтня 2012 року.

Суддя С.С. Бойко