Постанова

від 02.11.2006 по справі 21/53-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

21/53-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

02 листопада 2006 р.                                                                                   № 21/53-06  

             Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді:суддів:Добролюбової Т.В.,Гоголь Т.Г.,Продаєвич Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гербера", м. Дніпропетровськ

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.08.2006

у справі№ 21/53-06 господарського суду Дніпропетровської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Зерно України", м. Київ

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Гербера", м. Дніпропетровськ

простягнення 13 440,00грн.

за участю представників сторін:

від позивача:не з'явилися, належно повідомлені про час і місце засідання суду

від відповідача:Погорілий О.В. за дов. від 05.12.05Надточій Н.М. за дов. від 01.03.06

Відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу належним чином повідомленні про час і місце засідання суду (ухвала Вищого господарського суду України від 27.09.2006, надіслана сторонам у справі –03.10.2006), проте позивач не скористався наданим йому статею 22 Господарського процесуального кодексу України правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції.

Доповідач: Продаєвич Л.В.

ВСТАНОВИВ:

21.02.2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Зерно України" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гербера" заборгованості за договором купівлі-продажу зерна кукурудзи українського походження, врожаю 2004 року від 25.06.2005року у сумі 13440,00грн., яка виникла в результаті перерахування грошових коштів відповідачеві в якості попередньої оплати, при тому, що останній не здійснив поставку сільськогосподарської продукції.

У відзиві на позов ТОВ "Гербера" заперечує проти заявлених вимог, посилаючись на те, що позивачем порушені умови договору стосовно строку  перерахування попередньої оплати в розмірі 10% від суми договору, у зв'язку з чим перерахована позивачем сума зарахована в рахунок штрафу, передбаченого пунктом 7.2. договору.

В процесі розгляду справи позивачем подана до суду заява про уточнення позовних вимог, в якій останній просить визнати недійсним договір від 25.06.2005 та стягнути з ТОВ "Гербера" 13440,00грн. - боргу, оскільки вважає, що відповідач не мав наміру укладати з позивачем договір, спрямований на реальне настання правових наслідків, тобто на передачу у власність позивачеві до 30.06.2005року (граничний строк поставки товару) чи до 01.09.2005 року (строк дії договору) зерна кукурудзи.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2006 (суддя Алмазова І.В.) –позов задоволений. Укладений між ТОВ "Зерно України" та ТОВ "Гербера" договір від 25.06.2005 визнаний недійсним. З ТОВ "Гербера" на користь ТОВ "Зерно України" стягнуто 13440,00грн. - здійсненої попередньої оплати.

Судове рішення мотивоване доведеністю матеріалами справи факту перерахування позивачем грошових коштів за платіжним дорученням від 04.07.2005 №266 та відсутністю доказів поставки на його адресу передбаченої договором сільськогосподарської продукції. При цьому, дії відповідача щодо зарахування спірних коштів у рахунок сплати штрафу визнані судом безпідставними, враховуючи призначення платежу у платіжному дорученні - передоплата за кукурудзу фуражну згідно рахунку від 25.06.2005 №15.

З посиланням на приписи статті 207 Цивільного кодексу України суд визнав договір недійсним, виходячи із того, що останній не містить оригіналів підписів, скріплених печатками сторін.

За апеляційною скаргою ТОВ "Гербера", судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.08.2006 (судді: Лисенко О.М. –головуючий, Головко В.Г., Чоха Л.В.) –частково скасоване. У задоволенні позовних вимог  в частині визнання недійсним договору від 25.06.2005, укладеного між ТОВ "Зерно України" та ТОВ "Гербера" - відмовлено. В решті –судове рішення залишене без змін.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині визнання недійсним договору, апеляційний суд виходив із того, що сторони спірний договір уклали у відповідності з вимогами чинного законодавства, фактично здійснювали дії по його виконанню і розірванню.

ТОВ "Гербера" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про скасування постанови в частині задоволення позовних вимог про стягнення 13440,00грн. та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування касаційної скарги ТОВ "Гербера" посилається на незастосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, передбачених Господарським кодексом України та неповне застосування судом приписів Цивільного кодексу України.

Так, скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції помилково застосував частину 2 статті 693 Цивільного кодексу України, тоді як в даному випадку потрібно було застосувати статтю 538 цього кодексу, тому що укладений договір є двостороннім: у позивача є обов'язок сплатити попередню оплату та вимагати поставку товару, а у в відповідача –право вимагати перерахування попередньої оплати та обов'язок передати товар, отже, вказані зобов'язання є зустрічними.

Товариство вважає, що здійснене ним зарахування зустрічних вимог не суперечить статті 602 Цивільного кодексу України, якою встановлений вичерпний перелік вимог, за яких зарахування зустрічних вимог недопустиме.

Скаржник зауважує на тому, що штраф, передбачений у п. 7.2 договору є оперативно –господарською санкцією, а згідно зі статтею 237 Господарського кодексу України підставою для застосування оперативної санкції є факт порушення господарського зобов'язання іншою стороною і вона застосовується без попереднього пред'явлення претензії та у позасудовому порядку.

Посилається на те, що апеляційним судом не надано оцінки діям позивача стосовно того, що у первісному позові позивач визнавав факт укладення договору шляхом обміну факсограмами, а пізніше, надавши уточнення до позовних вимог, заперечував факт укладення та існування договору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи і проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги не вбачає підстав для її задоволення виходячи з такого:

Згідно з імперативними вимогами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти наявні у справі докази.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та відповідачем 25.06.2005 укладено договір, відповідно до умов якого відповідач –ТОВ “Гербера” (продавець) зобов'язався поставити та передати у власність ТОВ “Зерно України” (покупець) партію зерна кукурудзи українського походження (надалі товар) у строк до 30.06.2005 (п. 5.10 договору).

Строк дії договору визначений у п. 9.1. –до 01.09.2005року. Позивач, в свою чергу зобов'язався прийняти товар, здійснивши попередню оплату у розмірі 10 % від суми договору у строк до двох банківських днів з дати підписання договору, яка зараховується у вартість останньої партії товару, що поставляється за цим договором (п. 4.2. договору).

Судами встановлено, що на виконання умов договору позивачем за платіжним дорученням від 04.07.2005 № 266 була перерахована відповідачеві передоплата згідно з рахунком-фактурою від 25.06.2005 № СФ-0000015 у сумі 13500,00грн.

Пунктом 5.3. договору передбачено, що доставка товару до місця навантаження у залізничні вагони здійснюється продавцем.

Судами встановлено, що докази поставки товару відповідачем не надані.

У зв'язку з цим, позивач 12.07.2005 звернувся до ТОВ “Гербера” з листом № 132/07 про повернення суми попередньої оплати. На виконання цієї вимоги відповідач повернув кошти у сумі 60,00 грн., решта суми, як вбачається із його пояснень та претензії, зарахована ним в рахунок штрафу, передбаченого п. 7.2. договору. Цим пунктом договору визначено, що у разі порушення покупцем умов оплати товару покупець виплачує продавцю штраф у розмірі 10% від суми договору, а продавець має право в односторонньому порядку розірвати договір в частині неоплаченого (невідвантаженого) у строк товару.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з приписами частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

На виконання вказаних норм законодавства позивачем було направлено лист від 12.07.2005 №132/07.

Встановивши, що відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення вимог позивача в частині стягнення суми основного боргу –попередньої оплати у розмірі 13440,00 грн.

Висновки суду про невідповідність доводів ТОВ “Гербера” в частині зарахування суми попередньої оплати в рахунок штрафу чинному законодавству та обставинам справи, є цілком правомірними, виходячи із такого:

- пунктом 4.2. договору чітко визначено, що попередня оплата зараховується у вартість останньої партії товару;

- попередня оплата здійснена на підставі виставленого відповідачем рахунку;

- іншими умовами договору не передбачено безспірне зарахування коштів в рахунок оплати штрафу.

Посилання ТОВ “Гербера” на статтю 538 Цивільного кодексу України не заслуговує на увагу, так як частиною 2 цієї статті передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися одночасно. Суть зобов'язання, яке виникає на підставі укладеного між сторонами договору виключає одночасне виконання, оскільки сплачується передоплата, а потім поставка товару, а вже потім проводяться остаточні розрахунки. Тобто, момент виконання основного зобов'язання покупця і продавця буде різним.

Сплата (стягнення) штрафу не є зобов'язанням сторони за договором, а є мірою цивільно-правової відповідальності, а тому правила, встановлені главою 50 Цивільного кодексу України щодо припинення зобов'язання в даному випадку не підлягають застосуванню.

Що стосується доводів скаржника про неврахування судами приписів статті 237 Господарського кодексу України слід зазначити, що цим кодексом визначені загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, зокрема, статтями 216-249.

Згідно зі статею 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до частини 2 статті 235 цього кодексу до суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Отже, виходячи зі змісту цієї норми, головною умовою застосування оперативно-господарської санкції є, по-перше –вказівка про це у договорі; по-друге –сторони можуть застосовувати лише ті санкції, які вони закріпили у договорі; по-третє –порядок застосування оперативно-господарських санкцій регулюється виключно договором. Підставою для застосування такої санкції є факт порушення господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 1 статті 237 Господарського кодексу України оперативно-господарська санкція застосовується стороною, яка потерпіла від правопорушення. Доказів правомірності застосування такої санкції відповідачем не надано.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає доводи скаржника непереконливими та такими, що не можуть бути підставою для зміни або скасування прийнятих у справі судових актів.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.08.2006 у справі № 21/53-06 –залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гербера", м. Дніпропетровськ –залишити без задоволення.

Головуючий, суддя

Т. Добролюбова

Суддя

Т. Гоголь

Суддя

Л. Продаєвич