Рішення

від 26.11.2012 по справі 5026/1442/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2012 року Справа № 16/5026/1442/2012

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М. з секретарем судового засідання Волна С.В., за участю представників сторін:

від позивача: Червоняк С.П. - за довіреністю;

від відповідача: Якшин С.О. - за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом приватного акціонерного товариства "АВ-Фарма" до приватного підприємства "Аптека ВВ" про стягнення 15 824,90 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивачем пред'явлено позов про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений та неоплачений товар в сумі 15 824,90 грн. з яких: 15 230,97 грн. основного боргу, 74,10 інфляційних, 519,83 грн. 3% річних на підставі договору №32/макс від 09.07.2010 року, укладеного між сторонами.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просить суд їх задовольнити.

Відповідач заперечив проти позовних вимог з мотивів їх необґрунтованості, непідтвердженості належними доказами в питанні поставки товару та просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши доводи та пояснення представників сторін, дослідивши наявні в справі матеріали, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного:

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З матеріалів справи вбачається, що 09 липня 2010 року між позивачем та відповідачем по справі було укладено договір № 32/макс, у відповідності до якого позивач (Постачальник) зобов'язався поставити відповідачу (Покупцю) лікарські засоби, у кількості, асортименті і по цінам згідно з накладними (що мають силу специфікації), що є невід'ємними частинами цього договору, а відповідач (Покупець) зобов'язався приймати товар і своєчасно проводити оплату на умовах цього договору (п. 1.1).

За правовою природою даний договір є договором поставки і відповідає вимогам статті 712 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені статтею 193 Господарського кодексу України, згідно з якою суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначена стаття узгоджується з приписами статті 526 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 599 та 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Крім того, в силу статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За твердженням позивача, він свої зобов'язання за договором виконав, передавши відповідачу товар на загальну суму 16 118,97 грн., що підтверджується накладними:

- № а*2 від 04.01.2011 року на суму 2 943,60 грн.;

- № 75 від 15.03.2011 року на суму 4 224,00 грн.;

- № 122 від 30.03.2011 року на суму 1 505,40 грн.;

- № 341 від 15.08.2011 року на суму 7 445,96 грн., копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Як встановлено статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторонами в пункті 5.3. договору встановлено, що оплата кожної партії товару здійснюється на умовах відстрочки платежу протягом 60 ( шістдесяти ) календарних днів з дати постачання Товару, з правом його повернення. Відповідач (Покупець) також має право на попередню оплату Товару.

Строк оплати по кожній накладні вказано окремо в проміжку із березня 2011 року по вересень 2012 року, кожна накладна містить посилання на укладений сторонами договір № 32/макс від 09.07.2010 року.

Проте, як вказує позивач, відповідач свій обов'язок по оплаті за отриманий товар виконав частково, розрахувавшись з позивачем лише в сумі 888,00 грн. Оскільки у призначенні платежу при сплаті 888,00 грн. відповідачем не було вказано реквізитів конкретної накладної, оплата якої проводиться цими грошовими коштами, то позивач зарахував ці кошти в часткову оплату найпершої накладної по календарній черговості.

Суд відхилив заперечення відповідача на те, що якщо накладні на отримання товару не містять вказівки посад і прізвищ осіб, відповідальних за відпуск та отримання товару, дані про документи, які засвідчують особу одержувача товару, накладні не завірені печаткою, то вони не засвідчують проведення господарської операції, оскільки ці питання мають значення лише для відносин з оподаткування та не свідчать, що операція по передачі товару не відбулася. Відповідач не надав суду доказів того, що товар, вказаний у накладних № 2, 75, 122 він не отримав, а штампи його представництв чи торгівельних точок на накладних є підробкою.

Сама по собі відсутність у позивача довіреностей відповідача на отримання товарів за накладними № 2, 75 та 122 не свідчить, що цей товар відповідач не отримав, оскільки довіреність на отримання ТМЦ не є документом, що фіксує факт проведення господарської операції по передачі товару. Відпуск матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку, але не може бути запереченням факту передачі (поставки) товарів.

Відповідач категорично заперечив лише факт отримання товару за накладною № 341 від 15.08.2011 року на суму 7 445,96 грн. з мотивів відсутності цієї накладної у обох сторін взагалі.

Суд погоджується із тим, що позивач не довів факт отримання відповідачем товару по даній накладній, виходячи при цьому з такого:

У відповідності до ст. 664 ЦК обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

або інший момент за договором купівлі-продажу.

У відповідності до ст. 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві ....

Належний доказ отримання товару по накладній № 341 від 15.08.2011 року на суму 7 445,96 грн. у справі відсутній, оскільки позивач не надав суду саму накладну, як первинний документ і неможливо з"ясувати який товар за нею було відпущено. Інших допустимих доказів отримання товару за цією накладною позивач суду не надав, оскільки податкова накладна (а.с. 15) не може бути підтвердженням передачі товару за накладною № 341 від 15.08.2011 року, бо податкова накладена складається в односторонньому порядку позивачем та є документом для оподаткування, а не для підтвердження проведення операції по передачі товару. Таким же чином суд оцінює і складені самим позивачем відомості операцій ( а.с. 16 та 37), в яких позивач перелічує серед інших накладних і накладну № 341 від 15.08.2011 року на суму 7 445,96 грн. і часткову сплату відповідачем за отриманий товар за всі періоди правовідносин сторін, оскільки цей документ також не є первинним документом, який засвідчує факт передачі товару.

Акт звірки розрахунків між сторонами також не є первинним документом, який засвідчує факт здійснення конкретної господарської операції і передачі товару, а є лише внутрішнім документом підприємств, бухгалтери яких звіряють розрахунки за певні періоди.

Таким чином, позивач не довів факт передачі відповідачу товару на суму 7 445,96 грн. за накладною № 341 від 15.08.2011 року, а тому у відповідача не виникає і зобов'язання сплачувати борг у вказаній сумі.

Таким чином, за виключенням заборгованості в розмірі 7 445,96 грн., борг відповідача перед позивачем становить 7 785,01 грн. (16 118,97-888,00-7 445,96), які підлягають до примусового стягнення з відповідача на користь позивача, оскільки доказів проведення розрахунку за основним боргом відповідач суду не надав.

В силу вимог частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Позивач користуючись своїм правом нарахував відповідачу 519,83 грн. 3% річних та 74,10 грн. інфляційних за невиконання грошового зобов'язання по кожній накладній. Математичний розрахунок зроблено вірно, однак з урахуванням того, що суд виключив із заборгованості відповідача накладну № 341 від 15.08.2011 року на суму 7 445,96 грн., то і нарахування 3% річних та інфляційних на цю суму боргу є безпідставним.

З огляду на викладене до стягнення з відповідача на користь позивача належить 74,10 інфляційних ( 2 133,71 + 4224,00 + 1501,40 - 7 785,01) та 320,94 грн. як 3% річних (94,10+168,72+ 58,12).

В решті вимог у задоволенні позову слід відмовити повністю через безпідставність нарахування боргу.

На підставі викладеного, до примусового стягнення з відповідача належать 7 785,01 грн. основного боргу за товар, 74,10 інфляційних та 320,94 грн. 3% річних, а всього - 8 180,05 грн.

На підставі ст. 49 ГПК України пропорційно задоволених вимог з відповідача на користь позивача слід стягнути 163,30 грн. судового збору.

Керуючись статтями 49,ст. 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства "Аптека ВВ", ідентифікаційний код 36618810, Черкаська область, м. Золотоноша, вул. Лікарняна, 2 на користь приватного акціонерного товариства "АВ-Фарма", ідентифікаційний код 24736125, м. Київ, вул. Академіка Туполева, 19 -- 7 785,01 грн. основного боргу за товар, 74,10 інфляційних, 320,94 грн. 3% річних та 163,30 грн. судового збору.

3. В решті вимог у задоволенні позову відмовити повністю.

Наказ видати.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Повне рішення складено 27 листопада 2012 року

СУДДЯ Н.М. Спаських