Рішення

від 27.11.2012 по справі 5011-30/14400-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-30/14400-2012 27.11.12

За позовом Державного підприємства «Науково-технічний центр новітніх технологій

Національної академії наук України»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Ловлен»

Про стягнення 66 616,35 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Плачинда В.І. представник за довіреністю № 34 від 13.09.12.;

Бабак С.В. директор

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Державного підприємства «Науково-технічний центр «Триботехніка»Інституту технічної механіки Національної академії наук України та Національного космічного агентства України (далі -позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ловлен»(далі -відповідач) про стягнення 49 531,83 грн., а саме: 44 214,03 грн. -основного боргу, 884,28 грн. -штрафу, 4 433,52 грн. -пені.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов Договору оренди 35/2011 від 01.10.11., а саме несплаті останнім орендної плати, що призвело до виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ловлен»заборгованості перед позивачем та нарахування останнім пені та штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.12. порушено провадження у справі № 5011-30/14400-2012; розгляд справи призначено на 13.11.12.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.12., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, невиконання ним вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 18.10.12. про порушення провадження у справі № 5011-30/14400-2012, на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 27.11.12.

В судовому засіданні 27.11.12. представником позивача на підставі ст. 22 ГПК України подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Державне підприємство «Науково-технічний центр «Триботехніка»Інституту технічної механіки Національної академії наук України та Національного космічного агентства України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 66 616,35 грн., а саме: 57 954,87 грн. -основного боргу, 1 159,10 грн. -штрафу, 7 502,38 грн. -пені. Крім того, позивач просить суд витрати по сплаті судового збору та витрати на надання юридичних послуг в розмірі 6 100,00 грн. покласти на відповідача.

Також, в зазначеній заяві позивач вказує на те, що з Державного підприємства «Науково-технічний центр «Триботехніка»Інституту технічної механіки Національної академії наук України та Національного космічного агентства України його перейменовано на Державне підприємство «Науково-технічний центр новітніх технологій Національної академії наук України», внаслідок чого просить суд останнього вважати позивачем в даній справі.

Вказану заяву про збільшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.12. змінено найменування позивача з Державного підприємства «Науково-технічний центр «Триботехніка»Інституту технічної механіки Національної академії наук України та Національного космічного агентства України його перейменовано на Державне підприємство «Науково-технічний центр новітніх технологій Національної академії наук України».

В судовому засіданні 27.11.12. представником позивача підтримано свої позовні вимоги з врахуванням заяви про збільшення.

Представник відповідача в судове засідання 27.11.12. повторно не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позовну заяву та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи -учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 532125, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, повідомлення про вручення поштових відправлень наявні в матеріалах справи.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 5011-30/14400-2012.

В судовому засіданні 27.11.12. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.10.11. між позивачем (Орендодавцем) та відповідачем (Орендарем) укладено Договір оренди № 35/2011 нерухомого майна, що знаходиться на балансі підприємства, яке віднесене до відання НАН України (далі -Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме державне майно кімнату № 101 (далі -майно0 площею 38,5 кв.м, розміщену за адресою: 03067, м. Київ, пров. машинобудівний, 28, на 1-му поверсі.

Згідно з п. 2.3 Договору, передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною у звіті про незалежну оцінку майна. Обов'язок щодо складання акту приймання-передачі покладається на Орендодавця.

На виконання умов Договору між сторонами складено, підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі Майна від 30.09.11.

Відповідно до п. 3.10 Договору, розмір додаткових платежів, пов'язаних з утриманням орендованого майна та прилеглої до будинку території, з надаванням послуг, зі сплатою податків, та ін. розраховується Орендодавцем пропорційно площам, які займає Орендар, кількості працюючих, з урахуванням електроприладів Орендаря та надається Орендарю за перший місяць оренди при укладанні Договору з розшифровкою і письмовою вказівкою, що в подальшому така сума буде змінюватись в залежності від фактичних витрат та змін тарифів.

Зазначене погоджено сторонами в додатку № 1 до Договору.

Орендна плата визначається за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) вересень 2011 р., - 46,00 грн. за 1 кв.м, а за всю орендовану площу 1771. грн. та ПДВ - 354,20 грн., а всього 2125,20 грн. Крім орендної плати Орендар сплачує Орендодавцю по розрахункам Орендодавця: відшкодування комунальних платежів; відшкодування податку на землю; витрати на утримання будинку та прилеглої території; інші витрати. Нарахування ПДВ здійснюється у порядку, визначеному законодавством. Орендна плата перераховується Орендарем відповідно до вимог чинного законодавства за весь час фактичного користування приміщенням щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. У разі користування майном протягом неповного календарного місяця (першого або останнього місяців оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування (п. п. 3.1-3.3 Договору).

Приписами п. 3.9 Договору встановлено, що зобов'язання Орендаря за сплатою орендної плати забезпечується у вигляді авансу в розмірі не меншому, ніж орендна плата за перший (базовий) місяць оренди, який вноситься в рахунок плати за останній місяць оренди. У відповідності до письмових пояснень позивача, вказаний аванс в розмірі 5 882,20грн. був внесений відповідачем та зарахований в рахунок орендної плати, відшкодування земельного податку і комунальних платежів за жовтень 2011 р.

Пунктом 3.11 Договору сторонами погоджено, що у разі припинення (розірвання) Договору оренди Орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії Договору оренди не звільняє Орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, Балансоутримувачу.

Відповідно до п. 10.1 Договору, строк його дії становить з 01.10.11. по 31.12.12. включно.

Оскільки грошові кошти відповідачем позивачу за Договором в повному обсязі не сплачено та вважаючи, що зазначеними діями відповідач порушує права позивача, останній вирішив звернутись з даним позовом до суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором оренди.

Частиною 1 ст. 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Приписами п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Згідно з ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі за Договором (п. 5.1.4 Договору).

Відповідач свої зобов'язання зі сплати орендної плати в повному обсязі за період з січня 2012 р. по 10.11.12. не виконав.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу від квітня 2012 р. та від 20.06.12. № 17, № 21 від 12.07.12. про погашення заборгованості.

В травні 2012 р. відповідач гарантійним листом зобов'язався погасити існуючу заборгованість рівними частинами протягом трьох місяців.

Актом від 21.05.12. Майно позивачем опечатано.

Далі, відповідач листом-попередженням № 181 від 30.05.12. повідомив позивача про те, що бажає достроково розірвати Договір та листом від 02.07.12. вказав на те, що заборгованості по платежам не має та просить позивача надати акт приймання-передачі приміщення.

Проте, відповідно до п. 3.1 Договору у разі припинення (розірвання) Договору оренди Орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії Договору оренди не звільняє Орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, Балансоутримувачу.

При цьому, згідно з п. 10.10 Договору, Майно вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі. Обов'язок щодо складання акту приймання-передачі про повернення Майна покладається на Орендаря.

Як вбачається з матеріалів справи, Майно відповідачем, на якого покладено обов'язок складання акту приймання-передачі, позивачу повернуто не було, акт про повернення орендованого Майна відсутній. Зворотного відповідачем суду не доведено.

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем у розмірі, заявленому до стягнення.

Таким чином, судом встановлено, що станом на час звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті орендних платежів становить 57 954,87 грн., яку останнім не погашено станом на час прийняття судового рішення.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 57 954,87 грн. заборгованості по сплаті орендних платежів.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежам, позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі п. 3.6 Договору пеню у розмірі 7 502,38 грн.

Відповідно до п. 3.6 Договору, орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується на користь Балансоутримувача відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Приписами ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове -зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, проте судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що позивачем вказану суму завищено, оскільки невірно визначено періоди, за які підлягає нарахуванню пеня, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 338,59 грн. -пені. В іншій частині в розмірі 5 163,79 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Також позивач просить суд на підставі п. 3.7 Договору стягнути з відповідача на свою користь 1 159,10 грн. штрафу.

Згідно з п. 3.7 Договору, у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі 2% від суми заборгованості.

Відповідно до вимог ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

В силу приписів ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

При цьому, суд відзначає, що приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення Господарського кодексу України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацем другим ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності -договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань (правова позиція, викладена в постанові Верховного суду України від 22.11.10.).

Відповідачем обґрунтованих пояснень щодо неможливості виконати взяті на себе зобов'язання за спірним Договором, доказів визнання вказаного пункту недійсним не подано, при цьому відповідних клопотань про зменшення штрафних санкцій також не подано.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове -зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Здійснивши перерахунок штрафу, судом встановлено, що його розмір вірно вирахувано позивачем, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 159,10 грн. штрафу.

При цьому, відповідачем не оспорено розрахунок пені та штрафу.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 6 100,00 грн. витрат на правову допомогу, суд встановив наступне.

23.11.12. між позивачем (Замовником) та Плачиндою Владиславом Ігоровичем (Виконавцем) укладено цивільно-правову угоду № 11/23-01 на виконання юридичних послуг, відповідно до якої (п. 1.1) предметом угоди є вчинення повіреним від імені та за рахунок Замовника певних юридичних дій, які створюють, змінюють, припиняють цивільні права та обов'язки замовника, що стосуються спірних правовідносин, та додаткову угоду № 1 від 23.11.12. до вказаної угоди, щодо доручення замовником Виконавцю ведення судової справи за позовом Державного підприємства «Науково-технічний центр «Триботехніка»Інституту технічної механіки Національної академії наук України та Національного космічного агентства України (до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ловлен».

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Дія Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, в якій зазначається, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Таким чином, ст. 44 ГПК України передбачає можливість відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг , лише адвокатам, а не будь-яким представникам, чи юридичним особам.

При цьому, аналіз поданих позивачем на обґрунтування понесених витрат за надання юридичних послуг документів дає підстави стверджувати, що угоду № 11/23-01 від 23.11.12. укладено між позивачем та Плачиндою Владиславом Ігоровичем як фізичною особою, а не адвокатом.

Також в матеріалах справи наявне платіжне доручення № 779 від 23.11.12., яке підтверджує факт оплати позивачем суми в розмірі 6 100,00 грн. саме на користь фізичної особи Плачинди Владислава Ігоровича.

Тобто витрати позивача в розмірі 6 100,00 грн. не є судовими витратами в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене вище суд дійшов висновку, що 6 100,00 грн. вартості юридичних послуг Державному підприємству «Науково-технічний центр новітніх технологій Національної академії наук України»відшкодуванню та поверненню не підлягають.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення»рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ловлен»(03067, м. Київ, провулок Машинобудівний, б.28; ідентифікаційний код 37553083) на користь Державного підприємства «Науково-технічний центр новітніх технологій Національної академії наук України»(03067, м. Київ, провулок Машинобудівний, б. 28; ідентифікаційний код 18094527) 57 954 (п'ятдесят сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят чотири) грн. 87 коп. - основного боргу, 2 338 (дві тисячі триста тридцять вісім) грн. 59 коп. -пені, 1 159 (одну тисячу сто п'ятдесят дев'ять) грн. 10 коп. -штрафу, 1 484 (одну тисячу чотириста вісімдесят чотири) грн. 74 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В частині стягнення 5 163 (п'ять тисяч сто шістдесят три) грн. 79 коп. -пені та 6 100 (шість тисяч сто) грн. 00 коп. -витрат на правову допомогу в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 30.11.12.

Суддя Т.М. Ващенко