Постанова

від 19.11.2012 по справі 2а-8122/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2012 р. № 2а-8122/12/1370

м. Львів

13 год. 05 хв.

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий суддя Коморний О.І.,

секретар - Ячмінська Я.О.

з участю:

представника позивача Березяк І.Р.

представник відповідача Якимишин Н.Я.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Уккан»до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень та визнання дій протиправними.

Обставини справи.

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Уккан», звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою у якій з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог містяться вимоги:

- визнати дії Дрогобицької ОДПІ неправомірними та протиправними щодо висновків викладених в акті перевірки № 246/22-40/32613404 від 06.08.2012р. про безтоварність та нікчемність фінансово - господарських операцій між ТзОВ „Уккан" та ТзОВ „МЕТАЛЛ ЛАЙТ ГРУПП";

- скасувати податкове повідомлення - рішення № 0001402301 від 06.09.2012р. в частині завищення податку на прибуток на суму 31850 гривень, і штрафні санкції на суму 1882 гривні;

- скасувати податкове повідомлення - рішення № 0001392301 від 06.09.2012р. в частині завищення податку на прибуток на суму 49301 гривень, і штрафні санкції на суму 3398 гривні;

- скасувати податкове повідомлення - рішення № 0001412301 від 06.09.2012р. про зменшення суми бюджетного відшкодування (в тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на суму 45907 гривень, і штрафні санкції на суму 20864 гривні;

- скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001362301 від 06.09.2012р. про зменшення суми бюджетного відшкодування (в тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на суму 3485 гривень, і штрафні санкції на суму 1527 гривень;

- скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001372301 від 06.09.2012р. про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 6453 гривні;

- скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001382301 від 06.09.2012р. про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 29539 гривні.

Позовні вимоги обґрунтовано безпідставністю застосування звичайних цін при визначенні позивачеві податкових зобов'язань та безпідставністю висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки у позивача є в наявності всі документи, що підтверджують дійсність господарських операцій.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, надав додаткові докази в обґрунтування позовних вимог, просить позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечив повністю з тих підстав, що позивачем здавалися в оренду приміщення за заниженими цінами, відчужено автомобіль за заниженою ціною, не доведено реальності господарських операцій з ТзОВ „МЕТАЛЛ ЛАЙТ ГРУПП" та ФОП ОСОБА_4 Просить у задоволенні позову відмовити

Суд заслухав пояснення представників сторін, повно, всебічно і об'єктивно оцінив подані докази у їх сукупності та

встановив:

Відповідачем, Дрогобицькою об'єднаною державною податковою інспекцією з 21.06.2012р. по 19.07.2012 року проведена планова виїзна документальна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Уккан»(код ЄДРПОУ 32613404) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011р. по 31.03.2012 р. валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011р. по 31.03.2012 року, про що 06.08.2012р. складено акт №246/22-40/32613404 (т.1 а.с.27-).

На підставі складеного за результатами перевірки акта, відповідачем 06.03.2012р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0001402301 (т.1 а.с.21) про збільшення позивачеві грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 90562 грн. (87024 грн. -основний платіж, 3538 грн. -штрафна санкція); податкове повідомлення-рішення №0001392301 (т.1 а.с.22) про збільшення позивачеві грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 53619 грн. (50221 грн. -основний платіж, 3398 грн. -штрафна санкція); податкове повідомлення-рішення №0001362301 (т.1 а.с.23) про зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 3485 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 1527 грн.; податкове повідомлення-рішення №0001412301 (т.1 а.с.24) про зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 45907 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 20864 грн.; податкове повідомлення-рішення №0001372301 (т.1 а.с.25) про зменшення позивачеві розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 6453 грн.; податкове повідомлення-рішення №0001382301 (т.1 а.с.26) про зменшення позивачеві розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 29539 грн.

Підставою прийняття спірних податкових повідомлень-рішень є викладений у акті перевірки висновок відповідача (т.1 а.с.69) про порушення позивачем:

- пп. 14.1.257, пп.14.1.228. п.14.1 ст.14. пп.44.1 ст.44. п.135.1. п.135.2, п.135.4.1 п. 135.4. пп.135.5.4. пп.135.5.13, п.135.5 ст.135, п.146.13. ст. 146 п. 146.14. ст.146, пп.153.2.1. пп. 153.2.3 п.153.2 ст.153, п.153.7 ст. 153, п. 137.10 ст.137, пп.138.1.1. п.п 138.8.1 п.138.1, п. 138.2, п.138.3, п.138.4 ст.138, п.138.1, п. 138.8 ст. 138. пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.144.1, п. 144.3 ст. 144. п.146.2 ст.146, Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2756-VI (із змінами та доповненнями) пп. 1.20.1 Закону України від 28.12.94р. №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції Закону України від 22.05.97р №283/97-ВР, із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 137245 грн. у тому числі у зв'язку із застосуванням звичайних цін на 50221 грн.. а саме, за 2 квартал 2011 року - 55908 грн.. (у зв'язку із застосуванням звичайних цін - 7478 грн.), 2-3 квартали 2011 року - 95323 грн. (у зв'язку із застосуванням звичайних цін - 36048 грн.). 2-4 квартали 2011 року - 123375 грн. (у зв'язку із застосуванням звичайних цін - 43426 грн.). 1 квартал 2012 року - 13870 грн. (у зв'язку із застосуванням звичайних цін - 6795грн.).

- пп.14.1.71. п.14.1 ст.14. п. 185.1 ст. 185. пп. 187.1 ст.187. п.188.1 ст.188. пп.187.1 ст.187. п.188.1 ст.188. п. 198.1, п. 198.2. п. 198.3. п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України №2755-VI від 02.12.10 (із змінами і доповненням), в результаті чого встановлено завищення суми податку що підлягає бюджетному відшкодуванню всього в сумі 49392 грн.. в т.ч. у зв'язку із застосуванням звичайних цін 45907 грн., а саме: за травень 2011 року - 4615 грн. в т.ч. у зв'язку із застосуванням звичайних цін 4182 грн.; за липень 2011 року - 5930 грн. в т.ч. у зв'язку із застосуванням звичайних цін 5563 грн.; за серпень 2011 року - 16101 грн., в т.ч. у зв'язку із застосуванням звичайних цін 16101грн.; за вересень 2011 року - 2685 грн. в т.ч. у зв'язку із застосуванням звичайних цін 0грн.; за жовтень 2011 року - 1602 грн., в т.ч. у зв'язку із застосуванням звичайних цін 1602 грн.; за листопад 2011 року - 4162 грн., в т.ч. у зв'язку із застосуванням звичайних 4162 грн.; за січень 2012 року - 5913 грн., в т.ч. у зв'язку із застосуванням звичайних цін 5913 грн.; за лютий 2012 року - 4187 грн., в т.ч. у зв'язку із застосуванням звичайних цін 4187 грн.; за березень 2012 року - 4197 грн., в т.ч. у зв'язку із застосуванням звичайних цін 4197 грн. та завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового (рядок 24 Декларації за березень 2012 року) в сумі 30029 грн., в тому числі у зв'язку із застосуванням звичайних цін в сумі 23576 грн. (р.24Декларації) та завищення зарахування від'ємного значення різниці березня 2012 року до складу податкового періоду наступного звітного періоду (рядок 20 Декларації за березень 2012 року) в сумі 5963 грн.. в тому числі у зв'язку із застосуванням звичайних цін на 5963 грн.

Вказані порушення, згідно акта перевірки, полягають у тому, що позивачем здавалися в оренду приміщення за заниженими цінами, відчужено автомобіль за заниженою ціною, не доведено реальності господарських операцій з ТзОВ „МЕТАЛЛ ЛАЙТ ГРУПП" та ФОП ОСОБА_4

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Судом з матеріалів справи встановлено наявність у власності позивача нерухомого майна у АДРЕСА_2, АДРЕСА_1, АДРЕСА_3 (т.2 а.с.15-20), щодо якого укладено:

- 04.01 2009 р. з ФОП ОСОБА_5 договір оренди (т.1 а.с.133) на частину нежитлового приміщення ремонтної майстерні площею 80 кв.м. в АДРЕСА_1. Розмір орендної плати 10 грн. за 1 кв. м. Надання послу по оренді оформлено актами здачі прийняття робіт (т.1 а.с.134-143).

- 04.10.2010 р. з ФОП ОСОБА_6 договір оренди (т.1 а.с.144) на частину нежитлового приміщення столярного цеху площею 50 кв.м. в АДРЕСА_1. Щомісячна орендна плата 1800 грн. з розрахунку 200 грн. за приміщення, 1600 грн. - за верстат. Надання послу по оренді оформлено актами здачі прийняття робіт (т.1 а.с.145-154).

- 01.10.2010 р. з ТзОВ "Дитячий оздоровчий табір"Веселка" договір оренди (т.1 а.с.155-156) частини приміщення площею 10 кв.м. в АДРЕСА_2. Розмір орендної плати 11,50 грн. за 1 кв. м. Надання послуг по оренді оформлено актами здачі прийняття робіт (т.1 а.с.157-160).

- 01.10.2007 р з ТзОВ "Сервус-Інвест" договір оренди нежитлового приміщення (т.1 а.с.161-162), предметом якого є частина приміщення площею 10 кв.м. в АДРЕСА_2. Розмір орендної плати 5 грн. за 1 кв. м. Надання послуг по оренді оформлено актами здачі прийняття робіт (т.1 а.с.163-166).

- 01.10.2007 р. з ТзОВ ФК "Сервус" договір оренди частини нежитлового приміщення (т.1 а.с.167-168) площею 22 кв.м. в АДРЕСА_2. Розмір орендної плати 10 грн. за 1 кв. м. Надання послуг по оренді оформлено актами здачі прийняття робіт (т.1 а.с.169-171).

- 01.10.2007 р. з ТзОВ "Сервус-Житло" договір оренди частини нежитлового приміщення (т.1 а.с.172-173) площею 17 кв.м. в АДРЕСА_2. Розмір орендної плати 5 грн. за 1 кв. м. Надання послуг по оренді оформлено актами здачі прийняття робіт (т.1 а.с.174-177).

- 06.07.2009 р. з ФОП ОСОБА_7 договір оренди частини нежитлового приміщення (т.1 а.с.178-179) площею 50 кв.м. в АДРЕСА_1. Щомісячна орендна плата 1800 грн. з розрахунку 200 грн. за приміщення, 1600 грн. - за верстат. Надання послу по оренді оформлено актами здачі прийняття робіт (т.1 а.с.180-191).

- 01.01.2011 р. з ТзОВ "БК "Сервус" договір оренди частини нежитлового приміщення (т.1 а.с.192-193) площею 784 кв.м. в АДРЕСА_2. Розмір орендної плати 1000 грн. за місяць. Надання послуг по оренді оформлено актами здачі прийняття робіт (т.1 а.с.195-206).

- 01.10.2007 р. з ТзОВ БК "Сервус" " договір оренди частини нежитлового приміщення (т.1 а.с.207-208) площею 32 кв.м. в АДРЕСА_2. Розмір орендної плати 5 грн. за 1 кв. м. Надання послуг по оренді оформлено актами здачі прийняття робіт (т.1 а.с.209-212).

- 01.02.2011 р. з ФОП ОСОБА_8 договір оренди частини нежитлового приміщення (т.1 а.с.213-214) площею 475 кв.м. в АДРЕСА_3. Розмір орендної плати 3000 грн. за місяць. Надання послуг по оренді оформлено актами здачі прийняття робіт (т.1 а.с.215-227).

- 01.07.2009 р. з ФОП ОСОБА_9 договір оренди частини нежитлового приміщення (т.1 а.с.228-229) площею 263,8 кв.м. в АДРЕСА_2. Щомісячна орендна плата 850 грн. з розрахунку 200 грн. Надання послу по оренді оформлено актами здачі прийняття робіт (т.1 а.с.231-242).

- 01.10.2007 р. з ТзОВ "Торговий дім "Сервус" договір оренди частини нежитлового приміщення (т.1 а.с.243-244) площею 25 кв.м. в АДРЕСА_2. Розмір орендної плати 5 грн. за 1 кв. м. Надання послуг по оренді оформлено актами здачі прийняття робіт (т.1 а.с.245-247).

Згідно з п.1.1.ст.1 Податкового кодексу України (далі ПК України), відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Однак, оскільки стаття 39 ПК України «Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни»набирає чинності з 1 січня 2013 року згідно п.1 Розділу XIX. Прикінцеві положення ПК України, до спірних правовідносин слід застосовувати норми законодавчих актів, чинних до введення в дію Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 1.18 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з п. п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Згідно з абзацом другим підпункту 1.20.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.

Державна податкова адміністрація України з метою належної організації адміністрування податків, дотримання правил оподаткування та податкової дисципліни платників податків листом від 30.09.2009 року №21255/7/15-0217 (чинного на час проведення перевірки у позивача та прийняття спірних податкових повідомлень рішень) повідомила підпорядкованим податковим адміністраціям в областях, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі про орієнтовний порядок застосування "звичайної ціни".

Зокрема у вказаному листі звернуто увагу, що відповідно до абзацу першого підпункту 1.20.10 Закону та підпункту 4.3.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі - Закон N 2181) донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом унаслідок визначення звичайних цін здійснюється за такою процедурою: керівник (його заступник) приймає рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань, а рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

З метою забезпечення дотримання цієї процедури керівник (заступник керівника) податкового органу, керуючись зазначеними нормами, під час перевірки приймає рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань, що складається за довільною формою, із зазначенням: дати його прийняття, номера, назви та коду ЄДРПОУ платника податків, що перевіряється, підстав для застосування «звичайної ціни», передбачених законом з питань оподаткування, тощо.

При цьому в окремих частинах відповідних розділів акта перевірки здійснюється посилання на вищенаведене рішення, зазначається підстава для застосування «звичайної ціни», передбачена відповідним законом з питань оподаткування, механізм і обґрунтування розрахунку в порядку, встановленому пунктом 1.20 Закону для відповідної господарської операції, та елемент податкової бази (об'єкта оподаткування), до якого застосовуються "звичайні ціни", тощо. Розраховані з використанням "звичайних цін" суми заниження податкових зобов'язань виділяються в окремих частинах відповідних розділів акта перевірки та додатках до нього.

Розрахована в акті перевірки внаслідок визначення звичайних цін сума податкових зобов'язань (у т.ч. штрафних санкцій) відображається в рішенні про нарахування податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін (складається за довільною формою із зазначенням: дати його прийняття (складання), номера, назви та коду ЄДРПОУ платника податків, який перевірявся, тощо) та підписується керівником (заступником керівника) податкового органу як основа подання позовної заяви до суду.

За наслідками перевірки платника податків податковий орган:

- з урахуванням підпункту 4.3.5 Закону N 2181 готує та подає позовну заяву про сплату нарахованих із застосуванням «звичайних цін»сум податків (у т. ч. штрафних санкцій) до адміністративного суду в порядку пункту 4 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України ;

- у порядку та строки, встановлені законодавством, надсилає платнику податків податкові повідомлення-рішення про визначення сум податкових зобов'язань (у т. ч. штрафних санкцій) за відповідними податками без урахування нарахованих з використанням "звичайних цін" податкових зобов'язань (у т. ч. штрафних санкцій).

Оскільки підпункт 1.20.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»установлює, що рішення про сплату податкових зобов'язань приймається в судовому порядку, зазначена процедура не застосовується при зменшенні від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, зменшенні (відмові у наданні) бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та зменшенні від'ємного значення різниці між сумами податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість (крім випадків, коли здійснюється донарахування).

З матеріалів справи судом встановлено прийняття під час перевірки позивача керівником податкового органу наказу №382 від 19.07.2012 року "Про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань", відповідно до якого, під час перевірки позивача слід визначити базу оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання послуг надання в оренду приміщень та доходу, що враховується при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток від надання таких послуг не менше (не нижче) від звичайної ціни на такі послуги.

Згідно акта перевірки, підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань із застосуванням «звичайних цін»є те, що орендна плата в укладених позивачем вищезазначених договорах визначена не у відповідності з вимогами Методики розрахунку орендної плати за користування майном комунальної власності Дрогобицької міської ради затвердженої Ухвалою Дрогобицької міської ради від 26.12.2006 року №174 "Про затвердження методики розрахунку орендної плати за користування майном комунальної власності Дрогобицької міської ради", згідно якої розмір місячної орендної плати за користуванням майном визначається за 1 кв. м. площі з урахуванням території (зони) розташування приміщення, види приміщення, виду діяльності, та коефіцієнта інфляції (співставні умови).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Аналіз наведеної норми права дає підстави вважати, що доход отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг), повинен бути не меншим за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), які діяли на дату такого продажу, у тому випадку, коли договір купівлі продажу укладається між платником податку і пов'язаною особою.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 зазначеного Закону передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна -це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності -однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. А у п. І. ст. 632 Цивільного кодексу України вказано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно п.4 ст.179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Крім того, у положеннях ст. ст. 189-190 Господарського кодексу України вказано, що суб'єкти господарювання самостійно за згодою сторін можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни.

Закріплений у ч. 1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Водночас обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом договору.

При визначенні звичайної ціни на оренду об'єкта нерухомості слід враховувати такі умови, як його місце розташування, фізичний стан, а також те, чи здійснювалось поліпшення такого об'єкта. Звичайна ціна оренди об'єкта нерухомості не може бути визначена без належної оцінки зазначених економічних факторів.

З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація -надаватися уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Всупереч наведеному, відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів про існування на момент укладення позивачем договорів з орендарями, інших орендних договорів з ідентичними (однорідними) об'єктами нерухомості у співставних умовах (місце приміщень, площа, функціональне призначення тощо).

Обґрунтованість застосування для визначення звичайної ціни методики розрахунку орендної плати за користування майном комунальної власності Дрогобицької міської ради до орендних відносин позивача з орендарями при здачі належних позивачу на праві приватної власності нежитлових приміщень відповідачем не доведена, відтак визначення позивачеві податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін є протиправним.

Судом з матеріалів справи встановлено придбання позивачем на умовах договору фінансового лізингу №080526/ФЛ-0517 від 26.05.2008 року (т.1 а.с97-101) автомобіля Toyota Corolla M/T 1/6, згідно специфікації (т.1 а.с.102), загальною вартістю 107760 грн.

Право власності на автомобіль у зв'язку з повним виконанням умов договору лізингу згідно акта від 10.05.2011 року (т.1 а.с.104) перейшло до позивача. Відповідно до облікової картки (т.1 а.с.105) транспортний засіб знято з обліку за договором фінансового лізингу 10.05.2011р.

Згідно протоколу зборів учасників ТзОВ "Уккан" №14 від 01.06.2011р. (т.1 а.с.96), позивачем прийнято рішення про обстеження та продаж вищевказаного автомобіля і останній відчужено 12.07.2011р. по видатковій накладній №ЗР-0000042 від 12.07.2011р. (т.1 а.с.108) фізичній особі ОСОБА_10 за ціною 36000 грн. (податкова накладна №136 від 12.07.2011р. т.1 а.с.107). Оплата отримана позивачем на розрахунковий рахунок згідно банківської виписки 18.08.2011р. (т.2 а.с. ).

Відповідно до ст. 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-XIV (зі змінами та доповненнями) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та підтверджують їх здійснення.

Бухгалтерський облік основних засобів ведеться відповідно до ПБО 7, затвердженого наказом Мінфіну України "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" від 27.04.2000 р. № 92 (зареєстровано в Мін'юсті України 18.05.2000 р. за № 288/4509, за текстом -ПБО 7), в якому надано визначення терміна "основні засоби" та наводиться перелік класифікаційних груп основних засобів.

У випадку прийняття підприємством рішення про продаж об'єктів основних засобів їх слід класифікувати як необоротні активи, утримувані для продажу відповідно до вимог ПБО 27, затвердженого наказом Мінфіну України "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 27 "Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність" від 07.11.2003 р. № 617 (за текстом -ПБО 27). Тобто автомобіль, призначений для використання в господарській діяльності підприємства, - це необоротний актив, а точніше основний засіб. Автомобіль, призначений для продажу, -це оборотний засіб (товар).

Вимогами ПБО 27 визначено, що необоротний актив та група вибуття визнаються утримуваними для продажу в разі, якщо: -економічні вигоди очікується отримати від їх продажу, а не від їх використання за призначенням; -вони готові до продажу в їх теперішньому стані; -їх продаж, як очікується, буде завершено протягом року з дати визнання їх такими, що утримуються для продажу; -умови їх продажу відповідають звичайним умовам продажу для подібних активів; -здійснення їх продажу має високу ймовірність, зокрема, якщо керівництвом підприємства підготовлено відповідний план або укладено контракт про продаж, здійснюється їх активна пропозиція на ринку за ціною, що відповідає справедливій вартості.

Необоротні активи, група вибуття, які визнано утримуваними для продажу, не визнаються у складі необоротних активів. Амортизація на необоротні активи, утримувані для продажу, не нараховується (п. 6 розділу другого ПБО 27). При цьому такі активи відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності на дату балансу за найменшою з двох величин -балансовою вартістю або чистою вартістю реалізації (п. 9 розділу другого ПБО 27).

Визначення чистої вартості реалізації надано у п. 4 ПБО 9, затвердженого наказом Мінфіну України "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку" від 20.10.99 р. № 246 (зареєстровано в Мін'юсті України 02.11.99 р. за № 751/4044, зі змінами та доповненнями, за текстом -ПБО 9), в якому зазначено, що це очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію. При цьому до витрат на реалізацію належать витрати, які можна прямо пов'язати з таким продажем.

У податковому обліку автомобільний транспорт, що використовується підприємством у господарській діяльності відповідно до пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відноситься до основних фондів групи 2. Облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення групи 2 згідно з нормами пп. 8.3.5 п. 8.3 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ведеться за сукупною балансовою вартістю цієї групи основних фондів незалежно від часу введення в експлуатацію таких основних фондів. При цьому окремий облік балансової вартості індивідуальної матеріальної цінності, що входить до складу основних фондів цієї групи, з метою оподаткування не ведеться.

Оскільки позивачем прийнято рішення про продаж автомобіля, то слід керуватися нормами пп. 8.4.4 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у якому зазначено, що в разі виведення з експлуатації основних фондів груп 2, 3 і 4 у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи зменшується на суму вартості продажу таких основних фондів (вартості продукції, робіт, послуг, отриманих платником податку в межах бартерних (товарообмінних) операцій). Якщо сума вартості основних фондів дорівнює або перевищує балансову вартість відповідної групи, її балансова вартість прирівнюється до нуля, а сума перевищення включається до валового доходу платника податку відповідного періоду.

Справедлива ринкова ціна -це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності -однорідних) товарів (робіт, послуг).

З матеріалів справи судом встановлено придбання позивачем автомобіля у травні 2008 року за ціною 129312 грн. На час продажу автомобіля у липні 2011 року, його балансова вартість згідно даних бухгалтерського обліку становила 27490,02 грн. (т.2 а.с.111). Автомобіль продано згідно видаткової накладної гр. ОСОБА_10 за ціною 36000 грн.

У матеріалах справи відсутня і відповідачем не надана інформація про укладені, на момент продажу позивачем автомобіля, договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, а тим більше докази врахування того, чи є умови таких договорів співставними.

Водночас у матеріалах справи міститься акт огляду автомобіля від 14.06.2011р. (т.2 а.с.5) про вартість необхідних ремонтних робіт в сумі 3400 грн., рахунок від 15.06.2011 р. на ремонтні роботи по фарбуванні в сумі 20292,60 грн. (т.2 а.с.4), та рахунок на придбання автозапчастин необхідних для заміни при ремонті на суму 40570 грн.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням фактичних обставин справи суд дійшов висновку, що долучений відповідачем до матеріалів справи висновок експертного автотоварознавчого дослідження №367/48 від 23.11.2011 р. (т.2 а.с.83-86) про оцінку транспортного засобу не є належним доказом звичайної ціни проданого позивачем автомобіля, оскільки така оцінка проведена після відчуження позивачем автомобіля і вказаний висновок містить ряд невідповідностей щодо інших доказів у справі, що ставить під сумнів його достовірність. Зокрема у вказаному висновку зазначено, що такий зроблено на підставі заяви гр. ОСОБА_12, хоча згідно видаткової накладної автомобіль позивачем відчужено гр. ОСОБА_10 У вказаному висновку зазначено, що огляд проводився 7 липня 2011 року у присутності гр. ОСОБА_13, однак в цей час автомобіль позивачем відчужено не було, і такий у вказаний день використовувався позивачем для поїздки у відрядження в м. Львів, що підтверджується подорожнім листом (т.2 а.с.103), посвідченням про відрядження (т.2 а.с.104), звітом про використані кошти (т.2 а.с.102).

Відтак доводи відповідача, що звичайною ціною придбаного у травні 2008 році позивачем автомобіля вартістю 129312 грн. є через три роки експлуатації при продажі вартість в сумі 122162,83 грн. не підтверджені належними доказами.

Позивачем 26.09.2011р. укладено з ТзОВ "МЕТАЛ ЛАЙТ ГРУП" договір поставки №23 (т.1 а.с.75) про поставку позивачеві металопродукції. Відповідно до умов вказаного договору позивач отримав металопродукцію згідно з видатковою накладною №0000023 від 27.09.2011р. (т.1 а.с.77), видатковою накладною №1340 від 01.12.2011р. (т.1 а.с.76), здійснив у безготівковому порядку оплату придбаної продукції (т.1 а.с.80, 81) та отримав від постачальника податкові накладні (т.1 а.с.77,78). Вказані операції відображені в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 631 (т.1 а.с.79).

Придбана позивачем металопродукція використана у власній господарській діяльності для ремонтних робіт, що підтверджується долученими до матеріалів справи актами на списання (т.1 а.с.89-91).

Судом також встановлено укладення позивачем 04.04.2011р. з ФОП ОСОБА_4 договору про надання послуг по консультуванню у сфері інформатизації (т.1 а.с.92), предметом якого є: консультації по організації та проведення промоцій них компаній у соціальних мережах загальне користування спеціалізованого використання; консультації по оптимізації бізнес-проектів підприємства для забезпечення ефективності промоційної компанії у соціальних мережах; розробка інформаційних матеріалів для забезпечення проведення промоційних кампаній у соціальних мережах; розробка персональних сторінок для забезпечення проведення промоцій них кампаній у соціальних мережа; розміщення інформаційних матеріалів у соціальних мережах; проведення промоцій них кампаній у соціальних мережах протягом визначеного Замовником періоду; формування та проведення аналізу результатів промоцій них кампаній.

Виконання робіт за вказаним договором сторонами оформлено актом №1751 прийому передачі виконаних робіт від 18.05.2011р. (т.1 а.с.94) та відображено згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 631 (т.1 а.с.95).

Факт виконання вказаного договору підтверджується доказами наявності розміщеної в мережі Інтернет інформації про позивача для пошуку контрагентів (т.2 а.с.7-9), а економічний ефект від вказаних послуг позивачем отримано у результаті укладення контракту №27/06/12 виконання кого підтверджено долученими до справи доказами (т.2 а.с.96-98).

Відповідно до пункту 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п. п. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми, будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.14.1.27 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999р., обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Крім того, Наказом ДПА України «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання»від 29.03.2003 р. №143, передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

З урахуванням вищенаведеного та встановлених фактичних обставин справи, твердження відповідача щодо недоведеності господарських операцій позивача з ТзОВ „МЕТАЛЛ ЛАЙТ ГРУПП" та ФОП ОСОБА_4 щодо придбання товарів і надання послуг, якщо витрати на їх придбання підтверджені первинними документами, у матеріалах справи є докази використання їх у власній господарській діяльності, договори позивача не визнані у встановленому законом порядку недійсними і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем в цьому випадку своїх валових витрат, є безпідставними.

Також у листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з абзацом четвертим п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Податкового кодексу України передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі, а для підтвердження включення витрат до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а вищевказані договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, як і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем валових витрат.

Висновки акта перевірки щодо зайвого віднесення позивачем до складу валових витрат вартості придбаних товарів та послуг не ґрунтуються на нормах закону та не містять посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що б підтверджували наявність факту порушення податкового законодавства саме позивачем.

Господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а вищевказані договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, як і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем валових витрат.

В силу ст. 42 (ч. 1) Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Відповідно чинного законодавства підприємницька діяльність щодо надання (отримання), консультаційних та інформаційних послуг не тільки не заборонена, але й не потребує ліцензування.

Конституційним принципом є принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України), громадяни здійснюють свої права за принципом «дозволено все, що прямо не заборонено законом», а державні органи та їх посадові особи - за принципом «дозволено лише те, що прямо визначено законом».

Таке саме відноситься і до сфери господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності щодо розподілу компетенції у системі органів, які мають забезпечити реалізацію конституційних та інших прав і свобод передбачений Конституцією України.

Тому щодо висновків податкового органу про необґрунтованість віднесення позивачем до складу валових витрат підприємства отриманих послуг, зокрема, консультативних та з питань інформатизації, суд вважає, що в акті перевірки відповідачем безпідставно розширено низку документів, якими повинен підтверджуватися факт надання таких послуг.

При цьому діючим законодавством не встановлено конкретного переліку документів для підтвердження витрат на консультаційні чи послуги по інформатизації.

Отже, для підтвердження включення витрат на консультаційні та бухгалтерські послуги до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

У матеріалах справи відсутні докази того, що отримані позивачам послуги на відповідають змісту статутної діяльності позивача чи їх вартість на відповідає рівню розумних і звичайних цін на такі послуги.

Згідно п. 198.3.ст.198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кредит у відповідності до п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.201.6 Податкового Кодексу України)).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

Податковим кодексом України передбачено лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.

Як встановлено судом та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, між позивачем з ТзОВ „МЕТАЛЛ ЛАЙТ ГРУПП" укладено господарський договір, факт виконання якого підтверджується належними та допустимими доказами, відтак позивач правомірно відобразив виписані ТзОВ „МЕТАЛЛ ЛАЙТ ГРУПП" податкові накладні у податковому обліку і правомірно сформував податковий кредит.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Згідно з пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсними договорів укладених позивачем з контрагентами, і в Акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-якої з осіб та чи притягнуто будь-яку з осіб контрагентів позивача до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності вказаних у акті перевірки контрагентів позивача. Відтак в матеріалах справи відсутні будь-які докази про визнання недійсним в установленому порядку вищевказаних договорів чи докази порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України, доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до п. 86.1 ст. 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2010 р. № 984 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 3 Порядку акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

У пункті 6 розділу І Порядку передбачено, як складається висновок акта документальної перевірки, зокрема про те, що зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом (абзац четвертий п. 86.1 ст. 86 Податкового кодексу України ).

З наведеного вбачається, що акт перевірки є носієм доказової інформації, яка в подальшому повинна використовуватися контролюючим органом для прийняття рішення щодо визначення платникові податків грошових зобов'язань. При цьому акт складається посадовими особами контролюючого органу і не містить волевиявлення самого органу щодо виявлених посадовими особами фактів.

Крім того, висновки акта перевірки не є остаточними, оскільки платник податків має право надати свої зауваження до відповідного акта, що можуть у подальшому бути враховані контролюючим органом під час вирішення питання про здійснення нарахування грошових зобов'язань за результатами перевірки. Натомість висновки посадових осіб, зазначені в акті перевірки, є лише думкою цих осіб щодо поведінки платника податків. При цьому відповідно до ст. 58 Податкового кодексу України питання щодо визначення грошового зобов'язання платникові податків за результатами перевірок вирішує контролюючий орган, а не посадові особи, що здійснювали перевірку.

Відповідно до викладеного, діяльність зі складання актів документальних перевірок є службовою діяльністю працівників контролюючого органу на виконання своїх посадових обов'язків із збирання доказової інформації щодо дотримання платником податків податкової дисципліни. Тому, акт перевірки і дії посадових осіб контролюючого органу зі складання цього акта не створюють жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення будь-яких прав платника податків, крім права на надання зауважень до акта перевірки. Водночас таке право виникає у зв'язку із самим фактом складення акта безвідносно до його конкретного змісту.

Таким чином, акт перевірки і дії посадових осіб із включення до такого акта певних висновків не породжують правових наслідків для платника податків, тобто не змінюють стану його суб'єктивних прав та не створюють жодних додаткових обов'язків для платника податків.

Оскільки у даній справі викладені у акті перевірки висновки податкового органу не мають самостійного правового значення і суд висновки акта перевірки оцінює при вирішенні правомірності прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень, позовні вимоги про визнання дій Дрогобицької ОДПІ неправомірними та протиправними щодо висновків викладених в акті перевірки № 246/22-40/32613404 від 06.08.2012р. про безтоварність та нікчемність фінансово - господарських операцій між ТзОВ „Уккан" та ТзОВ „МЕТАЛЛ ЛАЙТ ГРУПП" задоволенню не підлягають.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Посадові особи органів державної податкової служби відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається відповідно до ч.2 ст.71 КАС України на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки у даній справі оспорюються рішення прийняті відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду, що дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають задоволенню.

При цьому наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Приймаючи до уваги те, що відповідачем окремі податкові повідомлення рішення із застосуванням звичайних цін не приймалися, а у прийнятих відповідачем податкових-повідомленнях рішеннях №0001402301 від 06.09.2012р. та №0001392301 від 06.09.2012р. недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, суд дійшов висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення №0001402301 та №0001392301 від 06.09.2012р., як і податкові повідомлення-рішення №0001412301, №0001362301, №0001372301, №0001382301 від 06.09.2012р. слід визнати протиправними та скасувати повністю.

Оскільки позивачем документально підтверджено сплату судового збору в сумі 2208 грн. (т.1 а.с.20), а позовні вимоги позивача суд задовольняє частково, з Державного бюджету України відповідно до ст. 94 КАС України слід стягнути на користь позивача 1892,57 грн.

Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції від 06.09.2012р. №0001402301, №0001392301, №0001412301, №0001362301, №0001372301, №0001382301

3. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Уккан»(АДРЕСА_1, ЄДРПОУ 32613404) судовий збір в сумі 1892 (одна тисяча вісімсот дев'яносто дві) грн. 57 коп.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні оголошено вступну те резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 26.11.2012 року о 10:00 год.