Постанова

від 29.11.2012 по справі 5011-51/2161-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2012 р. Справа№ 5011-51/2161-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Іоннікової І.А.

Мартюк А.І.

секретар: Комок І.А.

за участю представників:

позивача: Баранов М.С.;

відповідача: не з'явились;

прокуратури: Волік О.Л.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва

на рішення Господарського суду міста Києва

від 13.08.2012р.

у справі №5011-51/2161-2012 (головуючий суддя Пригунова А.Б., судді: Гончаров С.А., Любченко М.О.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Аконіт"

про розірвання договору

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Києва (далі - прокуратура) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Аконіт" (далі - відповідач) про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного між позивачем і відповідачем та зареєстрованого у книзі записів державної реєстрації договорів 25.09.2006р. за №63-6-00375, а також про зобов'язання відповідача повернути позивачу земельну ділянку площею 1,1695 га, вартістю 1 526 899,20 грн., розташовану по вул. Тепловозній, 18 у Дарницькому районі міста Києва. Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

- необхідність вилучення з користування відповідача земельної ділянки зумовлена суспільною необхідністю, а саме: впорядкуванням та поліпшенням транспортної схеми руху в Дарницькому районі міста Києва, оскільки спірна земельна ділянка потрапляє під трасу будівництва, а тому вона підлягає звільненню;

- в п.4.1 рішення позивача №155/876 від 08.06.2000р. "Про оформлення права користування земельними ділянками" встановлено обов'язок відповідача до початку реконструкції території звільнити земельну ділянку за власні кошти без будь-якої компенсації;

- оскільки право оренди земельної ділянки відповідачу надано лише за умови виконання рішення позивача №155/876 від 08.06.2000р., вимога про звільнення земельної ділянки до початку реконструкції є обов'язковою та підлягає виконанню за будь-яких умов.

Відповідач відзив на позов не надав, явку свого представника у судові засідання Господарського суду міста Києва не забезпечив, у зв'язку з чим справа розглядалась місцевим господарським судом на підставі ст. 75 Господарськогопроцесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.08.2012р. у справі №5011-51/2161-2012 в позові було відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, прокуратура звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2012р. у справі №5011-51/2161-2012 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, зокрема, ст. ст. 141, 143 Земельного кодексу України, положення Закону України „Про оренду землі", а висновки, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2012р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.10.2012р.

В судове засідання 22.10.2012р. з'явились представники позивача та прокуратури. Представник відповідача не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2012р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 12.11.2012р.

В судове засідання 12.11.2012р. з'явився лише представник прокуратури. Представники сторін не з'явились, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

В судовому засіданні 12.11.2012р. представник прокуратури подав клопотання про продовження строку розгляду справи відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Вказане клопотання було задоволено судом.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2012р., на підставі ст. ст. 69, 77, 102 Господарського процесуального кодексу України, було продовжено строк розгляду апеляційної скарги на 15 днів, розгляд справи відкладено на 29.11.2012р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2012р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Іоннікової І.А., Мартюк А.І.

В судовому засіданні 29.11.2012р. представники прокуратури та позивача підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2012р. у справі №5011-51/2161-2012 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 29.11.2012р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін і прокуратури в судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін і прокуратури про місце, дату та час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 29.11.2012р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та прокуратури, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Згідно зі ст. ст. 13, 19 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В п.12 перехідних положень Земельного кодексу України вказано, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ч.5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно зі ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

В ст. 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

З наведених правових норм випливає, що за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

Рішенням позивача №155/876 від 08.06.2000р. "Про оформлення права користування земельними ділянками" вирішено (том справи - 1, аркуші справи - 15-26):

- оформити відповідачу, за умови виконання п.4.1 рішення, право оренди строком на 15 років на земельну ділянку площею 1,17 га для експлуатації та обслуговування автомобільного майданчика та господарських будівель по вул. Тепловозній, 18 у Харківському районі міста Києва у зв'язку з переходом права власності на майно (договір купівлі-продажу від 07.08.1998р. №57/98, акт приймання-передачі від 14.08.1998р.) за рахунок земель, відведених згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.02.1998р. №318 "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Юстіровщик" земельної ділянки для розміщення тимчасового автомобільного штрафмайданчика по вул. Тепловозній, 18 у Харківському районі міста Києва";

- вважати таким, що втратило чинність, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.02.1998р. №318 "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Юстіровщик" земельної ділянки для розміщення тимчасового автомобільного штрафмайданчика по вул. Тепловозній, 18 у Харківському районі міста Києва" (п.4 рішення);

- відповідача зобов'язано: виконувати обов'язки землекористувача відповідно до вимог ст. 40 Земельного кодексу України; у місячний термін замовити в Київському міському управлінні земельних ресурсів документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою; майново-правові питання вирішувати в установленому порядку; у разі необхідності проведення реконструкції чи нового будівництва питання оформлення дозвільної та проектно-кошторисної документації вирішувати в порядку, визначеному нормативами забудови м. Києва; забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд на них, що знаходяться в межах земельної ділянки; до початку реконструкції території звільнити земельну ділянку на вул. Тепловозній, 18 у Харківському районі за власні кошти без будь-якої компенсації (п.4.1 рішення).

Постановою Господарського суду міста Києва від 06.06.2006р. у справі

№16/136-А за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Аконіт" до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про зобов'язання вчинити дії, позов було задоволено повністю, визнано укладеним з дня набрання постановою законної сили договір оренди земельної ділянки площею 1,17 га по вул. Тепловозній, 18 у Дарницькому районі міста Києва між Товариством з обмеженою відповідальністю „Аконіт" та Київською міською радою у редакції, наведеній в резолютивній частині вказаної постанови з урахуванням ухвали від 29.08.2006р. про внесення виправлень (том справи - 1, аркуші справи - 33-40, 45-50).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2006р. (том справи - 1, аркуші справи - 41-44) постанову Господарського суду міста Києва від 06.06.2006р. у справі №16/136-А було залишено без змін.

За умовами вищевказаного договору оренди земельної ділянки (далі - Договір оренди) (п.п1.1, 1.2) Київська міська рада, як орендодавець, на підставі п.4 рішення Київської міської ради від 08.06.2000р. №155/876 за Актом приймання-передачі передає, а Товариство з обмеженою відповідальністю „Аконіт", як орендар, приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об'єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим Договором.

Об'єктом оренди відповідно до цього Договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування: вул. Тепловозна, 18 у Дарницькому районі міста Києва;

- розмір: 11 695 кв. м.;

- цільове призначення: для експлуатації та обслуговування автомобільного майданчика та господарських будівель;

- кадастровий номер: 8000000000:90:106:0098.

Згідно з п.3 Договору оренди останній укладено на 15 років.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Згідно з нормами ст. 93 Земельного кодексу України, які кореспондуються зі ст. 1 Закону України „Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 18 Закону України „Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Вищевказаний Договір оренди був зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що вчинено запис від 25.09.2006р. за №63-6-00375 (том справи - 1, аркуш справи - 31).

04.08.2011р. виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було винесено розпорядження №1363 "Про реконструкцію з розширенням пр. Григоренка" (том справи - 1, аркуші справи - 53-54), згідно з п.п.1, 2 якого вирішено здійснити у 2011-2012 роках розробку проектно-кошторисної документації на реконструкцію з розширенням пр. П.Григоренка від вул. А.Ахматової до Лівобережних підходів залізнично-автомобільного переходу через р. Дніпро. Визначено Комунальну корпорацію "Київавтодор" замовником виконання робіт, зазначених в пункті 1 цього розпорядження.

13.04.2012р. Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було проведено обстеження земельної ділянки площею 11 695 кв. м. по вул. Тепловозній, 18 у Дарницькому районі міста Києва, про що було складено Акт №725/02 від 13.04.2012р. (том справи - 1, аркуші справи - 131-133).

В ході обстеження було встановлено, що на території земельної ділянки демонтовано бетонний паркан з боку вул. Тепловозної та частково з боку вул. Канальної, знесено господарську будівлю, тимчасові споруди. Станом на час перевірки на земельній ділянці площею близько 0,01 га з боку вул. Канальної розташовано газозаправну станцію Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз-2".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір оренди підлягає розірванню у зв'язку із суспільною необхідністю - впорядкуванням та поліпшенням транспортної системи руху в Дарницькому районі міста Києва, оскільки спірна земельна ділянка потрапляє під трасу будівництва, а тому вона підлягає звільненню відповідачем.

Місцевий господарський суд відмовив в позові повністю, зазначивши наступне.

- законодавством України, яке регулює відносини землекористування, чітко визначено підстави та порядок розірвання договорів оренди землі. При чому, основоположною підставою такого розірвання у будь-якому випадку є допущення стороною порушення умов відповідного договору та/або вимог чинного законодавства;

- ані прокурором, ані позивачем не наведено суду обґрунтувань щодо наявності фактів порушення відповідачем умов Договору оренди, а також не надано доказів існування обставин, за наявності яких договір оренди землі підлягає розірванню в порядку, визначеному Законом України "Про оренду землі", що є спеціальним нормативним актом у сфері відносин оренди землі;

- посилання прокурора та позивача на те, що обов'язок відповідача звільнити земельну ділянку до початку реконструкції закріплений у рішенні №155/876 від 08.06.2000р. є безпідставним, оскільки за змістом норм чинного законодавства України підставою користування земельною ділянкою є саме договір оренди, укладений на підставі рішення органу місцевого самоврядування. При цьому, укладення договору за рішенням суду не є виключенням в сенсі обов'язковості досягнення всіх істотних умов договору та в жодному разі не нівелює значення договору, як єдиної підстави для користування земельною ділянкою в порядку оренди. Спірний договір оренди землі є чинним, а його умови - обов'язковими для сторін. До того ж, умови договору не містять обов'язку відповідача звільнити земельну ділянку до початку реконструкції;

- підстави для примусового припинення прав на землю шляхом примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності, стосуються такого правового титулу, як право власності на земельну ділянку. Передумовою примусового припинення прав на земельну ділянку за рішенням суду є прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та незгода власника земельної ділянки щодо її викупу. Однак, у даному випадку спірна земельна ділянка перебуває не у власності, а в оренді у відповідача;

- суду не надано доказів прийняття рішення про відчуження земельної ділянки, а тому в даному випадку відсутні передбачені законодавчими нормами обставини, що є підставою для її примусового відчуження за рішенням суду;

- оскільки Договір оренди є чинним, підстави для повернення спірної земельної ділянки позивачеві відсутні.

Київський апеляційний господарський суд не погоджується з висновком місцевого господарського суду, вважає його таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до п.34 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міських рад відносяться питання, які вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

В п.п. "а" - "в" ст. 9 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно зі ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч.1 ст. 6 Закону України „Про оренду землі").

Як уже зазначалось вище, предметом розгляду у даній справі є позовні вимоги про розірвання Договору оренди, обумовлені суспільною необхідністю.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно зі ст. ст. 31, 32 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про розірвання Договору оренди, місцевий господарський суд зазначав про те, що прокуратурою та позивачем не наведено суду обґрунтувань щодо наявності фактів порушення відповідачем умов Договору оренди, а також не надано доказів існування обставин, за наявності яких договір оренди землі підлягає розірванню в порядку, встановленому Законом України "Про оренду землі", що є спеціальним нормативним актом у сфері відносин оренди землі.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 3, 4 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу. Земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин.

Спірна земельна ділянка була надана відповідачу в орендне (строкове платне) користування.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку наведені в ст. 143 Земельного кодексу України, згідно з п. „г" ч.1 якої примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку, зокрема, у разі викупу (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб.

Суспільна необхідність у вилученні земельної ділянки у даному випадку зумовлена здійсненням впорядкування та поліпшення транспортної системи руху в Дарницькому районі міста Києва. Спірна земельна ділянка потрапляє під трасу будівництва, а тому вона має бути звільнена відповідачем.

Окрім того, як вірно зазначає прокуратура в своїй апеляційній скарзі, згідно з пунктом 4 рішення позивача №155/876 від 08.06.2000р. „Про оформлення права користування земельними ділянками", на підставі якого відповідачу було передано в оренду спірну земельну ділянку та оформлено договір оренди згідно з постановою Господарського суду міста Києва від 06.06.2006р. у справі №16/136-А, передумовою для оформлення права оренди було виконання відповідачем п.4.1 цього рішення.

Відповідно до п.п.4.1.6 п.4.1 рішення №155/876 від 08.06.2000р. відповідача було зобов'язано до початку реконструкції території звільнити земельну ділянку на вул. Тепловозній, 18 у Харківському районі (зараз - Дніпровський район) за власні кошти без будь-якої компенсації.

В розділі 11 Договору оренди сторони погодили порядок зміни умов договору та припинення і поновлення договору (том справи - 1, аркуш справи - 30). Так, в п.11.3 Договору оренди вказано, що останній припиняється, зокрема, в разі викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законодавством України.

Згідно з п.11.4 Договору оренди останній може бути розірваний за взаємною згодою сторін або за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

В п.11.6 Договору оренди передбачено, що у разі припинення або розірвання цього договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених цим договором.

У разі невиконання орендарем умов цього договору та обов'язків, передбачених законодавством України, договір може бути достроково розірваний (п.12.2 Договору оренди).

З наявних у матеріалах справи пояснень головного спеціаліста відділу землевпорядкування Дарницького району м. Києва (том справи - 1, аркуші справи - 83-84) вбачається, що земельна ділянка, надана в користування відповідачу, потрапляє під трасу будівництва (реконструкції) у зв'язку з чим і виникла необхідність у звільненні цієї ділянки. Головним управлінням запропоновано відповідачу альтернативні земельні ділянки на вул. Канальній та на вул. Здолбунівській у Дарницькому районі для перенесення існуючого об'єкта. Ці ділянки опрацьовуються товариством. Клопотань встановленого зразка щодо відведення вказаних земельних ділянок до Головного управління не надходило.

Наведені обставини свідчать про те, що відповідача було повідомлено про виникнення потреби у звільненні ним спірної земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та запропоновано альтернативні земельні ділянки, однак відповідачем не виконано ані п.п.4.1.6 п.4.1 рішення позивача №155/876 від 08.06.2000р. „Про оформлення права користування земельними ділянками", ані умови Договору оренди (п.11.3, 11.6), що свідчить про існування між позивачем і відповідачем (сторонами Договору оренди) спору з цього приводу і позивач мав всі законні підстави для звернення з позовом до суду щодо розірвання Договору оренди.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Належних та допустимих доказів, які б свідчили про протилежне ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Посилання місцевого господарського суду на норми Закону України „Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщенні, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб, чи з мотивів суспільної необхідності" є необґрунтованими, оскільки відповідно до ч.1 ст. 2 названого Закону дія останнього поширюється на суспільні відносини, пов'язані з викупом земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для забезпечення суспільних потреб чи пов'язані з примусовим відчуженням зазначених об'єктів нерухомого майна з мотивів суспільної необхідності, якщо такі потреби не можуть бути забезпечені шляхом використання земель державної чи комунальної власності.

В абзаці 2 ч.2 ст. 2 Закону України „Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщенні, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб, чи з мотивів суспільної необхідності" чітко передбачено, що його дія не поширюється на суспільні відносини, що виникають у разі вилучення (викупу) земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у державній та/або комунальній власності.

Як уже зазначалось вище, спірна земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та була надана відповідачу лише в орендне користування, тому до спірних правовідносин не можуть застосовуватись норми Закону України „Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщенні, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб, чи з мотивів суспільної необхідності".

Підсумовуючи вищенаведені обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги в частині розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного між позивачем і відповідачем та зареєстрованого у книзі записів державної реєстрації договорів 25.09.2006р. за №63-6-00375 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Решта позовних вимог про зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку позивачу також підлягають задоволенню, оскільки вказані вимоги є похідними від вимог про розірвання договору оренди. До того ж, згідно з положеннями ст. 93 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України „Про оренду землі" право оренди (строкове платне володіння і користування земельною ділянкою) виникає безпосередньо на підставі договору. Тобто, розірвання договору свідчить про відсутність правових підстав для подальшого використання земельної ділянки відповідачем. Також слід зазначити, що відповідно до п.11.6 Договору оренди у разі припинення або розірвання цього договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених цим договором.

Вищевикладені обставини були залишені поза увагою місцевого господарського суду.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування викладених у позові обставин.

Натомість доводи апеляційної скарги прокуратури повністю підтвердились під час розгляду даної справи.

Викладене свідчить про те, що, приймаючи оскаржуване судове рішення, місцевий господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи з порушенням правил оцінки доказів, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

В ст. 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на вищенаведені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2012р. у справі №5011-51/2161-2012 - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Враховуючи задоволення як позовної заяви, так і апеляційної скарги, поданих прокуратурою, яка згідно з п.11 ч.1 ст. 5 Закону України „Про судовий збір" звільнена від сплати судового збору при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за звернення з позовом та з апеляційною скаргою підлягають стягненню в дохід Державного бюджету України з відповідача.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 102-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2012р. у справі №5011-51/2161-2012 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

3. Розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю „Аконіт" та зареєстрований у книзі записів державної реєстрації договорів 25.09.2006р. за №63-6-00375.

4. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю „Аконіт" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 1,1695 га, вартістю 1 526 899,20 грн., яка розташована на вул. Тепловозній, 18 у Дарницькому районі м. Києва.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Аконіт" в дохід Державного бюджету України 1 073,00 грн. (одну тисячу сімдесят три гривні 00 копійок) судового збору за подання позовної заяви та 536,50 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень 50 грн.) за подання апеляційної скарги.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ із зазначенням необхідних реквізитів сторін.

7. Матеріали справи №5011-51/2161-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя Зубець Л.П.

Судді Іоннікова І.А.

Мартюк А.І.