Рішення

від 27.11.2012 по справі 5006/47/110/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27.11.12 р. Справа № 5006/47/110/2012

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Коржевій Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі господарського суду справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбас Крим» (83054, місто Донецьк, проспект Київський, будинок № 46; код ЄДРПОУ - 36935783)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-МТ» (83008, місто Донецьк, вулиця Югославська, будинок № 28-а; код ЄДРПОУ - 36380607)

про стягнення 28 000,00 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: Подколзін В.Т., який діє на підставі довіреності б/н від 12.11.2012

від відповідача: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Донбас Крим» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з товариства з обмеженою? відповідальністю «Лідер-МТ» 28 000,00 гривень, які перераховані в якості попередньої оплати за платіжним дорученням № 1607 від 11 травня 2012 року.

На підтвердження позовних вимог позивач надав наступні копії документів: рахунок на оплату № 80501 від 08 травня 2012 року, який виставлений відповідачем для попередньої оплати; платіжне доручення № 1607 від 11 травня 2012 року, що підтверджує факт перерахування позивачем суми попередньої оплати; вимогу від 08 вересня 2012 року, з доказами про її відправлення на адресу відповідача.

Позивач нормативно обґрунтовує свої вимоги статтями 526, 530, 693 Цивільного кодексу України, статями 173, 193 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 17 жовтня 2012 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 13 листопада 2012 року.

13 листопада 2012 року через відділ діловодства суду надійшло клопотання, в якому відповідач просить розгляд справи відкласти на іншу дату.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 13 листопада 2012 року розгляд справи відкладено до 27 листопада 2012 року у зв'язку з неявкою представника відповідача, надходженням клопотання про відкладання розгляду справи та невиконанням вимог ухвали суду від 17 жовтня 2012 року.

Представник позивача Подколзін В.Т. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 ГПК України, і не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, заява про розгляд справи у його відсутність не надходила.

Відповідно до пункту 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.).

З огляду на те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 ГПК України за наявними у справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неодноразова неявка без поважних причин належним чином повідомленого відповідача, і ненадання ним певних документів, істотним чином не впливають на таку кваліфікацію і не може вважатися підставою для подальшого зволікання із вирішення спору.

Заслухавши уповноваженого представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Предметом позову є стягнення з відповідача 28 000,00 гривень, які перераховані в якості попередньої оплати за платіжним дорученням № 1607 від 11 травня 2012 року.

Підставою для перерахування коштів є рахунок на оплату № 80501 від 08 травня 2012 року, який виставлено відповідачем позивачу.

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Статтею 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Господарські договори укладаються за правилами встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною першою статті 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплати гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК України).

Згідно зі статтею 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною другою статті 642 ЦК України встановлено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Частиною першою статті 181 ГК України встановлено, що допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Господарсько-торгівельна діяльність опосередковується господарськими договорами поставки, купівлі-продажу, міни (бартеру) та іншими.

Господарським судом встановлено, що підставою для перерахування коштів позивачем є рахунок № 80501 від 08 травня 2012 року, який виставлено йому відповідачем для оплати, без підписання сторонами договору у формі єдиного документу.

Водночас, позивачем здійснено попередню оплату товару на загальну суму 28 000,00 гривень, про що свідчить копія платіжного доручення № 1607 від 11 травня 2012 року, в якому призначення платежу вказано «предплата за вугілля та залізничний тариф згідно договору № 08/05» (а.с. 10).

Відтак, пропозиція відповідача про укладання договору купівлі-продажу у спрощений спосіб викладена шляхом оформлення рахунку на оплату товару № 80501 від 08 травня 2012 року, який містить всі істотні умови договору, а саме в ньому вказано постачальника, покупця, найменування товару, його кількість, ціна та загальна сума. А, факт прийняття цієї пропозиції позивачем викладений шляхом внесення на рахунок відповідача попередньої оплати за товар.

Наведене свідчить про те, що сторонами у спрощений спосіб укладена угода щодо купівлі-продажу товару, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тому продовжує для сторін права та обов'язків і підлягає належному виконанню сторонами.

Таким чином, позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, а саме перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в якості попередньої оплати за товар, що підтверджується матеріалами справи, в тому числі платіжним дорученням, а відповідач не здійснив поставку оплаченого товару.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо передачі оплаченого товару, позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача сплачені грошові кошти у розмірі 28 000,00 гривень.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття, що коментується, надає легальне визначення цивільно-правового зобов'язання. Виходячи із положень статті зобов'язання є перш за все цивільним правовідношенням, тобто різновидом суспільних відносин, що регулюються цивільним правом. Зобов'язання є однією із основних категорій приватного права та займає своєрідне місце в системі цивільних правовідносин. Зобов'язанню як різновиду цивільних правовідносин властиві такі риси:

По-перше, зобов'язання є динамічними правовідносинами, оскільки опосередковують переміщення матеріальних цінностей між суб'єктами цивільного права на відміну, наприклад, від відносин власності, які визначають приналежність майнових цінностей якійсь особі. Боржник у зобов'язанні повинен вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від вчинення дії.

По-друге, зобов'язання є переважно майновими відносинами, оскільки особисті немайнові права особи є невідчужуваними та не можуть переміщуватися.

По-третє, у зобов'язальних відносинах є завжди визначений суб'єктний склад. У зобов'язанні завжди є боржник та кредитор. Навіть якщо зобов'язання виникає із порушення абсолютного права (наприклад, зобов'язання із завдання шкоди), після настання підстави виникнення зобов'язання його суб'єктний склад буде визначеним.

Змістом зобов'язання як правовідношення може бути як активна поведінка боржника здійснення ним певної дії (передачі майна, виконання роботи, надання послуги, сплати грошей тощо), так і пасивна поведінка - утримання від певної дії.

Частина 2 коментованої статті містить відсилочну норму, яка відсилає до статті 11 ЦК для визначення підстав виникнення зобов'язань. Якщо проаналізувати статтю 11, можна зробити висновок, що не всі перелічені там підстави самостійно можуть породжувати зобов'язання.

Частиною 3 коментованої статті передбачені три основні засади зобов'язальних правовідносин: добросовісність, розумність, справедливість. Дані принципи є також загальними принципами цивільного права. У коментованій статті ці принципи виділені додатково, оскільки саме в зобов'язальних відносинах вони набувають найбільш широкого прояву. Добросовісність, розумність, справедливість є оціночними категоріями цивільного права. Цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання або суду. Немає поки що визначення даних категорій і на рівні узагальненої судової практики. У зв'язку з цим, необхідно звернутися до теорії цивільного права для визначення критеріїв добросовісності, розумності, справедливості як основних засад зобов'язальних відносин.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступить до виконання зобов'язання або не виконав його у строки, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило свій інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Обов'язок відповідача щодо передачі товару є виконаним в момент вручення товару покупцеві (статті 664 ЦК України).

Обов'язки сторін за договором купівлі-продажу при попередній оплаті та їх права передбачені статтею 693 ЦК України.

Частиною другою статті 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 530 ЦК України, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

08 вересня 2012 року позивач намагаючись вирішити спір в досудовому порядку, звернувся до відповідача з вимогою про поставку вугілля на суму 28 000,00 гривень (а.с. 9). Факт відправлення вимоги на адресу відповідача підтверджується поштовою квитанцією № 7175 від 08.09.2012 (а.с. 7) та описом вкладення у цінний лист (а.с. 8).

Сторонами не обумовлений (не визначений) конкретний строк передачі позивачу оплаченого товару, тому відповідно до загальних умов виконання зобов'язання викладених в статті 530 ЦК України відповідач повинен був поставити оплачений товар в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

Позивач стверджує, що вимогу відповідачем залишено без відповіді і виконання, та іншого відповідачем не доведено.

На час розгляду справи, матеріали справи не містять доказів передачі позивачу оплаченого товару або сплати відповідачем спірної суми.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем та викладені у позові, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення позовних вимог не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до статті 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок саме його неправильних дій.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 202, 509, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 626, 638, 642, 655, 663, 664, 693 Цивільного кодексу України, ст. ст. 67, 173, 175, 181, 193 Господарського кодексу України, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбас Кри?м» задовольнити у повному обсязі.

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-МТ» (83008, місто Донецьк, вулиця Югославська, будинок № 28-а; код ЄДРПОУ - 36380607, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбас Крим» (83054, місто Донецьк, проспект Київський, будинок № 46; код ЄДРПОУ - 36935783, відомості про рахунки в установах банків відсутні) сплачену суму попередньої оплати у розмірі 28 000,00 гривень, судовий збір у розмірі 1 609,50 гривень, а всього 29 609 (двадцять дев'ять тисяч шістсот дев'ять) гривень 50 копійок.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 27.11.2012 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 03.12.2012.

Суддя Фурсова С.М.