Рішення

від 04.12.2012 по справі 19/081-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" грудня 2012 р. Справа № 19/081-12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прушинські», смт. Згурівка;

до Приватного підприємства «Партек`с», м. Вишневе Київської області;

про стягнення 35494,41 грн.

Суддя Т.П. Карпечкін

За участю представників сторін:

від позивача: Власов Є.А. (довіреність б/н від 04.10.2012 р.);

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Прушинські»(надалі -позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Приватного підприємства «Партек`с»(надалі -відповідач) про стягнення 35494,41 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами в усній формі договору поставки не оплатив отриманий товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 33332,06 грн., з огляду на наявність якої позивачем також нараховані 3% річних у сумі 2162,35 грн.

Ухвалою від 17.10.2012 р. суд порушив провадження у справі № 19/081-12 та призначив її розгляд на 12.11.2012 р.

Ухвалами від 12.11.2012 р. та від 22.11.2012 р. розгляд справи відкладався.

Присутнім у судових засіданнях 12.11.2012 р., 22.11.2012 р. та 04.12.2012 р. представником позивача вимоги підтримані у повному обсязі та надані витребувані судом документи.

Представник відповідача у судові засідання жодного разу не з'явився, про причини неявки господарський суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 17.10.2012 р., від 12.11.2012 р. та від 22.11.2012 р. не виконав, письмовий відзив на позов та інші витребувані документи не подав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення. Ухвали суду від 17.10.2012 р., від 12.11.2012 р. та від 22.11.2012 р. надсилалась за адресою, що зазначена в позовній заяві та яка підтверджується Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 04.12.2012 р.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі усної домовленості між позивачем та відповідачем, позивач за видатковими накладними № ПШ-4876 від 25.05.2010 р., № ПШ-4878 від 25.05.2010 р., № ПШ-5001 від 26.05.2010 р., № ПШ-5004 від 26.05.2010 р., № ПШ-6041 від 04.06.2010 р., № ПШ-7657 від 22.06.2010 р., № ПШ-7938 від 25.06.2010 р., № ПШ-8584 від 02.07.2010 р., № ПШ-8586 від 02.07.2010 р., № ПШ-9656 від 13.07.2010 р., копії яких залучені до матеріалів справи та оригінали яких були оглянуті в судовому засіданні, передав відповідачеві товарів на загальну суму 34640,22 грн.

Судом встановлено, що вищезазначені видаткові накладні оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, щодо зазначення обов'язкових в ній реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа (форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та\або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, факт отримання товару відповідачем підтверджується довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей № 5 від 25.05.2010 р., № 6 від 04.06.2010 р., № 9 від 22.06.2010 р., № 9 від 25.06.2010 р., № 11 від 02.07.2010 р., № 11 від 13.07.2010 р., копії яких також залучені до матеріалів справи та оригінали яких були оглянуті в судовому засіданні.

Відповідач отриманий товар оплатив частково на суму 1308,16 грн.

Оскільки отриманий товар відповідач повністю не оплатив, позивач звернувся до відповідача з претензією за вих. № 25 від 22.05.2012 р. щодо сплати суми боргу у розмірі 33332,06 грн., яка були отримана особисто директором підприємства. Проте, відповідач вказану претензію залишив без відповіді та задоволення.

Отже, на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становить 33332,06 грн., що також підтверджується підписаним повноважними особами та скріпленим печатками сторін актом звірки взаєморозрахунків станом на 31.07.2012 р.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1).

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч .2).

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

З викладеного вище вбачається, що між позивачем та відповідачем було укладено договір у спрощений спосіб, що підтверджується видатковими накладними щодо передачі товару відповідачу та довіреностями про отримання товарно-матеріальних цінностей останнім. Відповідно до цього договору позивач зобов'язався поставити відповідачу товар, а відповідач, у свою чергу, прийняти його та оплатити.

Слід зазначити, що за своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки, проте при його укладенні сторонами не встановлено терміну виконання відповідачем своїх зобовязань щодо поставки товару.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012від 17.07.2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 21.04.2011 р. № 9/252-10 та від 28.02.2012 р. № 5002-8/481-2011.

З огляду на вищевикладене, враховуючи положення ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний був оплатити вартість товару в момент отримання товару та підписання товаророзпорядчих документів на нього.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими накладними та не надано доказів оплати переданого товару, а відтак позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 33332,06 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою, а тому підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 2162,35 грн., які нараховані за період прострочки оплати товару з 14.07.2010 р. по 08.10.2012 р. При цьому, як вбачається з розрахунків позивача та пояснень, наданих по справі, позивачем не нараховувались 3% річних на суму заборгованості, яка існує за видатковою накладною № ПШ-4876 від 25.05.2010 р.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування 3% річних, задовольняє їх у сумі 2162,35 грн., згідно з розрахунком, доданим позивачем до позовної заяви.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно ст. 49 ГПК України, на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Партек`с»(08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Київська, 8; код ЄДРПОУ 32791767) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Прушинські»(07600, Київська область, смт. Згурівка, вул. Чкалова, 135-А; код ЄДРПОУ 32925902) 33332 (тридцять три тисячі триста тридцять дві) грн. 06 коп. -боргу, 2162 (дві тисячі сто шістдесят дві) грн. 35 коп. - 3% річних, 1609 (одну тисячу шістсот дев'ять) грн. 50 коп. -витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 06.12.2012 р.

Суддя Т.П. Карпечкін