Постанова

від 28.11.2012 по справі 5017/2012/1989

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2012 р.Справа № 5017/2012/1989 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Картере В.І.,

суддів: Лавриненко Л.В., Пироговського В.Т.

секретар судового засідання -Райлян І.Г.

за участю представників:

від УПФУ в м. Іллічівськ Одеської області -Малімонов М.І.,

від ПП „Статор-Д" -не з'явився, належним чином повідомлений

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Іллічівськ Одеської області

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.10.2012р. про повернення заяви про порушення справи про банкрутство

по справі № 5017/2012/1989

за заявою Управління Пенсійного фонду України в м. Іллічівськ Одеської області

до Приватного підприємства „Статор-Д"

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

10.10.2012р. до Господарського суду Одеської області надійшла заява Управління Пенсійного фонду України в м. Іллічівськ Одеської області (далі -УПФУ в. м. Іллічівськ) в порядку ст. 52 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в якій останній просив:

- порушити провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства (далі - ПП) „Статор-Д";

- визнати УПФУ в. м. Іллічівськ кредитором із сумою грошових вимог у розмірі 304,28 грн.;

- зобов'язати Одеський обласний відділ з питань банкрутства забезпечити участь у справі ліквідатора з числа працівників відділу.

Заяву мотивовано із посиланням на відсутність боржника за юридичною адресою, що за ствердженням УПФУ в. м. Іллічівськ підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців від 23.08.2012р., відсутністю звітності до управління ПФУ в м. Іллічівськ з листопада 2010 року та листом ДПІ у м. Іллічівськ від 07.09.2012р., відповідно до якого остання повідомила, що декларація з податку на прибуток за 2-й квартал 2011р. надавалась боржником до податкового органу 09.08.2011р., а також наявністю заборгованості по сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 322,61 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.10.2012р. (суддя Найфлеш В.Д.) заяву УПФУ в м. Іллічівськ Одеської області про порушення провадження у справі про банкрутство ПП „Статор-Д" повернуто заявнику без розгляду на підставі ст. 9 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та п.3 ст.63 ГПК України.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, УПФУ в м. Іллічівськ подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду скасувати, справу повернути на розгляд Господарського суду Одеської області.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу УПФУ в м. Іллічівськ зазначає, що до заяви про визнання банкрутом відсутнього боржника ним було додано вимогу про сплату боргу №Ю-69 від 05.07.2010р. щодо стягнення з боржника заборгованості у сумі 304,28 грн. з поштовим повідомленням про її отримання боржником, яка відповідно до абзацу 2 ч.3 ст. 106 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення" (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) є виконавчим документом.

В підтвердження того, що вимога про сплату боргу №Ю-69 від 05.07.2010р. є виконавчим документом апелянт надав копію постанови про відкриття виконавчого провадження № В-9/417 від 27.07.2012р. по виконанню виконавчого листа №Ю-69 від 05.07.2010р. про стягнення грошової суми з ПП „Статор-Д" на користь УПФУ в м. Іллічівськ у розмірі 304,28 грн. та лист Відділу ДВС Іллічівського міського управління юстиції в Одеській області №03/12748-9 від 15.11.2012р., відповідно до якого останнє повідомило, що станом на 15.11.2012р. у Відділі ДВС Іллічівського міського управління юстиції в Одеській області з 27.07.2012р. перебуває на примусовому виконанні виконавче провадження №В-9/417 по виконанню вимоги №Ю-69 від 05.07.2012р.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника заявника, дослідивши матеріали заяви про порушення справи про банкрутство та проаналізувавши на підставі встановлених в ній фактичних обставин правильність застосування господарським судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної ухвали, норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне:

Відповідно до частини 2 статті 4 1 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частинами 1, 5 статті 52 Закону про банкрутство в разі, якщо громадянин - підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже, за правилами цієї статті справа про банкрутство може бути порушена у разі наявності хоча б однієї з перелічених умов, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника. Тобто, ініціюючим кредитором має бути належним чином підтверджений факт нездійснення боржником підприємницької діяльності, зокрема у зв'язку з його відсутністю за місцезнаходженням.

Відповідно до ч. 5 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр).

Положеннями ч. 1 ст. 18 вказаного Закону, яка визначає статус відомостей Єдиного державного реєстру, передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

При цьому, ч. 3 ст. 18 цього Закону встановлено, що у випадку, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

У зв'язку з чим, при встановленні факту відсутності керівних органів боржника - юридичної особи за її місцезнаходженням як ініціюючий кредитор, так і суд мають керуватися відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема в своїх постановах від 06.06.2006 р. у справі №Б48/12-05 та від 22.05.2007 р. у справі №21/19-06-518.

Звертаючись із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство, УПФУ в м. Іллічівськ надало довідку з Єдиного державного реєстру від 21.09.2012р. №14731905 23.08.2012р., відповідно до якої до державного реєстру було внесено інформацію щодо відсутності юридичної особи -ПП „Статор-Д" за адресою місцезнаходження, а саме: 68001, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Приморська, буд.46.

Таким чином, при зверненні до місцевого господарського суду з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство, ініціюючий кредитор довів належними доказами факт відсутності боржника за його місцезнаходженням.

Водночас слід зазначити, що окрім визначених у статті 52 Закону про банкрутство особливостей банкрутства відсутнього боржника, обов'язковою підставою для порушення справи про банкрутство такого боржника є визначена ст. 1 та ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство наявність безспірних вимог до нього.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство, яка регулює загальні, основні підстави для порушення справи про банкрутство, справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Згідно ст. 1 Закону про банкрутство вимоги кредиторів набувають характеру безспірних, якщо вони підтверджені відповідними документами, зокрема виконавчими.

Стаття 52 Закону, яка має назву „Особливості банкрутства відсутнього боржника" передбачає саме ці „інші випадки" та особливості порушення справи про банкрутство, про які йдеться в ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство.

Отже виходячи з викладеного, ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство містить загальні норми, а ст. 52 Закону про банкрутство передбачає спеціальні норми, які регулюють банкрутство за спрощеною процедурою.

Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не передбачає можливості порушення справи про банкрутство, як за загальною, так і за спрощеною процедурою у відсутності безспірних вимог ініціюючого кредитора.

При розгляді питання щодо безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора у справі про банкрутство за спрощеною процедурою, існують дві особливості, які притаманні процедурі, яка регулюється ст. 52 Закону, в площині безспірності грошових вимог, а саме - справа про банкрутство відсутнього боржника може бути порушена незалежно від розміру грошових вимог кредитора, які повинні мати безспірний характер, а також незалежно від спливу трьохмісячного строку, передбаченого ч. 3 ст. 6 Закону, встановленого для їх погашення, всі інші підстави для порушення провадження у справі про банкрутство, у тому числі і вимоги щодо складу грошового зобов'язання, передбаченого ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", регулюються загальними нормами Закону.

Як вбачається із заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, УПФУ в м. Іллічівськ у якості грошових зобов'язань боржника визначено заборгованість по сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 322,61 грн., яка не була сплачена боржником після отримання 08.07.2010р. вимоги про сплату боргу №Ю-69 від 05.07.2010р.

Повертаючи заяву УПФУ в м. Іллічівськ місцевий господарський суд виходив з того, що заявником не було надано рішення суду, який розглядав вимоги кредитора до боржника.

Однак, вказаний висновок господарського суду першої інстанції є помилковим, з огляду на таке:

Так, абзацом 5 п. 7 Розділу VІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" встановлено, що стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 106 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції, яка була чинною на момент прийняття УПФУ в м. Іллічівськ вимоги про сплату боргу №Ю-69 від 05.07.2010р. встановлено, що вимога про сплату недоїмки (простроченої заборгованості із сплати страхових внесків) є виконавчим документом.

Отже враховуючи те, що заборгованість Приватного підприємства „Статор-Д" зі сплати страхових внесків виникла до 01.07.2010р., тобто до внесення змін Законом України „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010р. № 2464-VI до Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", вимога про сплату боргу №Ю-69 від 05.07.2010р. є виконавчим документом, тобто має безспірний характер.

При цьому, апеляційний господарський суд виходить й з того, що 27.07.2012р. вимога про сплату боргу №Ю-69 від 05.07.2010р. була прийнята до примусового виконання Відділом державної виконавчої служби Іллічівського міського управління юстиції, що підтверджується постановою Відділу державної виконавчої служби Іллічівського міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження №В-9/417 від 27.07.2012р. і станом на 15.11.2012р. перебуває на примусовому виконанні у відділі, що підтверджується відповідним листом Відділу №03/12748-9 від 15.11.2012р.

Вказані постанова Відділу державної виконавчої служби Іллічівського міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження №В-9/417 від 27.07.2012р. та лист Відділу №03/12748-9 від 15.11.2012р. приймаються до уваги апеляційним господарським судом в якості додаткових доказів, з огляду на таке:

Частиною 1 статті 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Враховуючи те, що повернення заяви УПФУ в м. Іллічівськ місцевим господарським судом відбувалось без виклику сторін у судове засідання, УПФУ в м. Іллічівськ не могло їх надати суду, тобто неможливість подання вказаних доказів суду першої інстанції відбулось з причин, що не залежали від заявника.

Таким чином, ініціюючим кредитором на момент звернення до суду з заявою про порушення справи про банкрутство за спрощеною процедурою, було надано належні доказів безспірності грошових вимог до боржника, а тому місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку щодо наявності правових підстав для повернення УПФУ в м. Іллічівськ заяви про порушення провадження у справі про банкрутство без розгляду на підставі ч. 1 ст. 9 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ч. 3 ст. 63 ГПК України.

За таких обставин, оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв'язку із невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а справу слід передати на розгляд Господарського суду Одеської області.

У пункті 3 листа від 23.05.2012р. № 01-06/704/2012 „Про деякі питання практики застосування Закону України „Про судовий збір" Вищий господарський суд звернув увагу господарських судів на те, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду з числа зазначених у частині сьомій статті 106 ГПК, то розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом відповідних апеляційних скарг, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 49 ГПК.

Частиною 3 ст. 49 ГПК України встановлено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Виходячи з викладеного, судові витрати, в даному випадку, розподіляються відповідно до ч. 3 ст. 49 ГПК.

Керуючись ст.ст. 77, 85, 99, 101-106 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Іллічівськ Одеської області - задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Одеської області про повернення заяви про порушення справи про банкрутство від 15.10.2012р. № 5017/2012/1989 -скасувати.

Справу № 5017/2012/1989 передати на розгляд Господарського суду Одеської області.

Стягнути з Приватного підприємства „Статор-Д" (код ЄДРПОУ 34169659) в доход Державного бюджету України судовий збір за перегляд ухвали місцевого господарського суду в апеляційному порядку у сумі 536,50 грн.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 29.11.2012р.

Головуючий суддя : В.І. Картере

Судді: Л.В. Лавриненко

В.Т. Пироговський